Постанова Одеський апеляційний суд № 521/5820/17

Номер провадження: 22-ц/813/351/26 Справа № 521/5820/17 Головуючий у першій інстанції Гуревський В.К. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.01.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В., за участю секретаря Соболєвої Р.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Державне підприємство «Енергомонтажний поїзд № 754», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Йорк Індустрі», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Йорк Індустрі» як правонаступника Державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 2017 року, ухвалене Малиновським районним судом м. Одеси у складі: судді Гуревського В.К. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, в с т а н о в и в: 12 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування на положення ст. 47, 97, 115, 116, 117, 232 КЗпП України, ст. 1, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», ст. 34 Закону України «Про оплату праці» просив стягнути з Державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754» на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 20485,82 грн; середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 22.09.2015 по 10.04.2017 у розмірі 14008,50 грн та компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 19502,02 грн. Позов обґрунтований тим, що 21 вересня 2015 року ОСОБА_1 був звільнений за угодою сторін з посади машиніста бурильного крану Державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754». На день звільнення з роботи ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата за період з 01 січня 2013 року по 21 вересня 2015 року. Однак до цього часу розрахунок з ОСОБА_1 не здійснено, ніяких грошових коштів від Державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754» не отримав. Відповідно до Довідки № 28/03/24 від 28 березня 2017 року заборгованість Державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754» по заробітній платі за період з 01 січня 2013 року по 21 вересня 2015 року перед ОСОБА_1 складає 20485,82 грн. Помісячний розмір нарахованої заробітної плати за період з 01 січня 2013 року по 14 квітня 2016 року перед ОСОБА_1 вказано у довідці № 28/03/24 від 28 березня 2017 року. Відповідно до довідки № 28/03/25 від 28 березня 2017 року, наданої ОСОБА_1 від ДП «Енергомонтажний поїзд № 754», середньоденний заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці (грудень 2014 і січень 2015) складав 24,75 грн. Тому позивач вважає, що ДП «Енергомонтажний поїзд № 754» повинен виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. ОСОБА_1 було звільнено 21 вересня 2015 року та станом на 10 квітня 2017 року включно вже минуло 566 календарних днів. Таким чином, за затримку розрахунку з ОСОБА_1 за наслідками звільнення 21 вересня 2015 року ДП «Енергомонтажний поїзд № 754» повинен сплатити позивачу середній заробіток у розмірі 14008,50 грн, який розраховано наступним чином: 24,75 грн (середньоденний заробіток за останні два місяці) х 566 (кількість календарних днів з затримки в розрахунку по заробітній платі) = 14008,50 грн. Загальний розмір компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції ОСОБА_1 складає 19502,02 грн. Крім того, зазначає, що при вирішенні спору про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, суд стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, при не проведенні його до розгляду справи, - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини (а.с. 1-3). 18 травня 2017 року від керівника ДП «Енергомонтажний поїзд № 754» Брауде С.С. надійшла заява, в якій останній просив слухати справу за його відсутності та зазначив, що ДП «Енергомонтажний поїзд № 754» проти позовних вимог заперечує в частині нарахування компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (а.с. 24). Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату, в сумі 20485,82 гривень, середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , 21 вересня 2015 року за період з 22 вересня 2015 року по 10 квітня 2017 року у розмірі 14008,50 гривень та компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 19502,02 гривень. Стягнуто з Державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754» на користь держави судовий збір у розмірі 640,0 гривень (а.с. 27-30). В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Йорк Індустрі» як правонаступник відповідача - Державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754» - в особі свого представника Ляха Романа Миколайовича просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 207 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Доводами апеляційної скарги є те, що: - ТОВ «Йорк Індустрі» є переможцем електронного аукціону з продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу ДП «Електромонтажний поїзд № 754», однак про існування оскаржуваного рішення скаржнику не було відомо, оскільки після звільнення колишнього директора ДП «Електромонтажний поїзд № 754» ОСОБА_2 була втрачена вся поточна документація та бухгалтерські документи підприємства; - починаючи з середини 2013 року, підприємство не здійснювало жодної господарської діяльності, а тому відсутні фінансові надходження для виплати заробітних плат; - стягнення з ДП «Електромонтажний поїзд № 754» заборгованості із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, а також компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати є непропорційним видом стягнення для державного підприємства; - суд першої інстанції не врахував всіх істотних обставин справи, а саме умисних дій позивача, спрямованих не на захист своїх прав, а на штучне збільшення заборгованості ДП «Електромонтажний поїзд № 754» перед позивачем, а тому, скаржник вважає, що суд першої інстанції протиправно задовольнив позов у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Ухвалами Одеського апеляційного суду (у складі колегії суддів: Назарової М.В. (суддя - доповідач), Кострицького В.В., Лозко Ю.П.) від 05.06.2024 та 24.09.2024 (а.с. 103-104, 112) за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду, останнє судове засідання в якій призначено на 20.01.2026. У зв`язку із перебування судді Лозко Ю.П. у відпустці 20.01.2026, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2026 здійснено заміну судді Лозко Ю.П. на резервного учасника складу постійно діючої колегії суддю Карташова О.Ю. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). У судове засідання 20.01.2026 учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися. Зокрема, позивач ОСОБА_1 повідомлений у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки отримав судову повістку-повідомлення на 20.01.2026 особисто 18.12.2025, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 141), відповідач ДП «Енергомонтажний поїзд № 754» - у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судова повістка-повідомлення на 20.01.2026 повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 142-143зв.), ТОВ «Йорк Інд» (правонаступник відповідача) повідомлений у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки є користувачем підсистеми «Електронний суд» та судову повістку-повідомлення на 20.01.2026 отримав в електронному кабінеті 09.12.2025 о 05:50:03, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 140 зв.). Вказане в силу положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 21 вересня 2015 року ОСОБА_1 був звільнений за угодою сторін з посади машиніста бурильного крану Державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754» відповідно до наказу № 11 від 21.09.2015 (а.с. 6). Згідно з довідкою № 28/03/24 від 28.03.2017, виданої ОСОБА_1 , за період з 2013 по 2015 роки йому нараховано заробітної плати 23071,70 грн та на момент звільнення заборгованість по заробітній платі за 2013-2015 року з урахуванням утримань з заробітної плати склала 20485,82 грн (а.с. 10) Позивач зазначає, що розрахунок з ним не здійснено, грошових коштів від Державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754» позивач не отримав (а.с. 1). Помісячний розмір нарахованої заробітної плати за період з 01 січня 2013 року по 14 квітня 2016 року перед ОСОБА_1 вказано у довідці № 28/03/24 від 28 березня 2017 року. Так, за 2013 рік ОСОБА_1 нараховано 14870,82 грн, заборгованість по заробітній платі за 2013 рік становить 12815,69 грн, за 2014 рік нараховано 6886 грн, заборгованість по заробітній платі становить 6554,02 грн, у січня 2015 року нараховано 403,94 грн, заборгованість 383,34 грн, у вересні 2015 нараховано 910,94 грн, заборгованість по заробітній платі у вересні 2015 732,77 грн, за лютий серпень 2015 року заробітна плата не нараховувалася (а.с. 10). Згідно з довідкою № 28/03/25 від 28.03.2017 для розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 взята заробітна плата за останні два місяці перед звільненням: грудень 2014 року нарахована заробітна плата 635,67 грн, кількість робочих днів згідно з графіком роботи 23, фактична кількість відпрацьованих днів 23; січень 2015 року нарахована заробітна плата 403,94 грн, кількість робочих днів згідно з графіком роботи 19, фактична кількість відпрацьованих робочих днів 19; всього нарахована заробітна плата 1039,61 грн, кількість робочих днів згідно з графіком роботи 42, кількість фактично відпрацьованих робочих днів

42. Середньоденна заробітна плата: 24,75 грн ((403,94+635,67) / 42 дні) (а.с. 11). Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що ДП «Енергомонтажний поїзд № 754» повинен виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. ОСОБА_1 було звільнено 21 вересня 2015 року та станом на 10 квітня 2017 року включно термін затримки розрахунку при звільненні становить 566 календарних днів. Таким чином, за затримку розрахунку з ОСОБА_1 за наслідками звільнення 21 вересня 2015 року ДП «Енергомонтажний поїзд № 754» повинен сплатити ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 14008,50 грн, який розраховано наступним чином: 24,75 грн (середньоденний заробіток за останні два місяці) х 566 (кількість календарних днів з затримки в розрахунку по заробітній платі) = 14008,50 грн. При цьому, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про працю», зазначив, що суд, установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку у разі звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації, суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності. З огляду на це, суд вважав, що загальний розмір компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції ОСОБА_1 складає 19502,02 грн Крім того, зазначив, що вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України, розглядаючи справу від 26 жовтня 2016 року за № 6-1395цс16 (№ в ЄДРСРУ 62425737), підтвердили раніше висловлені правові позиції, а саме: в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності (Постанова ВСУ від 03 липня 2013 року по справі № 6-60цс133 (№ в ЄДРСРУ 32532907). Переглядаючи вказане рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Оскажуване судове рішення по справі переглядається за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Йорк Індустрі» як правонаступника Державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754», оскільки заявник згідно Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації Єдиного майнового комплексу державного підприємства «Енергомонтажний поїзд № 754» набув право власності на Об`єкт приватизації (п. 2), покупець, який придбав Об`єкт приватизації як єдиний майновий комплекс, є правонаступником його майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов Договору та законодавства України (п. 3 «Правонаступництво власників). Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 11 травня 2023 року за результатами електронного аукціону № SPE001-UA-20230302-95276 ТОВ «Йорк Індустрі» придбало у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївських областях об`єкт малої приватизації - єдиний майновий комплекс ДП «Енергомонтажний поїзд № 754» і відповідно до пункту 6.4.1 цього договору ТОВ «Йорк Індустрі» зобов`язалося погасити борги ДП «Енергомонтажний поїзд № 754» із заробітної плати, перед бюджетом у розмірі, що складається на день переходу права власності на об`єкт приватизації. Отже, правовідносини, що виникли між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та ТОВ «Йорк Індустрі» на підставі зазначеного договору купівлі-продажу, є правовідносинами щодо приватизації державного майна, які, зокрема, регулюються і Законом України від 18 січня 2018 року № 2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна» (далі - Закон № 2269-VIII). У частині першій статті 28 Закону № 2269-VIII визначено, що особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України. Відповідно до частини другої статті 10 Закону № 2269-VIII приватизація об`єкта вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, і оформлюється наказом відповідного органу приватизації. На підставі пункту 2.1. договору купівлі-продажу та вимог законодавства України перехід права власності на об`єкт приватизації - єдиний майновий комплекс боржника - ДП «Енергомонтажний поїзд № 754» відбувся 11 травня 2023 року. Зі змісту пункту 3.1 договору вбачається, що покупець який придбав об`єкт приватизації як єдиний майновий комплекс, є правонаступником його майнових прав (крім права постійного користування землею) і обов`язків відповідно до умов договору та законодавства України. Стаття 55 ЦПК України передбачає, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 522/6949/15-ц (провадження № 61-11964св20) зазначено, що за своєю суттю процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу відповідного суб`єкта, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. Підставами процесуального правонаступництва можуть бути лише юридичні факти, які виникли під час процесу, а не до його початку. Процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним правонаступництвом, оскільки воно може мати місце в тих випадках, коли права та/або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення внаслідок тих чи інших юридичних фактів переходять до правонаступника. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року в справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) виснувала, що правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника). Водночас поняття «правонаступництво юридичної особи», «правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи» і «процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі» мають різний зміст. Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 910/5953/17). Натомість, правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника. Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 ЦК України). Зобов`язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк. Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України). Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив (частина друга статті 55 ЦПК України). Заміна сторони правонаступником можлива також на стадії виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України). Отже, суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи в суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами. З огляду на наведене та з урахуванням фактичних обставин справи, яка переглядається, ТОВ «Йорк Індусті» має бути залучений в порядку процесуального правонаступництва у справі замість сторони ДП «Енергомонтажний поїзд № 754». Щодо суті спору. Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Відповідно до ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у ній статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Обчислення середньої заробітної плати у випадках виплати вихідної допомоги та в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати, встановлено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року. Відповідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про працю» суд, установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку у разі звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації, суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності. Згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-11 та Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, заробітна плата, яка виплачується з порушенням строків її виплати, підлягає виплаті з компенсацією втрати частини доходу (заробітної плати) у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати. Відповідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Крім того, при вирішенні спору про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, суд стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, при не проведенні його до розгляду справи, - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України, розглядаючи справу від 26 жовтня 2016 року за № 6-1395цс16 підтвердили раніше висловлені правові позиції, а саме: в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності (Постанова ВСУ від 03 липня 2013 року по справі № 6-60цс133 (№ в ЄДРСРУ 32532907). Доводи апеляційної скарги про те, що починаючи з середини 2013 року, підприємство не здійснювало жодної господарської діяльності, що підтверджується попереднім директором, а тому відсутні будь-які фінансові надходження для виплати заробітної плати, апеляційний суд визнає необґрунтованими, оскільки пояснення директора не свідчать про не здійснення будь-якої діяльності підприємства, крім того, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Більш того, в матеріалах справи міститься заява відповідача про часткове визнання позову, відзив від сторони відповідача не надходив, жодних обґрунтованих заперечень на спростування позовних вимог від відповідача матеріали справи не містять. Вказане є обов`язковим для правонаступника сторони відповідача. Натомість, заборона суперечливої поведінки є неприйнятною з точки зору добросовісності поведінки учасників процесу. Так, під час розгляду в суді першої інстанції керівник ДП «Енергомонтажний поїзд № 754» Брауде С.С. проти позовних вимог заперечував лише в частині нарахування компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні. Розрахований судом середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 14008,50 гривень цілком узгоджується із практикою Великою Палати Верховного Суду щодо застосування ч. 1 статті 117 КЗпП України (у редакції ЗУ від 01.07.2022 № 2352-IX) та необхідності судової оцінки співмірності суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням критеріїв, встановлених постановою ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (№ в ЄДРСР 87952206)" (постанова ВП ВС від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23), оскільки загальний розмір заборгованості по заробітній платі становить 20485,82 гривень, а також тривалості невиконання відповідачем свого обов`язку щодо своєчасної виплати заробітної плати працівнику. Щодо незгоди із нарахованою судом компенсації як втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 19502,02 гривень, то відповідачем не надано жодного контрозрахунку, не зазначено про рахункові помилки або помилковість суду у застосуванні відповідних норм матеріального права, що регулює виниклі спірні правовідносини. Щодо нібито неправомірних дій позивача, апеляційний суд зазначає, що звільнення за власним бажанням є правом особи, а не його обов`язком. Посилання заявника на те, що з середини 2013 року ДП «Енергомонтажний поїзд» № 754 не здійснювало жодної господарської діяльності, проте колишнім директором регулярно розширювався штатний розпис підприємства та приймалися на роботу нові працівники з метою збільшення кількості осіб, яким нараховувалася та свідомо не виплачувалася заробітна плата для створення й подальшого збільшення розміру штучної заборгованості із сплати заробітної плати перед працівниками, також не спростовує правильних висновків суду, оскільки для правонаступника обов`язкові всі дії, що вчинялися його попередником. Інші доводи не є суттєвими та не слугують підставою для скасування по суті вірного рішення суду першої інстанції. Отже, суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих спірних правовідносин сторін та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Йорк Індустрі» залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий М.В. Назарова Судді: О.Ю. Карташов В.В. Кострицький