Постанова 4857 № 380/11130/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/11130/24 пров. № А/857/9552/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Обрізка І.М., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Громадської організації «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року, ухвалене суддею Потабенком В.А. у м.Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 380/11130/24 за адміністративним позовом Громадської організації «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису, ВСТАНОВИВ: 24 травня 2024 року позивач - Громадська організація «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» звернувся до суду з позовом до відповідача - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, у якому просив визнати протиправною та скасувати припис Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 02.05.2024 №ЗХ/ЛВ/11880/084/П. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці відповідно до наказу № 154/ЗХ-ЗК від 23.04.2024, направлення №ЗХ/1/6493-24 від 23.04.2024, в період з 24.04.2024 до 07.05.2024 проведено позапланову перевірку в ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» на предмет додержання вимог законодавства про працю з питань законності припинення трудових договорів. За результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці в ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» складено акт від 02.05.2024 №ЗХ/ ЛВ/11880/084 (далі акт), яким зафіксовано порушення вимог законодавства про працю. На підставі висновків акту Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці винесено припис про усунення виявлених порушень №ЗХ/ЛВ/11880/084/П від 02.05.2024, яким зобов`язано голову ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» усунути наведені у ньому порушення вимог ч. 2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України та надати відповідачу письмове повідомлення про виконання припису з долученням копій первинних документів за підписом уповноваженої особи об`єкта відвідування. Вважаючи припис Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про усунення виявлених порушень №ЗХ/ЛВ/11880/084/П від 02.05.2024 протиправним, позивач звернувся до суду з вимогами про його скасування. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX) здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків. Згідно з частиною третьою статті 11 Закону № 2073-IX адміністративний орган зобов`язаний використовувати свої повноваження з метою, з якою такі повноваження надані. Мета, з якою надано повноваження, визначається законом або випливає з його положень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Таким чином, суд здійснює перевірку рішень суб`єктів владних повноважень на предмет їх відповідності вимогам закону, дотримання меж повноважень та встановленого порядку, а також забезпечення принципу пропорційності. Водночас суд не наділений повноваженнями самостійно визначати доцільність обраного адміністративним органом заходу реагування чи замінювати його на інший, оскільки це перебуває в дискреційних повноваженнях органу. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 825/602/17 та від 22 серпня 2018 року у справі № 826/10548/17 (щодо визначення поняття «дискреційні повноваження»). Державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Таким органом є Державна служба України з питань праці (Держпраці), яка, відповідно до пункту 3 Положення Про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, реалізує державну політику, зокрема, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення. Відповідно до п.п. 5 п. 6 Положення №96, Держпраця для виконання покладених на неї завдань має право: безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці. Пунктом 7 Положення №96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці є органом, до повноважень якого віднесено здійснення нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року №877-V (далі - Закон №877-V). Тлумачення положень статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності вказує на те, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення передусім повинні ураховувати особливості правового регулювання, визначені законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, одночасно звертаючи увагу на обов`язок забезпечити дотримання вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", перелік яких наведено у статті 2 цього Закону, та, якщо певні правовідносини не врегульовані законами у відповідній сфері та міжнародними договорами звертатись до інших норм Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Закону, який би регулював правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері дотримання законодавства про працю та зайнятість населення на цей час немає, а тому спеціальним законодавчим актом, який регулює ці правовідносини є Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", незважаючи на те, що він регулює правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності для багатьох органів контролю. Відповідні висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.09.2021 р. у справі № 2040/5544/18. Відповідно до частин 4, 5 статті 2 Закону №877-V, заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами . Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону. Статтею 6 Закону №877-V визначено особливості здійснення позапланових заходів зі здійснення державного нагляду (контролю). Так, абзацом 5 частини першої статті 6 Закону №877-V передбачено, що підставами для здійснення позапланових заходів є, зокрема, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу. У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи територіального органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб`єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб територіального органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред`явили документи, передбачені цим абзацом. Під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю). Частиною другою статті 6 Закону №877-V передбачено, що проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону. Згідно з частиною третьою статті 6 Закону №877-V суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю). Для здійснення планового або позапланового заходу Державна служба з питань праці, з огляду на частину першу статті 7 Закону № 877-V, видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою (частина друга статті 7 Закону № 877-V). Суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю) (частина третя статті 6 Закону № 877-V) Для цього, відповідно до частини п`ятої статті 7 Закону № 877-V, перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання. Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею. Отже, обов`язок пред`явлення посвідчення (направлення) виникає безпосередньо перед початком здійснення заходу, тобто в момент фактичного прибуття інспектора на місце проведення перевірки. Водночас Закон № 877-V не встановлює обов`язку попереднього направлення цих документів суб`єкту господарювання до моменту початку перевірки. Позивач у позовній заяві покликався на порушення відповідаче вимог статей 6, 7 Закону № 877-V щодо повідомлення про проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю). Так, відповідно до частин першої та другої статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі 1947 року (далі - Конвенція №81), ратифікованої Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-IV, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і у будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, а також наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм. У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов`язків. У постанові від 31 жовтня 2024 року у справі № 300/6438/21 Верховний Суд вказав, що сенс інспекційного відвідування у багатьох випадках і полягає у раптовості та несподіваності перевірки, завдяки чому у випадку об`єктивної дійсності і можливо виявити певні порушення законодавства про працю, зокрема, фактичний допуск особи до роботи без укладення трудового договору. Метою інспекційного відвідування щодо виявлення неоформлених трудових відносин є саме фіксація фактичного виконання робіт працівниками безпосередньо в момент перевірки. Тому вимога про обов`язкову присутність керівника (або його представника) суб`єкта господарювання на початку інспекційного відвідування не є абсолютною, зокрема з огляду на положення Конвенції №

81. Очікування прибуття керівника (або його представника) створювало б можливість для роботодавця усунути ознаки порушень (зокрема, шляхом залишення робочих місць особами, допущеними до роботи без належного оформлення), що нівелювало б ефективність державного нагляду (контролю) та суперечило б принципу раптовості, який є ключовим для досягнення мети інспекції праці. Верховний Суд звертав увагу на те, що формальні порушення або недоліки під час перевірки чи фіксації порушення трудового законодавства не є безумовною підставою для скасування її результатів, якщо вони не перешкоджають встановленню суті справи та виявленню порушення (пункт 85 постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 120/12494/23). Даючи оцінку рішенню посадової особи територіального органу Держпраці за наслідками перевірки, окрім правомірності вимог цього рішення (з огляду на правовий статус Держпраці та її територіальних органів), важливим є з`ясувати, серед іншого, дотримання процедури проведення цієї позапланової перевірки. У такому контексті слід зважити на те, на якій підставі призначено цю перевірку, що було предметом перевірки, чи оформлено відповідні документи на проведення позапланової перевірки, чи ознайомлений суб`єкт господарювання про проведення позапланової перевірки з її предметом. Тобто, з`ясування дотримання процедури проведення перевірки (інспекційного відвідування) є важливим питанням в аналогічних спорах та передує вирішенню спору по суті встановлених органом Держпраці правопорушень. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постановах від 07.06.2021 у справі №520/1814/19, від 04.08. 2021 у справі №814/409/18 та від 08.12.2021 у справі №460/718/19. Отже, насамперед належить надати правову оцінку доводам позивача щодо порушення відповідачем процедури проведеного заходу державного контролю та перевірити чи є такі порушення (у разі їх наявності) підставою для визнання такого заходу державного контролю незаконним. Так, згідно матеріалів справи голова ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» Семерак І.Я. був ознайомлений до початку проведення заходу контролю з направленням на перевірку та листом погодженням на її проведення. На першій сторінці направлення на проведення позапланового заходу державного контролю від 23.04.2024 № ЗХ/1/6493-24 письмово зроблена відмітка головою ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» Семеряка І.Я., яка завірена власноручним підписом останнього. Згідно акту захід державного контролю проведений у присутності керівника позивача. Від отримання та підпису припису керівник позивача відмовився. У зв`язку з цим 02.05.2024 примірники акту та припису скеровано позивачу рекомендованим листом із описом вкладення (накладна № 7902612063345) на юридичну адресу позивача. Слід зауважити, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє на теперішній час. Відповідно до статті 16 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 №2136-ІХ (далі Закон №2136-ІХ), у період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів. Позапланові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються у порядку, встановленому Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Позапланові заходи державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану здійснюються: за наявності підстав, визначених абзацами п`ятим, восьмим, дев`ятим, десятим частини першої статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"; за зверненням Київської міської військової адміністрації або обласної військової адміністрації; у зв`язку з невиконанням суб`єктом господарювання приписів про усунення порушень вимог законодавства, виданих після 1 травня 2022 року. У період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України, не застосовуються. За результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» уповноваженими особами Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці складено акт від 02.05.2024 №ЗХ/ ЛВ/11880/084, яким зафіксовано порушення вимог законодавства про працю. Управлінням було повністю дотримано встановлену чинним законодавством процедуру здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю), а підстава здійснення позапланової перевірки була належним чином зафіксована у відповідних розпорядчих документах та доведена до відома позивача у порядку, передбаченому Законом № 877-V, що свідчить про правомірність дій контролюючого органу та відсутність порушень прав позивача. Колегія суддів не встановила допущення відповідачем порушення процедури проведеного заходу державного контролю, тому у відповідній частині доводи скаржника є безпідставними. Враховуючи встановлені обставини та наведені правові норми, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла переконання, що посадові особи Держпраці під час проведення позапланового заходу зі здійснення державного контролю у формі перевірки позивача діяли в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. Щодо встановлених порушень за результатами заходу державного контролю, а саме звільнення працівника ОСОБА_1 , то суд враховує таке. Працівника позивача ОСОБА_1 відповідно до наказу №2/ос від 29.03.24 було звільнено з посади голови Шевченківської РО товариства Червоного Хреста України 03.04.24 за п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Позивач у позовній заяві посилається на відсутність вакантних посад, тому не мав змоги запропонувати ОСОБА_1 роботу в організації за трудовим договором. Проте, у зв`язку із наявною потребою у наданні послуг для організації за визначеним технічним завданням, ОСОБА_1 було запропоновано роботу у ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» на умовах договору цивільно- правового характеру. ОСОБА_1 , попрацювавши на посаді голови Шевченківської районної організації Львівської обласної організації Товариства Червоного Хреста України більше 25 років, була звільнена з цієї посади у зв`язку з змінами в організації виробництва і праці, натомість їй було запропоновано виконувати аналогічні трудові функції в реорганізованій установі вже підставі цивільно-правового договору. Оцінюючи твердження позивача, суд бере до уваги наступне. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, четверта, шоста і сьома статті 43 Конституції України). Право на працю закріплене також в ключових міжнародних документах, зокрема статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року. Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є основною правовою формою оформлення трудових відносин між працівником і роботодавцем. За цим договором працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену трудовим договором, дотримуючись правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець виплачувати заробітну плату і забезпечувати належні умови праці. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Відповідно до ч.1 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату, для виконання не індивідуально-визначеної роботи, а трудових функцій в діяльності підприємства за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правового договору є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Укладаючи трудовий договір з роботодавцями, громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, із яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023). Пункт другий частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» визначає, що роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин. Власник підприємства або уповноважений ним орган, відповідно до абзацу першого Порядку повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413, подає до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування повідомлення про прийняття працівника на роботу. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України). Тобто фактичний допуск працівника до роботи є підставою для визнання трудового договору укладеним, навіть якщо він не був оформлений у письмовій формі. Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а дійшов висновку, що характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року № 327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо. У постанові від 20 січня 2023 року у справі № 824/849/18-а Верховний Суд додатково вказав, що основними ознаками трудового договору є: праця юридично несамостійна, що протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи) шляхом виконання вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій. При цьому без оформлених трудових відносин особа (працівник) позбавляється конституційних гарантій, передбачених, зокрема, статтями 43 (кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю) та 45 (кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час; максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та право на оплачувану щорічну відпустку, вихідні та святкові дні) Конституції України (постанова Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 0540/8959/18-а). Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Разом з тим, взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відтак, основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій. Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України. Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 127/21595/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 29.08.2017 у справі №587/1714/17, від 26.09.2018 у справі №822/723/17, від 13.06.2019 у справі №1840/2507/18, від 08.10.2018 у справі №553/954/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі № 815/954/18, від 24.10.2019 у справі № 804/6962/17. Цивільно-правовий договір може укладатись для задоволення потреб суб`єкта господарювання, не пов`язаних із діяльністю, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, спрямованою на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. У разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.10.2021 у справі № 2040/5412/18. Суд бере до уваги, що позивач в попередженні від 29.01.24 про звільнення ОСОБА_1 зробив пропозицію останній укласти договір про надання послуг згідно ст. 641 Цивільного кодексу України, однак ця оферта не містила вказівку на виконання аналогічних трудових функцій. ОСОБА_1 заявою 14.03.2024 виявила бажання продовжити роботу в ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» та просила повідомити її про вакантні посади та істотні умови праці. Листом від 20.03.2024 № 36 позивачем надано відповідь ОСОБА_1 з вказівкою на відсутність в організації вакантних посад. 03.04.2024 ОСОБА_1 звільнена з посади у зв`язку із скороченням штату працівників та неможливістю переведення на іншу роботу. Щодо покликання позивача на звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушеного прогулу і відкриття 30.04.2024 Залізничним районним судом м. Львова провадження за цією позовною заявою (справа № 462/3642/24), як на підставу, що унеможливлює виконання припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 02.05.2024 №ЗХ/ЛВ/11880/084/П з вказівкою на те, що правомірність припису опосередковано залежить від рішення Залізничного районного суду Львова у справі № 462/3642/24 за позовом ОСОБА_1 судом першої інстанції слушно вказано на те, що звернення ОСОБА_1 з означеним позовом не впливає на законність оскаржуваного припису, оскільки правомірність звільнення ОСОБА_1 знаходиться поза межами дослідження розглядуваного спору. У свою чергу, суд володіє усіма необхідними матеріалами справи для прийняття рішення по суті у цій справі. Надаючи правову оцінку виявлених порушень, що стосуються 192 цивільно-правових договорів, укладених позивачем з фізичними особами, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, згадане питання щодо вже було предметом судового дослідження у справі № 380/10756/24 за позовом ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та судом ухвалене рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог та викладено висновки, що у позивача має місце допуск зазначених у акті та оскаржуваному приписі працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що підтверджуються матеріалами справи та не спростовані позивачем. За частиною четвертою статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративної справи не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені. Водночас, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях інших адміністративних, цивільних чи господарських справ. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 824/234/16-а, від 21 серпня 2019 року у справі № 465/5960/14-а, від 18 липня 2019 року у справі № 464/2262/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а. За правовою позицією, що наведена в постанові цього ж Суду від 28 лютого 2023 року справа № 464/8361/16-а преюдицією є обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №522/7758/14-ц та від 02 лютого 2023 року у справі № 815/3851/15. Отже, суд першої інстанції в силу преюдиційного характеру судових рішень у справі №380/10756/24 взяв до уваги факти (наявність порушень трудового законодавства, яке виразилось у допуску зазначених у акті та оскаржуваному приписі працівників до роботи без укладення трудового договору ), встановлені у вказаній справі. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги спірного припису Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 02.05.2024 №ЗХ/ЛВ/11880/084/П є обґрунтованими та законними, підстави для його скасування відсутні, що не спростовано доводами апеляційної скарги позивача. Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на доводи скаржника, судом апеляційної інстанції також враховано, що на виконання вимог ч. 1 ст. 259 КЗпП України постановою від 21.08.2019 №823 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначав процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю. Станом на день виникнення спірних правовідносин Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019 р. був визнаний нечинним рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2021 р. у справі №640/17424/19, яке залишене без змін постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 р. та Верховного Суду від 09.11.2022 р. У відповідності до частини 2 статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Враховуючи зазначене вище, спеціалізованої законодавчої норми, яка б регламентувала порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, станом на день проведення позапланових заходів не було. Разом з тим, функції територіальних органів з питань праці щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами залишилися незмінними та не скасованими. Так, загальні правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом №877-V, дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. За змістом визначень, наведених у статті 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. У відповідності до положень статті 2 Закону №877-V, дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Заходи контролю здійснюються органами державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки, державного контролю за додержанням законодавства у сфері моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації. Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин дванадцятої - чотирнадцятої статті 4, частини одинадцятої статті 4-1, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої, шостої та десятої статті 7, статей 9, 10, 12, 19, 20, 21 цього Закону. Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин, порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю чинним законодавством не визначений. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд. Судом першої інстанції не враховано, що постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» визнано протиправною та нечинною. Відтак, застосування судом першої інстанції норм Порядку №823 є помилковим. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно частин першої та четвертої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, однак, враховуючи застосування судом першої інстанції положень постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», яка втратила чинність, приходить до висновку про наявність підстав для зміни судового рішення шляхом виключення з мотивувальної частини покликання на зазначену постанову та доповненні мотивувальної частини. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Громадської організації «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» задовольнити частково, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 380/11130/24 змінити в частині мотивів задоволення позову. У решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді І. М. Обрізко Н. М. Судова-Хомюк