Постанова Київський апеляційний суд № 363/4847/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи № 363/4847/25 Головуючий у суді першої інстанції - Шубочкіна Т.В. Апеляційне провадження № 22-ц/824/2678/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 січня 2026 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Невідома Т.О., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 02 вересня 2025 року по цивільній справі за позовом Вишгородської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Дніпровське-Тетерівське державне лісомисливське господарство про витребування земельних ділянок лісового фонду із чужого незаконного володіння, встановив: У серпні 2025 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом, в якому просив: витребувати на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:140:6001, площею 0,1444 га; витребувати на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:138:6002, площею 0,1397 га. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 22 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення її недоліків, а саме: внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми у розмірі оцінки (експертно-грошової оцінки земельної ділянки), здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель», чинної на дату подання позовної заяви, і додати до позову вказані документи. 01 вересня 2025 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області подав до суду першої інстанції заяву, в якій виклав свої пояснення щодо підстав залишення позовної заяви без руху та просив відкрити провадження у справі. Посилався на те, що вирішення питання щодо добросовісності/недобросовісності відповідача у спірних правовідносинах здійснюється судом на стадії ухвалення рішення та суд не може відхиляти ці твердження на стадії розгляду справи. Невнесення прокурором вартості майна виключає можливість постановлення рішення про витребування майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення рішення про витребування майна у недобросовісного набувача. Стверджував про обізнаність відповідача щодо незаконності набуття ним у приватну власність земельної ділянки та його недобросовісність у спірних правовідносинах, що виключає застосування ст. 388 ЦПК України. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02 вересня 2025 року позовну заяву керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області визнано неподаною та повернуто позивачу. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Вишгородська окружна прокуратура Київської області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 02 вересня 2025 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що за змістом норм Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» вбачається, що механізм компенсації вартості майна, яке незаконно вибуло з володіння держави чи територіальної громади, застосовується виключно у разі, якщо відповідачем за позовом прокурора є добросовісний набувач. Однак, у даному випадку добросовісність відповідачів виключається виходячи з того, що вони в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу, природних ознак (наявності лісової/деревної рослинності) спірної земельної ділянки знали або, проявивши розумну обачність, могли і зобов`язані були знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону. Спірні земельні ділянки є земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані в 256 кварталі Овдієвонивського лісництва Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства. Прокурор у позовній заяві вказував, що відповідачі не є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок і саме такому правовому обґрунтуванню позовних вимог має надаватися оцінка судом. Як висновок, спірні земельні ділянки повністю накладаються на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства, тому ефективним способом захисту порушеного права у даних правовідносинах є заявлення віндикаційного позову про витребування спірної земельної ділянки відповідно до вимог ст. 387 ЦК України, а не ст. 388 ЦПК України. Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходили, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. За правилами ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п.6 ч.1 ст.353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ, а тому в силу положень ст. ст. 390, 391 ЦК України, п. 2 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 4292-ІХ, прокурор мав усунути недоліки позовної заяви шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, і додати до позову вказані документи, однак прокурор не вжив заходів щодо усунення визначених в ухвалі суду від 22 серпня 2025 року недоліків, обмежившись наведенням власного бачення відповідної правової ситуації. Враховуючи те, що судовий розгляд у даній справі стосується позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки у набувача, який може бути визнаний судом добросовісним, суд буде зобов`язаний здійснити передбачені ч. 5 ст. 390 ЦК України дії щодо забезпечення права відповідача на компенсацію. Оцінюючи доводи прокурора, який стверджує, що відповідач є недобросовісним набувачем, на якого не можуть поширюватися гарантії, передбачені ч. 5 ст. 390 ЦК України, в межах відповідної стадії судового розгляду, суд зауважив, що поза увагою прокурора залишилась відсутність у суду процесуальної можливості наперед встановити добросовісність, чи недобросовісність набувача, яким є відповідач. При цьому належний висновок щодо добросовісності, чи недобросовісності відповідача, суд має право викласти лише у судовому рішенні, постановленому за наслідками судового розгляду. Отже, суд має вжити всіх, передбачених законом заходів з метою захисту прав відповідача, як потенційно добросовісного набувача. Крім того, з урахуванням спеціальної мети Закону № 4292-ІХ, спрямованої на виконання державою Україною міжнародних зобов`язань у галузі гарантування прав і свобод людини, а також внесення вказаним законом відповідних змін як до матеріальних, так і до процесуальних нормативних актів, суд вважає, що Закон № 4292-ІХ є спеціальним законом, який має перевагу над загальним. Колегія суддів не погоджується з цими висновками суду першої інстанції з таких підстав. За правилом ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України. До основних засад (принципів) цивільного судочинства належать зокрема диспозитивність, змагальність сторін та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 2 ЦПК України). У частинах 1, 2 ст. 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України). Водночас потрібно враховувати, що право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у статтях 175, 177 ЦПК України. Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ від 12 березня 2025 року, згідно з яким ст. 390 ЦК України доповнено частиною 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Частину 4 ст. 177 ЦПК України доповнено абз. 2 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Абзацом 1 та 2 ч. 2 ст. 185 ЦПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму. Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтях 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. У позовній заяві керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області ціна позову була визначена в розмірі 2258 грн, до позовної заяви додані докази сплати судового збору, виходячи із зазначеної ціни позову. Відповідно до положень статей 175, 176 ЦПК України саме позивач визначає ціну позову. ЦПК України не містить вимог щодо надання позивачем до позовної заяви звіту або висновку про оцінку майна, яке є предметом позову. Разом з тим, частиною 2 ст. 176 ЦПК України визначено, що якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Встановивши, що вартість земельних ділянок, які просить витребувати прокурор, вочевидь не відповідає ринковій і доказів ринкової вартості даних ділянок прокурор не надає, суд першої інстанції на виконання вимог ч. 2 ст. 176 ЦПК України не був позбавлений можливості визначити суму судового збору, що підлягає сплаті у максимальному розмірі, встановленому законом для вимог майнового характеру. На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та залишив позовну заяву без руху з підстав не надання доказів вартості земельних ділянок, що є правом особи, яка звертається до суду. Крім того, з позовної заяви вбачається, що прокурор пред`явив позов до відповідача, як до недобросовісного набувача. Залишаючи позовну заяву без руху з підстав не дотримання прокурором вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України, а саме не надання доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, суд першої інстанції залишив поза увагою, що надання таких доказів прокурором передбачено виключно у разі пред`явлення вимог про витребування майна у добросовісного набувача, про що зазначено в зазначеній нормі закону. З огляду на неможливість перевірки добросовісності (недобросовісності) набувача земельних ділянок на стадії відкриття провадження у справі, вказана вимога суду першої інстанції є помилковою. Обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення ч. 5 ст. 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги ч. 5 ст. 390 ЦК України не підлягають застосуванню. У випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення ч. 5 ст. 390 ЦК України не застосовуються. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування ч. 5 ст. 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої ст. 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 127/8274/24 (провадження № 61-11478св25). Вирішуючи питання про залишення позовної заяви без руху, суд повинен був виходити з позовних вимог прокурора, а саме, що в позові ставиться питання про витребування земельних ділянок у відповідачів, як недобросовісних набувачів. Зазначена мотивація позову не дає суду підстав до застосування ч. 4 ст. 177 ЦПК України, а саме вважати, що до позовної заяви прокурор має надати докази внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна. В даному випадку, встановивши під час розгляду справи по суті не обґрунтованість доводів прокурора в частині недобросовісності відповідача, як набувача спірної земельної ділянки, факт відсутності внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна (ч. 4 ст. 177 ЦПК України) матиме наслідком відмову в задоволенні позову, незалежно від його обґрунтованості по суті. Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що залишення позову без руху з підстав, наведених судом першої інстанції, є не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам ст. 177 ЦПК України. Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З урахуванням викладеного, ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статями 369, 374, 379 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації задовольнити. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 02 вересня 2025 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: В.А. Нежура Судді: С.М. Верланов Т.О. Невідома