Постанова 4815 № 569/20991/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 січня 2026 року м. Рівне Справа № 569/20991/24 Провадження № 22-ц/4815/31/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Ковальчук Н. М., суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С. секретар судового засідання Маринич В. В. учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго», відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Сулковського Богдана Павловича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 травня 2025 року, ухвалене в м. Рівне у складі судді Тимощука О. Я. повним текстом, в с т а н о в и в: У жовтні 2024 року ТзОВ "Рівнетеплоенерго" звернулося у суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Мотивуючи свій позов, товариство вказувало, що здійснює відпуск теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання в квартиру АДРЕСА_1 , за якою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на відповідачів. Зобов`язання щодо своєчасного внесення поточних платежів за отримані послуги відповідачі не виконують, станом на 01.10.2024 року(за період з 01.11.2009 року по 30.09.2024 року) виникла заборгованість за надані ТзОВ «Рівнетеплоенерго» послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 90 094,40 грн. Просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 90 094,40 грн., пеню за несвоєчасну оплату в розмірі 2 451,93 грн., інфляційні витрати в розмірі 5 650,37 грн., три процента річних від простроченої суми в розмірі 2 009,87 грн. та понесені судові витрати в розмірі 3 028,00 грн. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 травня 2025 року позовні вимоги ТзОВ «Рівнетеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено повністю. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь ТзОВ «Рівнетеплоенерго» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в розмірі 90 094 грн. 40 коп.; пеню в розмірі 2 451,93 грн.; інфляційні втрати в розмірі 5 650,37 грн.; три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 2 009,87 грн. Стягнуто з відповідачів на користь ТзОВ «Рівнетеплоенерго» судовий збір по 1 009,33 грн. з кожного. Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник відповідачів адвоката Сулковський Б. П. оскаржив його в апеляційному порядку. Посилається на те, що за обставинами суд стягнув заборгованість поза межами строку позовної давності. Суму боргу позивач розрахував з 2009 року. Про застосування позовної давності стороною відповідача було заявлено у судовому засіданні. Верховний Суд у постанові від 30.03.2020 року по справі № 437/2726/13-ц вказав, що оплата боржником чергового платежу не є підставою для переривання строку позовної давності. Згідно із Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258, 363, 559, 681, 728, 1293 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У п. 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину. Загальновідомим є той факт, що з 12 березня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин, на період дії якого та протягом 30 днів з дня його відміни Законом № 530-ІХ від 17 березня 2020 року було заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Карантин на всій території України тривав з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями)). Позовна давність по заборгованості в сумі 25 915, 14 грн у період з грудня 2009 року по березень 2017 року сплила, а тому дія п. 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо продовження позовної давності не поширюється на цей період. Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період дії воєнного стану перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Цей нормативний акт підлягає застосуванню з 24 .02.2022 по 29.12.2023. З цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково на суму 64874,30 грн., в решті вимог відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відхилити як безпідставну. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, апеляційний суд прийшов до слідуючих висновків. Ухвалюючи рішення, про задоволення позову повністю, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином та у повному обсязі надає відповідачам послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, однак відповідачі не виконують свого обов`язку по оплаті цих послуг, внаслідок чого за ними утворилася заборгованість з грудня 2009 року по вересень 2024 року в розмірі 90 094,40 грн., а через невиконання грошових зобов`язань позивач має право на стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України та пені відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України. З таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується частково. Відповідно до частини третьої статті 13 Конституції України, з якою кореспондується частина четверта статті 319 ЦК України, власність зобов`язує, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України). Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, а також Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який набув чинності з 10 грудня 2017 року, та Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII, який набув чинності з 01 липня 2015 року. Відповідно до частин першої, другої шостої статті 19 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, зараз і надалі - у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 3 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV). Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII). Судом встановлено: послуги з постачання теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання у житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 надає ТзОВ «Рівнетеплоенерго». За вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Як вбачається з Витягу інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 399276579 від 15.10.2024 року власником об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Розрахунок вартості наданих позивачем послуг з теплопостачання здійснюється відповідно до тарифів затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради № 6 від 04 січня 2011 року та постановами НКРЕКП «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ТзОВ «Рівнетеплоенерго» № 442 від 23 квітня 2014 року зі змінами затвердженими постановою НКРЕКП № 569 від 23 травня 2014 року, постановою НКРЕКП № 664 від 13 червня 2014 року та № 1171 від 31 березня 2015 року. Постановою НКРЕКП № 1101 від 09 червня 2016 року та № 1536 від 28 грудня 2017 року, № 1791 від 11 грудня 2018 року. Відповідачі допустили заборгованість по оплаті послуг опалення та гарячого водопостачання. Відповідно до витягу оборотної відомості по особовому рахунку № НОМЕР_1 споживачами за період 01.11.2009 року по 30.09.2024 року оплата за вказані послуги здійснювалась не належним чином, а тому станом на 01 жовтня 2024 року виникла заборгованість за надані ТзОВ «Рівнетеплоенерго» послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 90 094,40 грн. Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (належне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (стаття 611 ЦК України). З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Верховний Суд зауважував, що закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові (постанова Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц). З урахуванням встановленого судом першої інстанції факту невиконання відповідачами зобов`язань по сплаті коштів за надані житлово-комунальні послуги з 2009 року, що не спростовується відповідачем на підставі належних, достатніх та допустимих доказів, місцевий суд, з висновками якого погоджується апеляційний суд, дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості з урахуванням передбаченої договором пені, 3 % річних від простроченої суми та індексу інфляції та пені. Колегія суддів погоджується з висновками суду про неспростування відповідачами наявних у справі розрахунків суми основного боргу, наданих виконавцем послуг. Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України одними з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність. Відповідно до положень частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Водночас, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції поданої представником відповідачів заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності, неправомірності нарахування пені у період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни. Загальновідомим є той факт, що з 12 березня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин, на період дії якого та протягом 30 днів з дня його відміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ від 17 березня 2020 року, булозаборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Карантин на всій території України тривав з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями)). З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на безпідставність включення до періоду нарахування пені періоду березень - серпень 2020 року. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Звертаючись до суду у жовтні 2024 року, ТзОВ просила суд стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за період з листопада 2009 року по вересень 2024 року. Представник відповідачів грудня 2024 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності, передбаченої частиною першою статті 257 та пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України (а.с.20). З урахуванням наведеного, вимоги щодо стягнення заборгованості за наданими послугами, 3% річних та інфляційних втрат та пені до квітня 2017, є такими, що заявлені з пропуском позовної давності, тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині зменшення розміру стягнення: основної суми боргу з «90 094 гривні» до 52 822 гривні; пені з «2 451 гривня 93 копійки» до 1496 гривень 98 копійок; інфляційних втрат з «5 650 гривень 37 копійок» до 3448 гривень 33 копійки; три відсотки річних від простроченої суми з «2 009 гривень 87 копійок» до 1231 7 14 копійок. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Керуючись ст. ст. 367, 376, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Сулковського Богдана Павловича задовольнити частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 травня 2025 року змінити. Зменшити суму стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання: - основну суму боргу з «90 094 (дев`яносто тисяч дев`яносто чотири) гривні» до 52 822 (п`ятдесят дві тисячі вісімсот двадцять дві) гривні; - пеню з «2 451 (дві тисячі чотириста п`ятдесят одна) гривня 93 копійки» до 1496 (одна тисяча чотириста дев`яносто шість) гривень 98 копійок; - інфляційні втрати з «5 650 (п`ять тисяч шістсот п`ятдесят) гривень 37 копійок» до 3448 (три тисячі чотириста сорок вісім) гривень 33 копійки; - три відсотки річних від простроченої суми з «2 009 (дві тисячі дев`ять) гривень 87 копійок» до 1231 (одна тисяча триста одна) 14 копійок. У решті рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 січня 2026 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Хилевич С. В. Шимків С. С.