Постанова 4873 № 910/5891/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" січня 2026 р. Справа№ 910/5891/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ходаківської І.П. суддів: Владимиренко С.В. Демидової А.М. за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М. за участю представників: від позивача: Савчук А. В.; Іванов А. О.; Петраш Ю. Л. від відповідача: Шукліна О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2025 (повне судове рішення складено 07.08.2025) у справі № 910/5891/25 (суддя Мудрий С. М.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання права та зобов`язання вчинити дії В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог У травні 2025 року Приватне акціонерне товариство "Івано-Франківськцемент" (ПрАТ "Івано-Франківськцемент"; Товариство; позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач; Залізниця; АТ "Укрзалізниця") про: визнання права ПрАТ "Івано-Франківськцемент" на слідування власних локомотивів зі станції "Ямниця" Регіональної філії на станцію "Дубівці" Регіональної філії та зворотно в рамках перевізного процесу перевезення технологічної сировини у власних та орендованих вагонах; зобов`язання Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" відновити дію дозволу на слідування власних локомотивів ПрАТ "Івано-Франківськцемент" зі станції зі станції "Ямниця" Регіональної філії на станцію "Дубівці" Регіональної філії та зворотно в рамках перевізного процесу перевезення технологічної сировини у власних та орендованих вагонах. Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю та необґрунтованістю припинення відповідачем дії дозволу на рух приватних локомотивів позивача на залізничних коліях загального користування залізниць шляхом направлення листа № Н-10/693 від 02.05.2024. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2025 у справі № 910/5891/25 у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов таких висновків: затвердження порядку обертання локомотивів на коліях загального користування було віднесено до компетенції Державної адміністрації залізничного транспорту України; після реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України АТ "Українська залізниця" не має повноважень як самостійно встановлювати порядок обертання приватних локомотивів на коліях загальної мережі залізниць, так і надавати будь-які дозволи на слідування (обертання) таких локомотивів коліями загального користування; порядок обертання приватних локомотивів на коліях загальної мережі залізниць не був затверджений ані Міністерством інфраструктури України, ані Міністерством розвитку громад та територій України; у позивача не виникло права на курсування приватними локомотивами на коліях загальної мережі залізниць на підставі Порядку руху власного локомотива ТЄЗЗ-А №0249 ПАТ "Івано-Франківськцемент" на ділянці Ямниця-Єзупіль-Дубівці ДГТО "Львівська залізниця", погодженого ЦРБ № Ц-4-1/53-15 членом правління АТ "Українська залізниця" 21.12.2015 Михальчуком С.Д. Відповідач не мав повноважень надавати будь-які відповідні дозволи; на момент виникнення спірних правовідносин допуск приватних локомотивів до роботи на залізничних коліях загального користування реалізовувався у порядку, визначеним Тимчасовим положенням про порядок допуску приватних локомотивів до роботи окремими маршрутами на залізничних коліях загального користування, на договірній основі; позивач не вчинив жодних дій, визначених зазначеним положенням, помилково вважає виникнення у нього права на курсування власних локомотивів коліями загальної мережі залізниць (коліями загального користування). Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги ПрАТ "Івано-Франківськцемент" до Північного апеляційного господарського суду подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2025 у справі № 910/5891/25, в якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована такими доводами: суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо суперечливої поведінки відповідача, а також щодо відсутності підстав для припинення відповідачем дії дозволу, якого він не надавав; встановивши, що позивач має право на рух його сировинних поїздів із належними йому локомотивами по КЗК, суд у рішення прийшов до висновку, що у позові слід відмовити, позбавивши позивача таким чином можливості як визнання такого права, так і його реалізації; суд, приймаючи рішення, порушив норми процесуального права (щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи; щодо змагальності сторін; щодо принципу вірогідності доказів; щодо відсутності переваги одних доказів над іншими), що призвело до неправильного вирішення справи; крім того, суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме неправильно витлумачив законодавство в частині, що регулює правовідносини між сторонами спору; позивач просить врахувати у розгляді справи нові докази - листи АТ "Укрзалізниця" від 16.07.2025, 05.08.2025. В апеляційну скаргу позивач включив орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу (100 000 грн). Позиція інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення - без змін. ПрАТ "Івано-Франківськцемент" подало відповідь на відзив на апеляційну скаргу, яка залучена до матеріалів справ і врахована судом. АТ "Укрзалізниця" подало додаткові пояснення у справі, які залучені до справи і враховані судом. Рух справи у суді апеляційної інстанції Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 (колегія суддів у складі: Ходаківської І.П. - головуючої, Владимиренко С. В., Демидової А. М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "Івано-Франківськцемент" на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2025 у справі № 910/5891/25 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22.10.2025. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 за клопотанням представника ПрАТ "Івано-Франківськцемент" розгляд справи постановлено здійснювати в режимі відеоконференції. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 оголошено перерву у розгляді справи до 03.12.2025 та продовжено строк її розгляду. Судове засідання 03.12.2025 не відбулось з технічних причин. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 розгляд справи призначено на 14.01.2026. Присутні у судовому засіданні 14.01.2026 представники ПрАТ "Івано-Франківськцемент" просили задовольнити апеляційну скаргу. Присутній у судовому засіданні 14.01.2026 представник АТ "Укрзалізниця" просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Обставини справи Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Товариства є виробництво цементу. Окрім цього, останній також здійснює діяльність щодо добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю, виготовлення виробів із волокнистого цементу, будівництво житлових і нежитлових будівель. У той же час, за твердженнями позивача, останній існує з 1964 року та в різні роки мав також назви "Ямницький цемзавод" (1964 - 1975 роки), "Івано-Франківський цементно-шиферний комбінат" (1975 - 1994 року). З метою виробництва продукції позивач, що знаходиться у селі Ямниця Івано-Франківського району Івано-Франківської області (найближча залізнична станція - станція "Ямниця" Регіональної філії, використовує у технологічному процесі сировину, яка з часу створення Позивача видобувається на належних йому кар`єрах, що розміщені на території села Дубівці Івано-Франківського району Івано-Франківської області, що підтверджується спеціальним дозволом на користування надрами. Найближчою залізничною станцією до цих кар`єрів є станція "Дубівці" Регіональної філії. Перевезення сировини в межах 15-ти кілометрового відрізку залізничних колій загального користування (призначених для здійснення операцій перевізного процесу на залізничному транспорті загального користування) зі станції "Дубівці" до станції "Ямниця" та зворотно з 1964 року здійснювалось належними позивачу на праві власності локомотивами з використанням власних або орендованих залізничних вагонів, в межах реалізації перевізного процесу постачання технологічної сировини власними та орендованими вагонами. Транспортування сировини власним залізничним транспортом позивача зі станції "Дубівці" до станції "Ямниця" передбачено проектом будівництва ПрАТ "Івано-Франківськцемент" та проводиться на постійній основі з 1964 року. Як вказує позивач, для перевезення готової сировини він задіював на постійній основі чотири власні магістральні локомотиви з власними локомотивними бригадами, а саме: ТЕЗЗА - 1 одиниця, 2М62 - 3 одиниці. За доводами позивача, з огляду на те, що курсування локомотивів вказаною ділянкою здійснювалось підприємством впродовж значного періоду часу (останні 60 років), будь-які документи, які б містили відомості про дату надання Залізницею погодження (дозволу) на початок їх руху зі станції "Дубівці" до станції "Ямниця" та зворотно у позивача не збереглися. Проте, позивач вважає, що такий дозвіл був, що пояснюється рухом його власних локомотивів коліями загального користування впродовж всього часу з моменту створення підприємства. Судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи наявна копія "Порядок руху власного локомотива ТЄЗЗ-А № 0249 ПАТ "Івано-Франківськцемент" на ділянці Ямниця- Єзупіль-Дубівці ДГТО "Львівська залізниця", який був погоджений ЦРБ (лист № Ц-4-1/53-15) членом правління АТ "Українська залізниця" С.Д. Михальчуком 21.12.2015. Також, Регіональною філією надавалися позивачу дозволи щодо виконання робіт з сировинними поїздами для забезпечення власних потреб під`їзних коліях Станції Ямниця та Станції Дубівці: №56 від 06.11.2023 (діяв до 06.11.2024), №58 від 06.11.2023 (діяв до 06.11.2024), №59 від 06.11.2023 (діяв до 06.11.2024). Однак, листом № Н-10/693 від 02.05.2024 Залізниця повідомила позивача про припинення з 20:00 03.05.2024 дії дозволу на слідування власних локомотивів позивача зі станції "Ямниця" на станцію "Дубівці" та зворотно. У вказаному листі було зазначено, що послуги з перевезення сформованих порожніх та завантажених власних вагонів позивача між станціями "Ямниця" та "Дубівці" в подальшому будуть надаватись локомотивами парку AT "Українська залізниця" на підставі розробленого технологічного процесу та нормативного графіку руху поїздів. 03.05.2024 позивач звернувся з приводу зазначеного листа до голови правління AT "Укрзалізниця" з проханням негайно втрутитися в ситуацію, що склалася, та яка загрожує позивачу істотними та негативними наслідками у введенні технологічного процесу. Позивачем також було направлено до Регіональної філії AT "Укрзалізниця" лист від 07.05.2024 №01/255-7/4 з проханням повідомити аргументовані причини таких дій (припинення дії дозволу). У відповідь на звернення позивача було отримано лист Залізниці №Н-10/760 від 17.05.2024, яким було повідомлено про створення робочої групи для вивчення нормативних та технічних аспектів використання локомотивів Позивача на дільниці "Ямниця" - "Дубівці". Наказом №422/од від 24.05.2024 була створена відповідна робоча група, до якої увійшли представники Залізниці та позивача. У листі Голови робочої групи від 04.06.2024 зазначено, що:"…Рух Поїздів із власними локомотивами ПрАТ "Івано-Франківськцемент" на дільниці Ямниця - Дубівці здійснювався відповідно до наказів Львівської залізниці та місцевих інструкцій, а саме: з 1999 року по 2003 рік - Інструкції про порядок руху власної думпкарної вертушки "Івано-Франківського Цементно-шиферного комбінату" на дільниці Ямниця - Дубівці - Бурштин і тепловоза на дільниці Ямниця - Івано-Франківськ Львівської залізниці, які обслуговуються поїзними бригадами власника, затвердженої НОД-4 Мельничуком В.О.; з 2003 року по 2013 рік - Інструкції про порядок руху власної думпкарної вертушки ВАТ "Івано-Франківськцемент" на дільниці Ямниця - Дубівці - Бурштин і тепловоза на дільниці Ямниця - Івано-Франківськ Львівської Залізниці, які обслуговуються поїзними бригадами власника, затвердженої ДН-4 Фрунзою В.К.; з 2013 року по 2016 рік - Інструкції про порядок руху власної думпкарної вертушки ПрАТ "Івано-Франківськцементї" на дільниці Ямниця - Дубівці - Бурштин і тепловозів на перегоні Ямниця - Івано-Франківськ ВП "Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця", які обслуговуються поїзними бригадами власника, затвердженої Начальником ДТГО "Львівська залізниця" Піхом Б.П.; з 2016 року по 2018 рік - Інструкції про організацію та порядок руху поїздів з власними локомотивами та бригадами ПрАТ "Івано- Франківськцемент" на дільниці Хриплин - Ямниця - Ходорів, затвердженої в.о. Начальника Груником І.С.; з 2018 року по 2024 рік - Інструкції з організації та порядку руху поїздів з власними локомотивами та бригадами ПрАТ "Івано-Франківськцемент" на дільницях Хриплив - Ямниця - Ходорів, Ямниця - Ходорів - Стрий, Ямниця - Ходорів - Львів - Клепарів, Ямниця - Чернівці, затвердженої наказом Регіональної філії "Львівська залізниця" від 22.06.2018 №321/од за підписом Крота В.С. Накази ДТГО "Львівська залізниця" від 11.03.2011 №189/Н та від 15.05.2014 №237/Н регламентували порядок здійснення контролю за виїздом на колії загального користування локомотивів та спеціального рухомого складу інших відомств. Виїзд власних локомотивів ПрАТ "Івано-Франківськцемент" на колії загального користування здійснювався на підставі виданих залізницею дозволів. Комісією АТ "Укрзалізниця" в період з листопада 2023 року по квітень 2024 року проведено службову перевірку щодо дотримання вимог нормативних документів, що регламентують роботу власних локомотивів. За результатами перевірки комісією зроблений висновок щодо недотримання вимог пункту 9.12 Правил технічної експлуатації залізниць у частині допуску власних локомотивів на колії загального користування. Комісія поставила під сумнів правомірність дій члена правління АТ "Укрзалізниця" Михальчука С.Д. щодо одноосібного погодження розпорядження від 21.12.2015 №Ц-4-1/53-15 Порядку руху власного локомотива ТЕЗЗА №0249 ПрАТ "Івано-Франківськцемент" на вказаній дільниці". За результатами наради робочої групи з вивчення нормативних та економічних аспектів щодо використання власних локомотивів позивача під час перевезення технологічної сировини у власних вагонах між станціями Дубівці та Ямниця, оформлених Протоколом від 27.06.2024, Робоча група вирішила, зокрема, враховуючи вимоги підпункту 20 пункту 4 Положення про Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 №460 (із змінами), відновлення перевезень технологічної сировини на вказаній дільниці власними локомотивами відповідно до вимог п. 9.12 Правил технічної експлуатації залізниць України може бути здійснене після затвердження Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України порядку обертання власних локомотивів на цій дільниці. У вказаному Протоколі також вказано: "Станом на сьогодні є один нормативний акт - Порядок руху власного локомотива ПАТ "Івано-Франківськцемент", схвалений AT "Укрзалізниця" у формі погодження за підписом члена правління Михальчука С.Д. 21.12.2015. Якщо шукати відповідь щодо його чинності на сьогодні, то слід взяти до уваги той факт, що станом на листопад-грудень 2015 року, коли здійснювалось погодження цього порядку, діяло Положення про Міністерство інфраструктури України (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460), у якому згідно з підпунктом 20 пункту 4 до повноважень Міністерства інфраструктури України було віднесено питання щодо затвердження порядку обертання локомотивів і вагонів, що виходять на колії загальної мережі залізниць. Разом з тим, Міністерство інфраструктури, як орган, який затвердив Правила технічної експлуатації залізниць України у 1998 році, не вносив будь-яких змін у ці правила". За результатами наради робочої групи з вивчення нормативних та економічних аспектів щодо використання власних локомотивів позивача під час перевезення технологічної сировини у власних вагонах між станціями Дубівці та Ямниця, оформлених Протоколом від 16.07.2024, Робоча група вирішила, зокрема, розробити та надати проект Порядку обертання власних локомотивів позивача на коліях загальної мережі залізниць на ділянці Дубівці - Ямниця. У матеріалах справи наявна копія проекту Порядку обертання власних локомотивів позивача на коліях загальної мережі залізниць на ділянці Дубівці - Ямниця. У своїх листах позивач неодноразово звертався до Залізниці про скасування заборони на курсування власних локомотивів у процесі перевезення технологічної сировини, повідомляючи про понесення додаткових та необґрунтованих затрат, на що відповідач вказав - використання власних локомотивів у процесі технологічних перевезень сировини можливе після затвердження вищенаведеного Порядку Міністерством розвитку громад та територій України. Натомість листом № 24457/47/10-24 від 25.12.2024 Міністерство розвитку громад та територій України повернуло Залізниці проєкт Порядку обертання приватних локомотивів при здійсненні перевезень залізничними коліями загального користування, у зв`язку з тим, що законодавством України не передбачено затвердження Міністерством порядку допуску приватних локомотивів разом із зчепленими составами вагонів, а саме поїздів у розумінні ПТЕ. Пізніше, позивач листом від 27.12.2024 звернувся до відповідача з проханням вжити оперативних заходів для усунення неузгоджень у дозвільно-регуляторних документах. Листом №ЦЦМ-11/53 від 24.01.2025 Залізницею було запропоновано позивачу укласти договір про надання послуг, пов`язаних з перевезенням технологічної сировини власними локомотивами позивача залізничними коліями загального користування на ділянці Ямниця-Дубівці. Позивачем вказаний лист було розглянуто невідкладно та листом № 01/231-6 від 27.01.2025 було повідомлено відповідача про згоду укласти відповідний договір з проханням надати проект вказаного договору. Проте відповіді на цей лист отримано не було, проекту договору надано не було, договір підписаний так і не був. Незважаючи на подальші неодноразові звернення позивача до Залізниці (листи №01/591-6 від 28.02.2025, №01/1003-6 від 03.04.2025) питання залишилося неврегульованим. У зв`язку з продовженням дії заборони на виїзд локомотивів позивача на колії загального користування, останнє звернулося з даним позовом до суду. Отже причиною спору у цій справі стало питання про наявність або відсутність підстав для: визнання право позивача на слідування власних локомотивів зі станції "Ямниця" Регіональної філії на станцію "Дубівці" Регіональної філії та зворотно в рамках перевізного процесу перевезення технологічної сировини у власних та орендованих вагонах; зобов`язання відповідача відновити дію дозволу на слідування власних локомотивів позивача зі станції зі станції "Ямниця" Регіональної філії на станцію "Дубівці" Регіональної філії та зворотно в рамках перевізного процесу перевезення технологічної сировини у власних та орендованих вагонах. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 зазначено, що під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 визначила, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України та частиною другої статті 20 ГК України є визнання права та відновлення становища, яке існувало до порушення. Передбачений у пункті 1 частини 2 статті 16 ЦК України спосіб захисту цивільних прав та інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.14) та від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункти 54-56). Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання такого позову є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою. Зазначений спосіб захисту, за загальним правилом, не пов`язаний з безпосереднім порушенням права особи. Проте цей позов також може поєднуватися з іншими позовами. Відновлення становища, яке існувало до порушення права, - цей спосіб пов`язаний із застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушення суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати такий позов, необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Як було зазначено, до 03.05.2024 перевезення сировини в межах 15-ти кілометрового відрізку залізничних колій загального користування (призначених для здійснення операцій перевізного процесу на залізничному транспорті загального користування) зі станції "Дубівці" Регіональної філії до станції "Ямниця" Регіональної філії та зворотно з 1964 року здійснювалось належними позивачу на праві власності локомотивами з використанням власних або орендованих залізничних вагонів, в межах реалізації перевізного процесу постачання технологічної сировини власними та орендованими вагонами. Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут залізниць України) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (пункт 2). Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під`їзні колії) (пункт 3 Статуту залізниць України). Згідно з абзацом 2 пункту 68 Статуту залізниць України локомотиви і вагони, що належать підприємствам і експлуатуються в загальній мережі залізниць, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України. Наказом Міністерства транспорту України від 20.12.1996 № 411 Затверджено Правила технічної експлуатації залізниць України (далі - Правила). Правила технічної експлуатації залізниць України встановлюють основні положення та порядок роботи залізниць і працівників залізничного транспорту України, основні розміри, норми утримання найважливіших споруд, пристроїв та рухомого складу і вимоги, які ставляться до них, систему організації руху поїздів та принципи сигналізації (пункт 1 Вступу Правил). Правила технічної експлуатації обов`язкові для усіх підрозділів та працівників залізничного транспорту. Виконання Правил технічної експлуатації забезпечує злагодженість усіх ланок залізничного транспорту, чітку та безперебійну роботу залізниць і безпеку руху (пункт 2 Вступу Правил). Відповідно до пункту 9.12. Правил локомотиви і вагони, що належать іншим відомствам, підприємствам та організаціям і виходять на колії загальної мережі залізниць, мають відповідати вимогам цих Правил. Порядок обертання такого рухомого складу на коліях загальної мережі залізниць визначається Державною адміністрацією залізничного транспорту України, а порядок виходу локомотивів на станцію примикання - начальником дирекції залізничних перевезень (начальником залізниці). Отже, вищезазначеними актами законодавства передбачено можливість виходу на колії загального користування локомотивів, які не належать Залізниці. Відповідно до Правил технічної експлуатації залізничного транспорту промислових підприємств, затверджених Наказом Міністерства промислової політики України від 15.02.2010 № 70: станція примикання - це станція, розташована на магістральній лінії загальної мережі, до якої примикають під`їзні колії промислових підприємств; під`їзна колія - це залізнична колія незагального користування (зовнішня залізнична колія), призначена для перевезень вантажів підприємства, яка з`єднує станцію примикання загальної мережі з промисловою станцією, а за її відсутності - з вантажно-розвантажувальною колією або зі стрілочним переводом першого відгалуження внутрішніх залізничних колій. Відтак, відповідно до вимог пункту 9.12. Правил технічної експлуатації, повноваження начальника дирекції залізничного транспорту (начальника залізниці) обмежені правом визначати порядок виходу локомотивів виключно на станцію примикання (з під`їзної колії, яка не є коліями загального користування). Право ж надавати дозвіл та визначати порядок обертання приватних локомотивів за межами таких станцій примикання та обертання таких локомотивів на коліях загального користування на інші станції до повноважень начальника залізниць не відноситься. Позовні вимоги спрямовані на визнання його права не на виїзд приватних локомотивів на станції примикання, а на виїзд таких локомотивів за межі станцій примикання та слідування таких локомотивів коліями загального користування між такими станціями. Однак затвердження порядку обертання локомотивів на коліях загального користування було віднесено до компетенції Державної адміністрації залізничного транспорту України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 №262 було затверджено Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, відповідно до пункту 1 якого Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзалізниця) є органом управління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Мінінфраструктури. До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об`єднання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту (далі - підприємства) за переліком, визначеним Мінінфраструктури. Укрзалізниця здійснює централізоване управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні та регулює виробничо-господарську діяльність залізниць у сфері організації цього процесу. Стаття 4 Закону України "Про залізничний транспорт" у редакції, чинній до 28.06.2015, визначала, що управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України, підпорядкованим Міністерству транспорту України. Згідно Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" АТ "Укрзалізниця" утворюється як акціонерне товариство, 100 % акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття. За Статутом товариства АТ "Укрзалізниця" є юридичною особою, що утворена відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", АТ "Укрзалізниця" є суб`єктом господарювання, акціонерним товариством, 100 % акцій якого належить державі, відповідно здійснює підприємницьку діяльність та реалізує власну господарську компетенцію. Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. У пункті 5.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №904/1448/20 сформовано правовий висновок про те, що створення на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України (державної організації з основним видом діяльності - державне управління загального характеру) юридичної особи приватного права - АТ "Укрзалізниця" (товариства, суб`єкта господарювання) має наслідком правонаступництво майнових прав та обов`язків, як це передбачено частиною шостою статті 2 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", однак не передбачає перехід до новоствореного товариства в порядку правонаступництва також і відповідних владних власних чи делегованих повноважень органу управління. Внаслідок вищезазначеної реорганізації повноваження щодо затвердження порядку виходу локомотивів на станцію примикання та затвердження порядку обертання локомотивів і вагонів, що виходять на колії загальної мережі залізниць, було віднесено до повноважень Міністерства інфраструктури України (абзаци 19, 20 підпункту 13 пункту 4 Положенням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 №460), а на момент направлення Листа №Н-10/693 від 02.05.2024, - Міністерства розвитку громад та територій України) (абзаци 21, 22 підпункту 20 пункту 4 Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 №460 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2022 № 1400). Таким чином, після реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України АТ "Українська залізниця" не має повноважень як самостійно встановлювати порядок обертання приватних локомотивів на коліях загальної мережі залізниць, так і надавати будь-які дозволи на слідування (обертання) таких локомотивів коліями загального користування. Відтак, необґрунтованими є твердження позивача щодо порушення саме АТ "Укрзалізниця" принципу заборони суперечливої поведінки з огляду на використання позивачем колій загального користування протягом 60 років, оскільки АТ "Укрзалізниця" від дати свого створення є іншим суб`єктом з іншим складом прав, повноважень, якого чинним законодавством не наділено правом самостійно встановлювати порядок обертання приватних локомотивів коліями загальної мережі залізниць України, як була наділена Державна адміністрація залізничного транспорту України. Разом із цим, Порядок обертання приватних локомотивів на коліях загальної мережі залізниць не був затверджений ані Міністерством інфраструктури України, ані Міністерством розвитку громад та територій України. Отже, у позивача не виникло права на курсування приватними локомотивами на коліях загальної мережі залізниць на підставі Порядку руху власного локомотива ТЄЗЗ-А №0249 ПАТ "Івано-Франківськцемент" на ділянці Ямниця-Єзупіль-Дубівці ДГТО "Львівська залізниця", погодженого ЦРБ № Ц-4-1/53-15 членом правління АТ "Українська залізниця" 21.12.2015 Михальчуком С.Д. Відтак, відповідач не мав повноважень надавати відповідні дозволи. Спірні правовідносини виникли внаслідок взаємного (обопільного) недотримання позивачем та відповідачем положень чинного законодавства в частині допуску приватних вагонів Товариства на колії загального користування. Також слід звернути увагу позивача на те, що пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 1043 від 04.12.2019 "Про реалізацію експериментального проекту щодо допуску приватних локомотивів до роботи окремими маршрутами на залізничних коліях загального користування" доручено Міністерству інфраструктури затвердити тимчасове положення про порядок допуску приватних локомотивів до роботи окремими маршрутами на залізничних коліях загального користування. На виконання зазначеної постанови, наказом Міністерства інфраструктури України №191 від 04.03.2020 затверджено Тимчасове положення про порядок допуску приватних локомотивів до роботи окремими маршрутами на залізничних коліях загального користування, яке на момент виникнення спірних правовідносин та вирішення спору у даній справі є чинним. Тимчасове положення про порядок допуску приватних локомотивів до роботи окремими маршрутами на залізничних коліях загального користування (далі - Положення) визначає порядок допуску локомотивів, що належать суб`єктам господарювання, які не відносяться до сфери управління АТ "Укрзалізниця", до роботи окремими маршрутами на залізничних коліях загального користування в межах України у вантажному русі та є обов`язковим при виконанні перевезень вантажів та порожніх вагонів всіма суб`єктам господарювання, допущеними до участі у експериментальному проєкті, що реалізується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1043 "Про реалізацію експериментального проєкту щодо допуску до роботи окремими маршрутами на залізничних коліях загального користування" (далі - експериментальний проєкт) та цього Положення (абзац 1 пункту 1 Положення). Згідно з пунктом 2.1. Положення відбір учасників експериментальному проєкту здійснюється Комісією Міністерства інфраструктури України з відбору учасників експериментального проєкту та дільниць залізничних колій загального користування для здійснення курсування приватних локомотивів, а також для моніторингу реалізації експериментального проєкту (далі - Комісія), яка діє згідно з затвердженим Мінінфраструктури положенням. Відповідно до пункту 2.9. Положення допуск до участі у експериментальному проєкті здійснюється на підставі: 1) затвердженого Міністром інфраструктури України протоколу засідання Комісії, який містить висновки про відповідність заявника вимогам, визначеним цим Положенням, та можливість участі у експериментальному проєкті; 2) наказу Міністерства інфраструктури України про допуск до участі у експериментальному проєкті. Наказ Міністерства інфраструктури України про допуск до участі у експериментальному проєкті розміщується на офіційному сайті Міністерства інфраструктури України (пункт 2.10. Положення). За умовами абзацу 1 пункту 2.11. Положення реалізація участі у експериментальному проєкті здійснюється на підставі договору про допуск приватних локомотивів до роботи окремими маршрутами залізничних колій загального користування (далі - Договір), що укладається між АТ "Укрзалізниця" та Підприємством відповідно до законодавства України протягом тридцяти робочих днів з дня, наступного за днем видачі наказу Мінінфраструктури про допуск до участі у експериментальному проєкті. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин допуск приватних локомотивів до роботи на залізничних коліях загального користування реалізовувався у порядку, визначеним Положенням, на договірній основі. Однак позивач не вчинив жодних дій, визначених Положенням, помилково вважаючи виникнення у нього права на курсування власних локомотивів коліями загальної мережі залізниць (коліями загального користування). Встановивши зазначені обставини на підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів, суд першої інстанції дійшов правильного та достатньо обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Щодо неможливості здійснення перевезень вантажів позивачем з використанням власних локомотивів коліями загального користування до моменту унормування відповідного порядку на законодавчому рівні. Відповідно до статті 1 Закону України "Про залізничний транспорт": залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо; залізниця - відокремлений підрозділ акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (далі - АТ "Укрзалізниця"), утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі. Вказані визначення у повній мірі корелюються з положеннями Статуту залізниць України, а саме: п. 1: "Залізничний транспорт загального користування (далі - залізничний транспорт) є однією з базових галузей економіки України, що забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв`язки і потреби населення у перевезеннях. Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця."; п. 7: "Залізниці здійснюють перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти між станціями, відкритими для виконання відповідних операцій"; 8: "Перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України". Порядок здійснення перевезень залізничним транспортом іншими суб`єктами наразі відсутній. В той же час, всупереч відсутності відповідного порядку, що визнається і самим позивачем, всупереч відсутності нормативного закріплення права інших суб`єктів господарювання на здійснення залізничних перевезень коліями загального користування, ПрАТ "ІваноФранківськцемент" намагається отримати абсолютне, безстрокове право виступати перевізником вантажів залізничним транспортом між станціями "Ямниця" та "Дубівці" в судовому порядку, що не узгоджується із чинним законодавством України. Щодо посилання позивача на пункти 68 Статуту залізниць України, 9.12 Правил технічної експлуатації залізниць України та визначення, які містяться у Правилах технічної експлуатації залізничного транспорту промислових підприємств, як підстави наявності права позивача на використання колій загального користування для здійснення перевезень вантажів власним локомотивом. Пункт 68 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут залізниць України) знаходиться у розділі "IV. Залізничні під`їзні колії" (які не є коліями загального користування) та встановлює: "68. Залізничні колії, локомотиви і вагони підприємств повинні утримуватися ними згідно з правилами, затвердженими власниками цих підприємств чи органами, до сфери управління яких вони належать. Локомотиви і вагони, що належать підприємствам і експлуатуються в загальній мережі залізниць, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України". Враховуючи зазначене, вказана норма встановлює виключно вимоги щодо належного технічного стану залізничних колій, локомотивів, а також регламентує, що локомотиви і вагони, що експлуатуються в загальній мережі залізниць, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації. Правила технічної експлуатації залізниць України (пункт 9.12, на який посилається позивач), в свою чергу, регламентують питання порядку обертання рухомого складу на коліях загальної мережі залізниць України, та вказують, що порядок обертання такого рухомого складу на коліях загальної мережі залізниць визначається Державною адміністрацією залізничного транспорту України, а порядок виходу локомотивів на станцію примикання - начальником дирекції залізничних перевезень (начальником залізниці). Відтак, враховуючи диспозицію пункту 9.12. Правил технічної експлуатації, саме Державна адміністрація залізничного транспорту України, а не АТ "Укрзалізниця", мала право визначати порядок обертання власних локомотивів, які виходять на колії загального користування. В той же час, як вже зазначалось вище та визнається позивачем, у зв`язку з реорганізацією Державної адміністрації залізничного транспорту України порядок обертання локомотивів і вагонів, що виходять на колії загальної мережі залізниць затверджує Міністерство розвитку громад та територій України, як орган управління залізничним транспортом, а не АТ "Укрзалізниця". Такий порядок на сьогодні відсутній. В той же час, стосовно твердження позивача, про право начальника Залізниці, а не Державної адміністрації залізничного транспорту України, надавати дозвіл на обертання власних локомотивів коліями загального користування. Пунктом 9.12. Правил технічної експлуатації передбачено, що локомотиви і вагони, що належать іншим відомствам, підприємствам та організаціям і виходять на колії загальної мережі залізниць, мають відповідати вимогам цих Правил. Порядок обертання такого рухомого складу на коліях загальної мережі залізниць визначається Державною адміністрацією залізничного транспорту України, а порядок виходу локомотивів на станцію примикання - начальником дирекції залізничних перевезень (начальником залізниці). Відповідно до Правил технічної експлуатації залізничного транспорту промислових підприємств, затверджених наказом Міністерства промислової політики України від 15.02.2010 № 70: "станція примикання - станція, розташована на магістральній лінії загальної мережі, до якої примикають під`їзні колії промислових підприємств"; "під`їзна колія - залізнична колія незагального користування (зовнішня залізнична колія), призначена для перевезень вантажів підприємства, яка з`єднує станцію примикання загальної мережі з промисловою станцією, а за її відсутності - з вантажно розвантажувальною колією або зі стрілочним переводом першого відгалуження внутрішніх залізничних колій". Відтак, відповідно до вимог пункту 9.12. Правил технічної експлуатації, повноваження начальника дирекції залізничного транспорту (начальника залізниці) обмежені правом визначати порядок виходу локомотивів виключно на станцію примикання (з під`їзної колії, яка не є коліями загального користування). Право ж надавати дозвіл та визначати порядок виїзду приватних локомотивів за межі таких станцій примикання та обертання таких локомотивів на коліях загального користування на інші станції (між ними) до повноважень начальника залізниць не відноситься. В той же час, позивач стверджує про порушення його права не на виїзд приватних локомотивів на станції примикання, а на виїзд таких локомотивів за межі станцій примикання та слідування таких локомотивів коліями загального користування між такими станціями, порядок якого в імперативному порядку має визначатися саме Мінрозвитку (підтвердження необхідності виїзду приватних локомотивів саме за межі станцій примикання на колії загального користування в контексті спірних правовідносин підтверджується Додатком до технологічного регламенту (додаток 31 до позовної заяви), який долучено позивачем до матеріалів справи у вигляді карти з відображенням на останній станцій "Ямниця" та "Дубівці", між якими перебуває інша залізнична станція - "Єзумпіль"). Відтак, враховуючи положення Правил технічної експлуатації (п. 9.12), нормативні визначення, які містяться в Правилах технічної експлуатації залізничного транспорту промислових підприємств, вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки права ПрАТ "Івано-Франківськцемент" зі сторони АТ "Укрзалізниця" не порушені, а документи, на які посилається позивач (накази, інструкції, тощо), як вже вказано вище, не можуть вважатися належною правовою підставою визнання права ПрАТ "Івано-Франківськцемент" на обертання власних приватних локомотивів на коліях загального користування, оскільки не є нормативно-правовими актами у розумінні Закону України "Про нормотворчу діяльність". Щодо посилання позивача на Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ним послуги, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.09.2009 № 317 (далі - Збірник тарифів). Збірник тарифів є нормативно-правовим актом, затвердженим Мінінфраструктури, яким встановлені виключно тарифи, збори та плати, які застосовуються на всіх лініях залізниць широкої, вузької та європейської колій мережі залізниць України загального користування, що включені в постійну експлуатацію, для всіх суб`єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб), які беруть участь у процесі організації та здійснення перевезень вантажів залізничним транспортом. Збірник тарифів не містить норм, направлених на нормативне регулювання/ уточнення як правил перевезень на залізничному транспорті, зокрема - Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, так і Правил технічної експлуатації залізниць України, як, відповідно, і не містить підстав та порядку надання права на використання приватних локомотивів для здійснення перевезень вантажів залізничними коліями загального користування. Не вказує таких норм і позивач, цитуючи виключно пункти Збірника тарифів, які містять порядки нарахувань зборів, тарифів та плат. Відтак, незважаючи на наявність у Збірнику тарифів схеми тарифів для використання власного локомотива (електровоза та тепловоза), такі схеми не можуть застосовуватись як самостійна підстава для допуску приватних локомотивів на колії загального користування без дотримання вимог Правил технічної експлуатації, а саме порядку, передбаченого пунктом 9.12. Отже, посилання позивача на Збірник тарифів, як на належну правову підставу використання приватних локомотивів для перевезення вантажів коліями загального користування та протиправності поведінки АТ "Укрзалізниця" не можна визнати обґрунтованим. Стосовно посилання позивача на Правила оформлення перевізних документів та Правила обслуговування залізничних під`їзних колій, позивач не наводить конкретних норм таких Правил, якими б було передбачено право позивача (або інших суб`єктів господарювання) на використання залізничних колій загального користування для здійснення перевезень вантажів власними приватними локомотивами. Правила оформлення перевізних документів, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, містять виключно порядок заповнення перевізних документів різними учасниками перевізного процесу, порядок заповнення перевізних документів під час перевезення, порядок заповнення перевізних документів на маршрут або групу вагонів тощо, а також містить форму накладної та відомості вагонів (Додаток 1 та 2), а також пояснення щодо заповнення накладної. Відтак, останні не направлені та не здійснюють нормативного регулювання порядку та підстав використання суб`єктами господарювання власних приватних локомотивів для здійснення перевезень коліями загального користування. В той же час, пунктів Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, які позивач разом з вищевказаними нормативно-правовими актами вважає належною підставою для задоволення позовних вимог та підтвердження права на обертання власних приватних локомотивів коліями загального користування для здійснення перевезень, позивач не наводить. Враховуючи зазначене, твердження ПрАТ "Івано-Франківськцемент" щодо наявності у чинному законодавстві України нормативно-правових актів, які, в свою чергу, містять конкретні норми матеріального права, які чітко регламентують право позивача на використання власного приватного локомотива для здійснення перевезень коліями загального користування та порушення такого права зі сторони АТ "Укрзалізниця", є помилковим. Отже колегія суддів погоджується із запереченнями відповідача про те, що: позивач не вказує жодних конкретних норм матеріального права, на яких ґрунтуються його право на експлуатацію власних локомотивів на коліях загального користування з метою здійснення самостійних перевезень, яке позивач просить визнати в судовому порядку; позивач не вказує жодних норм матеріального права, якими передбачено обов`язок АТ "Укрзалізниця" надавати дозволи на курсування приватних локомотивів на коліях загального користування, а також не зазначає, якими нормами чинного законодавства врегульовано порядок надання таких дозволів, в т.ч. - нормативно-правові підстави та порядок відновлення таких дозволів; позивач під час розгляду справи судом першої інстанції підтверджував нормативно-правову неврегульованість питання оберту приватних локомотивів коліями загального користування, а також виключну компетенцію Міністерства розвитку громад та територій України, а не АТ "Укрзалізниця", на встановлення порядку обертання локомотивів і вагонів, що виходять на колії загальної мережі залізниць, а також підтверджує можливість надання (відновлення) відповідного дозволу, який є предметом позову, виключно після затвердження Міністерством такого порядку. Відповідач також слушно вказує у додаткових поясненнях на зміст листа Міністерства розвитку громад та територій України від 25.12.2024 № 2445747/10- 24 (т. 1, а.с. 180-182), у якому, зокрема, зазначено таке: "Щодо законодавчого врегулювання питання обороту приватних локомотивів, а також приватних локомотивів з вагонами (поїздів) інформуємо, що Міністерством розроблено проєкт Закону України «Про систему та особливості функціонування ринку залізничного транспорту України» (далі - законопроєкт), спрямований на створення умов для розвитку конкурентного ринку залізничних перевезень з урахуванням основних вимог законодавства Європейського Союзу. Законопроєкт визначає основні вимоги, обов`язки та права оператора інфраструктури, перевізників, основні вимоги до залізничного рухомого складу, врегульовує діяльність операторів залізничного рухомого складу та володільців рухомого складу, закріплює принцип рівноправного доступу до послуг залізничної інфраструктури, що поширюється на всіх осіб, зацікавлених в отриманні таких послуг, цей принцип гарантується на державному рівні. Законопроєкт схвалений Урядом та зареєстрований у Верховній Раді України (реєстр. № 12142 від 21.10.2024). Після прийняття Закону України «Про систему та особливості функціонування ринку залізничного транспорту України» будуть розроблені підзаконні нормативно-правові акти, зокрема, правила рівноправного доступу до інфраструктури залізничного транспорту загального користування, якими визначатимуться процедури щодо надання доступу перевізниками до інфраструктури залізничного транспорту загального користування, розподілу пропускної спроможності, доступу до об`єктів обслуговування, порядку організації перевезень в умовах конкурентного ринку залізничних перевезень та функціонування, у тому числі, приватних перевізників. Враховуючи викладене, проєкт Порядку обертання приватних локомотивів при здійсненні перевезень залізничними коліями загального користування повертається АТ «Укрзалізниця»". Таким чином, відсутність наразі норм матеріального права, які дозволяють обертання приватних локомотивів та їх експлуатацію на коліях загального користування та порядку надання саме АТ "Укрзалізниця" дозволів на таке обертання нівелює як можливість стверджувати про порушення таких норм зі сторони АТ "Укрзалізниця", так і про порушення прав ПрАТ "Івано- Франківськцемент" в цілому. Отже, підстави апеляційного оскарження, наведені скаржником в апеляційній скарзі не отримали підтвердження. Тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін. Щодо долучення нових доказів (листів АТ "Укрзалізниця" № Ц-2-1.5-18/357н-25 від 16.07.2025 та № Ц-2-1.5-18/478н-25 від 05.08.2025), суд зазначає таке. Відповідно до частин першої - третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17). Водночас така обставина як відсутність існування доказів на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанови Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №924/232/18, від 16.04.2024 у справі №922/331/23). Враховуючи наведене і те, що надані позивачем докази (листи) датовані після ухвалення судом першої інстанції оскарженого рішення, колегія суддів вирішила відхилити зазначені докази. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних висновків. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Судові витрати Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" залишити без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2025 у справі №910/5891/25 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України. Повна постанова підписана 20.01.2026. Головуючий суддя І.П. Ходаківська Судді С.В. Владимиренко А.М. Демидова