Постанова 4813 № 515/1473/25

Номер провадження: 22-ц/813/1258/26 Справа № 515/1473/25 Головуючий у першій інстанції Дем`янова О.А. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.01.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 24 вересня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання угоди про розірвання договору недійною, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила: - визнати недійсною угоду про дострокове розірвання Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) б/н від 25.09.2018 року, яка була укладена 09.11.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки за кадастровим номером № 5125081600:01:001:1081; - визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою: - для скасування державної реєстрації Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, яке прийнято Державним реєстратором Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області Гриценко І.С. щодо державної реєстрації угоди про дострокове розірвання договору від 25.09.2018 року щодо земельної ділянки за кадастровим номером № 5125081600:01:001:1081; - поновлення запису про обтяження, яке виникло на підставі Договору встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), серія та номер: б/н, виданий 25.09.2018 року, з зазначенням нового власника земельної ділянки за кадастровим номером № 5125081600:01:001:1081 - ОСОБА_3 . Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 24 вересня 2025 року вказану цивільну справу передано на розгляд за підсудністю до Пересипського районного суду м. Одеси. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 24 вересня 2025 року, передати справу для продовження розгляду до Татарбунарського районного суду Одеської області, як суду, що має виключну підсудність, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України, справи щодо прав на нерухоме майно, включно із земельними ділянками, підлягають розгляду за місцем розташування такого майна, тобто за виключною підсудністю. Об`єктом спору у даній справі є право користування земельною ділянкою (емфітевзис), що є речовим правом на чужу земельну ділянку, а отже, спір має майновий характер, безпосередньо пов`язаний з правовим режимом нерухомого майна. Відзив на апеляційну скаргу або пояснення (заперечення) не надходили. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про передачу справи на розгляд іншого суду, право на апеляційне оскарження якої передбачено п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. З урахуванням вищевикладеного та положень ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Передаючи справу на розгляд до іншого суду за підсудністю, суд першої інстанції виходив з того, що зареєстроване місце проживання відповідачки ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), тому справа не підсудна Татарбунарському районному суду Одеської області. Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернулася до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання угоди про розірвання договору недійною. З відповіді № 1812291 від 24.09.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що відповідачка по справі - ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного. У частині 1 ст. 4 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до положень ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації. Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Порядок визначення територіальної підсудності цивільних справ закріплений в статтях 26-30 ЦПК України, відповідно до яких підсудність визначається за предметними і територіальними ознаками. Відповідно до правил ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23) вказано: «Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України. Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ. Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції. Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів. Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України)». Згідно із роз`ясненнями, що містяться у пунктах 41 та 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 № 3 (далі - Постанова Пленуму № 3), визначено, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Виходячи із зазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо. Як наголошено у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно. У постанові від 09.09.2020 року в справі № 910/6644/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном. У постанові від 16.02.2021 року у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду визначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередній об`єкт спірних правовідносин. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_4 належала на праві приватної власності земельна ділянка, яка розташована на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровим номером № 5125081600:01:001:1081. 25.09.2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (позивач) уклали договір про встановлення права користування вказаної земельної ділянки для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (зв. а. с. 10-12). 09.10.2018 року державним реєстратором Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області Крутовою О.А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, щодо державної реєстрації договору про встановлення права користування вказаної земельної ділянки для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). 23.06.2022 року державним реєстратором Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області Гриценко І.С. прийнято Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, яке прийнято Державним реєстратором Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області Гриценко І.С. щодо державної реєстрації угоди про дострокове розірвання договору від 25.09.2018 року. Отже, спір між сторонами виник з приводу майнових прав на об`єкт нерухомості, а саме - земельну ділянку, яка розташована на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, кадастровим номером № 5125081600:01:001:1081. Тому, позов повинен розглядатися за правилами виключної підсудності, встановленими ч. 1 ст. 30 ЦПК України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відсутність спору про майно, оскільки позивачка звернулася до суду першої інстанції з позовними вимогами, предметом яких є майнові права на об`єкт нерухомості (земельну ділянку) за місцем знаходження спірної земельної ділянки, що відноситься до територіальної юрисдикції Татарбунарського районного суду Одеської області. Таким чином, висновок суду про передачу справи за загальною підсудністю до Пересипського районного суду м. Одеси ґрунтується на неправильному застосуванні та порушенні норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Гірвісаарі проти Фінляндії). Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, колегія суддівдійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду - скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області - задовольнити. Ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 24 вересня 2025 року про передачу справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання угоди про розірвання договору недійсною, на розгляд Пересипського районного суду м. Одеси - скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: Л.М. Вадовська С.О. Погорєлова