Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/10359/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/10359/25 пров. № А/857/35066/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року (головуючий суддя Зозуля Д.П., м. Рівне) у справі №460/10359/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,- В С Т А Н О В И В: 17.06.2025 року позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити із 01.01.2025 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року. Позов обґрунтовує тим, що згідно рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 у справі № 460/12524/22 отримувала підвищення до пенсії у розмірі 13400 грн. Однак згідно рішення пенсійного органу з 01.01.2025 підвищення до пенсії позивачу безпідставно не нараховується. Разом з тим, вказує, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 6-р/2018 від 17.07.2018, відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі статті 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати такого підвищення. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.01.2025 доплати непрацюючому пенсіонеру, яка постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 з 01.01.2025 нарахування та виплату доплати непрацюючому пенсіонеру, яка постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», що дорівнює 2361 гривні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що судом першої інстанції при винесенні рішення не було враховано норми статті 45 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та Постанову Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 р. № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення». Судом також не враховано, що додаткове виділення коштів поза межами, що встановлено ст. 45 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 р. № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» стане важкою ношею яка лягає на Державний Бюджет України в період воєнного стану в Україні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Крім того, рішення суду оскаржив і позивач. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що Постанова КМУ № 1524, який дублює вимогу статті 45 Закону № 4059-IX, унормовано, що виплата пенсій із застосуванням обмежуючих коефіцієнтів (а фактично пенсій у неповному обсязі) буде проводитись у часових межах, які визначено як «…період дії воєнного стану…». Воєнний стан в Україні первинно було введено Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 64/2022. У подальшому цей стан продовжувався відповідними указами ще 14 разів. На сьогодні діє Указ від 28.10.2024 р. № 740/2024. Отож, допоки Україна перебуватиме у стані відсічі збройної агресії з боку ворога, період «…дії воєнного стану…» буде продовжуватись невизначену кількість раз. Відтак, застосоване в абзаці 1 пункту 1 Постанови КМУ №1554, який дублює вимогу статті 45 Закону № 4059-IX, поняття «період дії воєнного стану» фактично встановлює відстрочку або розстрочку виплати пенсії у повному розмірі на невизначений термін, тобто змінює часові межі виплати. Позивач вважає, що фактично, в описовій ситуації наявний випадок зловживання з боку відповідача обставиною війни, як причиною невиконання своїх законодавчо встановлених обов`язків, передбачених Конституцією та чинним законодавством у сфері пенсійного забезпечення. Якщо орган державної влади працює, його співробітники виходять на роботу, то підстави для невиконання конституційних та законодавчих обов`язків відсутні. Позивач хотів би звернути особливу увагу на те, що режим воєнного стану не вводить обмежень у постаті виплати пенсійного забезпечення у неповному розмірі. У цьому контексті позивач зауважує, що обмеження прав та свобод під час воєнного стану не розповсюджуються на права особи, передбачені законодавством у сфері пенсійних виплат, в тім числі тих, які стосуються виплати пенсій у повному розмірі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити 19.11.2025 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Вказує, що Постанова КМУ № 1524, який дублює вимогу статті 45 Закону № 4059-IX, унормовано, що виплата пенсій із застосуванням обмежуючих коефіцієнтів (а фактично пенсій у неповному обсязі) буде проводитись у часових межах, які визначено як «…період дії воєнного стану…». Воєнний стан в Україні первинно було введено Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 64/2022. У подальшому цей стан продовжувався відповідними указами ще 14 разів. На сьогодні діє Указ від 28.10.2024 р. № 740/2024. Отож, допоки Україна перебуватиме у стані відсічі збройної агресії з боку ворога, період «…дії воєнного стану…» буде продовжуватись невизначену кількість раз. Відтак, застосоване в абзаці 1 пункту 1 Постанови КМУ №1554, який дублює вимогу статті 45 Закону № 4059-IX, поняття «період дії воєнного стану» фактично встановлює відстрочку або розстрочку виплати пенсії у повному розмірі на невизначений термін, тобто змінює часові межі виплати. Позивач вважає, що фактично, в описовій ситуації наявний випадок зловживання з боку відповідача обставиною війни, як причиною невиконання своїх законодавчо встановлених обов`язків, передбачених Конституцією та чинним законодавством у сфері пенсійного забезпечення. Якщо орган державної влади працює, його співробітники виходять на роботу, то підстави для невиконання конституційних та законодавчих обов`язків відсутні. Позивач звертає увагу на те, що режим воєнного стану не вводить обмежень у постаті виплати пенсійного забезпечення у неповному розмірі. У цьому контексті позивач зауважує, що обмеження прав та свобод під час воєнного стану не розповсюджуються на права особи, передбачені законодавством у сфері пенсійних виплат, в тім числі тих, які стосуються виплати пенсій у повному розмірі. 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан строком на 30 діб. У подальшому цей стан продовжено відповідними указами президента впритул до теперішнього часу. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України (копія витягу - у додатках), а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (пункт 3 Указу Президента України від 26 листопада 2018 року №393/2018 «Про введення воєнного стану в Україні»). Згідно зі статтею 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) може здійснювати заходи правового режиму воєнного стану. Зазначає, що солідарний аналіз вищезазначених обмежень, що вводяться режимом воєнного стану, свідчить про те, що ці обмеження жодним чином не розповсюджуються на законодавчо визначене право особи на розрахунок та виплату пенсії своєчасно та у повному обсязі, а відтак посилання у оспорюваних нормах Закону № 4059-IX та постанови КМУ №1524 на режим воєнного стану, як на причину встановлення обмежуючих коефіцієнтів, фактично на невизначений період, свідчить про невиконання органами державної влади вимог міжнародного права, Конституції України, Закону № 796-XII, КАС України та КПК. Позивач зауважує, що оскільки йдеться про реалізацію конституційного права позивача на соціальний захист, навіть в умовах воєнного стану вимоги принципу пропорційності мають бути дотримані. Відповідно, має бути збережений розумний баланс приватних і публічних інтересів, що означає, що цілі обмеження права мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовільнити повністю. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на те, що апеляційні скарги подані як позивачем у частині відмовлених судом першої інстанції вимог, так і відповідачем у частині задоволених вимог, колегія суддів здійснює апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в межах доводів кожної з поданих апеляційних скарг. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. ОСОБА_1 є непрацюючою та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області і отримує пенсію по віку. Позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 28.10.1993. Відповідно до довідки Рафалівської селищної ради Вараського району Рівненської області від 24.02.2025 № 613 ОСОБА_1 з 13.06.1956 по даний час зареєстрована та проживає в селі Великий Жолудськ, Вараського району, Рівненської області, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення. Вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі статті 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому звернувся до суду першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкти владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-XII). Згідно статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. 28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ, шляхом виключення статей 31, 37, 39, 45. 04.02.2016 прийнято Закон України № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відтак, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015. Так, стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акту - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування, з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону України від 04.02.2016 № 987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ. Водночас, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 у справі № 460/12524/22 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 07.10.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). На виконання вказаного рішення суду позивачу було призначено підвищення до пенсії у розмірі 13400 грн. Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивач є непрацюючим пенсіонером та з 13.06.1956 по теперішній час зареєстрований і постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, однак нарахування та виплату позивачу вказаного підвищення до пенсії з 01.01.2025 відповідачем здійснено не було. Колегія суддів зазначає, що на думку позивача відповідачем починаючи з 01.01.2025 протиправно припинено йому виплату підвищення до пенсії встановленого ст. 39 Закону №796-XII, оскільки право на таке визнане судовим рішенням. Апеляційний суд наголошує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 240/28481/23 висновував таке: пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк; підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов`язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати; виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати; порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання. Відтак, за умов іншого законодавчого регулювання порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені. Як стверджує позивач, з 01.01.2025 йому протиправно виключено з пенсії доплату, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону № 796-XII на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX від 19.11.2024 (Закон № 4059-IX) та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» № 1524 від 27.12.2024, яка набрала чинності з 01.01.2025 (Постанова № 1524). Колегія суддів враховує також положення статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», згідно яких установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня. Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється. Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів. Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею. Також суд апеляційної інстанції враховує, що пунктом 1 Постанови № 1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року. Водночас, з матеріалів справи вбачається, що згідно довідки Рафалівської селищної ради Вараського району Рівненської області від 24.02.2025 № 613 ОСОБА_1 з 13.06.1956 по даний час зареєстрована та проживає в селі Великий Жолудськ, Вараського району, Рівненської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та має посвідчення громадянина який потерпів від Чорнобильської катастрофи (Категорія 3). Апеляційний суд наголошує, що оскільки Пенсійний фонд України було зобов`язано забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями не лише Єдиного державного демографічного реєстру, а й інших державних реєстрів, то колегія суддів виснує, що позивачу протиправно не призначено доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що має статус особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі 2361 грн. Відтак, саме з 01.01.2025 виплату пенсії позивачу Пенсійним фондом слід проводити з урахуванням статті 45 Закону №4059-IX та Постанови №1524. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 з 01.01.2025 нарахування та виплату доплати непрацюючому пенсіонеру, яка постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», що дорівнює 2361 гривні. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у справі № 460/10359/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар