Ухвала КЦС ВС № 331/7347/25

УХВАЛА 28 січня 2026 року м. Київ справа № 331/7347/25 провадження № 61-1172ск26 Верховний Суд у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2025 року та на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 08 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, ВСТАНОВИВ: У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди. Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків. Роз`яснено позивачу, що інакше позовна заява буде вважатися неподаною та повернута. Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 08 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди визнано неподаною та повернуто позивачу. Роз`яснено позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставин, що стали підставою для її повернення. 26 січня 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 (написана власноруч російською мовою), у якій заявник просить зобов`язати Олександрівський районний суд м. Запоріжжя призначити судове засідання за його позовною заявою від 19 грудня 2025 року. Касаційна скарга заявникане може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав. Відповідно до частини першої статті 9 ЦПК України, частини першої статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Частиною першою статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова. Єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова (стаття 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»). У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року у справі (№ 10-рп/99) за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України). Відповідно до частини четвертої статті 9 ЦПК України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом. З огляду на зазначене, ОСОБА_1 порушив вимоги частини першої статті 9 ЦПК України та подав касаційну скаргу на судові рішення, яка викладена недержавною (російською) мовою. Крім цього, пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України встановлено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України). У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відсутність у касаційній скарзі передбачених ЦПК України підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку є підставою для її повернення (пункт 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України). Подана касаційна скарга не відповідає вимогам, визначеним пункту 5 частини другою статті 392 ЦПК України, зокрема у ній не визначені підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України. Умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2025 року та на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 08 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди повернути заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Суддя Г. В. Коломієць