Ухвала КАС ВС № 380/28/25

УХВАЛА 28 січня 2026 року м. Київ справа №380/28/25 адміністративне провадження № К/990/3981/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд): судді-доповідача Бевзенка В.М., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі №380/28/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, - В С Т А Н О В И В: У 2025 році ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення №133850017331 від 12.07.2024 в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації з 01.08.2005 року по 28.07.2006 року, з 01.09.2006 року по 01.09.2007 року, з 01.04.2008 року по 30.06.2008 року, з 01.10.2008 року по 31.12.2008 року, з 10.04.2009 року по 31.01.2010 року, з 24.02.2010 року по 09.01.2011 року, з 20.05.2011 року по 02.12.2011 року, з 22.02.2012 року по 28.09.2012 року, з 19.12.2012 року по 28.02.2013 року, з 10.06.2013 року по 30.08.2013 року, з 16.10.2013 року по 10.01.2014 року, з 10.03.2014 року по 30.11.2014 року, з 10.02.2015 року по 13.01.2016 року, з 29.04.2016 року по 30.09.2016 року, з 01.03.2017 року по 30.04.2017 року, з 27.09.2017 року по 29.12.2017 року, з 06.06.2018 року по 31.08.2018 року, з 01.02.2019 року по 29.03.2019 року, з 03.06.2019 року по 31.12.2019 року; - зобов`язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 01.08.2005 року по 28.07.2006 року, з 01.09.2006 року по 01.09.2007 року, з 01.04.2008 року по 30.06.2008 року, 3 01.10.2008 року по 31.12.2008 року, з 10.04.2009 року по 31.01.2010 року, з 24.02.2010 року по 09.01.2011 року, з 20.05.2011 року по 02.12.2011 року, з 22.02.2012 року по 28.09.2012 року, з 19.12.2012 року по 28.02.2013 року, з 10.06.2013 року по 30.08.2013 року, 3 16.10.2013 року по 10.01.2014 року, з 10.03.2014 року по 30.11.2014 року, з 10.02.2015 року по 13.01.2016 року, з 29.04.2016 року по 30.09.2016 року, з 01.03.2017 року по 30.04.2017 року, з 27.09.2017 року по 29.12.2017 року, з 06.06.2018 року по 31.08.2018 року, 3 01.02.2019 року по 29.03.2019 року, з 03.06.2019 року по 31.12.2019 року включно у пільговому обчисленні із розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців страхового стажу. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі №380/28/25, позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення №133850017331 від 12.07.2024 в частині відмови позивачу в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації з 01.08.2005 року по 28.07.2006 року, з 01.09.2006 року по 01.09.2007 року, з 01.04.2008 року по 30.06.2008 року, з 01.10.2008 року по 31.12.2008 року, з 10.04.2009 року по 31.01.2010 року, з 24.02.2010 року по 09.01.2011 року, з 20.05.2011 року по 02.12.2011 року, з 22.02.2012 року по 28.09.2012 року, з 19.12.2012 року по 28.02.2013 року, з 10.06.2013 року по 30.08.2013 року, з 16.10.2013 року по 10.01.2014 року, з 10.03.2014 року по 30.11.2014 року, з 10.02.2015 року по 13.01.2016 року, з 29.04.2016 року по 30.09.2016 року, з 01.03.2017 року по 30.04.2017 року, з 27.09.2017 року по 29.12.2017 року, з 06.06.2018 року по 31.08.2018 року, з 01.02.2019 року по 29.03.2019 року, з 03.06.2019 року по 31.12.2019 року; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи на території російської федерації з 01.08.2005 року по 28.07.2006 року, з 01.09.2006 року по 01.09.2007 року, з 01.04.2008 року по 30.06.2008 року, 3 01.10.2008 року по 31.12.2008 року, з 10.04.2009 року по 31.01.2010 року, з 24.02.2010 року по 09.01.2011 року, з 20.05.2011 року по 02.12.2011 року, з 22.02.2012 року по 28.09.2012 року, з 19.12.2012 року по 28.02.2013 року, з 10.06.2013 року по 30.08.2013 року, 3 16.10.2013 року по 10.01.2014 року, з 10.03.2014 року по 30.11.2014 року, з 10.02.2015 року по 13.01.2016 року, з 29.04.2016 року по 30.09.2016 року, з 01.03.2017 року по 30.04.2017 року, з 27.09.2017 року по 29.12.2017 року, з 06.06.2018 року по 31.08.2018 року, 3 01.02.2019 року по 29.03.2019 року, з 03.06.2019 року по 31.12.2019 року включно. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. 26.01.2026 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якій скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі №380/28/25, прийняти нове рішення яким відмовити позивачу у задоволенні позову. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд, дійшов такого висновку. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Скаржник лише формально покликається на пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, однак не зазначає конкретних підстав касаційного оскарження, та в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Суд, зазначає, що переглядаючи справу У касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх. Скаржник у касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. КАС України передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися у касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків. Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити випадки, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України. Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності відповідно до підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі №380/28/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, встановленому статтею 251 КАС України. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується. Суддя-доповідач В.М. Бевзенко Судді С.Г. Стеценко Л.В. Тацій