Постанова 4824 № 757/11693/21-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2026 року місто Київ Справа № 757/11693/21-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/2006/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О. розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані представниками - адвокатом Білінським Богданом Петровичем та адвокатом Богдан Оленою Олександрівною, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року (ухвалено у складі судді Григоренко І.В., дата складення повного рішення не вказана) у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог 01 березня 2021 року позивач звернувся із вказаним позовом, у якому просив визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його честі, гідності та ділової репутації інформацію, поширену прокурором Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчиненні у зв`язку масовими протестами у 2013-2014 роках Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4., у запиті головному лікарю Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_2 № 30/1-32795-14 від 25.11.2019, такого змісту: «У ході досудового розслідування в зазначеному кримінальному провадженні досліджуються обставини неправомірних дій працівників правоохоронних органів, органів внутрішніх справ, прокуратури, суддів та інших осіб стосовно учасників мирних акцій протесту в листопаді 2013 - лютому 2014 роках у містах Києві та Сумах, що призвело до необґрунтованого затримання та безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності та незаконного застосування запобіжних заходів, а також заподіяння їм тілесних ушкоджень. На теперішній час виникла необхідність проведення процесуальних дій у даному кримінальному провадженні за участю громадянина ОСОБА_1 , який, за наданою інформацією, начебто перебуває на лікуванні (стаціонарне або амбулаторне), та орієнтовного часу перебування у закладі «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіологічний центр Міністерства охорони здоров`я України» (лікуючий лікар ОСОБА_3.).» «У зв`язку з викладеним, з метою всебічного, повного та неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, керуючись ст. ст. 92, 93 КПК України, прошу у строк до 26.11.2019 року надати на адресу Генеральної прокуратури України інформацію щодо перебування на лікуванні із зазначенням умов надання лікування (стаціонарне або амбулаторне), та орієнтовного часу перебування на лікуванні пацієнта ОСОБА_1 »; та у запиті № 14/1-32795-14 від 10.03.2020 головному лікарю Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_2 , наступного змісту: «у зв`язку з обмеженим строком досудового розслідування (провадження зареєстровано у Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05.02.2014), прошу у строк до 11.03.2020 повідомити чи захворів підозрюваний ОСОБА_1 на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні, якщо так, прошу підтвердити це необхідними медичними висновками»; Зобов`язати Офіс Генерального прокурора, шляхом відкликання, спростувати недостовірну інформації, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену шляхом направлення запиту прокурором Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчиненні у зв`язку масовими протестами у 2013-2014 роках Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4. 25.11.2029 № 30/1-32795-14 та 10.03.2020 № 14/1-32795-14 головному лікарю Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_2 Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 300 000 грн та судові витрати. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що прокурор розіслав до медзакладу листи з неправдивими відомостями про нібито його статус підозрюваного та «невідкладність слідчих дій» за його участі, коли він перебував на стаціонарному лікуванні. Попри те, що позивач заздалегідь письмово повідомив про госпіталізацію, надав медичні підтвердження та співпрацював із органом розслідування, адресовані лікарні запити створили тиск на керівництво та персонал, перешкоджали повноцінному лікуванню, провокували дострокове припинення стаціонару й фактично втручалися в процес відновлення здоров`я позивача. На переконання позивача, поширення серед сторонніх осіб інформації про його нібито кримінальне переслідування без існування відповідного статусу як підозрюваного принизило його честь та гідність, завдало шкоди діловій репутації, сформувало в оточення враження про його причетність до протиправних дій та спричинило моральні страждання. Окремо позивач наголошував, що зміст і характер листів прокурора не ґрунтувалися на фактах щодо нього у межах кримінального провадження, містили голослівні твердження, а також вимагали конфіденційну інформацію про стан його здоров`я поза належною процедурою. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Печерський районний суд міста Києва рішенням від 09 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовив. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись із таким рішенням, представники ОСОБА_1 - адвокати Білінський Б.П. та Богдан О.О. 05 та 06 серпня 2025 року відповідно подали безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційні скарги, у кожній з яких просять оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга адвоката Білінського Б.П. обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у захисті честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 , ігноруючи як конституційні гарантії (статті 3, 32, 68 Конституції України), так і норми цивільного законодавства (статті 277, 297, 299 ЦК України), якими передбачено право особи на спростування недостовірної інформації та охорону її особистих немайнових прав. Вважає, що поширені прокурором ОСОБА_4. відомості щодо нібито статусу підозрюваного та необхідності проведення слідчих дій за участю ОСОБА_1 , а також висловлений сумнів щодо його перебування на лікуванні, викладені у листах до медичного закладу від 25.11.2019 та 10.03.2020, є недостовірними, негативними та такими, що підлягають спростуванню, оскільки на момент їх поширення скаржник не мав процесуального статусу підозрюваного, повідомлення про підозру йому не вручалося, а тому будь-які твердження про його причетність до злочину порушують презумпцію невинуватості та особисті немайнові права ОСОБА_1 . Зазначає, що такі дії створили тиск на медичний заклад, перешкодили отриманню належної медичної допомоги та безпідставно формували уявлення про апелянта як про особу з протиправними нахилами, чим порушено статті 8 і 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині захисту приватного життя і репутації та допустимих меж критики. Посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 757/42/19-ц, відповідно до яких стверджувати про початок здійснення досудового розслідування чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо лише в разі, коли така особа перебуває у статусі підозрюваного чи обвинуваченого (підсудного). Висловлювання щодо причетності особи, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, до вчинення злочину, який розслідується, свідчить про порушення особистих немайнових прав цієї особи. Вказує також на надмірну тривалість судового провадження та порушення розумних строків судового розгляду (надмірність інтервалів між судовими засідання), несвоєчасне та неефективне виконання ухвали суду про призначення експертизи (матеріали справи були втрачені/не спрямовані належним чином, відправлення здійснено в неробочий день установи, тривалий час суд заперечував надходження справи, що свідчить про процесуальну недбалість судді) та перешкоджання реалізації процесуальних прав сторони в судових дебатах, що виявилося в обмежені часу позивача на виступ, погрозах відключення позивача від ВКЗ. Апеляційна скарга адвоката Богдан О.О. додатково обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково сконцентрувався на дослідженні питання дотримання відповідачем приписів КПК України в частині надсилання запитів, водночас не врахував, що позов спрямований на захист ОСОБА_1 як громадянина України, судді у відставці, який упродовж свого 40-річного трудового та суддівського стажу роботи має бездоганну ділову репутацію, повагу серед колег та друзів, тривалий час працював на керівних посадах державних судових органів та адвокатури, є відомою людиною у правозахисних організаціях Києва та України, а його вчинки завжди узгоджуються з категоріями честі та гідності. Саме у зв`язку зі статусом позивач суд зобов`язаний був більш прискіпливо оцінити запити прокурора у кримінальному провадженні, яке відкрито ще з 2014 року. Водночас своїми запитами прокурор обмежив ОСОБА_1 в отриманні необхідної медичної допомоги, лікування та відновлення, оскільки інформацією, що з ним необхідно терміново провести слідчі дії, вчинили тиск на головного лікаря лікарні і намагалися «прискорити» і обмежити його стаціонарне лікування, що порушує право на отримання якісного та своєчасного лікування як складової права на охорону здоров`я. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи 29 вересня 2025 року представник Офісу Генерального прокурора - Дикий О.В. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити в задоволенні апеляційних скарг, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання У судовому засіданні представники позивача - адвокати Білінський Б.П. та Богдан О.О. кожен окремо апеляційні скарги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, викладених у них. Представник Офісу Генерального прокурора - Кудіна Т.А. проти апеляційних скарг заперечувала, просила їх відхилити з підстав, викладених у відзиві. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд установив, що прокурором у кримінальному провадженні - прокурором першого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв`язку з масовими протестами у 2013-2014 роках, Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 направлено лист від 25.11.2019 № 30/1-32795-14 Головному лікарю Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_2 , у якому було повідомлено, що прокурорами Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв`язку з масовими протестами у 2013-2014 роках, Генеральної прокуратури України здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42014100070000020 від 05.02.2014 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 262, ч. 1 ст.263, ч. 3 ст. 27, ст. 340, ч. 2 ст. 28, ст. 340, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 343, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 343, ч. ч. 1, 2 ст. 364, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. ч. 1, 2 ст. 365, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365, ч. ч. 1, 2 ст. 366, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. ч. 1, 3 ст. 371, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 371, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 371, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 371, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 372, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 372, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 372, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372, ч. ч. 1, 2 ст. 375, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 375, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 375, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 376, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 376-1, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 376-1, ч. 2 ст. 383, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 384, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 384 КК України. Також у листі прокурор заначив, що у ході досудового розслідування в зазначеному кримінальному провадженні досліджуються обставини неправомірних дій працівників органів внутрішніх справ, прокуратури, суддів та інших осіб стосовно учасників мирних акцій протесту в листопаді 2013 року - лютому 2014 року у містах Києві та Сумах, що призвело до необґрунтованого їх затримання, безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності та незаконного застосування запобіжних заходів, а також заподіяння їм тілесних ушкоджень. На теперішній час виникла необхідність проведення процесуальних дій у даному кримінальному провадженні за участі громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який, за наданою ним інформацією, начебто перебуває на стаціонарному лікуванні у Державному закладі «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров`я України» (лікуючий лікар ОСОБА_3 ). У зв`язку з викладеним, з метою всебічного, повного та неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, керуючись ст. ст. 2, 9, 36, 92, 93 КПК України, прокурор просив у строк до 26.11.2019 року надати на адресу Генеральної прокуратури України інформацію щодо перебування на лікуванні, із зазначенням умов надання лікування (стаціонарне або амбулаторне), та орієнтовного часу перебування на лікуванні пацієнта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У разі перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікування прокурор просив зазначити, чи можливо, з урахуванням стану ОСОБА_1 , проводити з ним процесуальні дії в умовах стаціонару. (т. 1 а. с. 21-22, 127-128). 10.03.2020 прокурором у кримінальному провадженні - прокурором першого відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв`язку з масовими протестами у 2013-2014 роках, ОСОБА_4 направлено лист № 14/1-32795-14 Головному лікарю Державного закладу «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_2 , в якому прокурор зазначив, що прокурорами Офісу Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42014100070000020 від 05.02.2014 року, в ході якого встановлено, що відповідно до довідки № 610/14 від 10.03.2020 року ОСОБА_1 , 1956 року народження, (який є підозрюваним у даному кримінальному провадженні), з 05.03.2020 року по теперішній час знаходиться на лікуванні у Державному закладі «Всеукраїнський клінічний медико-реабілітаційний кардіохірургічний центр Міністерства охорони здоров`я України». У зв`язку з обмеженим строком досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, керуючись ст.ст. 2, 9, 36, 92, 93, 280 КПК України, прокурор просив у строк не пізніше 11.03.2020 року повідомити, чи захворів підозрюваний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні, якщо так, то просив підтвердити це відповідним медичним висновком (т.1 а. с. 23, 134). Позивач перебуває у статусі підозрюваного у кримінальному провадженні з 13.12.2019, що підтверджується матеріалами справи, у зв`язку із чим, у листі від 10.03.2020 прокурором було про це зазначено. Допитаний як свідок ОСОБА_4 повідомив, що здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014100070000020 від 05.02.2014 року за фактами не правомірних дій стосовно учасників мирних акцій протестів, що призвели до безпідставного затримання, та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. У ході досудового розслідування виникла необхідність для проведення процесуальних дій. Оскільки, позивач повідомив про те, що він начебто перебував на лікуванні, тому з метою підтвердження чи спростування даної інформації, ним як прокурором у даному кримінальному провадженні було зроблено запит головному лікарю щодо надання інформації. На вказаний запит було отримано відповідь, у якій підтверджено перебування позивача на стаціонарі, після цього жодної слідчого дії на період його лікування не проводилось. Звертає увагу на те, що інформації щодо самого захворювання, а саме лікарської таємниці, а також причетності до кримінального провадження не зазначалась. В подальшому ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вказано кримінальному провадженні, та необхідно було проводити слідчі дії, у зв`язку з чим, повторно відправив запит. Жоден із запитів не містить інформації, яка принижує честь та гідність позивача. Допитаний як свідок ОСОБА_1 повідомив, що він є спецсуб`єктом, підозру у визначений законом спосіб йому вручено не було. Внаслідок дій прокурора ОСОБА_4. йому було заподіяно моральну шкоду. За клопотанням представника позивача було призначено судово-психологічну експертизу у цивільній справі та Громадською організацією «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень» надано висновок комплексної психолого-соціальної експертизи № 26-09-23 моральної шкоди потерпілого від 09.10.2023. Позиція суду апеляційної інстанції Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення представників ОСОБА_1 - адвокатів Білінського Б.П. та Богдан О.О., представника Офісу Генерального прокурора - Кудіної Т.А. дослідивши матеріали справи та перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення зміні чи скасуванню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод. Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Як визначено у ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України. За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором Згідно з ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім`ї. Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватись Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інформацію»). Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема честь, гідність і ділова репутація. За змістом ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 4, п. 5 Постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року за № 1, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь /поведінки/ загальноприйнятим уявленням про добро та зло. Фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також, на спростування цієї інформації. Відповідно до п. 15, п. 21 вказаної постанови, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Статтею 273 ЦК України визначено, що органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав. Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов`язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов`язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права. Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру покладаються такі функції зокрема як підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України; нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Аналіз вищевказаної норми підтверджує, що прокурор в межах своєї компетенції здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, приймає процесуальні рішення, забезпечує виконання вимог закону щодо захисту прав і свобод осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Згідно зі ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, поміж іншим, доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом. За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що: - направляючи такі листи від 25.11.2019 та від 10.03.2020, прокурор ОСОБА_4 діяв в межах наданих йому повноважень. Інформація щодо захворювання ОСОБА_1 , тобто інформація, що становить лікарську таємницю, прокурором не запитувалась. Щодо причетності ОСОБА_1 до вчинення злочинів у листах не зазначалось, що підтверджується і формулюванням запиту, інформацію у якому позивач вважає недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до його гідності, честі та ділової репутації. Більш того, у листі від 25.11.2019 взагалі не було зазначено жодного статусу ОСОБА_1 у кримінальному провадженні та не зазначено будь-якої негативної інформації щодо позивача; - позивач перебуває у статусі підозрюваного у кримінальному провадженні з 13.12.2019, що підтверджується матеріалами справи, у зв`язку із чим, у листі від 10.03.2020 прокурором було про це зазначено; - Офісом Генерального прокурора та його посадовими особами не було порушено принципу презумпції невинуватості, закріпленого у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, положення кримінального процесуального закону, оскільки ОСОБА_1 не названо винним у вчиненні злочину; - прокурор діяв у межах своїх повноважень, здійснюючи заходи, спрямовані на з`ясування обставин, необхідних для розслідування, включаючи направлення запитів до головного лікаря медичного закладу щодо перевірки факту перебування позивача на стаціонарному лікуванні та можливості його участі у процесуальних діях. Усі запити прокурором здійснювались виключно у визначеному кримінальним процесуальним законодавством порядку, тому поширення інформації досудового розслідування, яка відповідала матеріалам кримінального провадження, не утворює юридичного складу правопорушення та не порушує прав позивача, які підлягають захисту в порядку цивільного судочинства; - інформація, наведена в запитах прокурора, що містить короткий виклад обставин кримінального правопорушення, може бути оскаржена або спростована лише в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом. Питання про її достовірність не можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства. За таких обставин, такий спосіб захисту не відповідає вимогам законодавства, тому підстави для задоволення позову, відсутні. - щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000 грн, суд зазначає що, оскільки позовні вимоги про стягнення з Держави Україна в особі ДКС України на користь позивача компенсації завданої моральної шкоди є похідними від вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, та через відсутність будь-яких доказів на підтвердження вчинення відповідачами незаконних дій, ненадання жодного належного і допустимого доказу спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок дій чи бездіяльності саме відповідачів та розміру такої шкоди, вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню. Твердження позивача про завдання шкоди його авторитету чи створення психологічного тиску на медичний персонал не знайшли свого підтвердження. Суд критично відноситься до наданого висновку судово-психологічної експертизи, оскільки викладені у ньому висновки суперечать обставинам справи та чинному законодавству. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційних скарг на їх противагу враховуючи таке. Щодо недостовірності інформації у запитах Доводи апеляційної скарги адвоката Білінського Б.П. зводяться до того, що у листах прокурора нібито поширена недостовірна інформація про статус позивача як підозрюваного, про необхідність «невідкладних слідчих дій», а також висловлено сумнів щодо факту його перебування на лікуванні, що, на переконання сторони позивача, принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 . Колегія суддів надає оцінку та відхиляє ці доводи, оскільки вони не узгоджуються зі змістом листів, встановленими судом обставинами та правовою природою таких звернень прокурора. Так, лист від 25.11.2019 містить виклад обставин кримінального провадження та повідомлення про потребу в участі громадянина ОСОБА_1 у процесуальних діях, а також прохання надати інформацію виключно щодо факту його перебування на лікуванні, умов лікування і можливості проведення із ним слідчих дій з урахуванням стану його здоров`я. При цьому зазначене формулювання «начебто перебуває на лікуванні» саме по собі не є твердженням про недостовірний факт, а лише відображає необхідність перевірки інформації, про яку повідомлено прокурору, що узгоджується з метою направлення запиту. Крім того, у цьому листі не зазначено жодного процесуального статусу позивача у кримінальному провадженні і не міститься відомостей, які б характеризували його як особу, винну у вчиненні кримінального правопорушення, або особу з «протиправними нахилами». Щодо листа від 10.03.2020, у ньому зазначено про статус ОСОБА_1 як підозрюваного, і суд першої інстанції встановив, що позивач перебував у статусі підозрюваного з 13.12.2019, що підтверджується матеріалами справи та показами свідка- прокурора ОСОБА_4 . Позивач, буду учасником процесу в кримінальному провадженні та маючи доступ до документів кримінальної справи вказаного не спростував, тобто не довів недостовірність інформації, яку просив спростувати. За таких обставин зазначення прокурором відповідного статусу позивача в запиті не може вважатися поширенням завідомо неправдивих відомостей. Посилання апелянтів на те, що підозра не була вручена у належний спосіб, фактично є запереченням процесуальних дій та рішень у кримінальному провадженні, що не становить предмет розгляду у цій цивільній справі та не підтверджує факт поширення недостовірної інформації у спірних листах. Суд першої інстанції правильно вказав, що спірні відомості містяться у документах кримінального провадження та пов`язані із здійсненням досудового розслідування, у зв`язку з чим питання їх спростування має вирішуватися в порядку кримінального процесу, а не цивільного судочинства, і такий спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин. Так, фактично позивач оскаржує зміст та допустимість процесуальних дій прокурора, вчинених у кримінальному провадженні, а саме направлення запитів з метою перевірки фактів лікування та забезпечення можливості участі особи у процесуальних діях. Такі дії мають процесуальний характер і здійснювались у межах повноважень прокурора як процесуального керівника. За таких обставин вимоги про визнання цих процесуальних документів «недостовірними» та про їх «відкликання» фактично спрямовані на перегляд порядку здійснення досудового розслідування, що не є завданням цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України. Водночас твердження сторони позивача про те, що поширена інформація формувала уявлення про причетність позивача до протиправних дій та порушувала презумпцію невинуватості, є припущеннями, оскільки вони не підтверджені конкретним змістом запитів, оскільки, як правильно виснував суд першої інстанції, у листах прокурора позивач не названий винним, а запити спрямовані на організацію процесуальних дій у межах досудового розслідування. Посилання на висновки Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 757/42/19-ц колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки фактичні обставини цієї справи не підтверджують наявності саме тих умов, про які йдеться у наведеній правовій позиції. Так, у листі від 25.11.2019 прокурор не зазначав жодного процесуального статусу ОСОБА_1 та не формулював висловлювань про його винуватість або причетність до вчинення злочину, а щодо листа від 10.03.2020, то в цій справі установлено, що позивач перебував у статусі підозрюваного з 13.12.2019, а тому зазначення у листі від 10.03.2020 відповідного статусу не може розцінюватися як поширення інформації про причетність особи до злочину за відсутності процесуального статусу. При цьому, в тому листі відсутні висловлювання про визнання позивача винним або твердження про доведеність його причетності до кримінального правопорушення, а тому відсутні підстави вважати про порушення принципу презумпції невинуватості. З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що листи прокурора не містять таких відомостей, які за своїм змістом є негативними твердженнями про позивача як про особу, що вчинила злочин, а тому відсутні підстави для висновку про порушення його честі, гідності чи ділової репутації. Щодо незаконності вимагання медичної інформації та втручання у лікування В апеляційних скаргах зазначається, що прокурор своїми запитами втручався у лікування позивача, здійснював тиск на медичний заклад та вимагав конфіденційні відомості про стан здоров`я поза належною процедурою. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив відсутність підстав для таких висновків, оскільки листи прокурора не містять вимоги розкрити діагноз позивача чи інші деталі, які характеризують його стан як лікарську таємницю. Зміст листів свідчить, що прокурор просив повідомити лише факт перебування на лікуванні, умови лікування та можливість участі у процесуальних діях, а у другому листі - з`ясувати, чи перешкоджає стан здоров`я позивача участі у кримінальному провадженні або є підстави для зупинення досудового розслідування (п. 1 ч. 1 ст. 280 КПК України). Твердження апелянтів про «тиск», «прискорення лікування», «обмеження у лікуванні» не підтверджені належними доказами та є оціночними судженнями сторони, тоді як сам факт направлення запиту прокурором до медичного закладу не свідчить автоматично про втручання у лікувальний процес або порушення прав пацієнта. Також з показань свідка ОСОБА_4 вбачається, що після підтвердження перебування позивача на стаціонарному лікуванні жодних слідчих дій у період лікування з ним не проводилось, що додатково спростовує твердження про тиск чи примус до участі в процесуальних діях під час лікування. Щодо статус позивача та необхідності «більш прискіпливої оцінки» Доводи апеляційної скарги адвоката Богдан О.О. також свідчать про незгоду із тим, що суд першої інстанції зосередився на формальному дотриманні порядку надсилання запитів, не оцінив статус позивача як судді у відставці та особи з бездоганною репутацією, а тому мав «прискіпливіше» оцінити зміст запитів у кримінальному провадженні, яке триває з 2014 року. Колегія суддів надає оцінку вказаним доводами, проте відхиляє їх як безпідставні, оскільки оцінка наявності чи відсутності порушення честі, гідності та ділової репутації здійснюється на підставі змісту поширеної інформації та конкретних обставин її поширення, а не виключно на підставі соціального чи професійного статусу особи щодо якої така інформація поширена. Сам по собі факт багаторічного трудового стажу позивача, його повага серед колег чи відомість у професійному середовищі не може свідчити про порушення його прав у ситуації, коли спірні запити не містять негативних тверджень про нього, не встановлюють його винуватість, не описують його як правопорушника і не містять інформації, що принижує його честь чи гідність. Вказані доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та до власної оцінки того, як суд мав сприймати ситуацію, однак такі твердження не спростовують установлених судом обставин і не свідчать про необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди У зв`язку із похідних характером таких вимог, позицією апеляційного суду про законність відмови в задоволенні основних вимог, а також відсутності інших підстав для стягнення моральної шкоди (якби суб`єктивну думку було висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію особи), оскаржуване рішення в цій частині колегією суддів не переглядається. Окрім цього доводи апеляційних скарг у цій частині не містять належних аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення таких позовних вимог. Щодо інших доводів про порушення судом першої інстанції процесуальних норм Скаржники посилалися на надмірну тривалість розгляду справи, втрату/неналежне направлення матеріалів для проведення експертизи, перебивання позивача під час дебатів та обмеження часу виступу. Разом з тим наведені доводи, навіть якщо оцінювати їх у сукупності, не свідчать про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним чи необґрунтованим саме у частині висновків щодо предмета спору. Перебивання позивача під час дебатів та обмеження часу виступу відповідає повноваженням суду згідно з ч. 7 ст. 242 ЦПК України, оскільки в апеляційній скарзі не зауважено помилковості тверджень суду про вихід позивача межі справи та його повторення. Також із матеріалів справи вбачається, що судом досліджено докази, заслухано пояснення та показання свідків, встановлено зміст запитів прокурора, а рішення ґрунтується на аналізі характеру поширеної інформації та її зв`язку із повноваженнями прокурора у кримінальному провадженні. Твердження апелянтів про процесуальні недоліки з боку суду першої інстанції не доводять, що суд неправильно встановив обставини справи або зробив помилкові висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову. Щодо вимог до Державної казначейської служби України У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц вказано, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження». З урахування встановлених обставин справи та підстав позову, колегія суддів констатує, що Державна казначейська служба України не порушувала прав позивача, а тому є належним відповідачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові до нього. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції і рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з урахуванням мотивів викладених у цій постанові. Судові витрати Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для зміни розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 12, 81, 258, 259, 263, 268, 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані представниками - адвокатом Білінським Богданом Петровичем та адвокатом Богдан Оленою Олександрівною - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 23 січня 2026 року. Головуючий О.В. Желепа Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова