Постанова 4812 № 489/4579/25

29.01.26 22-ц/812/235/26 Єдиний унікальний номер судової справи: 489/4579/25 Номер провадження 22-ц/812/235/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О., розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Коваленка І.В., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (надалі - ТОВ «Споживчий Центр») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У червні 2025 року ТОВ «Споживчий Центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що 22 липня 2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) №22.07.2024-100001470, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, за умовами якого відповідачці перераховано на її платіжну картку кошти в сумі 4000 грн на строк 98 днів дні зі сплатою процентної ставки за користування кредитом в розмірі в розмірі 1,13 % за один день протягом строку, на який надається кредит та комісією в розмірі 15% від суми кредиту, яка дорівнює 600,00 грн і неустойкою 40,00 грн за кожен день невиконання чи неналежного виконання позичальником зобов`язань. ТОВ «Споживчий Центр» зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, натомість відповідачка зобов`язання належним чином не виконувала у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 11892,00 грн, яка складається із заборгованості: 4000 грн - за тілом кредиту, 5 292 грн - по процентам, 600 грн - комісії та 2000 грн неустойки. Посилаючись на те, що в добровільно порядку ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором не погасила, позивач просив про задоволення позову. Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 22.07.2024-100001470 від 22 липня 2024 року в загальному розмірі 9 892 грн та судовий збір в сумі 2013,74 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами укладено кредитний договір № 22.07.2024-100001470 від 22 липня 2024 року у формі електронного документу, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», з якого виникли між сторонами кредитні правовідносини. ТОВ «Споживчий Центр» виконало умови договору укладеного з ОСОБА_1 та надало останній у користування кредитні кошти, а відповідачка отримала у користування ці кошти, однак не виконала своїх зобов`язань щодо їх повернення, внаслідок чого утворилася заборгованість за договором № 22.07.2024-100001470 від 22 липня 2024 року. Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що підстави для стягнення з відповідачки неустойки відсутні. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування усіх фактичних обставин справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув увагу на те, що будь-яких доказів на підтвердження укладення нею кредитного договору та видачі банком їй кредитної картки, яка зазначена в кредитному договорі та зарахування на цю картку суми кредиту, матеріали справи не містять. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, 22 липня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22.07.2024-100001470, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора Е717 (а.с.16-27). Відповідно до умов договору, сума кредиту - 4000 грн, строк на який надається кредит - 98 дні з дати його надання (22.07.2024); дата повернення кредиту - 27.10.2024 (пункти 1-4). Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.35% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - «процентна ставка»). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку (пункт 5). Комісія пов`язана з наданням кредиту -15% від суми кредиту та дорівнює 600 грн (п.8). Неустойка - 160 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання (п.13). Зарахування коштів здійснюється на банківський рахунок позичальника, номер електронного платіжного засобу 4441-11ХХ-ХХХ-9758. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на день розгляду справи відповідачкою не надано доказів про виконання свого зобов`язання в частині сплати заборгованості за кредитним договором, позов є обґрунтованим, обставини, викладені в ньому, знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а тому він підлягає частковому задоволенню. Колегія суддів не може погодитись з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Як вбачається з матеріалів справи кредитний договір № 22.07.2024-100001470 було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразових ідентифікаторів. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі. Разом з тим, матеріли справи не місять належних доказів на підтвердження алгоритму чітких дій, передбачених Законом України «Про електронну комерцію», що передували укладенню 22 липня 2024 року кредитного договору № 22.07.2024-100001470 саме ОСОБА_1 . Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає недоведеним, що вказаний кредитний договір було підписано позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатору, який було надіслано кредитором на телефон 0688225458. Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в статті 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України). Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України). Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Крім того, як на підтвердження позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» щодо надання грошових коштів відповідачці у розмірі 4000 грн посилається на довідку ТОВ «Універсальні Платіжні рішення» від 06.06.2025 № 145-0606, згідно якої 22.07.2024 на номер картки № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 459722203, здійснено переказ грошових коштів за договором кредиту № 22.07.2024-100001470. Крім того, відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості загальний розмір заборгованості відповідача становить 11 892,грн, яка складається із: 4000 грн - основний борг; 5 292 грн - процентів; 600 грн комісії та 2000 грн неустойки. Згідно довідки-розрахунку проценти по кредиту нараховані за період з 22 липня 2024 року по 27 листопада 2024 року, тобто у межах строку кредитування. Між тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані документи не є належними та допустимим доказами надання відповідачці кредиту за вказаним вище кредитним договором та користування кредитними коштами. ТОВ «Споживчий центр» не надало жодних первинних бухгалтерських та платіжних документів, якими б підтверджувалося перерахування коштів на рахунок відповідачки, який би був зазначений у договорі, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідних рахунків відповідачки. В матеріалах справи відсутні відповідні платіжні доручення чи інші розрахункові документи, які свідчили б про те, що ТОВ «Споживчий центр» дійсно перерахувало ОСОБА_1 на виконання умов договору 4000 грн, чи здійснювало переказ будь-якої іншої суми коштів зі свого рахунку на відповідний рахунок останньої. Надані позивачем до суду розрахунки заборгованості відповідачки за кредитним договором не є доказом заборгованості, сам по собі, такий розрахунок ТОВ «Споживчий центр» не підтверджує суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений документ не є доказом виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення позивача. Крім того, надані позивачем розрахунки заборгованості відповідачки не є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а тому не є належними доказами наявності заборгованості. Ці розрахунки із зазначенням конкретного розміру заборгованості є документами, що створені самим позивачем, як заінтересованим кредитором, а відтак, інформація зазначена в розрахунках, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не можуть бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Апеляційний суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Такими доказами можуть бути також квитанції чи платіжні інструкції щодо перерахування кредитних коштів позичальнику на його банківський рахунок. Разом з тим, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачці були перераховані грошові кошти у розмірах, які зазначені позивачем у справі. З наданих відповідачкою виписок по картках, які відкриті на її ім`я в АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 не вбачається перерахування коштів за кредитним договором № 22.07.2024-100001470 22 липня 2024 року о 14:39:34 на суму 4000 грн. До того ж, на виконання ухвали Миколаївського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року АТ «Універсал Банк» надало інформацію про те, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) картка № НОМЕР_1 (яка зазначена в кредитному договорі № 22.07.2024-100001470 та довідці ТОВ «Універсальні Платіжні рішення» від 06.06.2025 № 145-0606) не імітувалась. Отже, встановлене свідчить про відсутність підстав для стягнення заборгованості з відповідачки на користь позивача за кредитним договором № 22.07.2024-100001470, укладеним 27 липня 2004 року, а відтак і задоволення позову за його недоведеністю. За таких обставин, рішення суду на підставі п. 1, 2, ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат. Положеннями частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Згідно пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу задоволено, а у задоволенні позову відмовлено то з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню 2 416,49 грн ( 2 422,40 грн х 83,13%) х 150% х 0,8 судового збору сплаченого за перегляд справи в апеляційній інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 2 416,49 грн судового збору за перегляд справи в апеляційній інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: О.В. Локтіонова О.О. Ямкова Повний текст постанови складено 29 січня 2026 року.