Постанова 4803 № 180/1254/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1335/26 Справа № 180/1254/25 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2026 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Свистунової О.В., суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М., за участю секретаря Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецького гірничо-збагачувального комбінату» на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецького гірничо-збагачувального комбінату» про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И Л А: У червні 2025 року ОСОБА_1 до Марганецького міського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства «Марганецького гірничо-збагачувального комбінату» про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він з 27.04.1998 року по 15.02.2024 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. Працював на різних посадах. 15.02.2024 року був звільнений на підставі ст.38 КЗпП України. Вказав, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я. У зв`язку з хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє його можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. 24 квітня 2025 року між ним та відповідачем був укладений договір про добровільне відшкодування моральної шкоди в сумі 12987,01 гривень, після утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору за ставками 18 відсотків та 5 відсотків, з передбаченої суми позивачу повинно бути перераховано 10 000,00 грн. Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №125/25/1095/В від 25.06.2025 року, у зв`язку професійним захворюванням, йому встановлено 60% втрати працездатності та третя група інвалідності. На час подачі позову до суду відповідачем умови договору не виконані, жодного переказу грошових коштів на рахунок позивача не надходили. Вказав, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання. Оскільки відповідачем істотно порушені умови договору, позивач просив розірвати договір відповідно до ст. 651ЦК України, укладений 24.04.2025 року між АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 ; стягнути на свою користь з відповідача моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок виконання трудових обов`язків, у розмірі 245 000,00 грн.. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 120 000 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У поданій апеляційній скарзі АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. 26.12.2025 року АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» надало до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення до апеляційної скарги. 31.12.2025 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді. 27.01.2026 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 адвоката Мотуза О.В. про розгляд справи без участі позивача та його представника. 27.01.2026 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від представника апелянта АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» адвоката Фірсової С.В. про розгляд справи без її участі. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині розірвання договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди виходив з того, що відповідачем виконані умови укладених договорів, позивач отримав грошові кошти в сумі, яка залишилась до виплати після утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а тому відсутні підстави для розірвання вказаних договорів на підставі статті 651 ЦК України. Задовольняючи частково позов в частині стягнення моральної шкоди суд першої інстанції виходив з міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на тяжкість наслідків, що настали у здоров`ї позивача, незворотність змін його здоров`я, ступінь втрати позивачем професійної працездатності 60 %, постійний характер страждань, період роботи на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, що призвело до встановлення третьої групи інвалідності, та визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн. що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у повному обсязі, виходячи з наступного. Судом встановлено, що згідно копії трудової книжки, виданої на ім`я позивача, ОСОБА_1 у 1998 році був прийнятий на роботу АТ «Марганецький ГЗК»; в подальшому працював за різними спеціальностями. ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача, в умовах впливу шкідливих факторів 17 років 00 місяців 15 днів в умовах впливу шкідливих факторів. 15.02.2024 року звільнений за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. 24 квітня 2025 року між АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 було укладено у простій письмовій формі договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, за умовами якого на підставі частини 1 статті 1168 Цивільного Кодексу України, уклали цей договір про добровільне відшкодування відповідачем моральної шкоди, яка завдана позивачу втратою здоров`я внаслідок виявлених захворювань, отриманих під час роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький ГЗК». Згідно договору про відшкодування моральної шкоди від 24.04.2025 року, укладеним між АТ «Марганецький ГЗК» в особі голови правління АТ «Марганецький ГЗК» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , строни дійшли згоди про те, що АТ «Марганецький ГЗК» сплачує одноразову грошову виплату відповідачу у розмірі 12987, 01 грн, після утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору за ставками 18 відсотків та 5 відсотків, з передбаченої суми позивачу повинно бути перераховано 10 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отриманого ним професійного захворювання. При цьому в договорі зазначено, що суму відшкодування визначив саме ОСОБА_1 , який оцінив завдану йому моральну шкоду в розмірі 12987, 01 грн. Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 07.05.2025 року встановлено причини виникнення професійного захворювання: отруєння хімічними речовинами, у тому числі аерозолі переважно фіброгенної дії, вібрація, шум, важкість праці. Робоче місце відноситься до 3 класу 2 ступені у відповідності з Гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості праці, затвердженою наказом МОЗ України від 08.04.2014 №248. Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінування повсякденного функціонування особи №125/25/1095/В від 25.06.2025 року ОСОБА_1 первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності 60% (20% радикулопатія, 20% вібраційна хвороба, 10% пиловий бронхіт, 10% нейросенсорнаприглухуватість) та встановлено третю групу інвалідності. Судом встановлено, що 03.07.2025 року згідно платіжної інструкції №60992 на рахунок позивача зараховані кошти в розмірі 10 000 грн. Основним доводом апеляційної скарги АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" є те, що моральна шкода вже відшкодована позивачу на підставі укладених між позивачем та відповідачем нотаріально посвідчених договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди від 24 квітня 2025 року, які Товариством виконані в повному обсязі. Оскільки, АТ "Марганецький ГЗК" у своїй апеляційній скарзі, як на підставу своїх доводів посилається на укладений з позивачем договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, який позивач у позовній заяві просив суд розірвати, апеляційний суд зобов`язаний перевірити законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди. Так, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша та четверта статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)). Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Підстави для зміни або розірвання договору передбачені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо). Водночас, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін. Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) для захисту права, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони. У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 зроблено висновок, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Статтею 237-1Кодексу законів про працю України унормовано, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. При цьому, трудовим законодавством не визначено істотних умов для договору роботодавця з працівником про відшкодування моральної шкоди та не визначено підстав для розірвання такого договору, а тому застосуванню підлягають загальні положення про договори, визначені розділом II Цивільного кодексу України, та не виключається розірвання такого договору внаслідок, зокрема, його істотного порушення стороною. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638ЦК України договір є укладеним якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У цій справі вирішального значення набуває та обставина чи допущено відповідачем істотне порушення договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди та чи отримав позивач очікуване при укладенні договору. В укладеному 24 квітня 2025 року між позивачем та відповідачем договорі про добровільне відшкодування моральної шкоди істотними умовами сторони визначили суму відшкодування, яка підлягає сплаті в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди шляхом її перерахування на рахунок позивача в АТ КБ "ПриватБанк", а також строк до 02 травня 2025 року, до якого Товариством таке відшкодування має бути сплачено. Однак, в обумовлений договорами строк, тобто до 02 травня 2025 року, АТ "Марганецький ГЗК" так і не сплатило на користь позивача обумовлені договорами суми грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди. Не сплатило Товариство обумовлену договором суми грошового відшкодування і до моменту звернення позивача 27 червня 2025 року до суду з даним позовом. Тобто, АТ "Марганецький ГЗК" було істотно порушено умови пункту 4 договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди від 24 квітня 2025 року, посвідчених приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Єрьоменко Є.Г., та не сплачено грошове відшкодування моральної шкоди в обумовлений договором строк. У зв`язку з істотним порушенням Товариством умов Договору, позивач у визначений договорами строк не отримав грошових коштів, на які він правомірно розраховував, що і стало підставою для звернення до суду з позовними вимогами про розірвання вищезазначеного договору на підставі статті 651 ЦК України у зв`язку з істотним порушенням умов договору іншою стороною. Колегія суддів зазначає, що укладаючи договір про добровільне відшкодування моральної шкоди та погоджуючись отримати грошове відшкодування моральної шкоди, одна з сторін правомірно очікувала від другої сторони належного виконання договору саме у строк до 02 травня 2025 року. Той факт, що відповідач виплатив позивачу обумовлені договором грошові кошти у загальному розмірі 10 000,00 грн 03 липня 2025 року (а.с.36), висновків колегії суддів про істотне порушення відповідачем умов договорів не спростовують, оскільки договором про добровільне відшкодування моральної шкоди був чітко встановлений строк виплати грошового відшкодування моральної шкоди, а саме до 02 травня 2025 року. Більш того, обумовлені договором суми відшкодувань відповідач виплатив позивачу вже після звернення позивача до суду з даним позовом та пред`явлення вимог про розірвання договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди від 24 квітня 2025 року. Різниця у два місяці між датою, до якої Товариство мало виконати свої зобов`язання за договорами, та датою фактичної виплати відшкодування, є істотною. Звернення позивача до суду з вимогами про розірвання договору у зв`язку з його істотним порушенням свідчить про те, що він не отримав те, на що мав право розраховувати від укладеного договору, а саме отримання сум відшкодування в меншому розмірі, однак в короткий строк без необхідності звернення до суду за захистом свого права. Одночасно не виконання Товариством взятих за договором зобов`язань в строк який було обумовлено та фактична відмова виконати умови договору зумовили необхідність позивача звертатися до суду за захистом порушеного права що нівелювало досягнуті домовленості за договорами. На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, поза увагою суду залишилось те, що Товариство не виконало умови договору у передбачений договорами строк та на момент звернення позивача до суду з позовом про розірвання цих договорів. Місцевий суд не врахував, що відповідачем було істотно порушено умови договору, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для розірвання договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо розірвання договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди не навів детального пояснення своїх міркувань, не розгляну аргументів позивача щодо істотності порушення відповідачем умов договору та не пояснив причин такого процесуального підходу. Тож, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та розірвати договір про добровільне відшкодування моральної шкоди від 24 квітня 2025 року, посвідчені приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Єрьоменко Є.Г., зареєстровані в реєстрі за № 442, оскільки позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди апеляційний суд виходить з такого. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Частинами першою та третьою статті 13 Закону України "Про охорону праці" передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Доводи апеляційної скарги про ненадання позивачем акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, оскільки такі докази позивачем були додані до позовної заяви (а.с.19-21). Факт причинно-наслідкового зв`язку із настанням хвороби, що пов`язана із виробництвом, позивачем було доведено наявними в матеріалах справи доказами, які не спростовано доводами апеляційної скарги відповідача. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивач втратив 65 % своєї професійної працездатності та йому встановлено третю групу інвалідності, що свідчить про постійний характер страждань позивача, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни його життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв`язки. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт втрати позивачем 60 % працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120 000,00 грн. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості, виваженості і справедливості, суд апеляційної інстанції не бере до уваги. Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов`язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Таким чином, апеляційний суд погоджується з розміром моральної шкоди в розмірі 120 000,00 грн. присудженої судом першої інстанції, враховуючи доводи позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, встановлення групи інвалідності, відсутності покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який відчуває постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках. Крім того, враховано ступінь втрати позивачем професійної працездатності 60 %, третю групу інвалідності, та встановлені судом обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода. Також, при визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів врахувує складне фінансове становище підприємства, перебування підприємства у простої, проте, звертає увагу, що наведені факти в повній мірі не звільняють відповідача від відшкодування позивачу моральної шкоди. У зв`язку з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. (пункти 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України). Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, не виконав вимоги закону про законність рішення суду та обґрунтованість рішення суду та саме порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті376ЦПК України частково задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції частково скасувати із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог щодо розірвання договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди. В решті, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного. За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про задоволення позовних вимог в частині розірвання договору про добровільне відшкодування моральної шкоди, з відповідача АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 968,96 грн. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить висновку, що рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат, а в решті підлягає залишенню без змін. Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецького гірничо-збагачувального комбінату» задовольнити частково. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецького гірничо-збагачувального комбінату» в частині розірвання договорів про добровільне відшкодування моральної шкоди задовольнити. Розірвати договір про добровільне відшкодування моральної шкоди від 24 квітня 2025 року, укладений між Акціонерним товариством "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Єрьоменко Є.Г., зареєстрований в реєстрі за №

442. В іншій частині рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2025 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 28 січня 2026 року. Головуючий О.В. Свистунова Судді: М.О. Макаров М.М. Пищида