Постанова 4817 № 594/905/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 594/905/25Головуючий у 1-й інстанції Зушман Г.І. Провадження № 22-ц/817/19/26 Доповідач - Хома М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючої- Хома М.В. суддів - Гірський Б. О., Костів О. З., розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" на заочне рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 10 вересня 2025 року, ухвалене суддею Зушман Г.І., дата складення повного тексту 15 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,- ВСТАНОВИВ: У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду із вказаним позовом. В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 12.07.2021 року ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 3567997, згідно умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 20 000 грн. 27.10.2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» уклали Договір відступлення прав вимоги №78-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3567997 від 12.07.2021 року. Сума заборгованості відповідачки становить 89500 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 20000 грн, заборгованість за відсотками 67500 грн, заборгованість за комісією 2 000 грн. На підставі наведеного, просили стягнути з відповідачки вищезазначений розмір заборгованості за кредитним договором. Заочним рішення Борщівського районного суду від 10.09.2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №3567997 від 12.07.2021 в розмірі 27 500 грн, з яких: 20000,00 грн заборгованості за тілом кредиту; 7500,00 грн - заборгованості за процентами. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати в сумі 744,19 грн. судового збору та 3500,00 грн на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ ФК «Кредит-Капітал» просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. Вказує на те, що відповідачка підписала кредитний договір, тому вона була ознайомлена з строком кредитування, розміром відсоткових ставок та умовами кредитування, відповідно передбачала наслідки укладеного кредитного договору № 3567997 від 12.07.2021 року. Оскільки ОСОБА_1 продовжила користуватись кредитними коштами після строку, визначеного в п.1.3. кредитного договору, тому до неї було застосовано пролонгацію на стандартних базових умовах, передбачену п. 2. 3. 1. 2. кредитного договору, а тому строк кредитування було продовжено на 60 днів. Зазначає, що до договору про споживче кредитування може бути включена умова щодо сплати комісії за надання кредиту, оскільки ЗУ «Про споживче кредитування» не забороняє встановлювати в договорі комісії, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 20.01.2026 року засобами поштового зв`язку до Тернопільського апеляційного суду з Борщівського районного суду надійшли додатки до позовної заяви в паперовій формі у даній цивільній справі на 39 аркушах, що стверджується супровідним листом №594/908/25/567/2026 від 19.01.2026 року. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Обставини справи. Судом встановлено, що ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 12.07.2021 року року уклали договір про споживчий кредит №3567997, відповідно до умов якого Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору 20000 грн., а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором (п.1.1). Кредит надається загальним строком на 30 днів з 12.07.2021 року (строк кредитування), термін повернення кредиту 11.08.2021 року (пункти 1.3, 1.4). Проценти за користування кредитом 7500 грн нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Стандартна (базова) ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.6 договору), тип процентної ставки за договором - фіксована (п. 1.7 договору). В п.2.3 договору сторони визначили порядок пролонгації договору та пільгового періоду. Анкета-заява на кредит містить відомості щодо погодження отримання кредиту відповідачкою. Договір підписаний позичальником аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора Z87581 12.07.2021, який надісланий на номер 380963882746. Згідно із додатку №1 до договору про споживчий кредит №3567997 від 12.07.2021 року, який є графіком платежів, зазначено дату платежу 11.08.2021 року та суму до сплати: кредит 20 000 грн; комісія за надання кредиту 2000 грн.; проценти 7500 грн. Як вбачається із платіжного доручення №51063475 від 12.07.2021 грошові кошти в сумі 20000 грн 12.07.2021 року було перераховано ОСОБА_1 згідно договору №3567997 на картку №516875*17, платник - ТОВ «Мілоан», що також підтверджується листом АТ КБ «Приватбанк» від 04.08.2025 №20.1.0.0.0/7-250728/95596-БТ. ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 27.10.2021 року уклали договір про відступлення прав вимоги №78-МЛ відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступає (передає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором та боржниками. Відповідно до п.6.2.3. Договору відступлення прав вимоги №78-МЛ, права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. Відповідно до п.7.1 вищевказаного договору, в якості компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги, новий кредитор протягом 5 робочих днів від дати підписання цього договору сплачує кредиторові плату в розмірі, що станом на дату підписання сторонами цього договору складає 3169642,16 грн. Згідно платіжного доручення № 47818 від 27.10.2021 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило ТОВ «Мілоан» грошові кошти в сумі 3169642,16 грн. за відступлення права вимоги згідно з договором №75-МЛ/Т від 19.08.2021 року. Як вбачається з копії Акту приймання-передачі Реєстру Боржників до Договору відступлення прав вимоги №78-МЛ від 27.10.2021 року, ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло Реєстр Боржників від 27.10.2021, складений за формою згідно з Додатком № 1 до Договору. Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору про відступлення прав вимог №78-МЛ від 27.10.2021 року до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», зокрема, перейшло право вимоги за договором про споживчий кредит від 12.07.2021 року року №3567997, позичальником за яким є ОСОБА_1 , сума виданого кредиту 89500 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 20000 грн, заборгованість за відсотками 67500 грн, заборгованість за комісією 2 000 грн. Боржнику ОСОБА_1 10.07.2025 року направлялася досудова вимога щодо погашення заборгованості за кредитним договором. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України). Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина друга статті 1056-1 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст. ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за тілом кредиту у розмірі 20000 грн та за відсотками, нарахованими в межах строку дії кредитного договору 30 днів у сумі 7500 грн. При цьому, суд першої інстанції вважав, що нарахування відсотків поза межами строку кредитування, у тому числі і автопролонгації на підставі п.2.3.1.2 договору, є неправомірним. Також місцевий суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії за видачу кредиту, виходив з того, що у кредитному договорі позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту тому, суд вважав, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частини першої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Колегія суддів в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, строк дії кредитного договору становив 30 днів і закінчився 11.08.2021 року, тому нарахування відсотків поза межами строку дії договору, починаючи з 11.08.2021, є необґрунтованим, а вимоги позивача про їх стягнення безпідставними. Крім того, суд обґрунтовано відмовив у стягненні комісії, оскільки позивачем не доведено наявність та зміст додаткових чи супутніх послуг кредитодавця, за які така комісія підлягала сплаті, а отже відповідна умова кредитного договору є нікчемною відповідно до ч. 1 ст. 11 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Відтак рішення суду першої інстанції про стягнення лише тіла кредиту та процентів, нарахованих у межах строку дії договору, є законним і обґрунтованим. Щодо доводів апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення комісії за надання кредиту, колегія суддів зазначає наступне. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні даного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.5.1. Кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплати комісію в розмірі 2000 грн. за надання кредиту є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку. Позикодавцем в договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 , та за які кредитором встановлена комісія. Враховуючи, що кредитор не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення заборгованості по комісії за надання кредиту є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23, у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 754/644/21. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за комісією у розмірі 2 000 грн. Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення відсотків за користування кредитом з 11.08.2021 року, на думку колегії суддів є неспроможними, виходячи із наступного. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.28). На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту, кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Так, згідно пункту 1.3 Кредитного договору кредит надається на 30 днів з 12.07.2021 року по 11.08.2021 року - термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом. Пунктом 2.3.1.2 договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що вказаний пункт не передбачає вчинення відповідачем активних дій для пролонгації договору, а відповідач визначив, що сам факт прострочення виконання зобов`язання є такими діями та відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору). Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що поведінка не може бути одночасно неправомірною так і правомірною, відтак невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань не може бути підставою для звільнення від відповідальності боржника, тим більше розглядатися як «відкладальна умова», яка може й не настати, оскільки в розумінні частини першої статті 212 ЦК України, відкладальною є саме та обставина, щодо якої невідомо чи настане вона чи ні. Таким чином, суд першої інстанції слушно вважав, що пункт 2.3.1.2 договору не свідчить про продовження строку кредитування та можливість нарахування відсотків. Добросовісний кредитор укладаючи договори зі споживачем розраховує на повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом в межах погодженого сторонами договору строку, відповідно й обов`язком споживача у такому договорі визначено своєчасну сплату кредиту. У зв`язку із цим, несвоєчасне повернення відповідачем кредиту чи її відсутність є саме порушенням споживачем договірних зобов`язань за укладеним договором, а не відкладальною умовою. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Доказів того, що позичальник ініціювала продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту та у зв`язку з цим сплачувала комісії, визначені п. 2.2.1 Договору, матеріали справи не містять. В іншому випадку, у разі не повернення кредитних коштів у визначений договором 30-денний термін, договір передбачає збільшену процентну ставку за подальше користування кредитними коштами. Не дивлячись на те, що підвищені проценти за користування кредитними коштами, в договорі визначається як стандартна процентна ставка (п. 1.6 договору), очевидним є факт, що її нарахування передбачене у разі не виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме не повернення кредитних коштів у встановлений п. 1.3 договору строк кредитування) 30-денний термін, тобто фактично є санкцією. Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника (п. 2.2.1 договору) за змістом укладеного договору, пов`язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений п. 1.3 договору строк, що не узгоджується з Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною. Таким чином, колегія суддів вважає, що неповернення позичальником кредитних коштів у визначений п. 1.3 договору строк, за відсутності активних дій відповідача, визначених п. 2.2.1 договору (сплати комісій за продовження дії договору), є неправомірною поведінкою, а саме неповерненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 30-денного періоду кредитування проценти, визначені за користування кредитними коштами у розмірі встановленому договором. У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання настає відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України. Тому, нарахування відсотків поза межами строку кредитування, у тому числі і автопролонгації на підставі п.2.3.1.2 договору є неправомірним. Відтак, суд першої інстанції правильно вважав, що підтвердженим розміром відсотків є 7500 грн. (250 х 30 днів). Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, надав доказам правильну правову оцінку, відтак рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" залишити без задоволення. Заочне рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 10 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Постанову суду апеляційної інстанції складено 21 січня 2026 року. Головуюча Хома М.В. Судді Гірський Б. О. Костів О.З.