Постанова 4812 № 490/6460/25

28.01.26 22-ц/812/270/26 Єдиний унікальний номер судової справи: 490/6460/25 Номер провадження: 22-ц/812/270/26 Суддя-доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 січня 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О., із секретарем судового засідання - Колосовою О.М., за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Чулупа О.С. в приміщені того ж суду по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів, в с т а н о в и л а: У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів. Позивач зазначала, що з 26 жовтня 1996 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 травня 2011 року розірвано. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2011 року з ОСОБА_1 на її користь стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 квітня 2011 року і до повноліття дітей. Після розірвання шлюбу діти залишились проживати разом з нею та знаходитись на її утриманні. На даний час ОСОБА_6 та ОСОБА_7 досягли повноліття, а дочці ОСОБА_6 17 років, яка знаходиться на повному її утриманні, батько в житті доньки ні матеріальної ані фізичної участі не приймає. Позивачка зазначає, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а відтак вважає, що розмір аліментів на доньку, яка проживає з нею та перебуває на її повному утриманні підлягає зміні. Посилаючись на викладене позивачка просила суд змінити розмір аліментів, стягнутих за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2011 року та стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі частини усіх видів заробітку (доходу), щомісяця, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання рішенням законної сили та до досягнення донькою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 включно. У відзиві на позов відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень ОСОБА_1 зазначав, що 24 листопада 2021 року ОСОБА_2 звернулась із заявою про закриття виконавчого провадження № 29164752 у зв`язку з тим, що отримала від нього (боржника ОСОБА_1 ) заборгованість по аліментам та аліменти на період до досягнення дитиною ОСОБА_8 18 років, у зв`язку з чим старшим державним виконавцем Першого Приморського відділу ДВС 25 листопада 2021 року прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Вказана постанова стягувачем ОСОБА_2 не була оскаржена у порядку та строки визначені Законом України «Про виконавче провадження». Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва 15 жовтня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішення законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку з досягненням дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повноліття у відповідача відсутні підстави для виплати аліментів на їх утримання, а відтак змінився матеріальний стан відповідача у зв`язку з чим наявна можливість збільшення розміру аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, суд зауважив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що між позивачем та відповідачем укладено нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів, зокрема і сплату аліментів наперед. Доводи відповідача про те, що позивач подала до державної виконавчої служби заяву про повернення виконавчого листа стягувачу, суд не прийняв, оскільки вважав, що така дія як повернення виконавчого листа- це виключно право стягувача передбачене п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», що не позбавляє позивача повторно пред`явити виконавчий лист до виконання. Враховуючи фактичні обставин справи та виходячи з закріплених ч.9 ст.7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, суд вважав, що розмір стягуваних аліментів підлягає зміні з 1/6 на 1/4 частки всіх видів заробітку відповідача щомісячно, але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи що мають значення, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано його участь в утриманні доньки та надання матеріальної допомоги, а також рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про надання дозволу неповнолітній доньці прийняти в дар від нього квартиру АДРЕСА_1 від 24 квітня 2024 року №

698. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе розглядати справу за їх відсутності. Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, який подав клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів ураховувала наступне. Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях, зокрема, у справах №802/562/18-а, №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними. При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто, реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору. Як зазначалося вище, обґрунтовуючи поважність причин для відкладення судового засідання, відповідач посилався на те, що він як військовослужбовець з 11 січня 206 року по 02 лютого 2026 року перебуває у відрядженні, у зв`язку з чим, за його твердженням, не має можливості взяти участь у судовому засіданні. Розглянувши подане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про те, що наведені у ньому доводи (надання без належних доказів) не можуть бути визнані такими, що підтверджують наявність підстав для відкладення розгляду справи. Крім того, суд ураховує принципи змагальності сторін, розумності строків розгляду справи та недопущення зловживання процесуальними правами. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи з причин, зазначених у клопотанні відповідача ОСОБА_1 . Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України). Згідно ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, що з 26 жовтня 1996 року ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 травня 2011 року розірвано (а.с.2). Батьками ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції від 07 лютого 2008 року, Серія НОМЕР_1 (а.с.4). Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2011 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 квітня 2011 року і до повноліття дітей (а.с.3). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з досягненням дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повноліття у відповідача відсутні підстави для виплати аліментів на їх утримання, а відтак змінився його матеріальний стан у зв`язку з чим наявна можливість збільшення розміру аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 1/6 на 1/4 частки всіх видів заробітку відповідача щомісячно, але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. З таким висновком суду погодитися не можливо з огляду на наступне. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з статтями 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно зі статтею 141СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Тож, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. Водночас такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, незалежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22), від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22 (провадження № 61-10748 св 23), від 19 червня 2024 року у справі № 686/22677/23 (провадження № 61-5022св24). Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Як на підставу задоволення своїх вимог позивачка посилається на те, що на даний час донька ОСОБА_11 проживає та перебуває на повному її утриманні, а відповідач матеріальної та фізичної участі в утриманні та вихованні не приймає. До того ж, з досягненням старшими дітьми повноліття на яких відповідач сплачував аліменти у останнього змінився матеріальний стан та наявна можливість для збільшення розміру аліментів. Разом з тим, належних доказів на підтвердження проживання доньки разом із матір`ю та перебування на повному її утриманні матеріли справи не містять. Також і не надано доказів на підтвердження зміни матеріального стану відповідача на теперішній час, як підставу для збільшення розміру аліментів, що є її процесуальним обов`язком. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що після повномасштабного вторгнення РФ донька разом з матір`ю ОСОБА_2 переїхала до м. Одеси де він також проживає разом із своєю сім`єю. З лютого 2022 року він постійно допомагав позивачці матеріально на утримання доньки, а саме на одяг на навчання, перераховував кошти на картковий рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк». На теперішній час донька навчається на денній бюджетній формі навчання Комунального закладу «Одеській педагогічний фаховий коледж» та отримує стипендію, як член родини учасника бойових дій, що вбачається з довідки від 24 вересня 2025 року (а.с.43). Крім того, 24 листопада 2021 року ОСОБА_2 була подана заява до начальника першого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про повернення виконавчого листа та закриття виконавчого провадження № 291164752. В своїй заяві заявник зазначила, що отримала від ОСОБА_1 заборгованість по аліментам і аліменти наперед до досягнення дитиною ОСОБА_9 18 років, аліменти сплачувались вчасно, претензій до боржника ОСОБА_1 не має (а.с.38). Постановою старшого державного виконавця Першого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) від 25 листопада 2021 року у виконавчому провадженні № 29164752 повернуто виконавчий лист по справі № 2-2682/11 виданий 03.06.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 у розмірі 1/6 частини з всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.04.2011 року народження і до повноліття дітей стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (за письмовою заявою стягувача). Отже, наведене свідчить про те, що на час пред`явлення позову до суду, виконавче провадження про стягнення аліментів з відповідача на користь позивачки для утримання доньки ОСОБА_5 у відділі ДВС не перебуває. За такого, з урахуванням фактичних обставин, встановлених у даній справі, колегія суддів вважає, що підстави для збільшення розміру аліментів, які стягнуті з відповідача на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 1/6 на 1/4 частки всіх видів заробітку відповідача щомісячно, але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку відсутні, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають. На вказане вище суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. За таких обставин, рішення суду на підставі п. 1, 2 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат. Згідно пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Положеннями частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Разом з тим, згідно частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Враховуючи те, що позивачка звільнення від сплати судового збору за подання позову та те, що за наслідками апеляційного розгляду рішення суду першої інстанції скасовано, тому ОСОБА_1 слід компенсувати 1816,80 грн судового збору за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за перегляд справи в апеляційній інстанції Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів відмовити. Компенсувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 1816,80 грн судового збору за перегляд справи в апеляційній інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: О.В. Локтіонова О.О. Ямкова Повний текст постанови складено 29 січня 2026 року.