Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/24511/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/24511/24 пров. № А/857/10930/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Носа С.П.; суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.; розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 380/24511/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною,- суддя у І інстанції Кисильова О.Й., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з червня 2016 року по день фактичної виплати 09.06.2022; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з червня 2016 року по день фактичної виплати 09.06.2022. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною задоволено повністю. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01.08.2019 № 146-ОС ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. 09.06.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 у справі № 380/12575/21 ОСОБА_1 виплачена заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з травня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, у розмірі 126 362,66 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача АТ "ПриватБанк" наявною матеріалах справи. Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з травня 2016 року по день фактичної виплати 09.06.2022, звернувся до суду із цим позовом. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Згідно абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону України № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно ст. 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян. Відповідно до ст. 3, 4, 7 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Згідно п.п. 2-5, 8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159), компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Згідно позовної заяви позивач, останній покликається на те, що 01.08.2019 він звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, проте, під час звільнення з військової служби позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення. Позивач стверджує, що остаточна виплата була проведена 09.06.2022 на виконання судового рішення у справі № 380/12575/21. Позивач також зазначає, що відповідачем не виплачена на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом. Судом першої інстанції вірно встановлено, що 09.06.2022 на виконання Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 у справі № 380/12575/21 ОСОБА_1 виплачена заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з травня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, у розмірі 126 362,66 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача АТ "ПриватБанк". У силу приписів статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 цими законодавчими нормами встановлений обов`язок відповідного підприємства чи установи всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 02.04.2024 у справі № 380/560/8194/20, у якій суд касаційної інстанції відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи № 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20). Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 сформулював такі висновки, зокрема: - нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості, при цьому, така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати; - з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг строку звернення з позовом до суду; - отримання листа від органу у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, відповідно, з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду. Отже, виплата заборгованості за рішенням суду у справі № 380/12575/21 здійснена відповідачем лише 09.06.2022. Відтак, саме з цієї дати позивачу стало відомо про те, що нараховуючи недоплачену індексацію грошового забезпечення відповідач порушив вимоги Порядку № 159 у частині нарахування компенсації встати частини доходів у добровільному порядку. Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення по дату фактичної виплати заборгованості. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з травня 2016 року по день її фактичної виплати 09.06.2022, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №

159. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 380/24511/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. П. Нос судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин