Постанова 4812 № 487/5476/21

22.01.26 22-ц/812/256/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2026 року м. Миколаїв справа №487/5476/21 провадження №22-ц/812/256/26 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання Лівшенком О. С., без участі учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2025 року, постановлену під головуванням судді Лагоди А. А. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за скаргою Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» на дії головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кириченко Галини Миколаївни, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст заявлених вимог У жовтні 2025 року Комунальне підприємство «Миколаївкомунтранс» (далі КП «Миколаївкомунтранс») звернулося до суду із вищевказаною скаргою, яку обґрунтовувало наступним. Заявник вказував, що 09 вересня 2021 року Заводським районним судом м. Миколаєва ухвалено заочне рішення про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь КП «Миколаївкомунтранс» заборгованості за надані послуги з вивезення побутових відходів у сумі 1830,30 грн та судового збору у сумі 2270,00 грн. 01 листопада 2021 року Заводським районним судом м. Миколаєва було видано виконавчий лист на виконання вказаного вище судового рішення. 01 вересня 2025 року головним державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Заводський ВДВС м.Миколаєва) Кириченко Г. М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №78972108. 24 жовтня 2025 року цим державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Стягувач зазначав, що не згоден з такими діями державного виконавця, оскільки матеріали виконавчого провадження не містять інформацію, що свідчить про здійснення державним виконавцем пошуку нерухомого та іншого майна боржника. Запити щодо виявлення рахунків боржника здійснювалися одноразово, запити щодо нерухомого майна та акти про відсутність іншого майна відсутні. Посилаючись на неналежне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та не здійснення ним заходів, необхідних для своєчасного і повного виконання рішення суду, у тому числі передбачених у ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», які не можуть бути одноразовими, КП «Миколаївкомунтранс» просило визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Заводського ВДВС м.Миколаєва Кириченко Г. М. про повернення виконавчого документа стягувачу від 24 жовтня 2025 року у виконавчому провадженні №78972108. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2025 року скаргу КП «Миколаївкомунтранс» задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Заводського ВДВС м.Миколаєва Кириченко Г. М. про повернення виконавчого листа стягувачу від 24.10.2025 у виконавчому провадженні №78972108 з виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09.09.2021 у справі №487/5476/21 про стягнення заборгованості на користь КП «Миколаївкомунтранс» з ОСОБА_1 в розмірі 1830,30 грн та судового збору в розмірі 2270 грн. Судове рішення мотивоване тим, що вчинені виконавчі дії є недостатніми та неповними, а повернення виконавчого документу передчасним. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись із ухвалою суду, Заводський ВДВС м.Миколаєва подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені скарги КП «Миколаївкомунтранс». Апелянт зазначав, що державний виконавець діяв виключно в межах своєї компетенції та відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Ним було вжито всіх дій, передбачених законом, з метою виявлення коштів на рахунках боржника, доходів та майна боржника, на яке можна звернути стягнення в рахунок погашення боргу за виконавчим документом. Водночас стягувач жодним чином не сприяв виконанню виконавчого провадження №78972108. Разом із тим повернення виконавчого документа стягувачу з підстав вказаних в постанові від 24 жовтня 2025 року не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків встановлених законом. Таким чином права стягувача КП «Миколаївкомунтранс» не було порушено. Доводи інших учасників справи КП «Миколаївкомунтранс» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошувало на тому, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а апеляційна скарга безпідставною. Фактичні обставини справи Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 вересня 2021 року задоволено позовні вимоги КП «Миколаївкомунтранс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з вивезення побутових відходів. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП Миколаївкомунтранс» заборгованість у розмірі 1830,30 грн та судовий збір у розмірі 2270 грн. 01 листопада 2021 року судом видано представнику КП «Миколаївкомунтранс» виконавчий лист №487/5476/21. На підставі заяви КП «Миколаївкомунтранс» від 28 серпня 2025 року головним державним виконавцем Заводського ВДВС м. Миколаєва Кириченко Г. М. 01 вересня 2025 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №78972108 щодо виконання виконавчого листа №487/5476/21 від 01 листопада 2021 року. В рамках виконавчого провадження №78972108 головним державним виконавцем Кириченко Г. М. одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження 01 вересня 2025 року було винесено постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та витрат на проведення виконавчих дій, арешт коштів боржника. У цей же день державним виконавцем зроблені запити щодо ОСОБА_1 та згодом отримані відповіді з Пенсійного фонду України (отримував заробітну плату у 2021 році у ТОВ «Найтек»), Державної податкової служби України (фізична особа-підприємець з такими даними в органах ДФС на обліку не перебуває; інформація щодо фізичної особи з вказаними даними в реєстрі відсутня), банківських установ (відповідь від цих установ у справі відсутня), Міністерства внутрішніх справ України (відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби). Відповідно до акту державного виконавця від 20 жовтня 2025 року виходом за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що боржника вдома не було, двері ніхто не відчинив. Встановити фактичне місце перебування боржника та виявлення його майна не представилося можливим. Згідно з актом державного виконавця від 22 жовтня 2025 року в ході здійснення виконавчого провадження з виконання виконавчого документа при перевірці майнового стану в АСВП, встановлено, що рухоме або нерухоме майно, на яке можливо звернути стягнення у боржника, відсутнє. Заробітна плата та інші доходи згідно з наданою інформацією ПФУ та ДПС у боржника відсутні або неможливо виявити доходи боржника у зв`язку з тим, що ДПСУ не ідентифіковано боржника та не надано реєстраційний номер облікової картки платника податків. У МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно не зареєстровано. 24 жовтня 2025 року головним державним виконавцем Заводського ВДВС м.Миколаєва Кириченко Г. М. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (в зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними). Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з вимогами статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження»). Стаття 10 вказаного Закону передбачає, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до ч.1 ст.18 цього Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 цієї статті). У відповідності до ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника. Касаційний господарський суд Верховного Суду у постанові від 17 лютого 2021 року у справі №904/3525/18 вказав на те, що сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника без встановлення та дослідження обставин того, що державним виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення. У свою чергу, відсутність обґрунтованого висновку стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок про відсутність такого майна у боржника. Періодичність проведення таких перевірок чітко визначена Законом України «Про виконавче провадження», тобто такі перевірки мають вчинятися державним виконавцем систематично, а не одноразово (подібний за змістом правовий висновок наведено в постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №915/1294/13, від 23 серпня 2018 року у справі №911/167/17, від 19 серпня 2019 року у справі №913/438/16. Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника та його майна може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату (наведену правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №910/25970/14). Ухвалюючи судове рішення про задоволення вимог скарги КП «Миколаївкомунтранс», суд першої інстанції виходив з того, що вчинені державним виконавцем виконавчі дії є недостатніми та неповними, а повернення виконавчого документу передчасним. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки з матеріалів справи не вбачається періодичного проведення державним виконавцем перевірок, які передбачені нормами ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження». Виходячи з положень чинного законодавства, виконавець повинен здійснювати перевірку майнового стану боржника не одноразово, а систематично у строки, визначені вказаною статтею Закону. Такого державним виконавцем Кириченко Г. М. здійснено не було, а тому у неї були відсутні підстави для повернення стягувачу виконавчого документу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню не підлягає, бо є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Локтіонова Судді Т. В. Крамаренко О. О. Ямкова Повне судове рішення складено 22 січня 2026 року.