Постанова 4806 № 308/11918/24

Справа № 308/11918/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 15 січня 2026 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді Джуги С.Д., суддів Кожух О.А., Мацунича М.В., з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2025 року та на додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 квітня 2025 року у складі судді Малюка В.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в : У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що на підставі наявних договорів про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, між позивачем та відповідачем укладено договір про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством № 150411039 від 12.07.2019 року. На виконання вказаного договору та за результатами виробленої електричної енергії у червні-листопаді 2022, квітні-серпні 2023, лютому-травні 2024 між сторонами підписано акти купівлі-продажу електричної енергії, в яких визначено обсяг та вартість електроенергії виробленої з альтернативних джерел енергії генеруючими електроустановками приватного домогосподарства, що перевищує місячне споживання електричної енергії електроенергії та підлягає оплаті за «зеленим» тарифом, які були підписані сторонами без заперечень та зауважень. Щодо періодів червень-вересень 2022 було додатково 26.06.2024 підписано акти коригування купівлі-продажу електроенергії. Всупереч вищенаведеному відповідач як постачальник універсальних послуг не вчиняє дії щодо вчасної оплати придбаної у позивача електричної енергії. За спірні періоди позивач відпустив на користь відповідача електричну енергію на загальну суму 353 202, 76 грн. Водночас, відповідач здійснив оплату придбаної у позивача електричної енергії за спірні періоди тільки у розмірі 249 798, 21 грн., при цьому із суттєвим простроченням. Таким чином, станом на 16.07.2024 у відповідача наявна заборгованість перед позивачем з оплати придбаної електричної енергії у розмірі 103 404, 55 грн. В заяві від 17.09.2024 року, сторона позивача збільшила позовні вимоги до 160 679, 18 грн. з врахуванням часткового погашення заборгованості відповідачем та підписанням сторонами актів купівлі-продажу електроенергії за липень-серпень 2024 року. У подальшому, відповідач частково погасив розмір основної заборгованості перед позивачем за спірні періоди, через що позивач подавав до суду три заяви про відмову від частини позовних вимог: - заявою від 17.10.2024 позивач зменшив позовні вимоги у зв`язку із частковим погашенням відповідачем заборгованості та з урахуванням підписаного сторонами акту купівлі-продажу електричної енергії за вересень 2024 (сума основної заборгованості 153 368, 37 грн.); - заявою від 09.12.2024 позивач відмовився від частини позовних вимог у зв`язку із погашенням відповідачем заборгованості за періоди квітня-травня 2024 (залишок суми основної заборгованості 104 460, 68 грн.). - заявою від 19.03.2025 позивач відмовився від частини позовних вимог у зв`язку із погашенням відповідачем заборгованості за періоди червня-серпня (частково) 2024 року у розмірі 58354,42 (залишок суми основної заборгованості 46 106, 26 грн.). Таким чином фактичний розмір суми основної заборгованості відповідача перед позивачем становить 46 106, 26 грн. Крім цього, актуальний розмір інфляційних втрат, розрахованих станом на 17.10.2024 року становить 17 481, 33 грн., а трьох процентів річних 4 965, 35 грн. (кінцеві вимоги). За таких обставин, позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та відмови від позову в частині, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за електричну енергію, вироблену за зеленим тарифом у розмірі - 46 106,26 грн., 17 481, 33 інфляційних втрат, 4 965,35 - 3 % річних (із врахуванням заяви про уточнення), а також понесені ним судові витрати. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2025 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» на користь ОСОБА_1 заборгованість за електричну енергію, вироблену за зеленим тарифом, в сумі 46 106,26 грн., інфляційні втрати 17481,33 та 3 % річних 4965,35 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 24.03.2025 року представник позивача - адвокат Ігнатенко С.С. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі - 15 987, 29 грн. Додатковим рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 квітня 2025 року заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 987, 29 грн. В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в даній справі, вимоги позивача, викладені у позовній заяві, направлені на судовий захист його порушених прав на отримання плати за продану електроенергії у червні 2023 - червні 2024 рокук, а нові вимоги викладені у заявах про збільшення розміру позовних вимог - направлені на судовий захист його порушених прав щодо отримання плати за продану електроенергію в липні - вересні 2024 року. Тобто, початкові вимоги позивача направлені на захист його порушених прав та інтересів на отримання плати в одному періоді, а викладені в заявах про збільшення розміру позовних вимог - в іншому періоді. За таких обставин позивач наділений правом на новий позов зі сплатою відповідного судового збору. Крім того, рішення ухвалено за позовною заявою поданою в серпні 2024 року щодо стягнення оплат зобов`язання за якими на момент пред`явлення позову ще не існували. Також апелянт звертає увагу на те, що первісні предмет та підстави позову взагалі відпали та на момент ухвалення рішення вже не були предметом розгляду в даній справі. Суд першої інстанції вищенаведені обставини не перевірив, замість залишення без розгляду заяв позивача про збільшення розміру позовних вимог, прийняв їх до розгляду, безпідставно збільшив розмір заборгованості по поданому позову, яку в подальшому помилково стягнув з відповідача. Вказує, що позивачем помилково здійснено розрахунок інфляційних витрат за період квітень 2023, лютий 2024 р., березень 2024 р., відтак судом першої інстанції безпідставно взято за основу вказані розрахунки та стягнуто вказані кошти з відповідача. Також судом першої інстанції залишено без уваги надані заперечення відповідача щодо реальності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу з огляду на наданий опис робіт (послуг). Оцінюючи обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, слід також звернути увагу на наведені заявником елементи дроблення роботи з підготовки та подання позовної заяв, шляхом відокремлення здійснення розрахунку суми позову в окремий етап, хоча вказана робота, як і збір інших доказів до позову є невід`ємною частиною, саме підготовки позовної заяви. На думку апелянта такі дії свідчать про намір позивача на недобросовісне збільшення обсягу та вартості наданих робіт з подальшим стягнення цих коштів з відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Ігнатенко С.С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Представник апелянта у судове засідання не з`явився, надіслав суду письмове клопотання про розгляд справи у його відсутності. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у відсутності апелянта. У судовому засіданні представник позивача Порада С.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Задовольняючи частково заявлений позов суд першої інтенції виходив з його обґрунтованості та доведеності. З даними висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки такі ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права. Матеріалами справи установлено, що 12.07.2019 року між ТОВ «Закарпаттяенергозбут» (постачальником) та ОСОБА_1 (споживачем) було укладено договір купівлі продажу енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством № 1504111039. Вказаний договір підписаний сторонами та скріплений печаткою ТОВ «Закарпаттяенергозбут». Відповідно до п. 1.1. вищевказаного Договору споживач має право продавати постачальнику універсальних послуг електричну енергію, вироблену з енергії сонячного випромінювання об`єктами електроенергетики (генеруючими установками) приватного домогосподарства, а постачальник універсальних послуг бере на себе зобов`язання купувати у споживача електричну енергію за «зеленим» тарифом, встановленими НКРЕКП, в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії приватним домогосподарством, в строки, передбачені цим Договором. Пункт 2.3. договору передбачає права споживача: отримання плати за електричну енергію, вироблену з енергії сонячного випромінювання об`єктами електроенергетики (генеруючими установками) приватного домогосподарства, за «зеленим» тарифом, відпущеної постачальнику універсальних послуг в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії приватним домогосподарством; відшкодування згідно із чинним законодавством збитків, заподіяних внаслідок порушення його прав; оплату неустойки (пені) у разі прострочення платежів за отриману Постачальником універсальних послуг електричну енергію відповідно до умов та порядку оплати, визначених цим Договором; здійснення контролю за правильністю оформлення постачальником універсальних послуг платіжних документів. Пункт 4.1 Розділу 4 Договору (Умови та порядок оплати) передбачає, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата за продану електричну енергію, вироблену в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії приватним домогосподарством, здійснюється Постачальником універсальних послуг до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим. Постачальник універсальних послуг повинен перераховувати кошти для оплати проданої Споживачем електричної енергії, виробленої з енергії сонячного випромінювання генеруючою установкою Приватного домогосподарства, на поточний рахунок Споживача відповідно до заяви-повідомлення. (п. 4.2. Договору). На дату введення в експлуатацію генеруючої установки «зелений тариф» за цим договором становить 5,5021 грн./кВт.год. (без ПДВ) постанова НКРЕКП №1242 від 27.06.2019 (п.4.3. Договору). Постачальник щомісяця на основі отриманих показів засобу вимірювальної техніки не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, подає Споживачу, отриманий від постачальника послуг комерційного обліку та/або оператора системи, звіт про покази засобу вимірювальної техніки, обсяги та напрямки перетоків прийнятої-переданої електричної енергії, який є підставою для проведення розрахунків з Споживачем. Постачальник щомісяця, наступного за розрахунковим, надає Споживачу особисто або поштовим зв`язком два примірники Акту купівлі-продажу електроенергії (далі - Акт), один примірник якого Споживач зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання підписати та повернути Постачальнику (особисто або засобами поштового зв`язку на адресу Постачальника). У разі відмови від підписання та/або непідписання та/або неповернення Споживачем Постачальнику одного примірника Акту, підписаного зі сторони Споживачем протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання такого Акту від Постачальника, Акт купівлі-продажу електроенергії вважається дійсним за умови наявності на ньому лише підпису Постачальника. (п. 4.6. Договору). Постачальник несе відповідальність за прострочення оплати за придбану електричну енергію, порушення прав Споживача (п. 5.1. Договору). Договір набирає чинності з дня його підписання та діє протягом дії договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №150411039 від 12.07.2019, укладеного між сторонами (п. 6.1. Договору). На виконання вказаного договору та за результатами виробленої електричної енергії у червні-листопаді 2022, квітні-серпні 2023, лютому-травні 2024 між сторонами підписано акти купівлі-продажу електричної енергії, в яких визначено обсяг та вартість електроенергії виробленої з альтернативних джерел енергії генеруючими електроустановками приватного домогосподарства, що перевищує місячне споживання електричної енергії електроенергії та підлягає оплаті за «зеленим» тарифом, які були підписані сторонами без заперечень та зауважень. Щодо періодів червень-вересень 2022 було додатково 26.06.2024 підписано акти коригування купівлі-продажу електроенергії. Всупереч вищенаведеному відповідач як постачальник універсальних послуг не вчиняє дії щодо вчасної оплати придбаної у позивача електричної енергії. За спірні періоди позивач відпустив на користь відповідача електричну енергію на загальну суму 353 202, 76 грн. Водночас, відповідач здійснив оплату придбаної у позивача електричної енергії за спірні періоди тільки у розмірі 249 798, 21 грн. Станом на 16.07.2024 у відповідача наявна заборгованість перед позивачем з оплати придбаної електричної енергії у розмірі 103 404, 55 грн. В заяві від 17.09.2024 року, сторона позивача збільшила позовні вимоги до 160 679, 18 грн. з врахуванням часткового погашення заборгованості відповідачем та підписанням сторонами актів купівлі-продажу електроенергії за липень-серпень 2024 року. У подальшому, відповідач частково погасив розмір основної заборгованості перед позивачем за спірні періоди, через що позивач подавав до суду три заяви про відмову від частини позовних вимог: -заявою від 17.10.2024 позивач зменшив позовні вимоги у зв`язку із частковим погашенням відповідачем заборгованості та з урахуванням підписаного сторонами акту купівлі-продажу електричної енергії за вересень 2024 (сума основної заборгованості 153 368, 37 грн.); - заявою від 09.12.2024 позивач відмовився від частини позовних вимог у зв`язку із погашенням відповідачем заборгованості за періоди квітня-травня 2024 (залишок суми основної заборгованості 104 460, 68 грн.). - заявою від 19.03.2025 позивач відмовився від частини позовних вимог у зв`язку із погашенням відповідачем заборгованості за періоди червня-серпня (частково) 2024 року у розмірі 58354,42 (залишок суми основної заборгованості 46 106, 26 грн.). Фактичний розмір суми основної заборгованості відповідача перед позивачем становить 46 106, 26 грн. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. У відповідності до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Відповідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтями 525, 526 ЦК України передбачено: одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №150411039 від 12.07.2019 року, який за своєю правовою природою є договором купівлі продажу електричної енергії. Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, а отже є обов`язковим для сторін. Спірні правовідносини врегульовані як загальними положеннями ЦК України, так і нормами спеціального Закону України «Про ринок електричної енергії» та низкою підзаконних нормативних актів. Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення боргу за продажу електричну енергію . Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів: …. про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом (п.18). Абзацом 18 ч. 1 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) встановлено, що приватні домогосподарства здійснюють продаж виробленої електричної енергії за "зеленим" тарифом постачальнику універсальних послуг. Інші споживачі, у тому числі енергетичні кооперативи, здійснюють продаж виробленої електричної енергії за зеленим" тарифом гарантованому покупцю. Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) постачальник універсальних послуг зобов`язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками приватних домогосподарств, встановлена потужність яких не перевищує величину, визначену для відповідних категорій генеруючих установок приватних домогосподарств відповідно до частини двадцять третьої статті 9-1 Закону України "Про альтернативні джерела енергії", за "зеленим" тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими приватними домогосподарствами, та у кожному розрахунковому періоді здійснювати пріоритетну оплату її вартості. Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач належних чином не виконує свої зобов`язання за договором №150411039 від 12.07.2019 року, внаслідок чого наявна заборгованість перед позивачем у сумі 46 106,26 грн. Як у суді першої інстанції, так і в поданій апеляційній скарзі відповідач не заперечує факту прострочення ним виконання зобов`язання за договором, а також не заперечує розмір даної заборгованості на момент ухвалення рішення, а тому суд обґрунтовано стягнув дану суму на користь позивача та захистив його порушені права. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що позивач у заяві про збільшення позовних вимог змінив предмет і підставу позову, а тому така підлягала залишенню без розгляду, і не повинна була бути предметом розгляду у справі, є безпідставними і не заслуговують на увагу. У даній справі відсутня одночасна зміна предмету і підстав позову, оскільки позивач у межах визначеного процесуального строку лише збільшив розмір вимог майнового характеру, зумовлений тривалим невиконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань, які виникли з того ж самого договору та з тих самих обставин, що були вказані в первісному позові. Зміна періодів порушення не змінює ні фактичної, ні юридичної основи позову, і тому не може вважатися зміною підстав або предмета позову. Такі висновки повністю узгоджується з правовою позицією викладеній у постанові Верховного Суду від 28.11.2024 у справі № 910/11976/23, де касаційним судом зазначено: позивач збільшив позовні вимоги майнового характеру у зв`язку зі зміною періодів порушення відповідачем грошових зобов`язань, при цьому не порушуючи порядку за п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України, не змінюючи підстав позову, не доповнюючи позов новими вимогами, не пов`язаними ні з предметом, ні з підставами позову, що цілком правильно врахував суд першої інстанції під час розгляду та задоволення такої заяви позивача. Дана справа так само стосувалася стягнення заборгованості за поставлену електроенергію, де позивач збільшив позовні вимоги за нові періоди заборгованості, які виникли після подання позову. Подібні за змістом висновки викладені також і у постанові Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 910/21843/24 Доповнення позовних вимог новим періодом заборгованості, які виникають після звернення до суду за захистом порушеного права, не може вважатися зміною підстав позову, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 27.01.2025 у справі № 903/968/23, від 20.01.2024 у справі № 922/3960/23, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19 та ін. (не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права). Позивачем у заяві про збільшення позовних вимог первинні підстави позову зберігалися, оскільки заявлені вимоги ґрунтувалися на тих самих правовідносинах та включали попередні періоди заборгованості, які залишалися незмінною частиною предмета спору. Таким чином доповнення позовних вимог новими періодами заборгованості не є одночасною зміною предмета і підстав позову, якщо вони стосуються того ж договору і тих самих правовідносин. Окрім того, необхідно зауважити, що у суді першої інстанції в письмовій заяві від 20.03.2025 року представник відповідача вказав, що позов в частині стягнення основної заборгованості у сумі 46 106,26 грн. відповідачем визнається у повному обсязі, і жодних заперечень щодо остаточних вимог позивача про стягнення заборгованості у сумі 46 106,26 грн. не висловлював, а про такі вказує лише в апеляційній скарзі, що свідчить про його суперечливу поведінку у спірних правовідносинах. Частиною 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У поданому позові позивач, з урахуванням його заяви про збільшення позовних вимог та відмови від позову у частині, просив стягнути з відповідача окрім заборгованості за електричну енергію, вироблену за зеленим тарифом у сумі 46 106,26 грн., також і 17 481, 33 інфляційних втрат, 4 965,35 - 3 % річних. Представник відповідача у суді першої інстанції подав письму заяву від 20.03.2025 року у якій вказав, що позов в частині основної заборгованості в розмірі 46 106,26 грн. визнає повністю, а також погоджується із поданим позивачем розрахунком від 19.03. 2025 року в частині інфляційних втрат та 3% річних. Згідно із ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Таким чином, у поданій заяві відповідач погодився та визнав прострочення виконання грошового зобов`язання та у зв`язку з цим нарахування 17 481, 33 інфляційних втрат, 4 965,35 - 3 % річних. Підстав для сумніву у добровільності такого визнання судом не встановлено, і такі відсутні. Згідно із ч.4ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. З врахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано у цій частині задовольнив заявлений позов, а доводи апеляційної інстанції є без підставними і не заслуговують на увагу. Щодо додаткового рішення. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.03.2025 року позовну заяву задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Закарпаттяенергозбут» на користь ОСОБА_1 заборгованість за електричну енергію, вироблену за зеленим тарифом, в сумі 46 106,26 грн., інфляційні втрати 17481,33 та 3 % річних 4965,35 грн. 24.03.2025 року, представник позивача - адвокат Ігнатенко С.С., подав до суду заяву про ухвалення у вказаній справі додаткового рішення, у якій просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі - 15 987, 29 грн. До заяви про ухвалення додаткового рішення адвокатом долучено докази якими підтверджуються витрати на правничу допомогу, а саме: детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; договором про надання правової допомоги від 20.06.2024 (копія додається); рахунками та актами виконаних робіт від 05.08.2024, 02.09.2024, 11.10.2024, 12.11.2024, 11.12.2024, 20.03.2025 (копії додаються); документами про оплату правничої допомоги (копія додається); витягом із статуту Адвокатського об`єднання «Греца і Партнери» (копія додається). Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат слід враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі №756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі №701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі №530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі №367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони. Суд першої інстанції ухвалюючи додаткове рішення, враховуючи категорію, складність і обсяг справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та спірних правовідносин, враховуючи процесуальну поведінку відповідача, який після подачу позову, неодноразово упродовж розгляду справи подав докази про часткове погашення заборгованості за договором, що у свою чергу зумовлювало необхідність постійного коригування представником позивача заявлених вимог та вчинення процесуальних дій зі складення та подання додаткових процесуальних документів, зокрема заяви від 17.10.2024 про зменшення вимог, заяви від 09.12.2024 про відмову від частини позовних вимог, заяви від 19.03.2025 про відмову від частини вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність понесених витрат на професійну правничу у сумі 15 987,29 грн., та обґрунтовано її задовольнив. Додаткове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування не має. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду та додаткового рішення без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,- ухвалив: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2025 року залишити без змін. Додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 26 січня 2026 року. Головуючий: Судді: