Постанова 4857 № 460/8832/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/8832/24 пров. № А/857/37568/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Носа С.П.; суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.; розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року у справі № 460/8832/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,- суддя у І інстанції Поліщук О.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складення повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася у Рівненський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в якому просила визнати протиправним та скасування рішення відповідача від 26.07.2024 № 262640007384 про відмову у призначенні пенсії позивачу; зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з часу звернення (18.07.2024), зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 з 22.07.1982 по 01.10.1987 та з 02.10.1990 по 31.12.1998. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій задоволено повністю. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 18.07.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України в Рівненській із заявою про призначення пенсії за віком. На підставі пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, за принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії від 18.07.2024 направлено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Відповідачем 26.07.2024 прийнято рішення № 262640007384, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (за текстом рішення - Закон). У спірному рішенні відповідачем зазначені наступні мотиви його прийняття: пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону, - 60 років; вік заявника на дату звернення 60 роки 00 місяців 20 днів; необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону, - 31 років; відповідно до наданих документів страховий стаж особи - 26 років 05 місяців 19 днів; за доданими документами до страхового стажу позивачу не зараховано періоди трудової діяльності згідно наданої трудової книжки серії НОМЕР_2 дата заповнення 25.07.1982, оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням вимог пункту 2.11-2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: дата народження у трудовій книжці не відповідає даним паспорта, дата народження значиться скорочено; згідно пункту 2.11-2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 20.07.1993 № 58, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульний аркуш) трудової книжки; прізвище, ім`я, по батькові повністю без скорочень або заміни імені та по батькові ініціалами і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження; після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник свої підписом завіряє правильність внесених відомостей; першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Не погоджуючись з рішенням про відмову в призначенні пенсії, діями щодо незарахування спірних періодів трудової діяльності до страхового стажу та, відповідно, вважаючи такі рішення і дії протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. З 01.04.1992 введено в дію в повному обсязі Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII). Згідно з Преамбулою, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій; Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки. З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV). Згідно з Преамбулою, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Згідно пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Згідно частини першої статті 26 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин;) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 21 років. Приписи статті 26 Закону № 1058-IV пов`язують набуття особою права на призначення пенсії за віком з досягненням такою особою відповідного пенсійного віку та наявністю у неї необхідного страхового стажу. Абзацом 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно частини другої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До страхового стажу зараховується період трудової діяльності особи, протягом якого вона підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. Судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами виник спір щодо можливості зарахування на підставі трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (дата заповнення 25.07.1982) періодів трудової діяльності з 22.07.1982 по 01.10.1987 та з 02.10.1990 по 31.12.1998, позаяк, решту періодів було зараховано до страхового стажу позивача, що стверджується наявним у справі розрахунком стажу (Форма РС-право). Оскільки спірні періоди трудової діяльності, які позивач просить зарахувати до страхового стажу існували до набрання чинності Законом № 1058-IV, то такі мають зараховуватись до страхового стажу в порядку та на умовах, визначених Законом № 1788-XII, що був чинним на той момент. Згідно частини першої статті 56 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 2 Порядку № 637 встановлено, що у разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. Отже, основним документом, який підтверджує трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, є трудова книжка особи. При цьому, лише у разі відсутності в особи трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків. Судом першої інстанції також вірно встановлено, що відповідач на підставі трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (дата заповнення 25.07.1982) не зарахував до страхового стажу такі періоди трудової діяльності, а саме: з 22.07.1982 по 01.10.1987 на посаді вихователя у дитячому садку-ясла № 6, що становить 05 років 02 місяці 10 днів; з 02.10.1990 по 31.12.1998 на посаді медичного реєстратора у поліклініці Жовтневого району міста Києва, що становить 08 років 03 місяці 00 днів, всього 13 років 05 місяців 10 днів. Відмова в призначенні пенсії обгрунтована тим, що пенсійний орган зазначає, що записи до трудової книжки позивача внесені з порушенням вимог пункту 2.11-2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), а саме: дата народження у трудовій книжці не відповідає даним паспорта, дату народження значено скорочено. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії (відповідна правова позиція висловлена Верховним судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16) та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а). У період з 11.08.1982 по 14.03.1995 порядок ведення трудових книжок визначали Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена Постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (далі Інструкція № 162), та Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція № 58). Згідно пункту 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Відповідно до пункту 2.2. Інструкції № 162, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Згідно пункту 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виробляються арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору. Згідно з пунктом 4.1. Інструкції № 162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Пунктом 1.4. Інструкції № 162 було передбачено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (СП СРСР, 1973 № 21, ст. 115) та цією Інструкцією. Згідно пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (далі Постанова № 656), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться усім робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державного соціального страхування. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться лише за місцем основної роботи. Пункт 13 Постанови № 656 визначав, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації, засвідчуються підписом керівника підприємства, установи, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Пункт 18 Постанови № 656 встановлював, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберіганні та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність. Тотожні за змістом вимоги щодо ведення трудових книжок встановлювала Інструкція №

58. За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення такого працівника конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 30.09.2021 у справі № 300/860/17. Таким чином, наявність недоліків при заведенні трудової книжки позивача в частині зазначення повної дати народження на першому аркуші, а не лише року, не може позбавляти позивача права на зарахування певних періодів роботи до страхового стажу. Разом з тим, на аркуші 41 трудової книжки містяться повні дані позивача, виконані українською мовою 01.01.2022 відділом кадрів регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця» із зазначенням повної дати народження позивача - "28.06.1964". Записи №№ 1, 2, 5-11 у трудовій книжці позивача, які стосуються періодів роботи з 22.07.1982 по 01.10.1987 та з 02.10.1990 по 31.12.1998, виконані акуратно (не містять виправлень), місять відомості про розпорядчі документи, на підставі яких зроблені такі записи, засвідчені підписом керівника (уповноваженої особи), печаткою підприємства-роботодавця та на основі їх можна чітко встановити межі періодів трудової діяльності позивача, посаду яку він займав та назву місця роботи (підприємства). Отже, періоди роботи позивача з 22.07.1982 по 01.10.1987 та з 02.10.1990 по 31.12.1998 мать бути зараховані до його стажу на підставі записів у його трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення 25.07.1982). На момент звернення за призначенням пенсії позивач досягнув віку 60 років. Частиною другою статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що на момент досягнення віку 60 роки страховий стаж позивача має становити від 31 рік. За змістом оскаржуваного рішення від 26.07.2024 № 262640007384, відповідачем визнаються обставини щодо наявності у позивача страхового стражу 26 років 05 місяців 19 днів без урахування спірних періодів трудової діяльності. Відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи з 22.07.1982 по 01.10.1987 та з 02.10.1990 по 31.12.1998, що в сукупності складає 13 років 05 місяців 10 днів. Наданими позивачем для призначення пенсії документами підтверджується набуття останнім страхового стажу 39 років 10 місяців 29 днів. Отже, позивач звернувся за призначення пенсії після досягнення віку 60 років та мав страховий стаж понад 39 років, а тому у відповідності до частини другої статті 26 Закону № 1058-IV у відповідача не було підстав для відмови у призначенні пенсії, у зв`язку з чим рішення від 26.07.2024 № 262640007384 є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 № 1058-IV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Пенсійного віку 60 років, позивач досягнув ІНФОРМАЦІЯ_2 , а за призначенням пенсії він звернувся 18.07.2024. Відтак, пенсія йому має бути призначена з 29.06.2024, а не з 18.07.2024 як про це просить позивач у позовній заяві. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію з 29.06.2024. Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року у справі № 460/8832/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук