Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/8897/25

Дата документу 20.01.2026 Справа № 335/8897/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №335/8897/25 Головуючий у 1-й інстанції: Новосардова І.В. Провадження № 22-ц/807/342/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кухаря С.В., Волчанової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівсього районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2025 року у справі за клопотанням ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із клопотанням про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, заінтересована особа: ОСОБА_1 . В обґрунтування клопотання заявниця ОСОБА_2 зазначила, що в неї та ОСОБА_1 є спільний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У шлюбі сторони ніколи не перебували. 02.07.2022 року ОСОБА_2 разом з сином переїхала до Польщі, потім звідти переїхала до Німеччини. Приблизно у червні 2023 року до Німеччини переїхав ОСОБА_1 , який бажав забрати проживати сина до себе. ОСОБА_2 звернулася до місцевого суду м. Хаген для вирішення питання визначення місця проживання дитини, а батько дитини - ОСОБА_1 також звернувся до суду, так як бажав вирішити питання побачень з сином. Справу щодо побачень батька - ОСОБА_1 з сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянув Окружний суд Резе. Постановою 58 F 200/23 Окружного суду Гагена від 06.12.2023 року у сімейній справі, протокольний запис від 14.12.2023 року, було вирішено:

1. Заявник та батько дитини має право бачитися зі своїм сином ОСОБА_4 , народженим ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рамках контрольованого спілкування. Зустрічі (контакти) повинні проводитися під наглядом спеціаліста з контактів (доглядальника) або опікуна. Зустрічі проводяться за відсутності матері дитини. Зустрічі повинні проводитися принаймні кожні 14 днів і тривати 1 годину. Спеціаліст з контактів (доглядальник) залишає за собою право визначати умови зустрічей. Якщо спеціаліст з контактів (доглядальник), який бере участь у зустрічах, вважатиме, що це відповідатиме найкращим інтересам дитини, зустрічі триватимуть щонайменше 4 години.

2. Сторони домовилися про призначення спеціаліста з контактів (доглядальника). У випадку, якщо російськомовний спеціаліст з контактів (доглядальник) недоступний, буде призначено перекладача на російську мову. 3 Підтримка контактів повинна обмежуватись періодом 6 місяців.

4. Витрати на провадження та досягнення домовленостей батьки дитини несуть порівну. Постанова суду набрала законної сили 18 квітня 2024 року, про що проставлено відповідний штамп на самій постанові. Постанова 58 F 200/23 Окружного суду Гагена від 06.12.2023 року, повинна виконуватися та виконується у Німеччині, так як батьки проживають там. Зі змісту постанови випливає, що зустрічі (контакти) батька та сина повинні проводитися під наглядом спеціаліста з контактів (доглядальника) або опікуна. Так особу (доглядальника) за законодавством Німеччини призначають їх служби. На підтвердження виконання постанови суду у Німеччині є лист педагога-дефектолога Соціально-педагогічної підтримки родин (доглядальника) ОСОБА_5 на адресу Окружного суду м. Гаген, в якому в рамках справи 58 F 200/23 вона звітує суду про контакт батька та сина, а також про негативну поведінку батька по відношенню до сина при цьому контакті. При цьому доглядальником зроблено висновок, що: «Встановлення контакту проти волі ОСОБА_6 не сприяє його подальшому розвитку. Тому слід його припинити. Батькові бажано звернутися до відповідної консультаційної служби, щоб краще розуміти ОСОБА_6 і визначитися з власними потребами». З всього цього випливає, що Постанова 58 F 200/23 Окружного суду Гагена від 06.12.2023 року не підлягає примусовому виконанню на території України. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_2 просила визнати на території України постанову 58 F 200/23 Окружного суду Гагена від 06.12.2023 року, у сімейній справі, яка набрала законної сили 18.04.2024 року, якою затверджено угоду наступного змісту:

1. Заявник та батько дитини має право бачитися зі своїм сином ОСОБА_4 , народженим ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рамках контрольованого спілкування. Зустрічі (контакти) повинні проводитися під наглядом спеціаліста з контактів (доглядальника) або опікуна. Зустрічі проводяться за відсутності матері дитини. Зустрічі повинні проводитися принаймні кожні 14 днів і тривати 1 годину. Спеціаліст з контактів (доглядальник) залишає за собою право визначати умови зустрічей. Якщо спеціаліст з контактів (доглядальник), який бере участь у зустрічах, вважатиме, що це відповідатиме найкращим інтересам дитини, зустрічі триватимуть щонайменше 4 години.

2. Сторони домовилися про призначення спеціаліста з контактів (доглядальника). У випадку, якщо російськомовний спеціаліст з контактів (доглядальник) недоступний, буде призначено перекладача на російську мову.

3. Підтримка контактів повинна обмежуватись періодом 6 місяців.

4. Витрати на провадження та досягнення домовленостей батьки дитини несуть порівну. Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2025 року клопотання ОСОБА_2 - задоволено. Визнано на території України Постанову 58 F 200/23 Окружного суду Гагена від 06.12.2023 року у сімейній справі, яка набрала законної сили 18 квітня 2024 року, якою затверджено угоду наступного змісту:

1. Заявник та батько дитини має право бачитися зі своїм сином ОСОБА_4 , народженим ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рамках контрольованого спілкування. Зустрічі (контакти) повинні проводитися під наглядом спеціаліста з контактів (доглядальника) або опікуна. Зустрічі проводяться за відсутності матері дитини. Зустрічі повинні проводитися принаймні кожні 14 днів і тривати 1 годину. Спеціаліст з контактів (доглядальник) залишає за собою право визначати умови зустрічей. Якщо спеціаліст з контактів (доглядальник), який бере участь у зустрічах, вважатиме, що це відповідатиме найкращим інтересам дитини, зустрічі триватимуть щонайменше 4 години.

2. Сторони домовилися про призначення спеціаліста з контактів (доглядальника). У випадку, якщо російськомовний спеціаліст з контактів (доглядальник) недоступний, буде призначено перекладача на російську мову.

3. Підтримка контактів повинна обмежуватись періодом 6 місяців.

4. Витрати на провадження та досягнення домовленостей батьки дитини несуть порівну. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2025 року скасувати ухвалити нове судове ріщення, яким відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про визнання рішення іноземного суду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що в Україні є провадження між тими ж сторонами, про той самий предмет спору з тих самих підстав, що було встановлено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі у мотивувальній її частині та підтвердив факт розгляду у Олександрівському районному суді м. Запоріжжя справи №331/1926/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкування дитини з батьком. Предметом цього українського провадження (визначення порядку спілкування з дитиною) є тотожним предмету справи, що розглядався у районному суді місті Хаген (Німеччина). Встановивши цей факт, суддя була зобов`язана відмовити у визнанні ОСОБА_7 рішення. Однак суд першої інстанції проігнорував імперативну норму, чим допустив грубе порушення процесуального закону. Визнання рішення, яке вже фактично втратило чинність, при існуванні активної справи в Україні, призводить до дублювання судових актів і створює подвійне регулювання, ризик суперечливих судових актів, правову невизначеність, що є порушенням принципів єдності судової практики та є істотним порушенням прав заявника та інтересів дитини. Суд першої інстанції неправомірно досліджував докази та висновки, які були або иали бути предметм оцінки інохемного суду, фактично здійснивши оцінку матеріалів іноземної справи, які не визначають зміст рішення і не мають юридичного значення для цілей визнання в Україні. Суд першої інстанції послався на висновки особи, що здійснювала супровід контактів, які не мають статусу експертного висновку, і про яку та про цей івисновок відсутня будь-яка згадка у інших доеументах справи та тексті самого рішення районного суду міста Хаген. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне судове рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог процесуального законодавства до апеляційного суду не з`явився. На адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Просить ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2025 року скасувати, у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про визнання рішення іноземного суду відмовити, оскільки встановлені обставини свідчать про відсутність предмета для визнання іноземного судового рішення, яке втратило чинність у державі походження. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_1 . Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає. Постановляючи ухвалу суду про задоволення клопотання, суд першої інстанції виходив з того, що згідно зі статтею 462 ЦПК України рішення іноземного суду визнаються та виконуються в Україні, згідно їх визнання та виконання передбаченого міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховню Радою України або за принципом взаємності. Принцип взаємності означає, що рішення суду іншої держави повинно визнаватись та виконуватись в Україні, якщо тільки нема доказів того, що рішення українських судів не визнається і не можуть бути виконані на території іншої держави. Оскільки між Україною та Федеративною Республікою Німеччини не укладено договору про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, то рішення суду цієї держави визнається в Україні за приписом взаємності і відсутність двостороннього договору не може бути підставою для визнання рішення. Тому суд прийшов до висновку, що для даних правовідносин слід застосувати принципи взаємності для визнання рішення суду. Будь-яких недоліків щодо форми та змісту клопотання судом не виявлено, зазначене рішення іноземного суду (Постанова Окружного суду Гагена від 06 грудня 2023 року, протокольний запис від 14 грудня 2023 року) по справі 58 F 200/23, за законодавством держави, на території якого воно постановлено, було строковим, та втратило свою чинність 31 серпня 2024 року, тобто, з 01 вересня 2024 року рішення суду вичерпало свою чинність та дію, підстав для відмови у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню не встановлено, справа щодо усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкування дитини з батьком, була ініційована саме заінтересованою особою ОСОБА_1 .. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 видане Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про що складено відповідний актовий запис за № 56 (а.с.15). У шлюбі сторони ніколи не перебували. 02.07.2022 року ОСОБА_2 разом з сином переїхала до Польщі, потім звідти переїхала до Німеччини. Згодом, приблизно у червні 2023 року до Німеччини переїхав ОСОБА_1 .. В Німеччині між ними виник спір щодо визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та вирішення питання побачень батька з сином. Дані обставини не заперечуються сторонами та додатковому доказуванню не підлягають. Постановою 58 F 200/23 Окружного суду Гагена від 06.12.2023 року у сімейній справі, протокольний запис від 14.12.2023 року, було вирішено:

1. Заявник та батько дитини має право бачитися зі своїм сином ОСОБА_4 , народженим ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рамках контрольованого спілкування. Зустрічі (контакти) повинні проводитися під наглядом спеціаліста з контактів (доглядальника) або опікуна. Зустрічі проводяться за відсутності матері дитини. Зустрічі повинні проводитися принаймні кожні 14 днів і тривати 1 годину. Спеціаліст з контактів (доглядальник) залишає за собою право визначати умови зустрічей. Якщо спеціаліст з контактів (доглядальник), який бере участь у зустрічах, вважатиме, що це відповідатиме найкращим інтересам дитини, зустрічі триватимуть щонайменше 4 години.

2. Сторони домовилися про призначення спеціаліста з контактів (доглядальника). У випадку, якщо російськомовний спеціаліст з контактів (доглядальник) недоступний, буде призначено перекладача на російську мову. 3 Підтримка контактів повинна обмежуватись періодом 6 місяців.

4. Витрати на провадження та досягнення домовленостей батьки дитини несуть порівну (а.с.5-10,11 зворот-14)). Постанова суду набрала законної сили 18 квітня 2024 року. Належним чином засвідчену та перекладену на українську мову копію вказаного рішення додано до матеріалів справи. Разом з цим, судом встановлено, що рішення німецького суду по справі 58 F 200/23 було строковим, та втратило свою чинність 31 серпня 2024 року. Тобто, з 01.09.2024 року рішення суду вичерпало свою чинність та дію. Метою рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, є визнання його законної сили на території України, що означає, що воно може мати юридичні наслідки (наприклад, для розірвання шлюбу, встановлення батьківства, або інших невиконавчих дій) навіть без застосування заходів примусу, як-от арешт майна чи стягнення боргу. Це дозволяє визнати певні права та обов`язки сторін, встановлені іноземним судом, без необхідності ініціювати окреме провадження в українських судах. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі N 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі N 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі N 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі N 519/2-5034/11). Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом. В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (частина перша статті 81 Закону України "Про міжнародне приватне право"). Відповідно до статті 82 Закону України "Про міжнародне приватне право" визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України. Рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше (стаття 462 ЦПК України). Вказана норма кореспондується зі статтею 11 Закону України "Про міжнародне приватне право". Рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності (стаття 471 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 472 ЦПК України клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою. У частині сьомій статті 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 468 ЦПК України якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі N 638/1720/20 (провадження N 61-6497св21) зазначено: "Між Україною та Сполученими Штатами Америки (США) міжнародні договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах не укладалися, а тому визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності. […]. Клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити достатніх будь-які зміни (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2020 року в справі N 367/2761/17 (провадження N 61-22318св19). Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції із клопотанням, в якому просила визнати на території України рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, а саме: постанову 58 F 200/23 Окружного суду Гагена від 06.12.2023 року, у сімейній справі, яка набрала законної сили 18.04.2024 року. У запереченні щодо задоволення клопотання про визнання в Україні рішення іноземного суду ОСОБА_1 вказував на те, що строк дії встановленої міри супровід контактів обмежується шестимісячним терміном. 15.08.2024 офіційним листом дії цієї міри визначено до 31.08.2024, після чого провадження у справі вважається завершеним. Тобто, судове рішення німецького суду, 58 F 200/23 Окружного суду Гагена від 06.12.2023 року, було строковим, обмеженим у часі до 31 серпня 2024 року. З 01.09.2024 року рішення суду щодо легалізації якого подана заява вичерпало свою чинність та дію і, відповідно, не має мети і чинності, провадження завершено. Як вбачається із матеріалів, заявником до клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, додано дане рішення іноземного суду від 06.12.2023 з перекладом апостиль, яке набрало законної сили, 18 квітня 2024 року про це не зазначено і в самому рішенні. Із самого рішення суду по справі 58 F 200/23 вбачається, що воно підлягало виконанню. Крім того, з рішення суду вбачається, що воно було строковим, та втратило свою чинність 31 серпня 2024 року. Тобто, з 01.09.2024 року рішення суду вичерпало свою чинність та дію, оскільки постанова була обмежена шістьма місяцями, які вже спливли. Отже, примусове виконання вже не передбачається і на території Німеччини. Постанова 58 F 200/23 Окружного суду Гагена від 06.12.2023 року, повинна виконуватися та виконувалася у Німеччині, так як батьки проживають там. Зі змісту постанови випливає, що зустрічі (контакти) батька та сина повинні проводитися під наглядом спеціаліста з контактів (доглядальника) або опікуна. Так особу (доглядальника) за законодавством Німеччини призначають їх служби. На підтвердження виконання постанови суду у Німеччині є лист педагога-дефектолога Соціально-педагогічної підтримки родин (доглядальника) ОСОБА_5 на адресу Окружного суду м. Гаген, в якому в рамках справи 58 F 200/23 вона звітує суду про контакт батька та сина, а також про негативну поведінку батька по відношенню до сина при цьому контакті. При цьому доглядальником зроблено висновок, що: «Встановлення контакту проти волі ОСОБА_6 не сприяє його подальшому розвитку. Тому слід його припинити. Батькові бажано звернутися до відповідної консультаційної служби, щоб краще розуміти ОСОБА_6 і визначитися з власними потребами». Рішення німецького суду першої інстанції 58F200/23 станом на подання клопотання 09.09.2025 року втратило чинність у державі походження. Крім того, колегія суддів вважає слушними доводи ОСОБА_1 про те, що на момент винесення постанови німецького суду першої інстанції 58F200/23 06.12.2023 року в національному суді розглядався спір між тими самими сторонами щодо усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкування дитини з батьком . У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суд м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкування дитини з батьком (справа №331/1926/22). Ухвалою Жовтневого районного суд м. Запоріжжя від 01 серпня 2022 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі №331/1926/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкування дитини з батьком. Розгляд справи визначено проводити в загальному позовному провадженні. По даній справі 28 листопада 2022 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя було ухвалено заочне рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_8 , встановлено способи участі батька у вихованні сина, із визначеним графіками побачень, в тому числі за кордоном. Дане рішення було набрало законної сили 29.12.2022 року. Проте, ухвалою Олександрівського районному суді м. Запоріжжя від 20 грудня 2023 року за заявою ОСОБА_2 заочне рішення від 28 листопада 2022 року скасовано, справу призначено до розгляду. На час перегляду справи в апеляційному порядку, рішення по справі №331/1926/22 не ухвалено. Отже, з липня 2022 року по теперішній час в провадженні Олександрівського районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді справа №331/1926/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкування дитини з батьком. Відповідно до ч. 7 ст. 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу. Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 468 ЦПК України якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено, зокрема: якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді. Таким чином, на момент звернення до іноземного суду питання про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкуванні дитини з батьком вже перебувало на розгляді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя. На даний час в Україні вирішується питання щодо усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкуванні дитини з батьком в українському суді, тому постанова 58 F 200/23 Окружного суду Гагена від 06.12.2023 року у сімейній справі встановлено міру супровід контактів батька з дитиною, сином ОСОБА_8 , строк дії якої закінчився 31.08.2024 року, після чого провадження вважається завершеним, не підлягає виконанню. Тобто зазначене судове рішення втратило чинність у державі походження. Аналізуючи наведені норми законодавства, та встановлені судом обставини, колегія суддів приходить до висновку, що у клопотанні ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, необхідно відмовити. Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Висновки суду першої інстанції по суті спору не відповідають встановленим у справі обставинам, суд не визначився з характером правовідносин сторін, позивачем обраний спосіб захисту порушеного права, який не відповідає способам, визначеним законодавством, рішення суду ухвалене при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 605,60 грн (а.с.86). Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена повністю, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягнення 605,60 грн судового збору за подачу апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2025 року скасувати. Прийняти нове судове рішення. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про визнання на території України постанови 58 F 200/23 Окружного суду Гагена від 06 грудня 2023 року у сімейній справі, яка набрала законної сили 18 квітня 2024 року, якою затверджено угоду наступного змісту:

1. Заявник та батько дитини має право бачитися зі своїм сином ОСОБА_4 , народженим ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рамках контрольованого спілкування. Зустрічі (контакти) повинні проводитися під наглядом спеціаліста з контактів (доглядальника) або опікуна. Зустрічі проводяться за відсутності матері дитини. Зустрічі повинні проводитися принаймні кожні 14 днів і тривати 1 годину. Спеціаліст з контактів (доглядальник) залишає за собою право визначати умови зустрічей. Якщо спеціаліст з контактів (доглядальник), який бере участь у зустрічах, вважатиме, що це відповідатиме найкращим інтересам дитини, зустрічі триватимуть щонайменше 4 години.

2. Сторони домовилися про призначення спеціаліста з контактів (доглядальника). У випадку, якщо російськомовний спеціаліст з контактів (доглядальник) недоступний, буде призначено перекладача на російську мову.

3. Підтримка контактів повинна обмежуватись періодом 6 місяців.

4. Витрати на провадження та досягнення домовленостей батьки дитини несуть порівну відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 605, 60 гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 26 січня 2026 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Кухар С.В. Гончар М.С. Суддя