Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/19115/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/19115/24 пров. № А/857/13120/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Носа С.П.; суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.; розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі № 380/19115/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,- суддя у І інстанції Хома О.П., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області про відмову у призначенні пенсії №103950005961 від 29.08.2024 в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 30.07.1983 по 01.04.1997 та з 01.02.2003 по 01.10.2003 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 14.03.1986; зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 30.07.1983 по 01.04.1997 та з 01.02.2003 по 01.10.2003 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 14.03.1986; зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, що буде надана судом у винесеному рішенні, за наслідками розгляду цього адміністративного позову. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що позивач, 21.08.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI (далі Закон №1058-VI). До заяви позивачем долучено трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 від 14.03.1986, відповідно до записів якої ОСОБА_1 30.07.1983 прийнятий в члени колгоспу ім. Сніцера села Триліси Фастівського району Київської області на посаду шофера автобуса рішенням від 13.08.1983 №410 та 01.04.1997 звільнений з членів колгоспу за власним бажанням рішенням від 03.06.1997 №5. Також 01.02.2003 наказом №7 прийнятий на роботу у Фермерське господарство «Фастівське», з якого наказом №4 звільнений 01.10.2003. ГУ ПФУ у Львівській області за правилами екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення від 29.08.2024 №103950005961 про відмову в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 з підстав відсутності визначеного статтею 26 Закону №1058-VI необхідного страхового стажу у 31 років, який у позивача становить лише 20 років 02 місяці та 23 дні. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 з 30.07.1983 по 01.04.1997 у зв`язку із відсутністю інформації про встановлений мінімум трудової участі у господарстві та фактично відпрацьовані вихододні. Та період роботи з 01.02.2003 по 01.10.2003, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Позивач не погоджуючись з такими діями відповідача, звернувся до суду з даним позовом. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI (далі Закон №1058-VI). Згідно частини четвертої статті 24 Закону №1058-VI періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1058-VI за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Згідно статті 4 Закону №1058-VI виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону №1058-VI страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно частини другої статті 24 Закону №1058-VI страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Статтею 26 Закону №1058-VI визначено умови призначення пенсії за віком. Згідно частини 1 статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу… з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.08.2024 тобто після досягнення 60-річного віку, звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області з заявою про призначення пенсії за віком. Для призначення пенсії позивачем подано пенсійному органу трудову книжку серії НОМЕР_1 , відповідно до записів якої ОСОБА_1 30.07.1983 прийнятий в члени колгоспу ім. Сніцера села Триліси Фастівського району Київської області на посаду шофера автобуса рішенням від 13.08.1983 №410 та 01.04.1997 звільнений з членів колгоспу за власним бажанням рішенням від 03.06.1997 №5; 01.02.2003 наказом №7 прийнятий на роботу у Фермерське господарство «Фастівське», з якого наказом №4 звільнений 01.10.2003. Оскільки позивач вперше звернувся за призначенням пенсії за віком 21.08.2024, то відповідно до вимог частини першої статті 26 Закону №1058-VI право на призначення пенсії обумовлено наявністю 31 року страхового стажу. Пазом з тим, спірним рішенням відповідача позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком саме з підстав відсутності у нього необхідного 31-річного страхового стажу, до якого пенсійним органом не зараховано період роботи позивача з 30.07.1983 по 01.04.1997 у зв`язку із відсутністю інформації про встановлений мінімум трудової участі у господарстві та фактично відпрацьовані вихододні. Та період роботи з 01.02.2003 по 01.10.2003 оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки гарантує Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII). Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), відповідно до якого за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку№637). Судом першої інстанції вірно встанволено, що у позивача наявна трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_1 , яка містить чіткі записи про спірний період роботи з 30.07.1983 по 01.04.1997 в колгоспі ім. Сніцера села Триліси Фастівського району Київської області на посаді шофера автобуса та період роботи з 01.02.2003 по 01.10.2003 у Фермерському господарстві «Фастівське»: про прийом на роботу та звільнення, з посиланням на рішення та накази, які скріплені печаткою. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права. Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду. Аналогічна правова позиція відображена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, а також від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а. Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом в постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19. Згідно підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань. Враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Проте, ГУ ПФУ у Львівській області таким правом не скористалося. Жодних дій на отримання підтверджуючих документів для зарахування спірного стажу не вчинило. Натомість, позивач вчинив усі належні від нього дії, спрямовані на отримання документів, підтверджуючих його трудовий стаж. 03.09.2024 представник позивача шляхом направлення адвокатського запиту звернулася до Архівного відділу Фастівської районної державної адміністрації Київської області за архівною довідкою для підтвердження встановленого мінімуму вихододнів по колгоспу ім. Сніцера села Триліси Фастівського району Київської області за період з 30.07.1983 по 01.04.1997 та фактично відпрацьовані вихододні. Архівний відділ Фастівської районної державної адміністрації Київської області надав відповідь від 03.09.2024 №05-03/190в по встановлений мінімум вихододнів в колгоспі на наступні роки: 1983, 1984, 1986, 1987, 1989, 1990. Одночасно повідомлено про те, що в документах вищезазначеного архівного фонду за 1988, 1991-1997 роки відомостей про встановлений мінімум вихододнів в колгоспі на рік не зазначено. Верховний Суд у постанові від 30.09.2021 у справі № 300/860/17 зазначив «[…] За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже й не може впливати на її особисті права. Водночас працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та у свою чергу неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист у частині призначення пенсії за віком. […]». Отже, інші документи мають надаватися в разі, коли взагалі відсутні відомості в трудовій книжці про працю громадян у спірний період. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 04.03.2020 у справі №367/945/17. Щодо доводів відповідача про відсутність інформації про нарахування та сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, суд зазначає наступне. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 316/1392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Законодавством не передбачена відповідальність застрахованої особи - найманого працівника за невиконання страхувальником - роботодавцем обов`язку сплати страхових внесків. При цьому, найманий працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії особи періодів її роботи на такому підприємстві. Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. У випадку невиконання страхувальником обов`язку щодо сплати єдиного внеску, в тому числі порушення строків його сплати, законодавством передбачає відповідальність страхувальника, шляхом сплати недоїмки, штрафу та пені на вимогу органу доходів і зборів, встановлюючи можливість виконання такої вимоги як виконавчого документа державною виконавчою службою та наділяючи орган доходів і зборів правом звернення до суду з позовом про стягнення такої недоїмки. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 01.0.2021 у справі № 423/757/17 та від 31.03.2021 у справі № 242/5696/16-а, за умови підтвердження пільгового стажу, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав. Відомостями трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 підтверджується робота позивача з 01.02.2003 по 01.10.2003 у Фермерському господарстві «Фастівське». Відповідачем не заперечується період роботи позивача з 01.02.2003 по 01.10.2003 у ФГ «Фастівське». Період роботи позивача з 01.02.2003 по 01.10.2003 відповідачем не зараховано до пільгового стажу з підстав несплати страхувальником єдиного соціального внеску. Отже, враховуючи те, що обов`язок зі сплати страхових внесків покладено роботодавця, тобто на ФГ «Фастівське», то вказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність не зарахування відповідачем періоду роботи позивача з 30.07.1983 по 01.04.1997 в колгоспі ім. Сніцера села Триліси Фастівського району Київської області на посаді шофера автобуса та періоду роботи з 01.02.2003 по 01.10.2003 у Фермерському господарстві «Фастівське», що призвело до прийняття ГУ ПФУ у Львівській області рішення від 29.08.2024 №103950005961 про відмову у призначенні пенсії за віком та порушення права позивача на призначення пенсії згідно до частини першої статті 26 Закону №1058 IV. Отже, рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 29.08.2024 №103950005961 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям до такого роду рішень та порушує право позивача на призначення пенсії за віком, тому таке рішення слід визнати протиправним, задовольнивши першу позовну вимогу. Відповідно до висловленої Верховними Судом у постанові від 29.01.2021 у справі №646/6177/17 позиції, яка в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при розгляді цієї справи, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою ефективного захисту права позивача другу та третю позовну вимогу, які є похідними від першої позовної вимоги, слід задовольнити шляхом зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 30.07.1983 по 01.04.1997 та з 01.02.2003 по 01.10.2003 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 14.03.1986 та призначити пенсію за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі № 380/19115/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук