Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 932/12959/25

Справа № 932/12959/25 Провадження № 22-ц/4808/230/26 Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів: Бойчука І.В., Василишин Л.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року, постановлену суддею Бабій О.М. в м. Івано-Франківськ, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в с т а н о в и в : У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Позов мотивовано тим, що з 25.07.2009 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вказував, що вони з відповідачкою не проживають однією сім`єю, не ведуть спільного господарства, не підтримують сімейних відносин як подружжя, подальше спільне життя із збереженням шлюбу буде суперечити інтересам кожного з них. Просив розірвати шлюб, не надавати строку на примирення, судові витрати покласти на нього. У засіданні суду першої інстанції 11.12.2025 року відповідачка заперечила щодо розірвання шлюбу, просила надати строк для примирення тривалістю шість місяців, оскільки вважає, що на позивача тиснуть обставини, оскільки він є військовослужбовцем, і сім`ю ще можна зберегти. Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано строк для примирення тривалістю три місяці, тобто до 11.03.2026 року. Зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає ухвалу такою, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки: 1) суд першої інстанції необґрунтовано прийняв до уваги твердження відповідача про перебування позивача під тиском обставин як військовослужбовця. Вказані твердження не підтверджені жодними доказами; 2) він має право самостійно вирішувати питання щодо розірвання шлюбу. Наполягаючи на розірванні шлюбу, він чітко висловив свою позицію, яка не може бути обмежена строком на примирення; 3) застосування ст. 111 Сімейного кодексу України є правом суду, а не його обов`язком. Суд повинен враховувати реальні обставини та позицію сторін. У даному випадку відсутні підстави для застосування цього права. Апелянт зазначає, що вони проживають окремо один від одного, додатково повідомляє суд, що знаходиться в інших стосунках. Вказує, що примушування до перебування у шлюбних стосунках законодавством не передбачено; 4) згідно з практикою Верховного Суду (зокрема, постанова від 30.05.2019 у справі №442/6319/16-ц) строк на примирення не надається, якщо одна зі сторін категорично наполягає на розірванні шлюбу. Враховуючи вищезазначене, зважаючи, що він категорично наполягає на розірванні шлюбу, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про надання строку на примирення, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Відповідно до вимог частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14 (щодо зупинення провадження у справі), 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Отже, апеляційна скарга на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року про зупинення провадження у зв`язку з наданням сторонам строку для примирення підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться, а розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами (частина 13 статті 7 ЦПК України). Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, керуючись ст. 111 Сімейного кодексу України та ч. 7 ст. 240 ЦПК України, з урахування обставин справи, дійшов висновку про часткову обґрунтованість клопотання відповідачки, яка просила надати строк для примирення 6 місяців, і надав сторонам строк для примирення тривалістю 3 місяці, у зв`язку із чим провадження у справі зупинив. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява №12964/87, §59). Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява №19164/04). Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №361/161/13-ц (провадження №61-37352сво18). Відповідно до статті 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Стаття 211 ЦПК України передбачає, що одним із завдань розгляду справи по суті визначається сприяння примиренню сторін. У ч. 7 ст. 240 ЦПК України вказується на можливість суду зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення подружжя, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених: пунктом 4 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до закінчення строку для примирення, визначеного судом. Тобто, відповідно до п. 4 ст. 251 ЦПК України надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення є обов`язковою підставою зупинення провадження у справі. З положень ст. 251 ЦПК України вбачається, що в разі незупинення провадження у справі про розірвання шлюбу у зв`язку з наданням сторонам строку для примирення, суд допустить порушення норм процесуального права, незалежно від обставин справи, оскільки зазначена норма передбачає безумовне обов`язкове зупинення провадження у справі. Конкретний строк для примирення визначає суд. Ухвала суду в частині надання строку для примирення згідно вимог ст. 353 ЦПК України не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, тому незгода позивача з ухвалою в цій частині може бути включена в апеляційну скаргу на рішення суду, якщо позивач з ним не погодиться. Аналізуючи зміст апеляційної скарги ОСОБА_1 , вбачається, що скаржник фактично не погоджується з наданням судом першої інстанції строку для примирення, що вказано як підстава для зупинення провадження у справі. Слід зазначити, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з цих підстав лише в тих випадках, якщо судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, коли строк для примирення перевищуватиме шість місяців та відповідно необґрунтовано зупинено провадження у справі. Оскільки надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 251 ЦПК України є обов`язковою підставою для зупинення провадження у справі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність зупинення провадження у справі. Оскаржуваною ухвалою подружжю надано строк для примирення тривалістю у три місяці, який не перевищує строк, передбачений законом, що є обов`язковою підставою для зупинення провадження у справі, а відтак з цих підстав оскаржувана ухвала не може бути визнана незаконною і не може бути скасована судом. Суд першої інстанції, вирішуючи питання про надання сторонам строку для примирення та зупиняючи при цьому провадження у цій цивільній справі до закінчення строку для примирення, виходив із приписів вищезазначених норм права, які регламентують вказані правовідносини, а доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування ухвали суду. Підстави для скасування ухвали суду першої інстанції про зупинення провадження у справі у зв`язку з наданням сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні. Доводи апелянта щодо відсутності підстав для задоволення заяви відповідачки та надання строку для примирення сторін колегією суддів відхиляються, оскільки вказана ухвала підлягає оскарженню лише в частині зупинення провадження, а не самої доцільності надання строку для примирення подружжя. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, у касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.О. Максюта Судді: І.В. Бойчук Л.В. Василишин