Постанова Львівський апеляційний суд № 459/1622/25

Справа № 459/1622/25 Головуючий у 1 інстанції: Дем`яновська Ю.Д. Провадження № 22-ц/811/3589/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2026 року м. Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С. М., суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Шептицького міського суду Львівської області від 29 вересня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: в травні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просили стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 4654782 від 05.05.2021 у розмірі 22 436, 25 грн; судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували на те, що 05.05.2021 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 було подано заявку на отримання кредиту № 4654782. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (СМС) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 4654782 від 05.05.2021. Таким чином, вважає, що ОСОБА_1 уклав договір про споживчий кредит №4654782 від 05.05.2021 з ТОВ «Мілоан» і на підставі платіжного доручення йому були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 5 000, 00 грн. Проте, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання. Так, 13.09.2021 згідно умов договору, ТОВ «Мілоан» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 4654782 від 05.05.2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно останнім набуто право вимоги до відповідача. Зазначає, що згідно договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою і становить 22 436, 25 грн, з яких: 4 750 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту та 16 886 грн 25 коп. - заборгованість за відсотками, 800, 00 грн - заборгованість за комісійними винагородами. Щодо розрахунку судових витрат повідомляють, що судові витрати позивача складаються виключно зі сплаченого ними судового збору в розмірі 2 422, 40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000, 00 грн. Просили позов задовольнити. Рішенням Шептицького міського суду Львівської області від 29 вересня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" заборгованість за договором про споживчий кредит № 4654782 від 05.05.2021 у загальному розмірі 12 250 гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 4 750, 00 грн; заборгованість за відсотками становить 7 500, 00 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" 1 322 грн 39 коп. судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн 00 коп. Рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1 , подавши у жовтні 2025 року апеляційну скаргу, така підписана представником ОСОБА_2 , в якій міститься прохання скасувати рішення Шептицького міського суду Львівської області від 29.09.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу повністю у його позовних вимогах . Заявник вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального і матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин справи, а відтак таким, що підлягає скасуванню. Зазначає, що не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущено строку позовної давності для звернення із зазначеним позовом до суду, оскільки, на його думку, судом не враховано, що позивач не перебував і не перебуває на окупованій території, а відповідач не брав участі в зоні бойових дії. Окрім того, як видно з Єдиного реєстру судових рішень та сайту Судової влади, позивач активно брав участь в якості позивача в цивільних справах про стягнення боргу за кредитними зобов`язаннями в період введення карантину і воєнного стану в Україні. Тому, посилання позивача на карантин і воєнний стан, як на поважну причину пропущення строку позовної давності, заявник вважає необгрунтоване. Позивач мав реальну можливість своєчасно у межах строку позовної давності звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Також, заявник не погоджується і з висновками суду про те, що судом було, ніби то встановлено, що відповідачем здійснено єдиний платіж на погашення кредиту 05.05.2025 в розмірі 250, 00 грн, що підтверджується відомістю ТОВ "Мілоан" про щоденні нарахування та стверджується представником відповідача у відзиві на позов. Так, відповідач лише один раз сплатив 05.05.2021 за тілом кредиту в сумі 250, 00 грн, а не 05.05.2025, як було ніби то встановлено судом. Суд у своєму рішенні послався на доказ, якого немає в матеріалах справи, і це призвело до неправильного вирішення справи. Усі докази, що використовуються судом, мають бути наявні у справі та досліджені судом безпосередньо. Суд має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів. Суд має досліджувати докази, які були подані всіма сторонами судового процесу, та враховувати їх. В грудні 2025 року надійшов відзив товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Відзив обґрунтований законністю рішення суду першої інстанції та необґрунтованістю доводів апеляційної скарги. За приписами частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Судами встановлено, що 05.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит (індивідуальну частину) №4654782, відповідно до п. 1.1 умов якого кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п.1.2 - 1.4 Розділу 1 кредитного договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 5 000, 00 грн у валюті українські гривні; кредит надається строком на 30 днів з 05 травня 2021 року (строк кредитування), термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 04 червня 2021 року. Комісія за надання кредиту: 1 000, 00 грн, яка нараховується за ставкою 20,00 відсотків від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1). Проценти за користування кредитом: 2 250, 00 грн, які нараховуються за ставкою 1, 50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2). Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.6). Умовами п. 2.2.3 кредитного договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 Договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6. Договору. З п. 6.1 договору вбачається, що кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби (а.с. 29 - 39). Згідно з анкетою-заявою на кредит № 4654782 від 05 травня 2021 року, роздрукованою позивачем із сайту miolan.ua, в ній міститься інформація щодо суми кредиту, строку кредиту, суми до повернення (з врахуванням комісії та процентів), анкетних даних фізичної особи, що співпадають із відповідними даними відповідача, а також процес оформлення та розгляду заяви 4654782 (а.с. 18-19). Договір про споживчий кредит від 05 травня 2021 року, підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідача. Відповідно до платіжного доручення № 45472410 від 05 травня 2021 року, платник ТОВ «Мілоан» перерахував ОСОБА_1 на банківську картку № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 5 000, 00 грн із зазначенням платежу: кошти згідно договору 4654782 (а.с. 54). Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення, яка складена ТОВ «Мілоан», борг ОСОБА_1 перед ТОВ «Мілоан» 22 436, 25 грн, з яких: 4750 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту та 16 886 грн 25 коп. - заборгованість за відсотками, 800 грн 00 коп. - заборгованість за комісійними винагородами (а.с. 75-77). 13 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 07Т, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 40 -51). Згідно з Витягом з додатку до Договору факторингу № 07Т від 13 вересня 2021 року, станом на момент відступлення права вимоги заборгованість ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит (індивідуальну частину) № 4654782 складала 22 436, 25 грн, з яких: 4 750 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту та 16 886 грн 25 коп. заборгованість за відсотками, 800 грн 00 коп. - заборгованість за комісійними винагородами (а.с.22). 27 вересня 2023 року ТОВ «Діджи Фінанс» направлено ОСОБА_1 досудову вимогу, згідно якої рекомендовано сплатити заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 436, 25 грн в термін до 15 листопада 2023 року (а.с. 57-58). Відповідно до приписів статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (статті 526, 527, 530 ЦК України). Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 4654782 від 05 травня 2021 року, укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Правочин містить підпис відповідача та його персональні дані. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем надано достатні докази на підтвердження факту укладення між сторонами кредитного договору, порушення відповідачем умов кредитного договору та наявності у відповідача відповідного розміру заборгованості, при цьому відповідачем доказів на спростування вказаних обставин не надано. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Встановлено, що 13 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 07Т, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Згідно з Витягом з додатку до Договору факторингу № 07Т від 13 вересня 2021 року, станом момент відступлення права вимоги заборгованість ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит (індивідуальну частину) №4654782 складала 22 436, 25 грн, з яких: 4 750 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту та 16 886 грн 25 коп. - заборгованість за відсотками, 800 грн 00 коп. - заборгованість за комісійними винагородами (а.с. 22). Таким чином, слід дійти до висновків, що позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» в частині стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 4654782 від 05.05.2021 є обґрунтованими. Стосовно стягнення заборгованості за кредитом колегія суддів доходить такого висновку. З врахуванням наданих позивачем доказів доведеним є факт перерахування 05 травня 2021 року грошових коштів на картковий рахунок відповідача в сумі 5 000, 00 грн. Останнім, у рахунок погашення заборгованості сплачено 05 травня 2021 року 250, 00 грн. Відтак позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» в частині стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 4654782 від 05 травня 2021 року в сумі 4 750 грн (з урахуванням погашення заборгованості) за тілом кредиту є обгрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо вимоги про стягнення заборгованості за відсотками. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, пункті 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, наголошено на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц). Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів, за обставинами даної справи дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано судам відповідних доказів на підтвердження тих обставин, що строк кредитування перевищував 30 днів, тому нарахування процентів за користування коштами в сумі 5 000, 00 грн слід проводити із відсоткової ставки 5, 00 %, яка обмежується 30 днями та їх загальний розмір складає 7 500, 00 грн. Адже розмір відсотків за користування кредитними коштами у сумі 9 386, 25 грн (16 886 грн 25 коп. 7 500 грн 00 коп. = 9 386, 25 грн) позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі. Відтак, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за Договором про споживчий кредит № 4654782 від 05 травня 2021 року в розмірі 7 500, 00 грн - в межах строку кредитування, зазначеного у п. 1.3 договору, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню. Щодо вимоги про стягнення комісії. Згідно частини третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно. За наведених обставин, вірними є і висновки суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по комісії у розмірі 800 грн 00 коп. не підлягають задоволенню. З урахуванням результатів розгляду справи, часткове задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс", місцевий суд вірно вирішив питання розподілу судових витрат у справі. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, виходячи з такого. За приписами статті 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п`ята статті 261 ЦК України). Частиною першою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). За приписами пунктів 12 та 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) в державі тривав з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року. Військовий стан в державі, введений 24 лютого 2022 року, такий неодноразово продовжувався, триває і на даний час. З врахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку, що правові підстав для відмови у задоволенні позовних вимог позивача до відповідача про стягнення кредитної заборгованості внаслідок спливу строків позовної давності відсутні і вимоги апелянта про застосування наслідків спливу позовної давності є безпідставними. Неправильне вказання у рішенні суду першої інстанції дати внесення відповідачем коштів на погашення заборгованості за кредитним договором не призвело до ухвалення незаконного рішення у справі. Доводи апеляційної скарги в повній мірі спростовані вище встановленими обставинами справи, а відтак колегія суддів не вбачає підстав для доповнення висновків суду першої інстанції, які є достатньо обґрунтованими. Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про неправильність застосування судом норм матеріального права є безпідставними. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, і дослідивши наявні у справі докази та надавши їм вірну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про часткову підставність вимог позивача та задовольнив позов частково. Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд першої інстанції надав вірну правову оцінку. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Шептицького міського суду Львівської області від 29 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повна постанова складена 23 січня 2026 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич