Постанова Миколаївський апеляційний суд № 470/607/25

26.01.26 22-ц/812/141/26 Справа № 470/607/25 Головуюча у 1-й інстанції Орлова С. Ф. Провадження № 22ц/812/144/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 26 січня 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючої-судді: Ямкової О. О., суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства (далі АТ) «Сенс Банк» на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 10 жовтня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Орлової С. Ф. у селищі Березнегувате Миколаївської області зі складанням повного рішення, у справі за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А: У липні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 58 600 грн 21 коп. заборгованості за кредитним договором, яка складається із простроченої заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом, що виникла в період користування позичальницею кредитними коштами, наданими їй банком. В обґрунтування позову зазначив, що позичальницею ОСОБА_1 14 травня 2021 року шляхом використання інтернет-сервісу «My Alfa-bank» за допомогою електронного підпису у вигляді одноразового цифрового ідентифікатора акцептовано пропозицію на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії з сумою встановленого ліміту кредитної лінії у розмірі 13 900 грн, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Кредитні кошти позичальницею отримані, але в порушення умов договору не повернуті, так як у визначені строки суми основного кредиту та проценти за користування кредитом не погашені, внаслідок чого у банка виникло право вимагати повернення основного боргу та процентів за користування кредитом. Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 10 жовтня 2025 року у задоволенні позову позов АТ «Сенс Банк» відмовлено. При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на те, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. На думку позивача, ухвалюючи оспорене ним рішення, суд не врахував, що зміст укладеного між сторонами правочину зафіксовано у декількох підписаних відповідачкою документах, а саме паспорту споживчого кредиту та довідки про систему гарантування вкладів фізичних осіб, а тому кредитний договір укладений в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором є дійсним та рівнозначним договору в письмові формі. Кредитні кошти за умовами цього договору отримані відповідачкою на належний їй картковий рахунок та використані на її розсуд, але безпідставно не повернуті банку. Посилався на відповідну судову практику. Відзиву на апеляційну скаргу відповідачкою не надано. Ухвалами колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 8 та 25 грудня 2025 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 14 травня 2021 року, після проходження процедури ідентифікації (а.с.37), ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту на споживчі цілі, де вона не лише ознайомлена та надала згоду на укладення договору кредитування виключно на одних умовах, без ознайомлення з іншими різноманітними банківськими продуктами, та ще і погодилася на отримання кредиту у визначеному сторонами кредитному ліміті у розмірі 13 900 грн, виданому на споживчі цілі у безготівковій формі у вигляді кредитної лінії під 39,59% річних із його поверненням шляхом сплати щомісячного платежу у розмірі 848 грн, який вноситься до 30 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем відкриття картки, та із зазначенням порядку повернення кредиту: щомісячно, у сумі не меншій ніж сума обов`язкового мінімального платежу у розмірі 5 % від суми заборгованості, але не менше 50 грн (а.с.32-34). Вказаний паспорт споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою електронного цифрового підпису з використанням одноразового ідентифікатора 7347 (а.с.32-34). В цей же день позичальницею одноразовим цифровим ідентифікатором підписано довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб (а.с.30-31) та наданий банком акцепт пропозиції АТ «Альфа-Банк», назва якого змінена на АТ «СенсБанк», стосовно укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії із зазначенням анкетних даних відповідачки (а.с.35-36), умови кредитування в якому є тотожними, викладеним та підписаним у той же день відповідачкою у паспорті споживчого кредиту (а.с.32-34). В наданому банком акцепті, хоча і не міститься вказівка на одноразовий ідентифікатор, але до нього додана окрема довідка стосовно його підписання відповідачкою (а.с.37) та перерахуванням в той же день на її рахунок, відкритий на її ім`я у цьому банку, визначену за умовами споживчого кредиту суму в розмірі 13 900 грн (а.с.38). Тобто договір кредитування, що укладений між сторонами в електронній формі, складається із паспорту споживчого кредиту, довідки про систему гарантування вкладів та акцепту, в яких узгоджено та прийнято позичальницею тотожні істотні умови видачі споживчого кредиту, розмір процентів за користування кредитом та порядок його погашення, довідки про ідентифікацію особи та підписання документів від її імені за допомогою одноразового ідентифікатора. Відповідно до частини 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Тому положеннями статті 634 ЦК України, у цьому розумінні визначається, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Але для усіх видів договорів застосовуються загальні правила щодо їх форми, які визначаються у статі 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до положень статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Згідно з статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» на законодавчому рівні визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У статті 3 вищевказаного Закону зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. За приписами статті 11 зазначеного Закону електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми)про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Тому, у випадку укладення електронного договору споживчого кредитування, до нього застосовуються, як положення Закону України «Про споживче кредитування», якими є правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту, так і положення Закону України «Про електронну комерцію». Отже, за встановлених у справі обставин, до правовідносин, які виникли між сторонами слід застосувати вищенаведені норми матеріального права, та дійти висновку, що відповідачка, як позичальниця акцептувала та погодилася з пропозицією банку на отримання кредитування в межах встановленого ліміту в сумі 13 900 грн з оплатою процентів з погодженою процентною ставкою у розмірі 39,59% річних та його поверненням шляхом сплати щомісячного платежу у розмірі 848 грн, який вноситься до 30 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем відкриття картки, та із зазначенням порядку повернення кредиту та щомісячно, у сумі не меншій ніж сума обов`язкового мінімального платежу у розмірі 5 % від суми заборгованості, але не менше 50 грн. Акцептувавши пропозицію, в той же день позичальницею отримано на відкритий картковий рахунок суму кредиту в розмірі 13 900 грн, які вона використовувала на свій розсуд, але у повному обсязі не повернула. Тобто надані банком документи в їх сукупності відповідають формі електронного договору із визначенням та погодження усіх суттєвих умов відповідно до статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» та статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Порядок підписання, укладення та узгодження умов кредитування відповідачкою як позичальницею не оспорено. В той же час укладення електронного договору споживчого кредитування за наявністю підписаного паспорту споживчого кредиту, який за формою та змістом повністю відповідає формі споживчого договору, визначеного статтею 12 Закону України «Про споживче кредитування», не можна розцінити виключно в межах виконання банком свого обов`язку, передбаченого статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та статтею 9 Закону України «Про споживчий кредит», та надання відповідачки як споживачу лише інформації про умови кредитування до укладення між сторонами самого договору. Оскільки відповідно до висновку Великої Плати Верховного Суду, зробленого у постанові від 23 травня 2022 року під час розгляду справи № 393/126/20 розмежування форми правочину та способу підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, пов`язана з наданням споживачу необхідної інформації для порівняння різних пропозицій кредитодавця, а не умов з погодженою пропозицією за обраним видом кредитування, на виконання яких його сторонами в той же день вчинено дії за умовами того ж самого договору. Таким чином, підписавши за допомогою одноразового ідентифікатора надану банком пропозицію споживчого кредитування, позичальницею отримано на свій банківський рахунок за цими умовами кредитні кошти в розмірі 13 900 грн, якими вона користувалася впродовж визначеного договором строку та здійснювала погашення і процентів і комісії відповідно до наданої банком виписки по її рахунку (а.с.38-48). Тобто на виконання цих умов позичальницею ОСОБА_1 здійснена часткова сплата щомісячних платежів шляхом погашення заборгованості у строк до 14 лютого 2022 року (а.с.50, 38-48). Втім, повністю та своєчасно умови цього договору позичальницею не виконані, внаслідок чого позивачем на її адресу направлено вимогу про усунення порушень, а саме з пропозицією сплатити заборгованість, яка кредитором станом на 21 квітня 2025 року визначена в сумі 58 527 грн 53 коп. (а.с.49). Однак, не отримавши погашення боргу, банк звернувся до суду із цим позовом про стягнення нарахованого ним боргу в судовому порядку. Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За положеннями статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, в тому числі в частині права позикодавця на одержання від позичальника разом з позикою і процентів від її суми, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (частина 1 статті 1048 ЦК України). Відповідно до статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Як вбачається з проведеного банком розрахунку позичальниці нараховано заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 36 351 грн 22 коп., в той час як з того ж розрахунку та наданої виписки з цього рахунку вбачається, що ОСОБА_1 використано 33 984 грн 33 коп. кредитних коштів, які підлягають стягненню на користь банку. (а.с.38-50) Крім того з цього розрахунку слідує, що банком нараховано, а позичальницею погашено 2 530 грн комісії за розрахунково-касове обслуговування, та ще нараховано процентів за користування кредитом, які не сплачені у розмірі 22 248 грн 99 коп. Ці суми та порядок їх врахування позичальницею не оспорені, і пред`явлені банком до стягнення, внаслідок чого колегією суддів алгоритм їх нарахування не перевіряється. На підставі встановлених обставин справи, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість пред`явленого банком позову та наявності підстав для стягнення з позичальниці на користь кредитора заборгованості у загальному розмірі 56 233 грн 32 коп., яка складається з простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 33 984 грн 33 коп. та простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 22 248 грн 99 коп. Оскільки ці обставини судом першої інстанції встановлені неправильно, та неправильно застосовані норми матеріального права, рішення суду слід скасувати з підстав, передбачених пунктами 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити пред`явлений позов частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість у загальному розмірі 56 233 грн 32 коп.. Також у відповідності до статті 141 ЦПК України, з урахуванням обсягу задоволених вимог слід розподілити судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції та перегляд справи в суді апеляційної інстанції, на підставі чого з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» стягнути 2 324 грн 57 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та витрати на правову допомогу в сумі 5 000 грн, а також 3 486 грн 85 коп. витрат зі сплаченого судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції. Витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції стягненню не підлягають, як не заявлені до стягнення банком при подачі апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СенсБанк» задовольнити частково. Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 10 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «СенсБанк» до ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СенсБанк» за кредитним договором від 14 травня 2021 року заборгованість у загальному розмірі 56 233 грн 32 коп., яка складається з простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 33 984 грн 33 коп. та простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 22 248 грн 99 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СенсБанк» 2 324 грн 57 коп. витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 5 000 грн витрат на правову допомогу, а також 3 486 грн 85 коп. витрат сплаченого судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуюча О. О. Ямкова Судді Т. В. Крамаренко О. В. Локтіонова