Постанова 4856 № 560/15073/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/15073/24 Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В. Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П. 29 січня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та визнання протиправними і скасування вимог про сплату боргу, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просила:

1. Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Хмельницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 заборгованості на суму 37788,74 грн. зі сплати як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

2. Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки): - №Ф-1892-50 від 15.11.2018, на суму 15819,54 грн.; - №Ф-1892-50 від 05.02.2019 на суму 18276,72 грн.; - №Ф-1892-50 від 13.08.2019 на суму 23785,08 грн.; - №Ф-1892-50 від 07.11.2019 на суму 26539,26 грн.; - №Ф-1892-50 від 07.11.2020 на суму 29293,44 грн.; - №Ф-1892-50 від 11.11.2020 на суму 35588,74 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.01.2025 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що 22.09.1995 отримала свідоцтво №64630678 про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фізичною особою підприємцем припинено підприємницьку діяльність, про що 11.10.2024 внесено запис в Єдиний державний реєстр номер: 2006540060001003535. За даними інтегрованих карток платника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), рахується заборгованість з єдиного соціального внеску для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність в сумі 37788,74 грн. Контролюючим органом сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) за період з 2018 по 2020 рік - заборгованість за єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ), а саме: № Ф-1892-50 від 15.11.2018 на суму 15819,54 грн.; №Ф-1892-50 від 05.02.2019 на суму 18276,72 грн.; №Ф-1892-50 від 13.08.2019 на суму 23785,08 грн.; №Ф-1892-50 від 07.11.2019 на суму 26539,26 грн.; №Ф-1892-50 від 07.02.2020 на суму 29293,44 грн.; №Ф-1892-50 від 11.11.2020 на суму 35588,74 грн. Вважаючи податкові вимоги протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необгунтованості позовних вимог. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року №2464 (Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Так, із матеріалів справи встановлено, що спірним у даній справі є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період 2017-2020 роки відповідно до оскаржуванихвимог за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому, позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15 травня 2003 року № 755-IV (Закон № 755-IV), але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. Згідно ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Частиною 1 ст. 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу. Так, 01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону № 755-IV (в редакції прийняття цього закону) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП. Згідно п. 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону № 755-IV (в редакції прийняття цього закону) державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому, реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується. Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР абз. 7 ч. 1 ст. 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №755-IV). Крім того, 03 березня 2011 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання від 1 липня 2010 року №2390-VI (Закон № 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV. Пунктами 2-4 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними. Водночас п. 8 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Відтак, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому, цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору. При цьому, відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію. 25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру від 25 березня 2014 року №1155-VII (Закон №1155-VI). Даним Законом п. 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI. Тобто, основною метою Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості. Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР. У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України підкреслено особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70). За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа Серков проти України, заява № 39766/05, пункт 43). При цьому, статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд. Зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Крім того, 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України Про внесення змін до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо усунення дискримінації за колом платників від 13 травня 2020 року №592-ІХ (Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15. Згідно абзаців 1 та 2 пунктів 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. Прийняття цього Закону обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід. Таким чином, відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів. За відсутності фактичних доказів протилежного, виключається і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №260/81/19. За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43). Суд зазначає, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців рішення про припинення підприємницької діяльності прийнято 11.10.2024. Відповідачем не надано доказів з ЄДР, що позивач у спірний період, який нарахована недоїмка, отримувала дохід від здійснення підприємницької діяльності. Крім того, матеріали справи не містять доказів, що позивач за період перебування фізичною особою - підприємцем на загальній системі оподаткування надані звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, у тому числі за період який нараховано суму недоїмки. Також, відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП, у спірний період, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. З матеріалів справи вбачається, що позивач не мала статус фізичної особи-підприємця у спірний період та будь-яких доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності матеріали не містять. Таким чином, відсутні підтвердження у позивача статусу ФОП у спосіб і в порядку, які встановлені Законом №755-IV, що у свою чергу, виключає і можливість формальної та фактичної її участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Подібні висновки щодо застосування зазначених норм права містяться в постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №500/1762/19, від 15.09.2020 у справі №460/37/19, від 21 вересня 2022 року у справі № 380/7837/20, від 22 липня 2021 року у справі №320/2655/20, від 14 липня 2021 року у справі № 1.380.2019.002699, від 10 березня 2023 року у справі № 540/232/20, від 20.02.2025 у справі №280/6057/19 у подібних правовідносинах. Таким чином, відповідач безпідставно здійснив нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Враховуючи викладене вище, а також те, що позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки її свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не зверлась, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464. Таким чином, дії відповідача щодо нарахування ОСОБА_1 заборгованості на суму 37788,74 грн. зі сплати як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є неправомірними, а відповідні вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1892-50 від 15.11.2018 на суму 15819,54 грн, №Ф-1892-50 від 05.02.2019 на суму 18276,72 грн., №Ф-1892-50 від 13.08.2019 на суму 23785,08 грн., №Ф-1892-50 від 07.11.2019 на суму 26539,26 грн, №Ф-1892-50 від 07.11.2020 на суму 29293,44 грн, №Ф-1892-50 від 11.11.2020 на суму 35588,74 грн є незаконними та підлягають скасуванню. На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 6 ст.139 КАС України вказано, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. За приписами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 6056 грн. судового збору сплаченого за подання адміністративного позову - 2422,4 грн. та апеляційної скарги - 3633,6 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Хмельницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 заборгованості на суму 37788,74 грн. зі сплати як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки): - №Ф-1892-50 від 15.11.2018, на суму 15819,54 грн.; - №Ф-1892-50 від 05.02.2019 на суму 18276,72 грн.; - №Ф-1892-50 від 13.08.2019 на суму 23785,08 грн.; - №Ф-1892-50 від 07.11.2019 на суму 26539,26 грн.; - №Ф-1892-50 від 07.11.2020 на суму 29293,44 грн.; - №Ф-1892-50 від 11.11.2020 на суму 35588,74 грн. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 6056 грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.