Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/27072/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/27072/23 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 15.05.2091 №Ф-220444-17. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 15.05.2019 №Ф-220444-17 в частині визначення ОСОБА_1 суми боргу (недоїмки) у розмірі 16 102,90 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Станом на 30 січня 2026 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-220444-17, якою ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 20.10.2022 заборгованість (недоїмка, пеня, штраф) зі сплати єдиного внеску становить 21 030,90 грн. Листом ГУ ДПС у м. Києві від 30.06.2023 №54657/6/26-15-24-01-07-07 позивача повідомлено, що згідно інформаційних систем ДПС України, доступних до перегляду на рівні ГУ ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 з 10.11.2003 до 24.05.2023 перебувала на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДПС у м. Києві як ФОП, платником обрано з 01.01.2012 до 24.05.2023 загальну систему оподаткування. В інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за період з І кварталу 2018 року по IV квартал 2020 року у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць згідно обраних систем оподаткування в сумі 37 788,74 грн, а саме: за 2017 рік по терміну сплати 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн; І-ІV квартал 2018 року по термінах сплати: 19.04.2018 (2457,18 грн), 19.07.2018 (2457,18 грн), 19.10.2018 (2457,18 грн), 21.01.2019 (2457,18 грн); І-ІV квартал 2019 року по термінах сплати: 19.04.2019 (2754,18 грн), 19.07.2019 (2754,18 грн), 21.10.2019 (2754,18 грн), 20.01.2020 (2754,18 грн); І-ІV квартали (січень-лютий, червень-листопад) 2020 року по термінах сплати: 21.04.2020 (2078,12 грн), 20.07.2020 (1039,06 грн), 19.10.2020 (3178,12 грн), 19.01.2021 (2200,00 грн). Таким чином, засобами інформаційно-комунікаційної системи ГУ ДПС у м. Києві в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 15.05.2019 №Ф-220444-17 та направлено ОСОБА_1 на податкову адресу. Додатково повідомлено, що згідно з даними ІКС станом на дату надання відповіді, в ІКП ОСОБА_1 обліковується заборгованість у сумі 37 788,74 грн. Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цієї вимоги, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом. Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі по тексту також - Закон №2464-VI). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом четвертим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Частиною п`ятою статті 8 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. При цьому в редакції статті 9 Закону №2464-VI, яка діє з 01 січня 2018 року, встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності, незалежно від факту отримання доходу. Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статі 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"). Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина третя статті 9 Закону №2464-VI). Пункт 7 частини першої статті 13 Закону №2464-VI передбачає, що податкові органи мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску. За правилами частин першої-четвертої статті 25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. В означеній справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 по справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, від 05.11.2020 по справа № 460/2442/19, від 03.12.2020 по справі №140/2122/19. З матеріалів справи вбачається, що позивач з 10.11.2003 до 24.05.2023 перебувала на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДПС у м. Києві як ФОП, платником обрано з 01.01.2012 до 24.05.2023 загальну систему оподаткування. Відповідно до записів у трудовій книжці, а також з наказу ТОВ "Еко-Велварт" від 31.07.2017 №12-К вбачається, що позивач прийнято з 01.08.2017 на основне місце роботи комірником в ТОВ "Еко-Велварт". З індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-7 вбачається, що починаючи з серпня 2018 року ТОВ "Еко-Велварт" сплачувалися за позивача страхові внески за кожен повний календарний місяць у розмірі, не менше мінімального страхового внеску відповідно до статті 7 Закону №2464-VI. З листа ГУ ДПС у м. Києві від 30.06.2023 №54657/6/26-15-24-01-07-07 вбачається, що в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за період з І кварталу 2018 року по IV квартал 2020 року у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць згідно обраних систем оподаткування в сумі 37 788,74 грн, а саме: за 2017 рік по терміну сплати 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн; І-ІV квартал 2018 року по термінах сплати: 19.04.2018 (2457,18 грн), 19.07.2018 (2457,18 грн), 19.10.2018 (2457,18 грн), 21.01.2019 (2457,18 грн); І-ІV квартал 2019 року по термінах сплати: 19.04.2019 (2754,18 грн), 19.07.2019 (2754,18 грн), 21.10.2019 (2754,18 грн), 20.01.2020 (2754,18 грн); І-ІV квартали (січень-лютий, червень-листопад) 2020 року по термінах сплати: 21.04.2020 (2078,12 грн), 20.07.2020 (1039,06 грн), 19.10.2020 (3178,12 грн), 19.01.2021 (2200,00 грн). Матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_1 сплачено єдиний внесок в сумі 21 030,90 грн у зв`язку з чим в ІКП обліковується заборгованість у сумі 16 757,84 грн. Означені твердження підтверджуються інформацією з ІКП позивача, відповідно до якої 14.09.2023 було зараховано стягнення в межах виконавчого провадження у розмірі 21 030,90 грн зі сплати єдиного внеску. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів отримання позивачем доходів від підприємницької діяльності. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 року №1801-III розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3200,00 грн. Оскільки для фізичних осіб-підприємців сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, то щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн (3200х22%). Оскільки позивач перебувала у трудових відносинах з ТОВ "Еко-Велварт" з 01.08.2017, суд апеляційної інстанції висновує, що саме з цієї дати вона не була самостійним платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем неправомірно нараховано спірною вимогою єдиний внесок, починаючи з 01.08.2017, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, тоді як в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою з 01.08.2017, і єдиний внесок за неї з 01.08.2017 нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що підтверджується довідкою форми ОК-7, що, в свою чергу, виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачкою ще і як фізичною особою-підприємцем. Таким чином в частини визначення до сплати суми боргу у розмірі 16102,90 грн (21030,90 грн. - 4928,00 грн) спірну вимогу сформовано необґрунтовано, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 №7 , відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Сорочко Є.О. Суддя Чаку Є.В.