Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/1678/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/1678/25 пров. № А/857/20734/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства освіти і науки України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне підприємство «Інфоресурс» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, суддя (судді) в суді першої інстанції Каленюк Ж.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 18 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне підприємство «Інфоресурс», в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо невнесення виправлення в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (ЄДЕБО) в частині відомостей відносно ОСОБА_1 про послідовність здобуття ним освіти в порядку, визначеному частиною другою статті 10 Закону України від 05 вересня 2017 року №2145-VIII «Про освіту» (далі Закон № 2145-VIII); зобов`язати внести виправлення в ЄДЕБО в частині відомостей про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII при поточному здобутті ним на денній формі навчання освіти рівня «фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю 133 «Галузеве машинобудування» у Відокремленому структурному підрозділі «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету», а саме в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII вказати «Так, не порушує». На обґрунтування позовних вимог зазначає, що отримав довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 15 січня 2025 року № 559164, в якій зазначено, що поточне здобуття освіти у Відокремленому структурному підрозділі «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету» порушує послідовність її здобуття, визначену частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII. Для усунення невідповідностей у довідці звернувся до МОН України, однак відповідач листом від 05 лютого 2025 року № 3/1093-25 фактично відмовив у внесенні змін до даних ЄДЕБО, мотивуючи тим, що він здобуває освіту в непослідовному порядку. З такими діями не погоджується, вказавши, що здобув середню (базову та повну) освіту у Залізницькому навчально-виховному комплексі «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дитячий садок» Любешівського району Волинської області, професійну (професійно-технічну) освіту - у Любешівському технічному коледжі Луцького національного університету та у Березнівському лісотехнічному коледжі Національного університету водного господарства та природокористування. Зауважує, що 30 серпня 2019 року був зарахований на навчання у Відокремлений структурний підрозділ «Березнівський лісотехнічний фаховий коледж Національного університету водного господарства і природокористування» для здобуття освітнього рівня «молодший спеціаліст», але 01 жовтня 2019 року був відрахований з навчання, у зв`язку із чим документ про здобуту освіту встановленого зразка не отримав. Зазначає, що 01 вересня 2024 року його зараховано на денне навчання у Відокремлений структурний підрозділ «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету» для здобуття освітнього рівня «фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю « 133 Галузеве машинобудування». Вважає, що процес здобуття ним вищої освіти є послідовним у розумінні частини другої статті 10 Закону № 2145-VIII, оскільки для встановлення послідовності здобуття освіти має враховуватися саме факт раніше здобутого рівня освіти, що підтверджується документом державного зразка - дипломом чи свідоцтвом. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відмови ОСОБА_1 внести зміни у записі в Єдиній державній електронній базі з питань освіти про послідовність здобуття вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Зобов`язано Міністерство освіти і науки України вжити заходів для відображення в Єдиній державній електронній базі з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності здобуття ОСОБА_1 вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні у справі документи свідчать, що позивач не завершував навчання за освітнім рівнем молодшого спеціаліста чи молодшого бакалавра, не проходив відповідну атестацію та не отримував диплома встановленого зразка як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму необхідного обсягу. Таким чином, вступ позивача до Відокремленого структурного підрозділу «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету» для здобуття бакалаврського рівня вищої освіти за наявності раніше здобутого професійно-технічного рівня освіти, який є нижчим за рівнем, не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII. Суд першої інстанції наголошсив, що процес здобуття освіти позивачем є послідовним у розумінні частини другої статті 10 Закону №2145-VIII, проте МОН України в порушення чинного законодавства України не забезпечило належного функціонування системи ЄДЕБО. Суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій МОН України щодо відмови позивачу внести зміни у записі в ЄДЕБО про послідовність здобуття вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII, та зобов`язання відповідача вжити заходів для відображення в ЄДЕБО інформації про відсутність порушення послідовності здобуття ОСОБА_1 вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII. Не погодившись з прийнятим рішенням, Міністерство освіти і науки України подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що після першого зарахування на навчання для здобуття відповідного рівня освіти, особі, яка приступила до навчання, впродовж періоду навчання надавалися необхідні освітні послуги, які забезпечували, зокрема, формування знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на тому самому рівні вищої освіти, тому особа, яка долучалася до таких заходів, має здобуту освіту на відповідному рівні вищої освіти незалежно від форми та обсягів такого долучення. Вказує, що для здобуття освіти, на рівні вищому ніж раніше здобутий та збереження послідовності здобуття освіти визначеною частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», відрахована із закладу вищої особи особа має саме продовжити навчання на основі раніше здобутої сукупності знань, умінь, навичок, інших компетентностей на відповідному рівні вищої освіти (поновитися на навчання у визначений законодавством спосіб), а не повторно вступити для здобуття того самого ступеня вищої освіти. Зауважує, що здобуття освіти на рівні, нижчому ніж рівень попереднього навчання, не вважається послідовним, саме тому у довідці на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, у відповідному полі буде зазначено «Ні, порушує». Звертає увагу на те, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності та їх територіальні відокремлені структурні підрозділи. Вказує, що на Міністерство освіти і науки України покладено організаційні та контролюючі функції ведення ЄДЕБО, а на державне підприємство «Інфоресурс» - технічні функції, тому вони у спірних правовідносинах не виконували та не можуть виконувати жодних владних управлінських функцій відносно позивача. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити оскаржуване рішення, виклавши абзаци перший-третій резолютивної частини рішення в редакції позовних вимог, заявлених в позовній заяві. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції, вийшовши за межі позовних вимог, застосував неефективний спосіб захисту прав позивача, у зв`язку з цим рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом задоволення позовних вимог у тій редакції, в якій вони були викладені в позовній заяві. Вважає, що застосований судом першої інстанції спосіб захисту не є ефективним, оскільки створює умови, за яких відповідач може вжити заходів для відображення в Єдиній державній електронній базі з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності здобуття позивачем, однак такі заходи не призведуть до реального поновлення прав позивача. Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що саме Міністерство освіти і науки України (відповідач) та Технічний адміністратор Єдиної державної електронної бази з питань освіти Державне підприємство «ІНФОРЕСУРС» (третя особа) мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» щодо позивача. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до виписки з ЄДЕБО щодо документів про освіту та інформації про навчання особи ОСОБА_1 здобув: базову та повну загальну середню освіту в Залізницькому навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дитячий садок» Любешівського району Волинської області, про що видано свідоцтво про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_1 від 19 червня 2010 року та атестат про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_2 від 12 травня 2012 року; професійну (професійно-технічну) освіту - у Любешівському технічному коледжі Луцького національного університету з видачею диплому кваліфікованого робітника серії НОМЕР_3 від 27 червня 2013 року; навчання у Березнівському лісотехнічному коледжі Національного університету водного господарства та природокористування завершено з видачею свідоцтва про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації державного зразка серії НОМЕР_4 від 15 червня 2020 року. Із вказаної довідки слідує, що позивач був зарахований на навчання у Відокремлений структурний підрозділ «Березнівський лісотехнічний фаховий коледж Національного університету водного господарства і природокористування» для здобуття освітнього рівня «молодший спеціаліст», однак 01 жовтня 2019 року був відрахований з навчання без отримання документа про здобуту освіту встановленого зразка. 01 вересня 2024 року ОСОБА_1 зарахований на денне навчання у Відокремлений структурний підрозділ «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету» для здобуття освітнього рівня «фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю « 133 Галузеве машинобудування». На ім`я позивача сформовано довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 15 січня 2025 року № 559164; у рядку «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»» зазначено: «Ні, порушує». 27 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до МОН України із заявою про внесення змін до даних, що містяться в ЄДЕБО щодо порушення ним черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону №2145-VIII, а саме у вказаному вище розділі вказати «Так, не порушує». Листом від 03 лютого 2025 року №3/1093-25 відповідач повідомив про те, що оскільки у 2019 році ОСОБА_1 був зарахований на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста до Відокремленого структурного підрозділу «Березнівський лісотехнічний фаховий коледж Національного університету водного господарства і природокористування» та відрахований 01 жовтня 2019 року, а у 2024 році знову був зарахований до Відокремленого структурного підрозділу «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету» за освітнім рівнем молодшого бакалавра, то саме тому у довідці у відповідному полі вказано про порушення послідовності здобуття освіти. Питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом: визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу внести зміни у записі в Єдиній державній електронній базі з питань освіти про послідовність здобуття вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»; зобов`язання відповідача вжити заходів для відображення в Єдиній державній електронній базі з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності здобуття позивачем вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Колегія суддів частково погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частин першої-третьої статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Статтею 23 Закону № 3543-XII передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок № 560). Додатком 5 до Порядку № 560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури, є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров`я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна. Додатком 9 до Порядку № 560 затверджено форму довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Своєю чергою, документом, що підтверджує право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти. Із матеріалів справи слідує, що на ім`я позивача сформовано довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 15 січня 2025 року № 559164; у рядку «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»» зазначено: «Ні, порушує». Таким чином, спірним у цій справі є питання послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» у контексті застосування пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII, а відтак, правомірність формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює та визначає Закон України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту» (далі Закон № 2145-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти. Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2145-VIII фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту. Згідно з частиною другою статті 17 Закону № 2145-VIII вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом. За приписами статті 40 Закону № 2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту. Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності. Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону № 2145-VIII визначено, що рівень освіти завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій. Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон України 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі Закон № 1556-VII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 5 Закону № 1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень. Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності. Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності. Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва. Бакалавр це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти. Магістр це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов`язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків. Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра. Ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти або освітнього ступеня молодшого бакалавра, фахового молодшого бакалавра, освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за відповідною спеціальністю і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми, обсяг якої у випадку, якщо ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти, становить 300-360 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти. Відповідно до положень частини першої, другої статті 6 Закону № 1556-VII атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту. Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об`єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи). Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію. Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України. Статтею 7 Закону № 1556-VII встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію. Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва. Невід`ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України. Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Проаналізувавши наведені норми права, колегія суддів зазначає, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації. Таким чином, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що, своєю чергою, має підтверджуватись відповідним документом про освіту. Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач не завершував навчання за освітнім рівнем молодшого спеціаліста чи молодшого бакалавра, не проходив відповідну атестацію та не отримував диплома встановленого зразка як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму необхідного обсягу. Отже, вказані факти не можуть свідчити про здобуття позивачем відповідного рівня освіти у зв`язку із незавершеністю процесу здобуття освіти. На факт незавершеності здобуття позивачем вищої освіти за освітнім рівнем молодшого бакалавра безумовно вказують також відомості з ЄДЕБО, згідно із якими до цієї бази включено лише такі документи про освіту: свідоцтво про базову середню освіту, атестат про повну загальну середню освіту, диплом кваліфікованого робітника та свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації державного зразка. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вступ позивача до Відокремленого структурного підрозділу «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету» для здобуття бакалаврського рівня вищої освіти за наявності раніше здобутого професійно-технічного рівня освіти, який є нижчим за рівнем, не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII. З цих же підстав суд апеляційної інстанції відхиляє доводи МОН України про те, що повторне зарахування позивача означатиме те, що він знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності, оскільки, як уже зазначено судом вище, факт здобуття знань і навичок за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти має підтверджуватися відповідним документом про вищу освіту, якого у позивача згідно з матеріалами цієї справи немає. Колегія суддів звертає увагу на конструкцію норми пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII, а саме: «здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти». Словосполучення «здобутий рівень освіти» безумовно вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти. Отже, законодавець однозначно використовує термін «здобутий» для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти, чого у спірних правовідносинах не було. Посилання скаржника на алгоритм визначення послідовності здобуття освіти, який визначений листом МОН України від 03 червня 2024 року № 1/9758-24 «Про особливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти», як на належне джерело правового обґрунтування є необгрунтованими та не можуть братись до уваги, оскільки листи не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб`єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів. Щодо доводів скаржника про те, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 8 Закону № 1556-VII засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством. Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях. Статтею 74 Закону № 2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база). Електронна база містить такі складові: Реєстр суб`єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти). Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України. Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових. Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом. Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», «Про захист персональних даних», «Про авторське право і суміжні права» та «Про публічні електронні реєстри». Суб`єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази. Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом. Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року № 620 (далі Положення № 620), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіту» (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб`єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб. Пунктом 5 розділу І Положення № 620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО. Основні функції уповноважених суб`єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення №

620. Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п`ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису. Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб`єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО. Отже, саме Міністерство освіти і науки України та Технічний адміністратор Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство «Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» щодо позивача. За наведених вище обставин суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що дії Міністерства освіти і науки України щодо відмови внести зміни до ЄДЕБО відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про вищу освіту», є протиправними та такими, що вчинені не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що слід визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відмови ОСОБА_1 внести зміни у записі в Єдиній державній електронній базі з питань освіти про послідовність здобуття вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Позивач в апеляційній скарзі просить змінити оскаржуване рішення,виклавши абзаци перший-третій резолютивної частини рішення в редакції позовних вимог, заявлених в позовній заяві. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, виключно з метою ефективного захисту прав позивача суд наділений повноваженнями виходу за межі позовних вимог. В іншому випадку суд зобов`язаний здійснювати розгляд справи у відповідності до вимог, що наведені в позовній заяві. У позовній заяві позивач просив, зокрема: зобов`язати МОН України внести виправлення в ЄДЕБО в частині відомостей про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII при поточному здобутті ним на денній формі навчання освіти рівня «фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю 133 «Галузеве машинобудування» у Відокремленому структурному підрозділі «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету», а саме в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII вказати «Так, не порушує». Натомість, суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку про зобов`язання Міністерства освіти і науки України вжити заходів для відображення в Єдиній державній електронній базі з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності здобуття ОСОБА_1 вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». При цьому, судо першої інстанції жодним чином не вмотивовано виходу за межі позовних вимог в цій частині. Колегія суддів погоджується із доводами позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції обрав неефективний спосіб захисту прав позивача, у зв`язку з цим рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом задоволення позовних вимог у тій редакції, в якій вони були викладені в позовній заяві. Згідно із ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України). Таким чином, оскаржуване рішення слід змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції в наступній редакції: «Зобов`язати Міністерство освіти і науки України внести виправлення в ЄДЕБО в частині відомостей про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII при поточному здобутті ним на денній формі навчання освіти рівня «фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю 133 «Галузеве машинобудування» у Відокремленому структурному підрозділі «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету», а саме в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII вказати «Так, не порушує». Подібний спосіб захисту порушеного права позивача застосований Верховним Судом у постанові від 29 жовтня 2025 року у справі № 200/5372/24. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Поряд з тим, частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Судом апеляційної інстанції враховано, що при поданні апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1453,44 грн, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб`єкта владних повноважень на користь позивача. Згідно із п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України). За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни абзацу третього резолютивної частини рішення суду, з урахуванням висновків та обставин встановлених вище. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі № 140/1678/25 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Зобов`язати Міністерство освіти і науки України внести виправлення в ЄДЕБО в частині відомостей про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII при поточному здобутті ним на денній формі навчання освіти рівня «фаховий молодший бакалавр» за спеціальністю 133 «Галузеве машинобудування» у Відокремленому структурному підрозділі «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету», а саме в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII вказати «Так, не порушує». В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ: 38621185; 01135, м. Київ, просп. Берестейський, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ; АДРЕСА_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1453,44 грн (одна тисяча чотириста п`ятдесят три гривні 44 копійки). Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін