Постанова 4874 № 918/840/24(448/1465/24)

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2026 року Справа № 918/840/24(448/1465/24) Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Саврій В.А. секретар судового засідання Верещук А.В. за участю представників сторін: позивача: не з`явився відповідача : не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 22.10.25р. суддею Селівоном А.О. о 13:06 у м.Рівному, повний текст складено 23.10.25р. та додаткове рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 05.11.25р. у справі № 918/840/24(448/1465/24) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю члена сім`ї на виробництві у межах справи № 918/840/24 за заявою фізичної особи-підприємця Козловської Ірини Валеріївни про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (Позивач) звернулась до Мостиського районного суду Львівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" (Відповідач) про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю члена сім`ї на виробництві в сумі 600 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку зі смертю чоловіка Позивачу завдана моральна шкода, яка полягала у передчасній втраті близького родича. При цьому Позивач зазначає, що вона зазнала душевні страждання у зв`язку зі смертю чоловіка, значний душевний біль від втрати найріднішої людини, який вона відчуває і до тепер, позбавлення необхідної моральної та матеріальної підтримки, а їх спільні діти назавжди позбавлені любові рідного батька. Вказані обставини викликають відчуття постійного хвилювання, порушення нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, крім того значно погіршився стан здоров`я. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.10.2025 у справі №918/840/24(448/1465/24) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" на користь ОСОБА_1 200 000 грн моральної шкоди, без урахування податків та інших обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" в дохід Державного бюджету України на рахунок відповідного управління Державної казначейської служби України судовий збір у розмірі 2 999,70 грн. Крім того, додатковим рішенням від 05.11.2025 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" на користь ОСОБА_1 15 666,67 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено. Крім того, додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 05.11.2025 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" (на користь ОСОБА_1 15 666,67 грн (п`ятнадцять тисяч шістсот шістдесят шість гривень 67 копійок) витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено. Не погодившись із винесеним рішенням та додатковим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Господарського суду Рівненської області від 22 жовтня 2025 року, додаткове рішення від 05.11.2025 по справі №918/840/24(448/1465/24), та винести нове рішення в якому відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що встановлення судом першої інстанції на підставі акту розслідування нещасного випадку, що стався 21.09.2021 вини відповідача є помилковим, та відповідно до ст. 1167 ЦКУ України, вважає, що його вина є недоведеною. По-перше, при проведенні розслідування і складанні акту перед комісією ставилась задача встановити обставини що потягли за собою нещасний випадок який закінчився смертю потерпілого, а не давати правову кваліфікацію відносин між потерпілим і відповідачем. По-друге, в акті зазначено, що чоловік позивача не перебував в трудових відносинах із відповідачем, а надавав відповідачеві послуги згідно з договором від 01.09.2025, предметом якого є надання послуг з прибирання виробничих приміщень відповідача. При цьому виконавець за договором самостійно визначав конкретний час надання послуг, а на виконавця не поширювались правила внутрішнього трудового розпорядку та норми Кодексу законів про працю України. Крім того, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц, наголошує, що суд першої інстанції частково задовольнив вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн, однак визначення саме такого розміру моральної шкоди є безпідставним і жодним чином не обґрунтованим. Зауважує, що суд першої інстанції зробив помилкові висновки про наявність трудових відносин між потерпілим і відповідачем, не врахував, що нещасний випадок стався через вину самого потерпілого, який виконував роботи за цивільно-правовим договором в нетверезому стані, не врахував, що сума моральної шкоди визначена в позовній заяві довільно, без жодного обґрунтування. При цьому, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог не врахував всіх цих обставин, а в довільній формі просто зменшив розмір заявлених вимог, задовольнивши лише третину. Також з посиланням на ст.ст. 123, 124, 129, 244 ГПК України не погоджується із винесеним додатковим рішенням у справі. У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду. Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.10.2025 та додаткове рішення від 05.11.2025 у справі №918/840/24(448/1465/24). Рішення Господарського суду Рівненської області від 22 жовтня 2025 року та додаткове рішення від 05 листопада 2025 року у справі №918/840/24(448/1465/24) залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" на користь ОСОБА_1 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. В судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь та належним чином. 12.01.2026 від представника позивача, з посиланням на ст. 193 ГПК України, надійшла заява про проведення засідання без її участі. Також просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.10.2025 та додаткове рішення від 05.11.2025 у справі №918/840/24(448/1465/24). Рішення Господарського суду Рівненської області від 22 жовтня 2025 року та додаткове рішення від 05 листопада 2025 року у справі №918/840/24(448/1465/24) залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" на користь ОСОБА_1 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, враховуючи клопотання сторін про розгляд скарги без їх участі, а тому, колегія суддів, визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників останніх, за наявними у справі доказами. Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне. ОСОБА_1 , є дружиною ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час виконання своїх трудових обов`язків в наслідок нещасного випадку, що стався у приміщенні цеху сушіння яблучних вичавок ТОВ "Т.Б. ФРУТ" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД"), що підтверджується відповідними свідоцтвом про смерть та актом розслідування. Відповідно до акта розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася) 21 вересня 2021 року о 12 год. 30 хв. на (в) Товаристві з обмеженою відповідальністю "Т.Б. ФРУТ", код згідно з ЄДРПОУ 41179849 (форми Н-1/П), затвердженого 01.08.2023 заступником начальника Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці А.Я. Вакула (далі - Акт), комісією утвореною наказом Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 16.02.2023 № 258/ЗХ (зі змінами, внесеними наказом від 07.03.2023 № 257/ЗХ) за участю ОСОБА_1 , дружини потерпілого було встановлено, що 21.09.2021, о 12 годині 30 хвилин, з ОСОБА_2 трапився нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого потерпілий помер. Діагноз: тупа черепно-мозкова травма у вигляді перелому кісток склепіння та основи черепа з крововиливами в оболонки та в речовину головного мозку, котра ускладнилась набряком - набуханням речовини головного мозку. У пункті 5 Акта, зокрема, зазначено: - вид події: падіння потерпілого під час пересування; - причини: основна: особиста необережність потерпілого, порушення пункту 3.1 Договору про надання послуг від 01.09.2021; супутні: організаційна - невиконання посадових обов`язків, порушено пункти 3 та 4 наказу генерального директора ТОВ "Т.Б. ФРУТ" від 08.06.2021 №16. Згідно з пунктом 7 Акта проаналізувавши матеріали попереднього спеціального розслідування цього нещасного випадку, лист № 1527/45/70-23 від 08.02.2023 СВ ВНП № 1 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області та матеріали досудового розслідування, інші документи, комісія встановила, що травмування потерпілого сталося під час перебування його на робочому місці, на території підприємства при виконанні ним своїх обов`язків згідно з договором надання послуг від 01.09.2021, без номеру, і шляхом голосування відповідно до пункту 34 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, профзахворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, одноголосно прийняла рішення визнати даний нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом, на підставі підпункту 25 з урахуванням підпункту 2 пункту 52 Порядку. Члени комісії зі спеціального розслідування нещасного випадку мали зустріч з дружиною потерпілого, роз`яснили їй її права у зв`язку з настанням нещасного випадку згідно з чинним законодавством. Відповідно до пункту 8 Акта "Особи, які допустили порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці або органу, який проводить досудове розслідування (у разі складення тимчасового акта за формою Н-1)": - ОСОБА_2 , який виконував роботи відповідно до цивільно-правової угоди від 01.09.2021 з ТОВ "Т.Б. ФРУТ", у м. Городок, вул. Артишівська, 9, порушив пункт 3.1. Договору про надання послуг, а саме: самостійно нести повну відповідальність за дотримання Виконавцем вимог нормативно-правових актів з охорони праці, правил пожежної безпеки, санітарії. - ОСОБА_3 , теплотехнік не забезпечив належним чином виконання посадових обов`язків, чим порушив вимоги пунктів 3 і 4 наказу "Про призначення відповідальних за вантажопідіймальні машини та механізми" затвердженого генеральним директором ТОВ "Т.Б. ФРУТ" від 08.06.2021 №

16. Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне. Предметом спору у даній справі є відшкодування моральної шкоди, завданої члену сім`ї потерпілого від нещасного випадку, який трапився при виконанні загиблим трудових обов`язків. Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.981 № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є діючою в Україні, встановлено, що високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Згідно із статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право кожного на життя охороняється законом. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені статтею 16 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Відповідно до статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладено на власника або на уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про охорону праці» охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров`я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці (частина перша статті 13 Закону України «Про охорону праці»). Згідно зі статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Вирішення питання про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у разі смерті фізичної особи має здійснюватися на підставі статті 1167 ЦК України. Такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19 (провадження № 61-21511сво19). Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. У частині першій статті 1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди. У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Виходячи з аналізу зазначеної норми закону вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім`єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв`язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров`я на виробництві. Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 №20-рп/2008 (справа про страхові виплати), передбачено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та статтею 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Як убачається із матеріалів справи, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що травмування її чоловіка на виробництві підтверджується Актом та вказує на те, що внаслідок втрати чоловіка їй завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що вона зазнала душевні страждання у зв`язку із смертю чоловіка, значний душевний біль від втрати найріднішої людини, який вона відчуває тепер, позбавлення необхідної моральної та матеріальної підтримки, а їх спільні діти назавжди позбавлені любові рідного батька. Вказані обставини викликають відчуття постійного хвилювання, порушення нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, бо смерть рідної людини, не відновлювана втрата що безумовно спричиняє страждання та хвилювання, крім того значно погіршився стан здоров`я, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені медичні документи (т.1 а.с. 56-75). У свою чергу відповідач, як у суді першої, так і в апеляційній скарзі в суді апеляційної інстанції заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилався на те, що позивач додала до своєї заяви докази, які на її думку, підтверджують обґрунтованість її позовних вимог. Частина цих доказів (документів) стосується підтвердження смерті чоловіка позивача та перебування померлого в подружніх відносинах з нею, частина лікарські документи, які стосуються стану здоров`я позивача. Однак, щодо факту настання нещасного випадку, внаслідок якого чоловік позивача зазнав травм, що потягнули смерть, то позивачем надано лише Акт та постанову про закриття кримінального провадження Старшого слідчого СВ ВНП №1 ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області капітана ОСОБА_4 .. На думку позивача вказані документи повинні довести вину відповідача в нанесенні їй моральної шкоди внаслідок смерті її чоловіка. У той же час, в тексті позовної заяви жодним чином не зазначено, яким саме чином в завданні моральної шкоди є вина відповідача і якими доказами це підтверджується. Або якими доказами підтверджується, що смерть чоловіка позивача настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, яке належало б відповідачеві, або мав якийсь інший, передбачений законом випадок, коли настає відповідальність за нанесення моральної шкоди незалежно від наявності вини. В Акті зазначено, що чоловік позивача не перебував у трудових відносинах з відповідачем, а надавав відповідачу послуги згідно з договором від 01.09.2025, предметом якого є надання послуг з прибирання виробничих приміщень відповідача. При цьому виконавець за договором самостійно визначав конкретний час надання послуг, а на виконавця не поширювались Правила внутрішнього трудового розпорядку та норми Кодексу законів про працю України (стор. 7). Також в Акті зазначено, що згідно з висновком КЗ експерта ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичних експертиз» у крові потерпілого виявлений етиловий спирт в кількості 0,41% (промілле), що відповідає легкому ступеню сп`яніння (стор. 3 Акта). Додані до позовної заяви докази жодним чином не свідчать та не доводять наявність з боку відповідача, його працівників неправомірних рішень, дій чи бездіяльності які потягнули за собою настання нещасного випадку, внаслідок якого наступила смерть чоловіка позивача, моральну шкоду за настання якої вимагає позивача. Вказані документи жодним чином не підтверджують вини відповідача в настанні нещасного випадку, або того, що настання нещасного випадку зумовлено дією джерела підвищеної небезпеки чи те, що мав місце будь-якій інший передбачений законом випадок, який передбачає настання відповідальності незалежно від вини. З приводу вказаних доводів відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Так, у пункті 5 Акту, зокрема, зазначено причини настання нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, шкідливі або небезпечні виробничі фактори: основна: особиста необережність потерпілого, порушення пункту 3.1 договору про надання послуг від 01.09.2021; супутні: організаційна - невиконання посадових обов`язків, порушено пункти 3 та 4 наказу генерального директора ТОВ "Т.Б. ФРУТ" від 08.06.2021 №16; - у пункті 7 - комісія встановила, що травмування потерпілого сталося під час перебування його на робочому місці, на території підприємства при виконанні ним своїх обов`язків згідно з договором надання послуг від 01.09.2021, без номеру, і шляхом голосування одноголосно прийняла рішення визнати даний нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом, на підставі підпункту 25 з урахуванням підпункту 2 пункту 52 Порядку; - у пункті 8 - ОСОБА_2 , який виконував роботи відповідно до цивільно-правової угоди від 01.09.2021 з ТОВ «Т.Б. ФРУТ», у м. Городок, вул. Артишівська, 9, порушив пункт 3.1. Договору про надання послуг, а саме: самостійно нести повну відповідальність за дотримання Виконавцем вимог нормативно-правових актів з охорони праці, правил пожежної безпеки, санітарії. ОСОБА_3 , теплотехнік не забезпечив належним чином виконання посадових обов`язків, чим порушив вимоги пунктів 3 і 4 наказу «Про призначення відповідальних за вантажопідіймальні машини та механізми» затвердженого генеральним директором ТОВ «Т.Б. ФРУТ» від 08.06.2021 №

16. Отже, колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом, що Актом підтверджується виконання потерпілим трудових обов`язків за договором надання послуг від 01.09.2021, укладеним з відповідачем, під час настання нещасного випадку та порушення відповідальними особами відповідача трудового законодавства, що підтверджується наявністю супутньої причини, яка призвела до настання нещасного випадку, а саме організаційної - невиконання посадових обов`язків, порушено пункти 3 та 4 наказу генерального директора ТОВ «Т.Б. ФРУТ» від 08.06.2021 №16 ( ОСОБА_3 , теплотехнік не забезпечив належним чином виконання посадових обов`язків, чим порушив вимоги пунктів 3 і 4 наказу «Про призначення відповідальних за вантажопідіймальні машини та механізми» затвердженого генеральним директором ТОВ «Т.Б. ФРУТ» від 08.06.2021 №16). Крім того слід звернути увагу на те, що в Акті міститься пункт 9 «Заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам, гострим професійним захворюванням (отруєнням), аваріям», в якому наведено 6 заходів, які повинні бути виконані відповідальним працівником відповідача, щоб уникнути настання подібних випадків. Також суд апеляційної інстанції бере до уваги практику Верховного Суду щодо надання оцінки відомостям, які містяться в актах розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, зокрема, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.06.2022 у справі № 599/645/21, якою залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивачів моральну шкоду без стягнення податків та обов`язкових платежів, які (рішення судів попередніх інстанцій) були обґрунтовані саме актом проведення спеціального розслідування нещасного випадку. Враховуючи наведе вище, колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з встановленням причинного зв`язку смерті ОСОБА_2 та отриманими смертельними ушкодженнями на виробництві під час виконання ним трудових обов`язків, а також істотності вимушених змін у життєвих стосунках позивача, її переживань та страждань, пов`язаних із втратою чоловіка, оскільки остання назавжди втратила близьку людину, що змінило їх звичне життя. Водночас Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачам моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у їх життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Разом з тим, слід вказати, що встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Також суд звертає увагу на те, що долучені до матеріалів справи медичні документи не є підтвердженням розміру моральної шкоди, а є підтвердженням погіршення стану здоров`я позивача у зв`язку із смертю її чоловіка і саме така обставина завдала їй моральної шкоди, яка полягала у передчасній втраті близького родича. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачі заподіяно моральну шкоду і вона має право на її відшкодування та погоджується із визначеним судом її розміром - 200 000,00 грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивача пережила і які переживатиме надалі через смерть близької людини. Крім того слід врахувати, що відповідно статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 Податкового кодексу України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 Податкового кодексу України). Підпункт14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею18та розділом IV цього Кодексу. Відповідно статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту). Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.01.2020 № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23.05.2020, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Отже, з 23.05.2020 пункт «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню. Водночас слід також врахувати правові позиції Верховного Суду, вкладені у постанові від 21.06.2022 у справі № 599/645/21 за позовом батьків загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві сина до його роботодавця про відшкодування моральної шкоди в розмірі по 500 000,00 грн кожному без стягнення податків та обов`язкових платежів, в якій зазначено, що оскаржуваними у цій справі судовими рішеннями суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив частково, стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь кожного з позивачів по 100 000,00 грн. відшкодування моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів. За результатами розгляду касаційної скарги АТ «Українська залізниця» у справі № 599/645/21 Верховний Суд зробив висновки про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю. Враховуючи те, що у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом, спір стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої платникам податків (батькам) внаслідок смерті їхнього сина, тобто відшкодування шкоди найвищого ступеня, заподіяної життю та здоров`ю, тому Верховний Суд виснував, що зміни в податковому законодавстві не поширюються на оподаткування сум, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам внаслідок смерті їхнього сина. Отже, у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 599/645/21 викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку. За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом, що сума моральної шкоди завданої позивачу підлягає стягненню без відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів, оскільки зміни до податкового законодавства не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок смерті її чоловіка під час виконання ним трудових обов`язків. Таки чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Щодо оскарження додаткового рішення від 05.11.2025 суд апеляційної інстанції зазначає таке. 28.10.2025 від представника ОСОБА_1 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення відповідно до якої просить суд ухвалити додаткове рішення у справі №918/840/24(448/1465/24), яким вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 47 000,00 грн. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28.10.2025 розгляд заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення призначено на 05.11.2025. Як зазначалося вище, додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 05.11.2025 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" (на користь ОСОБА_1 15 666,67 грн (п`ятнадцять тисяч шістсот шістдесят шість гривень 67 копійок) витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду з огляду на таке. Відповідно частини першої, пункту 1 частини третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частиною першою статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Згідно з частинами першою-третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частин четвертої-шостої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно із статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: договір про надання правничої допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій. Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Водночас розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання правової допомоги, у тому числі і представництва інтересів у суді, ОСОБА_1 звернулося до адвоката Качмар Анни Іванівни, про що було укладено відповідний договір про надання правничої допомоги від 14.03.2024 №13/24. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду копії: договору про надання правової допомоги від 14.03.2024 №13/24 укладеного ОСОБА_1 та адвокатом Качмар Анною Іванівною; акта наданих від 22.10.2025 на суму 17 000,00 грн згідно з договором про надання правової допомоги від 14.03.2024 №13/24; ордеру на надання правової допомоги від 24.07.2025 на ім`я адвоката Качмар Анни Іванівни. Отже, ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Качмар Анною Іванівною (Виконавець, Адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги від 14.03.2024 № 13/274 (далі Договір). Відповідно до пункту 1.1 Договору Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю члена сім`ї на виробництві, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами. Згідно з пунктом. 1.2 Договору Адвокат відповідно до узгоджених Сторонами доручень: - налає Клієнту консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього перед фізичними особами, в органах державної влади, в тому числі в органах державної податкової служби, органах державної фіскальної служби, органах прокуратури, Національної поліції, МВС та СБУ, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, державної виконавчої служби, органах державної реєстрації актів цивільного стану, перед банками та фінансовими установами, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, У справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, а також щодо оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб; - представляє Клієнта з усіма правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу) відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, особі, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі з правом пред`явлення позову, зміни підстави або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, а саме: пред`явлення зустрічного позову, подання заяв, скарг, клопотань та запитів, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, з правом оскарження рішення, постанов і ухвал суду, одержання рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред`явлення його до виконання; підписувати та подавати документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії, дублікати, примірники видані повторно; сплачувати від імені Клієнта судовий збір та інші необхідні платежі: вчиняти інші дії в інтересах Клієнта. - представляє інтереси Клієнта в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, в органах прокуратури, Національної поліції, МВС та СБУ під час досудового та судового слідства, кримінального провадження, у справах про адміністративні правопорушення, з правом подавати заяви, клопотання, пояснення, докази та вчиняти інші дії щодо захисту прав та інтересів Клієнта. Пунктом 1.4 Договору передбачено, що Клієнт Зобов`язується своєчасно забезпечувати Адвоката всім необхідним для виконання доручень, передбачених договором, зокрема документами та інформацією; оплачувати витрати, в тому числі судові, що необхідні для виконання доручень; своєчасно оплачувати послуги Адвоката. Відповідно до пункту 5.1 Договору за правову допомогу передбачену в пункті 1.1 Договору Клієнт сплачує Адвокату винагороду в розмірі визначеному в додатках та актах до цього Договору. Пунктом 5.3 Договору передбачено, що у випадку досягнення позитивного рішення у справі Клієнт зобов`язується оплатити Адвокату додаткову винагороду (гонорар успіху) у розмірі 15% від стягнутої судом першої інстанції суми відшкодування протягом 3 днів з набрання таким рішенням законної сили. Сторонами Договору 22.10.2025 підписаний акт наданих послуг правової допомоги до Договору про надання правової допомоги від 14.03.2024 №13/24 (Акт), у якому описано перелік наданої правової допомоги на загальну суму 17 000,00 грн, а саме: - складання та подання позовної заяви Позивач ОСОБА_1, Відповідач ТОВ "БРЕСТА ТРАЙД" (ТОВ "Т.Б. ФРУТ"), 4 години на суму 4 000,00грн.; - участь у судових засіданнях в режимі ВКЗ, 6 шт. на суму 9 000,00грн.; - підготовка та подання клопотання про передачу справи за підсудністю у справі №448/1465/24, 1 година на суму 1 000,00 грн; - підготовка та подання заяви від 25.08.2025 у справі №448/1465/24, 1 година на суму 1 000, 00 грн; - підготовка та подання відповіді на відзив у справі №448/1465/24, 2 години на суму 2 000,00 грн; Також згідно з пунктом 5.3 Договору Клієнт зобов`язаний сплатити додаткову винагороду (гонорар успіху) у розмірі 15% від стягнутої судом першої інстанції суми відшкодування 200 000,00 грн, а саме 30 000,00 грн. (200 000,00 х 15%). Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Отже діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72); (пункти 5.34, 5.40, 5.41, 5.42, 5.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). З урахуванням наведеного слід дійти висновку про те, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою та необхідною. Одним з принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Водночас необхідно зазначити, відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду. У постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу: 1) за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частина друга стаття 126 цього Кодексу); 2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи; 3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. За таких умов, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат; 4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд також враховує пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, яким передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Частиною п`ятою статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Розмір таких витрат також повинен бути обґрунтованим. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Такі самі критерії застосовуються Європейським судом з прав людини, при вирішенні питання щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат. Вирішуючи вказане питання, суд також керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу. Відповідно до пункту 3 частини першої, частин другої-четвертої статті 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Колегія суддів, проаналізувавши надані заявником (позивачем) в обґрунтування розміру адвокатських витрат документи, здійснивши аналіз доводів позивача та відповідача, а також співмірності заявленого останнім розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг на суму 17 000,00 грн та гонорар успіху у розмірі 30 000,00 грн), керуючись в тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц), погоджується із місцевим господарським судом, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Так, вивчивши надані представником позивача в обґрунтування адвокатських витрат документи суд зазначає, що враховуючи, предмет та ціну спору, обсяг доказів, ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію. Крім того, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив би значний час. Разом з тим, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу судом у даній справі враховуються висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність. Крім того суд враховує, що засідання у даній справі проводилися за участі представників позивача та відповідача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, тобто без прибуття безпосередньо до приміщення суду, що спростило роботу представників та зекономило час. Слід також звернути увагу на те, що у даному випадку відсутні складні арифметичні розрахунки під час підготування відповідних заяв, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, по своїй суті не є складною. Оскільки предмет спору не є складним ані за правовою природою, ані за обсягом доказування, суд вважає за доцільне не покладати на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі заявленому позивачем, з урахуванням фактичної складності спору та обсягу наданих адвокатом послуг. Отже, при здійсненні розподілу витрат судом враховано якість наданих послуг та надано правову оцінку обґрунтованості заявлених витрат з врахуванням критеріїв: пов`язаності витрат з розглядом справи; обґрунтованості та пропорційним їх розміру до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. З огляду на такі обставини, можливо застосувати положення частини п`ятої статті 129 ГПК України та врахувати під час вирішення питання про розподіл судових витрат наведені обставини. На думку суду заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу не є в повній мірі обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Також, Товариством з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" подано заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, які ідентичні з доводами апеляційної скарги в цій частині, в яких зазначає, що як заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу становлять по даній справі фіксовану суму, то подати суду попередній розрахунок сум таких витрат не становило жодної складності для позивача, враховуючи зокрема, що текст заяви і подані разом з нею документи і розрахунки готувала та сама адвокат, що і отримала оплату. Втім, вимоги статті 124 Господарського процесуального кодексу України виконані не були. Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Разом з тим, відсутність попереднього розрахунку та доказів оплати позбавляє суд можливості перевірити обґрунтованість, пропорційність та реальність понесених витрат. Водночас суд апеляційної інстанції вважає такі доводи відповідача безпідставними, оскільки з матеріалів справи №918/840/24(448/1465/24) вбачається, що у позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Позивачем зазначено, що він очікує понести судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. Слід також відхилити доводи відповідача, як підставу для відмови у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, про те, що позивачем не надано доказів оплати таких послуг, оскільки відповідно до правових позицій, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Оцінюючи витрати позивача, з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг б витратити адвокат, з урахуванням критеріїв співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу та їх пропорційності з предметом спору, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог (рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.10.2025), колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення відповідачу 15 666,67 грн компенсації позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу. В решті суми витрат на правничу допомогу слід відмовити. За наведеного, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи. Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 22.10.2025 та додаткове рішення від 05.11.2025 у даній справі прийняті з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування. На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за апелянтом. Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕСТА ТРАЙД" на рішення господарського суду Рівненської області від 22.10.25 та додаткове рішення господарського суду Рівненської області від 05.11.25 у справі № 918/840/24(448/1465/24) залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 22.10.25 та додаткове рішення господарського суду Рівненської області від 05.11.25 у справі № 918/840/24(448/1465/24) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.

4. Справу № 918/840/24(448/1465/24) повернути до Господарського суду Рівненської області. Повний текст постанови складений "22" січня 2026 р. Головуючий суддя Миханюк М.В. Суддя Коломис В.В. Суддя Саврій В.А.