Постанова Херсонський апеляційний суд № 766/21779/24

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження: 22-ц/819/108/26 Єдиний унікальний номер справи: 766/21779/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 січня 2026 року м. Херсон Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Приходько Л. А., суддів: Бездрабко В.О., Воронцової Л.П., учасники справи: позивач Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області, відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Рядчої Т.І., , встановив: У грудні 2024 року Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Херсонській області звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно сплачених коштів. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №420/5407/23, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного від 30 жовтня 2023 року, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області від 07 лютого 2023 року №50 «Про звільнення зі служби цивільного захисту ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 підполковника служби цивільного захисту, на посаді головного інспектора відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Херсонського районного управління Головного управління ДСНС України в Херсонській області з 01 вересня 2020 року, стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) на час вимушеного прогулу в сумі 178 875,36 грн, допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді головного інспектора відділу запобігання надзвичайним ситуаціями Херсонського районного управління Головного управління ДСНС України у Херсонській області ОСОБА_1 та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в сумі 20 386,40 грн. Рішення суду в частині поновлення на посаді головного інспектору відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Херсонського районного управління Головного управління ДСНС України в Херсонській області ОСОБА_1 та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця Головного управління було виконано. На виконання рішення суду 11 листопада 2023 року здійснено виплату на картковий рахунок ОСОБА_1 в розмірі 178 875,36 грн. без утримання та сплати податків та зборів до бюджету. З перерахованої суми Головним управлінням податки і збори не вираховувались і не сплачувались, так як ця обставина не була визначена в резолютивній частині рішення суду. Головним управлінням 19 грудня 2023 року отримана ухвала Одеського окружного адміністративного суду про роз`яснення судового рішення, в якій визначено, що в резолютивній частині рішення суду №420/4507/23 зазначені конкретні суми 178 875,36 грн та 20 386,40 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів. При цьому, Головним управлінням, як податковим агентом, 24 грудня 2023 року нараховано та сплачено до бюджету наступні податки та збори загальною сумою 34880,69 грн., з яких: ПДФО 32 197,56 грн, військовий збір 2 683,13 грн. Позивач зазначає, що Головним управлінням платіж в розмірі 34 880, 69 грн. (ПДФО -32 197,56 грн, військовий збір 2 683,13 грн) сплачено двічі: ОСОБА_1 , при виплаті грошової суми в розмірі 178 875,36 грн, та до бюджету України. Головне управління повинно було виплатити ОСОБА_1 різницю між сумою зазначеною в судовому рішенні і сумою податків, а саме 143 994, 67 грн. Таким чином грошові кошти отримані відповідачем в розмірі 34 880,69 грн є безпідставно набуте майно та підлягає поверненню позивачу. Посилаючись на викладене позивач просив стягнути з ОСОБА_1 надмірно сплачені кошти на користь Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Херсонській області в розмірі 34 880.69 грн. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 01 травня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 надмірно сплачені кошти на користь Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуаціях у Херсонській області в розмірі 34 880, 96 грн та судовий збір в сумі 24 22,40 грн. Рішення мотивовано тим, що відповідно до пунктів 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, розробленої відповідно до Законів України «Про державну статистику» та «Про оплату праці», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці, тобто не є заробітною платою та платежами, які прирівнюються до неї. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірні грошові кошти є платежами, які не прирівнюються до заробітної плати, а тому дані правовідносин не регулюються ст.1215 ЦК України. Оскільки позивач, на виконання рішення суду в примусовому порядку, сплатив відповідачу всю суму грошових коштів без відрахування податків і зборів, які мали бути сплачені позивачем, який є податковим агентом, в дохід держави, відповідач отримав в порядку виконання рішення суду кошти в сумі 34 880,96 грн без достатньої правової підстави. Враховуючи, що позивач сплатив всі необхідні податки та збори, то вони підлягають стягненню із відповідача на користь позивача відповідно до статті 1212 ЦК України. В апеляційній скарзі, яку було подано 19 червня 2025 року, ОСОБА_1 , посилаючись на не з`ясування в повній мірі обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Вказує на те, що виплата коштів здійснена позивачем при добровільному виконанні рішення суду, не в рамках виконавчого провадження або безспірного списання коштів за виконавчим документом. Позивачем не допущено розрахункову помилку , а здійснені цілеспрямовані дії на виконання судового рішення. Відповідач же не вчиняв жодних недобросовісних дій, які б могли призвести до протиправного нарахування та виплати помилкових сум. А отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу представник Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуаціях у Херсонській області просив рішення суду залишити без змін. Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 21 січня 2026 року, відповідно до вимог частини 2 статті 369 ЦПК України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду цим вимогам закону відповідає. Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №420/4507/23, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року: - визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області від 07 лютого 2023 року №50, «Про звільнення зі служби цивільного захисту ОСОБА_1 »; - поновлено ОСОБА_1 , підполковника служби цивільного захисту, на посаді головного інспектора відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Херсонського районного управління Головного управління ДСНС України в Херсонській області з 01 вересня 2020 року; - стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) на час вимушеного прогулу в сумі 178 875,36 грн; - допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді головного інспектора відділу запобігання надзвичайним ситуаціями Херсонського районного управління Головного управління ДСНС України у Херсонській області ОСОБА_1 та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в сумі 20 386,40 грн. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі №420/4507/23 заяву Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області про роз`яснення судового рішення задоволено. Роз`яснено, що в резолютивній частині рішення у справі № 420/4507/23 зазначені конкретні суми 178 875,36 грн та 20 386,40 грн, без утримання податків й інших обов`язкових платежів. Роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податків та зборів до бюджету із середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу в розмірі 178 875,36 грн та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в сумі 20 386,40 грн, нарахованого ОСОБА_1 на підставі рішення суду. З витягу з наказу (по особовому складу) від 08 листопада 2023 року №485 «Про виконання судового рішення в частині виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) ОСОБА_1 вбачається, що на відділ економіки і фінансів Головного управління покладений обов`язок здійснити виплату на користь ОСОБА_1 в розмірі 178 875,36 грн. Факт отримання грошових коштів в сумі 178 875,36 грн ОСОБА_1 не заперечував під час розгляду справи. Предметом спору у справі, що розглядається судом, є повернення на користь позивача, як податкового агента, коштів у вигляді не відрахованих із середнього заробітку звільненого працівника податку та військового збору у спосіб, визначений ст.1212 ЦК України. Позивач зазначає, що в результаті рахункової помилки не були вирахувані із середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №420/4507/23, належні суми податків, а саме податок на доходи фізичних осіб в розмірі 18 % - 32 197,56 грн та військовий збір в розмірі 1,5 % - 2 683,13 грн. Статтею 1212 ЦК України встановлені загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави: Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Стаття 1213 ЦК України передбачає, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Згідно підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу Україниї фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку з доходів фізичних осіб. За змістом пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Водночас, згідно з підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності та території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Кодексу та військовий збір визначений пунктом 161 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу. Тобто, відповідно до приписів підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, пункту 18.1 статті 18, статті 162, 163, 168, 171, 176 Податкового кодексу України позивач, як податковий агент, при здійсненні виплати фізичній особі доходу, зобов`язаний від імені та за рахунок особи, якій виплачується дохід, здійснити нарахування, утримання та сплату до бюджету податку з доходів фізичних осіб. Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку з доходів фізичних осіб становить 18%. Крім цього, пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлений військовий збір ставка якого становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування. Платники військового збору, об`єкт оподаткування, порядок його нарахування, утримання та сплати (перерахування), відповідальні за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету особи є ідентичними до відповідних елементів податку з доходів фізичних осіб, що визначені у статтях 162.1, 162, 163, 168, 171, 176 Податкового кодексу України. За змістом абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суми, що підлягають стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, яка підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, -на число календарних днів за цей період. Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 100 під час обчислення середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац третій пункту 8 Порядку № 100). Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком № 100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою. Тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21)). Так, Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 359/10023/16- ц також дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховується без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час висушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Таким чином, слід дійти висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховується без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Водночас, згідно з постановою від 21 листопада 2018 року у справі № 585/3264/15-ц про стягнення безпідставно отриманих коштів Верховий Суд виходить з того, що справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника. Не зазначення у резолютивній частині судового рішення, що сума, яка підлягала стягненню на користь відповідача, визначається судом без утримання податку й інших обов`язкових платежів, не дає підстав отримати цю суму відповідачу, ураховуючи обов`язок сплати податків та інших обов`язкових платежів. Кошти, щодо яких виник спір у справі - це та частина присуджених коштів працівнику рішенням суду, з яких роботодавець сплатив податок з доходів працівників та військовий збір, не є сумою заробітної плати, що належить до виплати працівнику. Тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положення статті 1215 ЦК України. З огляду на те, що роботодавець на виконання вимог ПК України, як податковий агент, змушений був сплатити за відповідача податок та військовий збір за рахунок власних коштів, у вказаній постанові Верховий Суд дійшов висновку, що роботодавець мас право на підставі статті 1212 ЦK України стягнути з працівника ці кошти як зайво отримані всупереч вимогам закону. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення спірних коштів з відповідача, оскільки вказані кошти за законом не підлягали йому до виплати і повинні були бути відраховані з нарахованих йому до виплати коштів як обов`язкові платежі в дохід держави. Примусове виконання рішення суду, в якому зазначена нарахована заробітна плата, а не чистий дохід, не свідчить про наявність у відповідача права отримувати саме ці суми в повному розмірі, зокрема, за рішенням суду у справі №420/4507/23. Апелянт ОСОБА_1 не спростовує тієї обставини, що в результаті виконання рішення суду він отримав більшу суму, ніж йому належала за законом, тобто без утримання з нього податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а тому обов`язкові платежі в дохід держави сплатило за нього Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області, як податковий агент. Доводи відповідача про те, що сплата позивачем своїх коштів, які слід було стягнути з присуджених йому сум, є наслідком не виконання в добровільному порядку судових рішень, є безпідставними, оскільки обов`язок сплати передбачених законом обов`язкових платежів зі своїх доходів в дохід держави лежить як на працівникові так і на роботодавцеві. Перерахування коштів на користь ОСОБА_1 в порядку виконання рішення суду і не оплата податків з виплаченої ОСОБА_1 суми в день проведення такої виплати на підставі єдиного платіжного документу не звільняє Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області, як податкового агента, від обов`язку оплатити податки та військовий збір в бюджет держави з виплачених на користь працівника сум. Здійснення примусового стягнення на користь ОСОБА_1 сум, присуджених за рішенням суду, неподання до установи банку в день виплати єдиного платіжного документу про перерахування податків до установи банку, а також сплата податків не під час виплати ОСОБА_1 коштів за рішенням суду, не змінює статусу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області, як податкового агента, і не звільняє його від обов`язків покладених на нього як на податкового агента. Незалежно від того чи виконується рішення суду щодо стягнення середнього заробітку в добровільному чи в примусовому порядку роботодавець, як податковий агент, зобов`язаний оплатити до бюджету в дохід держави як податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із сум середнього заробітку, присудженого працівникові. За таких обставин Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області оплатило за ОСОБА_1 податки та військовий збір з власних коштів. Відповідач не підтвердив те, що податки та обов`язкові платежі із суми отриманого середнього заробітку ним сплачені самостійно. Те, що сплата податку здійснена Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області за рахунок власних коштів добровільно, без застосування будь-якого примусу зі сторони відповідача та/або третіх осіб, правового значення для розгляду цієї справи не має, оскільки позивач в цьому випадку діяв відповідно до вимог податкового законодавства. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Однак, колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів законодавства та судової практики, суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є заробітною платою чи платежем, що прирівняний до неї. Так, згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України). Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника. З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу є компенсаційною виплатою працівнику, при цьому не є заробітною платою працівника та не входить до її складу та/або не відноситься до інших виплат, що випливають з трудових правовідносин. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнутий у примусовому порядку з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області на користь ОСОБА_1 не підпадає під випадки, у яких не підлягає поверненню безпідставно набуте майно. Відповідно до частин 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, в результаті виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №420/4507/23 ОСОБА_1 отримав більшу суму, ніж та, яка йому належала згідно із законом, тобто без утримання з нього обов`язкових платежів - податку на доходи фізичних осіб та військового збору, сплачених за нього Головним управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області як податковим агентом в дохід держави. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач довів, що на виконання вимог ПК України він, як податковий агент, був змушений сплатити за відповідача податок та військовий збір за рахунок власних коштів, а тому має право, відповідно до статті 1212 ЦК України, стягнути ці кошти, як зайве, всупереч вимогам закону, отримані, з відповідача, який без правових підстав отримав нарахований середній заробіток за час вимушеного прогулу, а не чистий дохід. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вірно врахував, що позивач, як податковий агент, вимушено сплатив суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору за свій власний рахунок, а не за рахунок відповідача, а відповідач в свою чергу, збагатився за рахунок позивача, безпідставно отримавши та зберігаючи зайві грошові кошти в сумі 34 880,96 грн. Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що викладені в ній доводи зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку та дійшов правильних висновків. Ці доводи не впливають на правильність оскаржуваного судового рішення. Враховуючи викладене, суд першої інстанції постановив законне і обґрунтоване рішення щодо стягнення безпідставно набутих ОСОБА_1 коштів із застосуванням до даних правовідносин положення статті 1212 ЦК України. За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 травня 2025 року постановлено з додержанням вимог закону, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, надана правильна оцінка наявним у справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. Розподіл судових витрат в порядку частини тринадцятої статті 141 ЦПК України не здійснюється у зв`язку із залишенням апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Л.А.Приходько Судді: В.О.Бездрабко Л.П.Воронцова