Постанова 4824 № 369/12305/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 січня 2026 року м. Київ провадження № 22-ц/824/2348/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів: Шкоріної О. І., Саліхова В. В., при секретарі Мудрак Р. Р., за участі: представника позивача - адвоката Ткаченко О. В., відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Закатюка Олексій Анатолійович, в інтересах ОСОБА_1 та в інтересах ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Янченка А. В. від 09 червня 2025 року у цивільній справі № 369/12305/23 Києво-Святошинського районного суду Київської області за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Юрова О. Є., про розірвання спадкових договорів, В С Т А Н О В И В: Позивач звернулась із вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що 22.02.2018 уклала з відповідачами два спадкових договори щодо садового будинку та земельної ділянки у с. Бобриця, за умовами яких набувачі зобов`язалися за власний рахунок забезпечувати її харчуванням, ліками, доглядом та оплачувати комунальні послуги, проте зазначені зобов`язання не виконували належним чином або взагалі. Зокрема, проживаючи з позивачем з 2020 по 2022 рік, відповідачі витрачали її пенсійні кошти, а з травня 2022 року позивач утримувала себе самостійно; через конфлікти, психологічний тиск та відсутність піклування під час хвороби, 10.04.2023 вона змушена була переїхати до доньки, яка наразі повністю нею опікується, тоді як відповідачі допомоги не надають. У зв`язку з наведеним позивач просила суд розірвати спадковий договір від 22.02.2018 (реєстровий № 254) щодо садового будинку, розірвати спадковий договір від 22.02.2018 року (реєстровий № 256) щодо земельної ділянки, зняти заборони на відчуження вказаного нерухомого майна, накладені нотаріусом Юровою О. Є., та стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 4 294,40 грн. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 червня 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено повністю. Розірвано Спадковий договір, укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_3 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Юровою О. Є. 22 лютого 2018 року та зареєстрований в реєстрі за №

253. Розірвано Спадковий договір, укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_3 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Юровою О.Є. 22 лютого 2018 року та зареєстрований в реєстрі за №

255. Знято заборону на відчуження належного ОСОБА_3 садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 64,1 кв. м, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Юровою О. Є. за номером запису про обтяження: 24970014, від 22 лютого 2018 року, на підставі Спадкового договору на садовий будинок, серія та номер 253, виданого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Юровою О. Є. Знято заборону на відчуження належної ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,0822 га, з кадастровим номером: 3222480601:01:050:0153, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Бобриця, садівницьке товариство громадська організація «Іподром», зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Юровою О. Є. за номером запису про обтяження: 24969382, від 22 лютого 2018 року, на підставі Спадкового договору на садовий будинок, серія та номер 255, виданого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Юровою О. Є. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) 20 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) 20 коп. В апеляційних скаргах представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Закатюк О. А. вважає, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим через недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, а також через неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що суд першої інстанції помилково встановив факт невиконання відповідачами умов договорів, спираючись на припущення та неналежні докази позивача, зокрема нотаріально посвідчену заяву самої позивачки, яка не може підміняти собою докази фактичного невиконання зобов`язань. Звертає увагу на те, що протягом спільного проживання сторони вели спільний побут, а витрати на харчування та ліки часто здійснювалися готівкою на ринках, що унеможливлює надання фіскальних чеків за весь період, проте це не свідчить про ухилення від виконання договору. Акцентує увагу на тому, що позивач приховувала від них погіршення стану здоров`я та необхідність лікування, самостійно звертаючись до лікарів або залучаючи третіх осіб, чим штучно створювала докази невиконання набувачами умов договору щодо забезпечення лікуванням. Окремо наголошує на порушенні позивачем досудового порядку врегулювання спору, передбаченого п. 9.2 договорів, оскільки позивач не зверталася до відповідачів з претензіями чи вимогами до подання позову, чим порушила принцип добросовісності та зловживала своїми правами всупереч ст. 13 ЦК України. Також вказує на те, що використання пенсійної картки позивача відбувалося за її згодою в інтересах спільного бюджету сім`ї, а наявність у неї коштів та самостійне придбання товарів не є доказом відмови набувачів від утримання. Стверджує, що суд не застосував належним чином практику Верховного Суду щодо необхідності встановлення саме істотності порушення умов договору та наявності реальної шкоди, якої зазнав відчужувач. Позивач (відчужувач) у відзивах на апеляційні скарги зазначає, що апелянти неправильно тлумачать норми права, зокрема ст. 614 ЦК України, оскільки саме на набувачів покладено обов`язок довести відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання та факт належного виконання умов договору. Звертає увагу на те, що апелянти фактично визнали відсутність доказів (чеків, квитанцій) на підтвердження виконання ними обов`язку щодо забезпечення відчужувача продуктами та ліками за власний рахунок, посилаючись на неможливість їх збереження, що суперечить п. 4.2 спадкових договорів про обов`язок вести облік витрат. Щодо досудового врегулювання, позивач наголошує, що законом не передбачено обов`язкового досудового порядку для даної категорії спорів, а обмеження права на судовий захист суперечить ст. ст. 55, 124 Конституції України. Також позивач акцентує увагу на доведеному факті використання апелянтами її пенсійних коштів для власних потреб (зокрема, витрати на пальне при відсутності авто у позивача), що прямо суперечить умовам договорів про утримання відчужувача за рахунок набувачів. Позивач спростовує твердження про приховування стану здоров`я, зазначаючи, що за умовами договору набувачі зобов`язані були самостійно цікавитися її потребами та забезпечувати догляд, чого вони не робили, змушуючи її звертатися за допомогою до третіх осіб. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідачі підтримали апеляційні скарги із наведених у них підстав та доводів. Представник позивача проти задоволення апеляційних скарг заперечила з підстав викладених у відзиві. Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення відповідачів та представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що 22.02.2018 між ОСОБА_3 (відчужувач) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (набувачі) було укладено два Спадкові договори (посвідчені приватним нотаріусом Юровою О. Є., реєстрові № 254 та № 255). Предметом договорів є перехід права власності на садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0822 га (с. Бобриця, СТ «Іподром») від Відчужувача до Набувачів після смерті Відчужувача. На вказане майно накладено заборону відчуження. Згідно з п. 2.1 Спадкових договорів Набувачі зобов`язані виконувати такі розпорядження Відчужувача: забезпечувати Відчужувачу купівлю продуктів харчування за свій рахунок; забезпечувати проведення прибирання будинку (не менше одного разу на тиждень); забезпечувати купівлю Відчужувачу ліків та надання медичної допомоги у випадку захворювання за рахунок своїх коштів згідно з рекомендаціями лікарів, незалежно від вартості; забезпечувати належний догляд за технічним станом будинку та надавати допомогу щодо догляду за присадибною ділянкою; забезпечувати оплату комунальних послуг за дорученням та за свій рахунок. Згідно з п. 4.2 договорів Набувачі зобов`язані вести облік понесених витрат. Судом встановлено, що 02.06.2023 позивач склала нотаріально посвідчену заяву-пояснення, в якій зазначила про невиконання Набувачами своїх зобов`язань. Зокрема, позивач вказала, що з березня 2020 року Набувачі проживали з нею, але до травня 2022 року використовували її пенсійні кошти для закупівлі продуктів та ліків. З травня 2022 року позивач самостійно себе обслуговувала та фінансувала свої потреби. Через погіршення стосунків та неналежне ставлення, 10.04.2023 позивач переїхала до доньки в Київ, яка надалі забезпечувала її лікування та утримання. Також судом встановлено факти звернення позивача за медичною допомогою та проходження лікування у 2023 році, витрати на яке (включаючи придбання слухових апаратів) здійснювалися третьою особою ( ОСОБА_4 ). Задовольняючи позов про розірвання спадкових договорів, суд першої інстанції виходив із того, що умови договорів покладали на відповідачів обов`язок забезпечувати позивача харчуванням, ліками та медичною допомогою саме за рахунок власних коштів набувачів, проте матеріали справи не містять належних доказів виконання цих зобов`язань. Встановивши, що позивач є особою похилого віку, яка об`єктивно потребувала допомоги, суд дійшов висновку, що відповідачі не спростували доводів позивача про неналежне виконання умов договору та не надали доказів відсутності своєї вини відповідно до ст. 614 ЦК України. Суд взяв до уваги, що наявність конфліктних стосунків та вимушений переїзд позивача до іншого житла свідчать про те, що вона була позбавлена того, на що розраховувала при укладенні договорів, а саме належного догляду та спокійного проживання у власному будинку. Суд відхилив доводи відповідачів про виконання обов`язків шляхом спільного проживання та ведення господарства, оскільки умови договору вимагали конкретних дій майнового характеру, фіксація виконання яких (чеки, квитанції) у відповідачів відсутня. Колегія суддів не погоджується з такими висновками з наступних підстав. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про спадковий договір. Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Згідно зі статтею 1305 ЦК України набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття. Частиною першою статті 1308 ЦК України передбачено, що спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що підставою для розірвання спадкового договору на вимогу відчужувача є доведений факт невиконання набувачем покладених на нього договором обов`язків (розпоряджень). Вирішуючи спір про розірвання договору, суди повинні застосовувати загальні положення про відповідальність за порушення зобов`язання. Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Висновок суду першої інстанції про істотне порушення умов спадкових договорів, що ґрунтується на ненаданні відповідачами належних доказів на підтвердження виконання обов`язків щодо утримання відчужувача, є передчасним, адже зроблений без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права з огляду на наступне. Суд першої інстанції не врахував правову природу спадкового договору, який передбачає виконання розпоряджень відчужувача. Для констатації факту невиконання розпорядження необхідною умовою є наявність самого розпорядження (вимоги, прохання, повідомлення про потребу) з боку відчужувача. Верховний Суд у своїх постановах послідовно дотримується позиції, що для розірвання спадкового договору відчужувач повинен довести не лише факт ненадання допомоги, але й те, що він звертався до набувача з вимогою про забезпечення (зокрема, ліками, продуктами тощо), а набувач ухилився від виконання такої вимоги. Так, у постанові Верховного Суду від 19.11.2025 у справі № 755/5483/21 зазначено, що відсутність доказів звернення відчужувача до набувача з повідомленням про необхідність забезпечення конкретними ліками чи продуктами виключає вину набувача у їх ненаданні. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.03.2025 у справі № 243/4527/23, де суд вказав, що позивач має надати докази звернення до відповідача з вимогою про забезпечення ліками, яку останній не виконав. У справі, що переглядається, позивач не надала суду жодного належного доказу (письмового звернення, електронного повідомлення, показань свідків про усну вимогу), який би підтверджував, що вона зверталася до Набувачів із конкретними розпорядженнями (наприклад, надати ліки за певним рецептом, придбати певні продукти, сплатити рахунок), а Набувачі відмовили їй у цьому. Натомість матеріалами справи підтверджується, що позивач самостійно відвідувала медичні заклади, проходила обстеження та купувала ліки, свідомо не повідомляючи про це Набувачів, з якими проживала в одному будинку. Такі дії Відчужувача позбавили Набувачів об`єктивної можливості дізнатися про потреби Позивача та виконати свій обов`язок. Відсутність поінформованості Набувачів через приховування інформації Відчужувачем свідчить про відсутність їхньої вини у невиконанні відповідних дій (частина друга статті 614 ЦК України). Колегія суддів констатує порушення судом першої інстанції вимог статті 89 ЦПК України щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів. Суд надав перевагу доказам однієї сторони без належного обґрунтування відхилення доказів іншої сторони. Зокрема, висновок суду про те, що відповідачі відверто нехтували своїми обов`язками, ґрунтується переважно на поясненнях свідків ОСОБА_4 (донька) та ОСОБА_5 (син), які є близькими родичами позивача та особами, зацікавленими у розірванні спадкових договорів задля отримання спадщини. Водночас суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою та не надав оцінки показанням свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які є сусідами сторін, не перебувають у родинних відносинах із учасниками справи та не мають матеріального інтересу в її результаті. Щодо надання медичної допомоги та піклування свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердив, що «відповідачі возили позивача по лікарнях» та «спілкувалися з матір`ю». Це спростовує твердження позивача про повну ізоляцію та ігнорування її проблем зі здоров`ям з боку Набувачів. Транспортування літньої людини до медичних закладів є формою виконання обов`язку щодо забезпечення медичної допомоги. Щодо належного утримання майна, свідок ОСОБА_7 підтвердила, що відповідачі здійснювали ремонтні роботи в будинку, придбали генератор для забезпечення енергопостачання. Це свідчить про виконання Набувачами умов пункту 2.1 Договорів щодо забезпечення належного технічного стану майна. Щодо спільного проживання та відсутності конфліктів, обидва свідки підтвердили факт тривалого спільного проживання сторін однією сім`єю та зазначили, що ніколи не чули сварок, що ставить під сумнів твердження позивача про нестерпні умови співжиття та психологічний тиск. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Проніна проти України»), суд зобов`язаний давати відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення спору. Ігнорування судом першої інстанції показань незацікавлених свідків, які прямо підтверджують факт виконання умов договору (ремонт, транспорт, побут), призвело до помилкового висновку про повну бездіяльність Набувачів. Колегія суддів вважає, що показання сусідів у сукупності з фактом спільного проживання сторін (ведення спільного господарства) підтверджують, що Набувачі добросовісно виконували умови спадкових договорів у спосіб, погоджений сторонами - шляхом спільного побуту. За таких умов відсутність у Набувачів фіскальних чеків на кожну одиницю продуктів харчування не є доказом невиконання договору, оскільки в сімейних відносинах фіксація кожної дрібної витрати не є звичайною практикою, а факт забезпечення позивача житлом, теплом та доглядом знайшов своє підтвердження під час судового розгляду. Щодо істотності порушення колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У цій справі позивач не довела наявності такої шкоди. Використання пенсійних коштів позивача (за наявності її вільного волевиявлення на надання доступу до картки) в інтересах спільного бюджету родини, яка проживає разом, не може вважатися істотним порушенням, що виправдовує розірвання договору, за умови, що основні життєві потреби відчужувача (проживання, тепло, їжа, спілкування) фактично задовольнялися зусиллями Набувачів. Самовільна зміна місця проживання позивачем та її відмова від послуг Набувачів не може трактуватися як порушення умов договору з боку останніх. Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, надав перевагу менш вірогідним доказам (показанням зацікавлених осіб) над більш вірогідними (показанням незалежних свідків), не застосував належним чином положення статті 614 ЦК України в контексті обов`язку Відчужувача звертатися з вимогою про виконання зобов`язання, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для розірвання спадкових договорів. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав визначених статтею 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини другої статті 141 ЦПК України). Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційних скарг, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг відповідачем ОСОБА_1 в розмірі 5 153 грн 28 коп. та відповідачем ОСОБА_2 в розмірі 5 153 грн 28 коп. покладаються на позивача ОСОБА_3 . На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги адвоката Закатюка Олексій Анатолійович, в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 червня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. У задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Юрова О. Є., про розірвання спадкових договорів - відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5 153 грн 28 коп. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5 153 грн 28 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 20 січня 2026 року. Судді Є. П. Євграфова О. І. Шкоріна В. В. Саліхов