Постанова Київський апеляційний суд № 759/27121/25

Справа № 759/27121/25 суддя в І-й інстанції Проскурня О.І. Провадження № 33/824/805/2026 суддя в ІІ-й інстанції Фінагеєв В.О. Категорія: ч. 1 ст.173-2 КУпАП КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А Іменем України 26 січня 2026 року м. Київ Суддя Київського апеляційного суду Фінагеєв В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Єрмоленко Наталії Миколаївни на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 02 грудня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ; проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, - В С Т А Н О В И В: Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 08 листопада 2025 року серії ВАД № 635944, 29 жовтня 2025 року о 21 год. 00 хв., за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 висловлювала погрози та кричала в адресу свого колишнього чоловіка, чим вчинила психологічне домашнє насильство, внаслідок чого була заподіяна шкода психічному здоров`ю потерпілого, чим вчинила правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 02 грудня 2025 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 340,00 грн. в дохід держави.Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 грн. Ухвалюючи постанову, місцевий суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, захисник ОСОБА_1 адвокат Єрмоленко Н.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову місцевого суду та закрити провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник ОСОБА_1 адвокат Єрмоленко Н.М. зазначає, що 29 жовтня 2025 о 21 год. 00 хв. ОСОБА_1 прийшла до колишнього чоловіка ОСОБА_2 додому з наміром з`ясувати питання виховання та утримання спільних дітей, а саме, з`ясувати причини несплати аліментів на утримання дітей та виконання обов`язків по їх вихованню. Розмова вийшла емоційною, між нею та ОСОБА_2 виник конфлікт, спровокований діями ОСОБА_2 та його дівчини ОСОБА_3 . На думку ОСОБА_1 , її висловлювання на адресу потерпілого не можна розцінювати як прояв психологічного насилля. Разом з тим, ОСОБА_2 застосував до ОСОБА_1 фізичну силу, намагався виставити за двері квартири, де проживає, чим завдав фізичного болю та проявив фізичне насилля, що підтверджено експертним висновком про завдані ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження, у зв`язку з чим на нього також було складено протокол про адміністративне правопорушення. Також ОСОБА_3 та ОСОБА_2 неодноразово під час розмови викликали поліцію, проте жодних заяв ні від ОСОБА_3 , ані від самого ОСОБА_2 29 жовтня 2025 року до поліції подано не було. Згідно з рапортом від 29 жовтня 2025 року, працівниками поліції, які прибули на виклик, не зафіксовали з боку ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 фактів вчинення домашнього насильства. Під час розгляду справи потерпілий у поясненнях назвав два словесні вислови, які суд розцінив як погрози насильницького характеру, а саме: «наступного разу будуть усі» і «дітей ти не побачиш». При цьому, потерпілий не зміг пояснити суду, в чому полягала суть цих висловів і в чому для нього полягала психологічна шкода цих погроз. Самі по собі нецензурні висловлювання та образи не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення тільки у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. В суді не було доведено в діях ОСОБА_1 умислу вчинити психологічне насильство та не встановлено наслідків шкоди здоров`ю, яку було завдано ОСОБА_2 такими діями. Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення не зібрано належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів того, що під час конфлікту ОСОБА_1 умисно спричинила ОСОБА_2 емоційну невпевненість, нездатність захистити себе, а відтак, завдала шкоди його психічному здоров`ю, і що це спричинило наслідки, передбачені п. 14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». ОСОБА_1 звертає увагу суду, що від дати події, 29 жовтня 2025 року, до дня складання протоколу, 08 листопада 2025 року, минуло 9 днів. Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення допущено порушення вимог ст. 256 КУпАП, оскільки не зазначено, в чому саме полягала шкода психічному здоров`ю потерпілому. Під час розгляду справи судом було допитано свідка ОСОБА_3 , яка повідомила про застосування до неї з боку ОСОБА_1 фізичного насильства та про те, що вона ніби чула погрози в бік потерпілого. Але вона постійно знаходилась в іншій кімнаті, не була свідком конфлікту між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , відомості про неї не зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, а тому, її свідчення не можуть бути належними і допустимими доказами в обґрунтуванні та доведенні вини ОСОБА_1 . Потерпілим було додано аудіозапис події 29 жовтня 2025 року на електронному носії. Під час розгляду справи ОСОБА_1 заперечувала проти врахування даного запису в якості доказу, оскільки цей запис було створено ним навмисно, без відома та згоди ОСОБА_1 , у порушення ст.ст. 31, 32 Конституції України та Цивільного кодексу (стаття 307), які гарантують кожній людині право на таємницю телефонних розмов та повагу до приватного життя. Таємний запис розмови без згоди співрозмовника є прямим втручанням у це право. Оскільки ОСОБА_1 свою згоду на запис не давала, він зроблений без її дозволу, що є порушенням її інтересів і прав. Крім того, запис містить лише окремі фрагменти емоційної розмови, вирвані з контексту, і не відображає ні причин конфлікту, ні провокаційної поведінки ОСОБА_2 , ні моментів застосування фізичної сили ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Окремо чути лише штурханину та бійку. Також судом першої інстанції не враховано і той факт, що даний доказ було долучено лише 17 листопада 2025 року, в той час, як подія сталася 29 листопада 2025 року, протокол про адміністративне правопорушення було складено 08 листопада 2025 року. Потерпілим за цей час не було ініційовано та проведено фоноскопічну експертизу для ідентифікації осіб за голосом та мовою, не підтверджено оригінал запису і не спростовано можливість монтажу подій. У запереченнях на апеляційну скаргу потерпілий ОСОБА_2 вказав, що його колишня дружина ОСОБА_1 прийшла за адресою його проживання з метою розмови з приводу їх спільних дітей, однак почала бити та ображати нецензурною лайкою його дівчину ОСОБА_3 , у зв`язку з чим остання втекла до кімнати. Ініціатором конфлікту була саме ОСОБА_1 , яка після цього погрожувала ОСОБА_2 , висловлювалась в його адресу нецензурними висловлювання з метою завдати психологічного та фізичного впливу. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , її захисників Єрмоленко Н.М. та Полетила П.С., потерпілого ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб. Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність. Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому. Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. З матеріалів справи вбачається, що 29 жовтня 2025 року о 21 год. 00 хв., за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 висловлювала погрози та кричала в адресу свого колишнього чоловіка, в тому числі нецензурною лайкою, чим вчинила психологічне домашнє насильство, внаслідок чого була заподіяна шкода психічному здоров`ю потерпілого. Зазначене підтверджується наявними у справі доказами, а саме протоколом про адміністративне правопорушення, показами потерпілого та свідка ОСОБА_3 . Вказане по суті не заперечується ОСОБА_1 , яка пояснила суду апеляційної інстанції, що дійсно вона висловлювала на адресу ОСОБА_2 погрози, а саме, що він більше не побачить своїх дітей, кричала та висловлювалась не цензурною лайкою. Проте, такі висловлювання були зроблені в емоційному стані та не мали на меті спричинення шкоди ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги в частині відсутності доказів вчинення домашнього насильства, апеляційний суд вважає безпідставними та такими що спростовуються наявними у справі доказами. У відповідності до ст. 1 п. 14 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Побоюючись за свою безпеку, потерпілий ОСОБА_2 звернувся з заявою до правоохоронних органів. Посилання ОСОБА_1 на свій емоційний стан під час висловлення погроз та криків на адресу потерпілого, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки зазначене не впливає на наявність складу правопорушення. Крім того, наявність між сторонами спорів з приводу утримання та участі у вихованні дітей не дають ОСОБА_1 право висловлюватись в адресу ОСОБА_2 нецензурною лайкою та погрожувати йому позбавленням можливості бачити своїх дітей, навіть з урахуванням існування неприязних відносин між колишнім подружжям. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду про те, що ОСОБА_1 своїми діями вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.173-2 КУпАП, оскільки вчинила дії, які свідчать про насильство в сім`ї, а саме, кричала на потерпілого, в тому числі і за допомогою нецензурної лайки, висловлювала погрози, внаслідок чого було завдано шкоди його психологічному здоров`ю. Зазначені дії ОСОБА_1 узгоджуються з диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, доведені сукупністю наявних у справі доказів, чому місцевий суд надав вірну оцінку. Доводи апеляційної скарги в частині, що ОСОБА_2 застосував до ОСОБА_1 фізичну силу, намагався виставити за двері квартири, де проживає, чим завдав фізичного болю та проявив фізичне насилля, не є предметом розгляду даної справи, адже питання наявності чи відсутності у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення підлягає з`ясуванню у межах розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (справа №759/27122/25), яка наразі перебуває на стадії апеляційного перегляду. Посилання апелянта на порушення строку складання протоколу, визначеного у ч. 2 ст. 254 КУпАП, не є істотним порушенням вимог закону, яке безумовно тягне визнання протоколу незаконним чи скасування постанови суду, оскільки жодним чином не спростовує встановлених фактичних обставин вчиненого правопорушення. Діючий КУпАП не визначає не вчасне складення протоколу про адміністративне правопорушення чи подання потерпілим заяви про вчинення правопорушення через деякий час після його вчинення, як обставини, які мають наслідком скасування постанови у справі. Отже, зазначені доводи апеляційної скарги є безпідставними. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Враховуючи зазначене, місцевим судом було прийнято законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, з наведенням обґрунтованих мотивів прийнятого рішення. За таких обставин, підстав до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає. На підставі викладеного, керуючись ст. 245, 280, 294 КУпАП, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Єрмоленко Наталії Миколаївни залишити без задоволення. Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 02 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Повне судове рішення виготовлене 27 січня 2026 року. Суддя В.О. Фінагеєв