Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/15046/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/15046/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Чернігівська міська лікарня № 2" Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної медико-соціальної експертної комісії №2 Комунального медичного закладу "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Чернігівської обласної ради, Комунального некомерційного підприємства "Чернігівська міська лікарня № 2" Чернігівської міської ради, про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернігівської обласної медико-соціальної експертної комісії №2 Комунального медичного закладу "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Чернігівської обласної ради, Комунального некомерційного підприємства "Чернігівська міська лікарня № 2" Чернігівської міської ради в якому просила: - визнати протиправним рішення Чернігівської обласної медико-соціальної експертної комісії №2 Комунального медичного закладу "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Чернігівської обласної ради, оформленого довідкою про невизнання інвалідом від 14.05.2024; - зобов`язати Чернігівську обласну медико-соціальну експертну комісію № 2 Комунального медичного закладу "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Чернігівської обласної ради повторно провести медико-соціальну експертизу щодо ОСОБА_1 з метою встановлення стану здоров`я для визнання інвалідності. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до досягнення 18-ти років була пацієнтом Чернігівської міської дитячої поліклініки № 1, після повноліття та змін законодавства в медичному обслуговуванні населення позивачка наразі є пацієнтом первинної медичної допомоги КНП «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради відповідно до Реєстру пацієнтів в електронній системі охорони здоров`я. 30.04.2008 позивач була визнана інвалідом з дитинства з підстав наявності діагнозу дисплазія кульшових суглобів та призначена соціальна допомога на 5 років, 25.03.2013 інвалідність була подовжена до 18.11.2016, тобто до досягнення 18 років. По досягненню 18 років позивачка була направлена до ЧО МСЕК №2 КМЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Чернігівської обласної ради, яка оглянула позивача 17.11.2016 вперше і встановила III групу інвалідності з причин інвалід з дитинства з ураженням опорно-рухомого апарату. Інвалідність була встановлена на 2 роки до 01.12.2018. В подальшому позивачці встановлювалася III група інвалідності з підстав, інвалід з дитинства, з ураженням опорно-рухомого апарату в наступні періоди: з 01.12.2018 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2024. Після повторного переогляду 09.02.2024 відповідач дійшов висновку про невизнання позивачки інвалідом, про що видана довідка від 09.02.2024 № 270/8. Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивачка подала заяву від 09.02.2024 про не згоду з рішенням МСЕК від 09.02.2024 та виявила прохання про перегляд її медичної справи на засіданні ЧО МСЕК №2. Зі змісту акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 08.03.2024 б/н та статистичного талону експертного обстеження №1 від 08.03.2024 ЧО МСЕК №2 слідує, що жодного рішення щодо встановлено групи інвалідності позивачці не прийнято. Не погодившись з таким рішенням ЧО МСЕК №2 позивачка подала заяву від 14.03.2024 про не згоду з рішенням ЧО МСЕК №2 від 08.03.2024 та виявила прохання про направлення її на заочний розгляд в інститут експертизи м. Дніпра. Згідно консультативного висновку позаштатної загальноінститутської медико-експертної комісії ДУ «УкрДержНДІМСПІ МОЗ України» у гр. ОСОБА_1 має місце легке порушення опори та ходи, що не є підставою для встановлення ІІІ групи інвалідності, рішення МСЕК відповідає чинному законодавству. Зі змісту акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 14.05.2025 №472/4 і статистичного талону експертного обстеження №1 від 14.05.2025 ЧО МСЕК №2 позивачці не встановлено групи інвалідності та видано довідку про невизнання інвалідом від 14.05.2025 та позивачці видана довідка про невизнання її інвалідом від 14.05.2024 без реєстраційного номеру. На довідці зверху здійснений напис: «Після інституту». Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням відповідача позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно із статтею 7 Закону України від 06.10.2005 №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я. Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу "особа з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю" у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані. Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності. Медико-соціальні експертні комісії визначають, зокрема: групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності; види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров`я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною); причинний зв`язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою; ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання; ступінь втрати здоров`я, групу інвалідності, причину, зв`язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи, військової агресії Російської Федерації проти України. Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я затверджуються Кабінетом Міністрів України. Згідно статті 3 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-XII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських об`єднань осіб з інвалідністю. Громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю (стаття 6 Закону №875-XII). Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, а порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями визначає Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, чинні станом на момент виникнення спірних правовідносин). Суд зауважує, що вищевказана постанова Кабінету Міністрів України втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1338 від 15.11.2024, проте була чинною станом на дату проведення медико-соціальних експертиз ОСОБА_1 Згідно пунктів 3 - 5 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні. Комісії у своїй роботі керуються Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами відповідних державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини у зазначеній сфері, та цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами з питань медико-соціальної експертизи. Пунктом 10 Положення про медико-соціальну експертизу встановлено, що залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії: 1) загального профілю; 2) спеціалізованого профілю. Обов`язки і права комісій встановлені пунктами 11-14 Положення №1317. Згідно із пунктом 15 Положення про медико-соціальну експертизу комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після пред`явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу. Згідно із пунктами 17 - 19 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я. Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. За наявності заперечень представників Пенсійного фонду України комісія направляє особу, що звернулася для встановлення інвалідності, на додаткове медичне обстеження, яке проводиться без урахування висновку попередньої лікарсько-консультативної комісії. Остаточне рішення приймається комісією за результатами додаткового медичного обстеження, обсяги якого визначаються комісією з урахуванням характеру та важкості захворювання. Рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ, Кримської республіканської, обласних, центральних міських комісій (у тому числі в разі проведення огляду у складних випадках) приймається більшістю голосів членів комісій. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії. Член комісії, не згодний з прийнятим рішенням, викладає свою думку в письмовому вигляді, яка додається до акта огляду. На вимогу такого члена комісії акт огляду надсилається МОЗ (пункт 22 Положення про медико-соціальну експертизу). Відповідно до пункту 3 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи. Згідно пункту 4 Положення про порядок, умови та критерії лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров`я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії згідно з цим Положенням. Комісія приймає документи осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за наявності у них стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у разі безперервної тимчасової непрацездатності не пізніше ніж через чотири місяці з дня її настання чи у зв`язку з одним і тим самим захворюванням протягом п`яти місяців з перервою за останні 12 місяців, а у разі захворювання на туберкульоз - протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності. Пунктом 7 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності встановлено, що комісія проводить огляд тимчасово непрацездатної особи, що звернулася для проведення медико-соціальної експертизи, протягом п`яти робочих днів з дня надходження направлення лікарсько-консультативної комісії та приймає рішення про наявність чи відсутність інвалідності. Згідно пункту 20 Положення про медико-соціальну експертизу комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України. Механізм встановлення груп інвалідності регулює Інструкція про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 №561, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.11.2011 за №1295/20033 (далі - Інструкція №561, чинної станом на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 1.10 Інструкції №561 при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об`єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичних документів та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії. Згідно з пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. Пунктом 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності визначено, що підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії); обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів; обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов. У разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров`я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров`я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення (пункт 23 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності). Відповідно до пункту 25 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку. З аналізу вищенаведених норм вбачається, що підставою для встановлення ІІІ групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі та у разі відповідності певним критеріям, комісія може визнати особу інвалідом, про що приймається рішення. При цьому суд не може здійснювати власну оцінку підстав прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Водночас, суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції №561, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17.03.2020 у справі № 240/7133/19, від 25.09.2018 у справі № 804/800/16 та від 26.09.2018 у справі № 817/820/16. У вказаних постановах Верховний Суд висловив правову позицію, згідно з якою суди вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, яка встановлена Інструкцією про встановлення груп інвалідності, Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності. Суди позбавлені можливості оцінювати підставність прийняття певного висновку, так як суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального та процесуального права. Тобто суд не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Згідно пункту 24 Положення про медико-соціальну експертизу форма документів, що використовується у роботі комісій, затверджується МОЗ. Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 577 від 30.07.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.09.2012 за №1504/21816 (чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин) затверджені, зокрема, форма первинної облікової документації №157/о «Акт огляду медико-соціальною експертною комісією» та інструкція щодо її заповнення; форма первинної облікової документації № 159/о «Статистичний талон експертного обстеження № 1» та інструкція щодо її заповнення; форма первинної облікової документації № 167/о «Довідка про невизнання інвалідом» та інструкція щодо її заповнення. Предметом спору у даній справі є правомірність результату огляду медико-соціальною експертною комісією позивачки, згідно якого особою з інвалідністю вона не визнана, група інвалідності їй не встановлена. Дослідивши матеріали справи суд наголошує, що позивачка дійсно була особою з інвалідністю з дитинства, з ураженням опорно-рухомого апарату, якій після досягнення повноліття чотири рази було встановлено третю групу інвалідності по загальному захворюванню, з 01.12.2018 по 31.01.2024. Проте 09.02.2024 позивачці не було встановлено групи інвалідності відповідачем, що підтверджується копією статистичного талону експертного обстеження №1 та позивачці видано довідку про невизнання інвалідом від 09.02.2024 №270. Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивачка подала заяву від 09.02.2024 про не згоду з рішенням МСЕК від 09.02.2024 та виявила прохання про перегляд її медичної справи на засіданні ЧО МСЕК №2. Зі змісту акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 08.03.2024 б/н та статистичного талону експертного обстеження №1 від 08.03.2024 вбачається, що ЧО МСЕК №2 жодного рішення не прийнято стосовно встановлення групи інвалідності позивачці. Не погодившись з таким рішенням ЧО МСЕК №2, позивачка подала заяву від 14.03.2024 про не згоду з рішенням ЧО МСЕК №2 від 08.03.2024 та виявила прохання про направлення її на заочний розгляд в інститут експертизи м. Дніпра. Згідно консультативного висновку позаштатної загальноінститутської медико-експертної комісії ДУ «УкрДержНДІМСПІ МОЗ України» у гр. ОСОБА_1 має місце легке порушення опори та ходи, що не є підставою для встановлення ІІІ групи інвалідності, рішення МСЕК відповідає чинному законодавству. Зі змісту акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 14.05.2025 №472/4 і статистичного талону експертного обстеження №1 від 14.05.2025 ЧО МСЕК №2 позивачці не встановлено групи інвалідності та видано довідку про невизнання її інвалідом від 14.05.2025. Проте після надходження відповідачу консультативного висновку медико-експертної комісії ДУ «УкрДержНДІМСПІ МОЗ України» ЧО МСЕК №2 ОСОБА_1 на зсідання комісії МСЕК не запрошувалася, комісією не оглядалась, проте матеріали справи містять акт огляду ОСОБА_1 . ЧО МСЕК від 14.05.2024 за № 472/4 та статистичний талон із зазначенням дати огляду позивачки 14.05.2024. Суд не приймає до уваги посилання відповідача у відповіді на адвокатський запит на той факт, що оскільки 08.03.2024 ЧО МСЕК №2 жодного рішення не прийнято щодо встановлення групи інвалідності позивачці, а тому проведення медико-соціальної експертизи триває, оскільки згідно пункту 7 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності комісія проводить огляд тимчасово непрацездатної особи, що звернулася для проведення медико-соціальної експертизи, протягом п`яти робочих днів з дня надходження направлення лікарсько-консультативної комісії та приймає рішення про наявність чи відсутність інвалідності. Суд звертає увагу, що проведення медико-соціальної експертизи особи не може тривати понад один рік, оскільки це суперечить Положенню про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності. Крім того, акт огляду медико-соціальною експертною комісією від 14.05.2025 за № 472/4 не заповнений у відповідності з вимогами наказу Міністерства охорони здоров`я України №577 від 30.07.2012, оскільки з його змісту вбачається, що не зазначені результати експертного огляду, скарги, медико-соціальний анамнез, дані об`єктивного обстеження у МСЕК, дані лікарів інших спеціальностей та інше. Виходячи з предмету спору та правового врегулювання зазначених нормативно-правових актів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем було порушено процедуру прийняття оскаржуваного рішення МСЕК, а тому наявні підстави для визнання протиправним рішення Чернігівської обласної медико-соціальної експертної комісії №2 Комунального медичного закладу "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Чернігівської обласної ради, оформленого довідкою про невизнання інвалідом ОСОБА_1 від 14.05.2024 та задоволення позову в цій частині. Щодо позовної вимоги про зобов`язання Чернігівської обласної медико-соціальної експертної комісії №2 Комунального медичного закладу "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Чернігівської обласної ради повторно провести медико-соціальну експертизу ОСОБА_1 , з метою встановлення стану здоров`я для визнання інвалідності суд зазначає наступне. Виходячи з положень вищевказаних нормативних актів, визнання інвалідності та встановлення групи покладається на МСЕК, яка наділена дискреційними повноваженнями. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Судом також встановлено, що повноваження Чернігівської обласної медико-соціальної експертної комісії №2 Комунального медичного закладу "Обласний центр медико-соціальної експертизи" Чернігівської обласної ради щодо проведення медико-соціальної експертизи з метою встановлення стану здоров`я для визнання інвалідності передані Комунальному некомерційному підприємству «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради. За наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що належним захистом порушеного права в даному випадку є зобов`язання Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради повторно провести медико-соціальну експертизу щодо ОСОБА_1 , з метою встановлення стану здоров`я для визнання інвалідності. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Чернігівська міська лікарня № 2" Чернігівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя О.В.Епель суддя В.В.Файдюк