Постанова 4803 № 212/11054/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2644/26 Справа № 212/11054/25 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2026 року м.Кривий Ріг Справа № 212/11054/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок», відповідачка ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 листопада 2025 року, яке ухвалено суддею Козловим Д.О.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 листопада 2025 року, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (надалі ТОВ «Кошельок») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором. Позовну заяву мотивовано тим, що 13.09.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2851906025-461741, підписаний електронним підписом через одноразовий ідентифікатор, за умовами якого ТОВ «Кошельок» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 8000 грн., стром на 30 день, зі сплатою відсотків за його користування за дисконтною відсотковою ставкою 1,85% на день, та за базовою процентною ставкою 2,2% на день. Приймаючи умови кредитного договору ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена з його змістом. На виконання умов кредитного договору, позичальниці було перераховано грошові кошти. Відповідачка не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості. На підставі викладеного, просив суд стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 2851906025-461741 в сумі 28280 грн., яка складається з: 8000 грн. заборгованість по кредиту; 20280 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн., та витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн. Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором у розмірі 13280 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» витрати з оплати судового збору в сумі 1137,53 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 4695,90 грн. У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Кошельок» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував що пунктом 3.6. кредитного договору, з яким позичальниця була попередньо ознайомлена та погодилася, встановлено, що сторони погодили, що факт користування позичальницею сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом строком до 10 січня 2022 року. Відповідно до умов кредитного договору лояльний період це строк (період) протягом якого позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити процент за користування кредитом (в даному випадку 30 днів). А вразі невиконання відповідачкою умов протягом лояльного періоду, зобов`язання щодо повернення кредиту продовжується на строк 90 днів. Отже, в даному випадку строк користування кредитом складає 120 днів. Оскільки, до спливу лояльного періоду у 30 днів відповідачка не виконала свій обов`язок за договором та не повернула кредит та навіть не сплатила проценти за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості, то вона продовжила користуватися кредитом після закінчення лояльного періоду, що за договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 120 днів з моменту укладення договору. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. Договору, є законним. Вважає, що позивач обґрунтовано нараховував проценти за користування кредитом в межах строку договору (кредитування) погодженому між сторонами, а саме в межах 120 календарних днів (до 10 січня 2022 року), що було здійснено ТОВ «Кошельок». Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.09.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису було укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №2851906025-461741, який підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. Згідно повідомлення ТОВ «ТАС ЛІНК», 23.09.2021 було успішно зараховано грошові кошти в сумі 8000 грн. на карту № НОМЕР_1 . Згідно довідки АТ «Таскомбанк» від 17.06.2025, грошові кошти в сумі 8000 грн. були перераховані 13.09.2021 на платіжну карту № НОМЕР_1 . Згідно відповіді АТ «Універсалбанк» № БТ/Е-14767 від 06.10.2025, на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , банком емітовано картку НОМЕР_3 , на яку 13.09.2021 відбулось зарахування грошових коштів в сумі 8000 грн. Відправник коштів «Кошельок». Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 виникли правовідносини внаслідок укладення кредитного договору. Відповідачка ОСОБА_1 належним чином не виконала взятих на себе зобов`язань, заборгованість за договором споживчого кредиту добровільно не погашена. Таким чином, слід стягнути заборгованість за тілом кредиту та за процентами в межах строку дії договору. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України). За змістом ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України, кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору. Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами. Частинами 2, 3 ст.1054ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу ч. 1ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII(далі - Закон №675-VIII). Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону №675-VIII, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У справі, яка переглядається, встановлено, що 13.09.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2851906025-461741, підписаний електронним підписом через одноразовий ідентифікатор, за умовами якого ТОВ «Кошельок» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 8000 грн., стром на 30 день, зі сплатою відсотків за його користування за дисконтною відсотковою ставкою 1,85% на день, та за базовою процентною ставкою 2,2% на день. 23.09.2021 було успішно зараховано грошові кошти в сумі 8000 грн. на карту № НОМЕР_1 , власницею якої є відповідачка ОСОБА_1 . Таким чином, кредитор свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачці кредит у розмірі, погодженому сторонами. Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти. Позивач, пред`явивши вимогу про стягнення заборгованості, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальниця), стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками. У розрахунку заборгованості зазначено, що сукупна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 28 280,00 грн., що складається з наступного: заборгованість за сумою кредиту - 8 000,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою за період з 13.10.2021 по 10.01.2022 - 20 280,00 грн. Визначаючи заборгованість за відсотками у розмірі 20 280,00 грн, позивач обґрунтовував цей розрахунок, пославшись на погоджені сторонами п. 3.6, 3.7, 3.8 кредитного договору, за якими строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, переноситься на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 календарних днів. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність нарахування ТОВ «Кошельок» відсотків за користування позичальницею кредитом після встановленого строку користування ним з огляду на таке. За умовами договору відповідач отримала кредит у сумі 8 000 грн строком на 30 днів. Зокрема, п. 2.1 договору встановлено, що кредит надається на 30 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. Згідно п. 1.3.3 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до пункту 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів за користування кредитом. Тобто, ініціативу щодо продовження строку дії договору мав виявити саме позичальник, сплативши протягом лояльного періоду всі фактично нараховані відсотки за користування коштами. Графік розрахунків за кредитним договором №2851906025-461741 від 13.09.2021 свідчить про те, що грошові кошти надано ОСОБА_1 на період з 13.09.2021 по 12.10.2021, сума кредиту 8 000 грн, проценти за користування кредитом у розмірі 1,85% від суми кредиту. Водночас згідно з п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом. У справі, яка переглядається, апеляційним судом, встановлено, що докази, які свідчать про вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених п. 2.2 договору (оплати протягом лояльного періоду (30 днів) всіх відсотків, фактично нарахованих за користування кредитом, у матеріалах справи відсутні, тобто відповідачкою не вчинялися дії, які свідчили б про її намір продовжити строк кредитних правовідносин з позичальником. За розрахунком заборгованості, наданим позивачем, сума відсотків, нарахованих в межах лояльного періоду (30 днів), у декілька разів (два і більше) перевищує суму відсотків, нарахованих за продовжений строк користування позикою. За змістом ч. 3, 4 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів. Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником. Колегія суддів вважає, що оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору щодо строку його дії 20 дні відповідно до п. 2.1 договору чи 120 днів (30 дні + 90 днів продовження строку в контексті ст. 212 ЦК України) відповідно до п. 3.6, 3.7, 3.8 договору та процентної ставки, тому у даному випадку потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem. Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 зазначив, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party). Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17). Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7 договору) та процентної ставки (п. 3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин. Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування. У цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12). Ураховуючи наведене, колегія суддів виходить з того, що починаючи з 13 жовтня 2021 року у ТОВ «Кошельок», як кредитодавця, відсутнє право нараховувати відсотки за кредитним договором № 2851906025-461741 від 13 вересня 2021 року . Колегія суддів виходить також з того, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами, зокрема, 30 календарні дні та 2,20 % в день від суми кредиту за час користування ним. Таким чином, зміст п. 3.6 договору прямо суперечить змісту п. 2.1 договору та графіку розрахунків та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції. У справі, що переглядається, позивач не заявляв до стягнення з відповідачки неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат в порядку, встановленому ч. 2 ст. 625 ЦК України, як наслідок прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому ст. 1048 ЦК України, що не відповідає умовам договору. Враховуючи наведене суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Кошельок». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - залишити без задоволення. Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 листопада 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 21 січня 2026 року. Головуючий: Судді: