Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/5433/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 січня 2026 року м. Рівне Справа № 570/5433/24 Провадження № 22-ц/4815/60/26 Головуючий у Рівненському районному суді Рівненської області: суддя Кушнір Н.В. Рішення суду першої інстанції (повним текстом) проголошено: о 12 год. 49 хв. 10 липня 2025 року у м. Рівне Рівненської області Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С. секретар судового засідання: Пиляй І.С. за участі: представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг "Зоря" адвоката Янчарука Олега Івановича і представника Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці Валентюк Лесі Віталіївни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Куль Ілони Василівни та представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг "Зоря" адвоката Янчарука Олега Івановича на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 10 липня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг "Зоря", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці, Головне управління Державної податкової служби у Рівненській області; про визнання протиправними дій, визнання права на оплату праці, стягнення заборгованості за заробітною платою і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в с т а н о в и в: У жовтні 2024 року в суд звернувся ОСОБА_1 із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг "Зоря" (далі ТОВ "Агрохолдинг "Зоря"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці, Головне управління Державної податкової служби у Рівненській області; про визнання протиправними дій, визнання права на оплату праці, стягнення заборгованості за заробітною платою і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що сторони протягом часу із 01 червня 2017 року по 23 лютого 2024 року перебували у трудових відносинах, де ОСОБА_1 займав посаду охоронника. Після звільнення, 28 березня 2024 року, на його запит роботодавцем було надано письмову відповідь про те, що розгляд його звернення щодо наявності заборгованості заробітної плати буде проведено у строк, який не перевищує сорока п`яти днів з дня звернення, тобто із 26 лютого 2024 року. Між тим, остаточної відповіді ТОВ "Агроохолдинг "Зоря" надано йому не було. З огляду на ці обставини він звертався до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці щодо проведення перевірки на предмет додержання законодавства про оплату праці за роботу у нічний час, надурочно та у вихідні. Своїм листом Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці повідомило про те, що роботодавець умисно не здійснював табелювання робочого часу у нічні години, святкові та вихідні дні. Покликаючись на недостовірний облік робочого часу, в зв`язку з чим утворилася недонарахована та невиплачена заробітна плата, і з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог просив: 1) визнати протиправними дії ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" щодо недостовірного ведення обліку використання робочого часу охоронника ОСОБА_1 та скасувати табелі обліку використання робочого часу служби охорони ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" в частині обліку використанні робочого часу охоронника ОСОБА_1 з 01 червня 2017 року до 23 лютого 2024 року; 2) зобов?язати ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" провести перерахунок належних ОСОБА_1 від ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" грошових коштів, включаючи заробітну плату за роботу у нічний час, понаднормово, у вихідні та святкові дні, та виплатити ОСОБА_1 недоотриману суму коштів за виконану роботу: - у червні 2017 року 240 год з них: 81 год надурочно 80 год нічних 64 год вихідні та святкові; липні 2017 року 256 год. з них: 88 год надурочно 82 год нічних 54 год вихідні та святкові; серпні 2017 року 248 год. з них: 73 год надурочно 86 год нічних 80 год вихідні та святкові; вересні 2017 року 240 год з них: 72 год надурочно 80 год нічних 40 год вихідні та святкові; жовтні 2017 року 256 год з них: 89 год надурочно 82 год нічних 64 год вихідні та святкові; листопаді 2017 року 214 год з них: 38 год надурочно 78 год нічних 72 год вихідні та святкові; грудні 2017 року 240 год з них: 72 год. надурочно 80 год нічних 56 год вихідні та святкові; - січні 2018 року 240 год з них: 72 год надурочно 80 год нічних 72 год вихідні та святкові; лютому 2018 року 216 год з них: 56 год надурочно 72 год нічних 56 год вихідні та святкові; березні 2018 року 256 год з них: 89 год надурочно 82 год нічних 64 год вихідні та святкові; квітні 2018 року 240 год з них: 81 год надурочно 80 год нічних 64 год вихідні та святкові; у травні 2018 року 248 год з них: 89 год надурочно 86 год нічних 88 год вихідні та святкові; у червні 2018 року 240 год з них: 81 год надурочно 80 год нічних 64 год вихідні та святкові; у липні 2018 року 240 год з них: 73 год надурочно 80 год нічних 64 год вихідні та святкові; у серпні 2018 року 248 год з них: 73 год надурочно 82 год нічних 72 год вихідні та святкові; у вересні 2018 року 240 год з них: 80 год надурочно 86 год нічних 72 год вихідні та святкові; у жовтні 2018 року 248 год з них: 88 год надурочно 82 год нічних 64 год вихідні та святкові; у листопаді 2018 року 192 год з них: 32 год надурочно 64 год нічних 40 год вихідні та святкові; у грудні 2018 року 240 год з них: 82 год надурочно 80 год нічних 72 год вихідні та святкові; - ??у січні 2019 року 184 год з них: 16 год надурочно 58 год нічних 80 год вихідні та святкові; у лютому 2019 року 46 год нічних; у березні 2019 року 32 год нічних; у квітні 2019 року 32 год нічних; у травні 2019 року 8 год нічних; у червні 2019 року 16 год нічних; у липні 2019 року 48 год нічних; у серпні 2019 року 40 год нічних; - у листопаді 2019 року 24 год нічних; - у грудні 2019 року 8 год нічних; - ??у січні 2020 року 240 год з них: 73 год надурочно 80 год нічних 64 год вихідні та святкові; у лютому 2020 року 240 год з них: 80 год надурочно 80 год нічних 80 год вихідні та святкові; у березні 2020 року 120 год з них: 32 год надурочно 40 год нічних 40 год вихідні та святкові; у квітні 2020 року 192 год з них: 25 год надурочно 64 год нічних 80 год вихідні та святкові; у травні 2020 року 232 год з них: 81 год надурочно 74 год нічних 72 год вихідні та святкові; у червні 2020 року 224 год з них: 64 год надурочно 74 год нічних 72 год вихідні та святкові; у липні 2020 року 224 год з них: 40 год надурочно 78 год нічних 40 год вихідні та святкові; у серпні 2020 року 480 нічних 64 год вихідні та святкові; у вересні 2020 року 240 год з них: 64 год надурочно 80 год нічних 56 год вихідні та святкові; у жовтні 2020 року 256 год з них: 89 год надурочно 82 год нічних 72 год вихідні та святкові; у листопаді 2020 року 216 год з них: 48 год надурочно 72 год нічних 48 год вихідні та святкові; - у грудні 2020 року 214 год з них: 40 год надурочно 78 год нічних 56 год вихідні та святкові; - у січні 2021 року 240 год з них: 89 год надурочно 80 год нічних 80 год вихідні та святкові; у лютому 2021 року 72 год з них: 32 год надурочно 24 год нічних 16 год вихідні та святкові; у березні 2021 року 216 год з них: 56 год надурочно 72 год нічних 56 год вихідні та святкові; у квітні 2021 року 240 год з них: 65 год надурочно 80 год нічних 56 год вихідні та святкові; у травні 2021 року 240 год з них: 96 год надуорочно 80 год нічних 96 год вихідні та святкові; у червні 2021 року 240 год з них: 80 г надурочно 80 гол нічних 64 год вихідні та святкові; у липні 2021 року 216 год з них: 40 год надурочно 72 год нічних 64 год вихідні та святкові; у серпні 2021 року 216 год з них: 49 год надурочно 72 год нічних 72 год вихідні та святкові; у вересні 2021 року 216 год з них: 40 год надурочно 72 год нічних 48 год вихідні та святкові; у жовтні 2021 року 268 год з них: 9 год надурочно 56 год нічних 72 год вихідні та святкові; у листопаді 2021 року 24 год нічних 16 год вихідні та святкові; у грудні 2021 року 16 год нічних 24 год вихідні та святкові; - у січні 2022 року 232 год з них: 74 год надурочно 80 год нічних 80 год вихідні та святкові; лютому 2022 року 248 год з них: 64 год надурочно 86 год нічних 72 год вихідні та святкові; березні 2022 року 264 год з них: 89 год надурочно 90 год нічних; квітні 2022 року 224 год з них: 64 год надурочно 80 год нічних; травні 2022 року 272 год з них: 112 год надурочно 94 год нічних; червні 2022 року 240 год з них: 81 год надурочно 86 год нічних; липні 2022 року 240 год з них: 72 год надурочно 80 год нічних; у серпні 2022 року 328 год з них: 153 год надурочно 106 год нічних 72 год; вихідні та святкові; у вересні 2022 року 240 год з них: 64 год надурочно 80 год нічних 72 год вихідні та святкові; у жовтні 2022 року 248 год з них: 89 год надурочно 80 год нічних 72 год вихідні та святкові; у листопаді 2022 року 240 год з них: 64 год надурочно 80 год нічних 72 год вихідні та святкові; у грудні 2022 року 240 год з них: 72 год надурочно 80 год нічних 54 год вихідні та святкові; - у січні 2023 року 256 год з них: 80 год надурочно 82 год нічних 88 год вихідні та святкові; у лютому 2023 року 224 год з них: 64 год надурочно 78 год нічних 56 год вихідні та святкові; у березні 2023 року 240 год з них: 56 год надурочно 80 год нічних 64 год вихідні та святкові; у квітні 2023 року 240 год з них: 80 год надурочно 80 год нічних 80 год вихідні та святкові; у травні 2023 року 328 год з них: 144 год надурочно 106 год нічних 80 год вихідні та святкові; у червні 2023 року 304 год з них: 176 год надурочно 128 год нічних 98 год вихідні та святкові; у липні 2023 року 240 год з них: 72 год надурочно 80 год нічних 64 год вихідні та святкові; у серпні 2023 року 168 год з них: 40 год надурочно 56 год нічних 48 год вихідні та святкові; у вересні 2023 року 192 год з них: 56 год надурочно 64 год нічних 40 год вихідні та святкові: у жовтні 2023 року 256 год з них: 80 год надурочно 82 год нічних 88 год вихідні та святкові у листопаді 2023 року 224 год з них: 48 год надурочно 74 год нічних 54 год вихідні та святкові; у грудні 2023 року 248 год з них: 80 год надурочно 86 год нічних 88 год вихідні та святкові; - у січні 2024 року 240 год з них: 56 год надурочно 80 год нічних 56 год вихідні та святові. 3) стягнути з ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 562 577, 55 гривень; 4) стягнути з ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 144 787, 50 гривень. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 10 липня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ТОВ "Агрохолдинг "Зоря", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці, Головне управління Державної податкової служби у Рівненській області; про визнання протиправними дій, визнання права на оплату праці, стягнення заборгованості за заробітною платою і середнього заробітку. На рішення суду представниками сторін подано апеляційні скарги. У поданій через свого представника адвоката Куль І.В. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що фактично полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати, задовольнивши позов повністю. Обґрунтовуючи її, зазначалося про помилковість тверджень суду щодо того, що позивачу з початку роботи було відомо про порушення його прав на оплату праці, внаслідок чого зробив висновок стосовно спливу строку звернення за вирішенням трудового спору без поважних причин. Заявник вважав, що рішення суду ґрунтується на припущеннях, оскільки з наявних доказів у справі ОСОБА_1 мав можливість дізнатися і дізнався про порушення своїх прав з листа Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці №ЗХ/3\3/785-24 від 05 серпня 2024 року. При цьому позиція відповідача щодо пропуску матеріального строку спрямована на ухилення від відповідальності за порушення прав позивача, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримував від роботодавця письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, або ж докази про те, що позивач ухилявся від отримання такої інформації за наявності відповідної пропозиції ТОВ "Агрохолдинг "Зоря". Отже, суд попередньої інстанції під час судового розгляду справи не зміг встановити момент виникнення права на звернення до суду. З листа Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці №ЗХ/3\3/785-24 від 05 серпня 2024 року позивач був обізнаний про те, що до роботи в нічні години, вихідні та святкові дні він не залучався. Жодних табелів та інших документів для захисту своїх прав в судовому порядку йому вручено не було, табелі обліку робочого часу, відомості про виплату заробітної плати та інші докази було зібрано під час підготовки до судового процесу. Тому суд повинен був урахувати обмежений доступ ОСОБА_1 до цих документів та нерівне становище учасників справи у збиранні доказів. Щодо листа роботодавця від 11 квітня 2024 року вих. №45, то звертав увагу на те, що підставою для його невручення була відсутність листоноші у поштовому відділенні, що з`ясовано у ході розгляду справи. Крім того, зі змісту листа ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" неможливо встановити, чи проводилося нарахування за роботу у вихідні, святкові, надурочні та нічний час, а також, яким чином здійснювався облік використання робочого часу. Ця відповідь є неповною, а розшифрування за видами виплат відсутнє. На його думку, поведінка роботодавця є недобросовісною, спрямованою на вчинення дій з наміром завдати шкоди іншому учаснику трудових правовідносин та зловживанням правом в інших формах, а саме створення для працівника ситуації правової невизначеності за межами права. В зв`язку з наведеними обставинами судом хибно не застосовано ст.ст. 233, 110, 116 КЗпП України, висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21, висновку Верховного Суду у постанові від 15 березня 2023 року у справі №910/17459/20, ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Онер`їлдіз проти Туреччини". У своїй апеляційній скарзі представник ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" адвокат Янчарук О.І. покликався на його помилковість рішення Рівненського районного суду від 10 липня 2025 року у частині висновків щодо виплати в недостатній мірі для позивача заробітної плати. На її обґрунтування вказував, що роботодавець належним чином у визначений законом спосіб виконував свій обов`язок стосовно нарахування та виплати заробітної плати протягом часу перебування сторін у трудових відносинах, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України форми ОК-7 по страхувальнику. Отже, графік роботи працівників охорони відповідає графіку роботи працівників ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" у Правилах внутрішнього трудового розпорядку. Ця інформація була відома ОСОБА_1 . Роботодавець повідомляв позивача про те, що облік робочого часу працівників охорони здійснюється шляхом ведення табелів обліку використання робочого часу (форма П-5), що відповідає вимогам законодавства про працю. При цьому надано копії усіх документів на підтвердження того, що використання робочого часу обліковується окремо для керівного складу та для кожного структурного/виробничого підрозділу/відділу. Не погоджувався як з такими, що суперечать наказу Держкомстату від 05.12.2008 №489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці", із твердженнями ОСОБА_1 про те, що надані відповідачем табелі обліку робочого часу є односторонніми документами, адже заповнювалися виключно посадовими особами роботодавця, а позивач не брав участі у їх заповненні. Не визнаючи основних документів обліку робочого часу, а саме табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 , він в той же час не представив документів, які свідчили би на його користь. Тому його доводи про те, що надані ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" засоби доказування надають відповідачу суттєву перевагу в доказуванні, є спотворенням законодавства. Вважає, що ОСОБА_1 не доведено, що протягом заявленого періоду, який ним використаний для розрахунку своїх вимог, він працював у нічний час, вихідні та святкові дні, а також і факту існування заборгованості за заробітною платою. Тому судом залишено без належної уваги норми ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ч. 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці", рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кобець проти України" і "Авшар проти Туреччини", ст.ст. 76-81, 89 ЦПК України. Отже, помилковим є рішення суду попередньої інстанції у мотивувальній частині щодо обґрунтованості позову, проте наявності підстав для застосування наслідків пропуску строку для звернення до суду без поважних причин. На думку заявника, позивач намагається маніпулювати обмеженою кількістю фотознімків, тоді як роботодавцем надано докази про відсутність потреби у залученні працівників відділу охорони до роботи в нічний час, адже за укладеними 01 січня 2017 року договорами здійснюється цілодобове обслуговування суб`єктом господарювання, який має ліцензію на охоронну діяльність. Крім того, нотаріально посвідчені заяви свідків за своєю стилістикою є тотожними, що викликає сумнів у їх самостійності. При цьому двоє таких свідків відмовилися бути допитаними у судовому засіданні і своїми підписами засвідчили про наявність у ОСОБА_1 особистих амбіцій та власних матеріальних інтересів. З викладених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині щодо висновків про виплату в недостатній мірі заробітної плати для ОСОБА_1 (абзац перший арк. 12), а також змінити його, прийнявши нове, яким відмовити за недоведеністю ОСОБА_1 у позові до ТОВ "Агрохолдинг "Зоря", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці, Головне управління Державної податкової служби у Рівненській області; про визнання протиправними дій, визнання права на оплату праці, стягнення заборгованості за заробітною платою і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. До початку судового засідання, 20 січня 2026 року, представником ОСОБА_1 адвокатом Куль І.В. заявлено письмове клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на те, що 14 січня 2026 року їй було проведено оперативне лікування, що підтверджується довідкою закладу охорони здоров`я та витягом з порталу електронних послуг ПФУ про відкриті листи непрацездатності. Тоді ж нею долучено ще одне клопотання з проханням не розглядати справу за її відсутності та відсутності довірителя. Між тим, заявлені клопотання до задоволення не підлягають. Так, відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належно повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тобто процесуальним законом надано право розглядати справу за відсутності сторін, які належно повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки. При цьому береться до уваги, що ОСОБА_1 і його представник адвокат Куль І.В. належно повідомлені про день, час та місце розгляду справи, а клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подавали. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19). Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив неможливості розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 і його представника, заявник реалізував своє право на викладення відповідних доводів та аргументів в апеляційній скарзі та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи за відсутності позивача і його представника адвоката Куль І.В. не свідчить про порушення норм процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявників, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг. Відповідно до ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що 01 червня 2017 року між сторонами укладено трудовий договір, за умовами якого ОСОБА_1 прийнято на посаду охоронника ТОВ "Агрохолдинг "Зоря", про що на підставі наказу роботодавця №55-к від 01.06.2017 зроблено відповідний запис у трудовій книжці працівника. В подальшому, 23 лютого 2024 року, ОСОБА_1 звільнений з посади охоронника за угодою сторін згідно з наказом №30-к/тр від 23.02.2024. 26 лютого 2024 року позивачем направлено ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" письмовий запит на отримання інформації щодо порядку нарахування заробітної плати, інформації про виплати, нараховані та виплачені на посаді охоронника служби охорони роботодавця. 28 березня 2024 року ним отримано письмову відповідь вих. №34 та повідомлено про встановлення додаткового строку для розгляду звернення у термін, що не перевищує сорока п`яти днів з дня направлення запиту. 11 квітня 2024 року ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" надано ОСОБА_1 письмову відповідь вих. №45 з додатковими відомостями щодо виплати заробітної плати, надбавки, оплати відпустки, трудового та страхового стажу. 04 вересня 2024 року відповідач у листі №140 надав табелі обліку робочого часу працівників за період роботи з 01 січня 2023 року по 23 лютого 2024 року, відомості про виплату заробітної плати позивачу за весь час роботи, штатний розпис підприємства, правила внутрішнього трудового розпорядку ТОВ "Агрохолдинг "Зоря", посадову інструкцію охоронника ОСОБА_1 , наказ про прийняття його на роботу №55-к від 01.06.2017 та наказ про звільнення ОСОБА_1 №30к/тр від 23.02. 2024. В подальшому, 19 вересня 2024 року, роботодавець своїм листом №156 відмовив позивачу на його пропозицію у здійсненні фактичного розрахунку та виплати належної у день припинення трудових відносин заробітної плати з урахуванням роботи в нічний час, вихідні і святкові дні. Вважаючи, що ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" порушуються і не визнаються права позивача на оплату праці, 21 жовтня 2024 року у суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до відповідача, в якому зі зміненими в подальшому вимогами просив визнати дії щодо використання робочого часу протягом 01 січня 2023 року по 23 лютого 2024 року протиправними, визнати права на оплату праці за обсягом виконаної роботи протягом часу із 01 червня 2017 року по 23 лютого 2024 року, стягнути 562 577, 55 гривень заборгованості із заробітної плати та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 144 787, 50 гривень. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог позивача, оскільки факти порушення роботодавцем субєктивного права ОСОБА_1 на оплату праці підтверджуються належними і допустимими доказами, що містяться у матеріалах справи. Разом з тим позивачем пропущено передбачений нормою ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду за вирішенням трудового спору. Так, оскільки ОСОБА_1 звільнено з роботи 23 лютого 2024 року, тому при предявленні ним позову до суду 21 жовтня 2024 року минуло понад три місяці, що безумовно свідчить про пропуск відповідного матеріально-правового строку. При цьому клопотання про поновлення строку звернення до суду як такого, що пропущений з поважних причин, позивач не заявляв. З наведених міркувань ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено. Проте з такими висновками погодитися не можна. Згідно зі ст.ст. 21, 47, 94, 106, 107, 108, 110, 116, 117, 233, 234 КЗпП України у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами. За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. Робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі, зокрема працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; Робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. При кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Відповідно до ст.ст. 1, 31, 12, 21, 22, 30 Закону України "Про оплату праці" у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров`я, за роботу в нічний та надурочний час, роз`їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат. Норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. При кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника пр. отакі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а.) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б.) розміри і підставу відрахувань із заробітної плати; в.) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. З висновку, що висловлений у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 182/5/22 (провадження № 61-10126св23), вбачається, що обов`язок по виплаті заробітної плати робітнику несе роботодавець. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19) зазначено, що системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем. За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав. Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21) зазначено, у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). При апеляційному перегляді справи колегією суддів ураховується наявність поважних причин пропуску Качаном С.В. строку для звернення до суду, який підлягає поновленню. Так, з роз`яснень, що дані у абзацах третьому-четвертому пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», вбачається, що якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов`язки сторін. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 грудня 2025 року №1-р/25 у справі №1-7/2024 (337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, а частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Так, абзацами шостим-сьомим пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/25 у справі №1-7/2024 (337/24) передбачено, що критерієм відповідності строку звернення працівника до суду вимогам Конституції України є його розумність; розумним визнають строк, який є достатнім для подання позову за звичайних життєвих обставин, не створює надмірних труднощів для працівника й застосовується передбачувано та однаково. Водночас оцінка розумності такого строку не може ґрунтуватися на гіпотетичних випадках незнання закону; вирішальним є те, чи забезпечує строк реальну можливість реалізувати право у звичайних умовах. Водночас Конституційний Суд України звертає увагу, що введення воєнного стану в Україні об`єктивно створює умови, які не можна вважати звичайними. Законодавець, установлюючи строки звернення працівника до суду, має враховувати надзвичайний характер правового режиму воєнного стану та пов`язані з ним об`єктивні перешкоди в доступі до правосуддя. Відповідно до статті 234 КЗпП України у в разі пропуску з поважних причин тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суд може поновити цей строк лише тоді, коли з часу настання таких юридичних фактів, як отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення працівника або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення, минуло не більше одного року. Із наведеного випливає, що коли трудові відносини тривають, настання таких юридичних фактів для працівника неможливе. Водночас формальна вимога щодо тримісячного строку звернення до суду залишається чинною: працівник, перебуваючи у трудових відносинах, у разі систематичної невиплати винагороди за працю чи періодичних затримок її виплати має подавати позови кожних три місяці, щоб не втратити право на судовий захист. Ця законодавча конструкція створює парадоксальну ситуацію: працівник, який продовжує працювати, перебуває у менш захищеному становищі, ніж той, хто вже звільнений, адже звільнений працівник принаймні отримує можливість поновити строк звернення до суду. Отже, пов`язування строку звернення працівника до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, свідчить про те, що законодавець виходив із логіки „остаточного розрахунку після звільнення, але не врахував специфіки правовідносин, що тривають (абзаци четвертий-шостий пунтку 4 цього Рішення Конституційного Суду України). З абзаців сьомого-восьмого пункту 5 цього Рішення Конституційного Суду України видно, що законодавством України визначено, що працівник (сторона, яка перебуває у трудових правовідносинах) має право на отримання заробітної плати за виконану роботу, врегульовано періодичність її виплати (гарантовано одержання винагороди за працю навіть у тих випадках, коли затримка виплати заробітної плати пов`язана з об`єктивними труднощами, що виникають у роботодавця), а також передбачено юридичну відповідальність роботодавця за порушення строків виплати працівникові заробітної плати або виплату не в повному обсязі. Водночас законодавство України не передбачає кінцевого строку існування обов`язку роботодавця щодо виплати заробітної плати за виконану працівником роботу та інших належних працівникові виплат (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до чинного законодавства, зокрема в разі звільнення), а також не встановлює граничної часової межі, за якою припиняється суб`єктивне право працівника на отримання невиплачених сум заробітної плати. Право працівника на судовий захист у сфері оплати праці не залежить від факту нарахування йому відповідних грошових виплат, тому в разі порушення законодавства про оплату праці працівник зберігає право звернутися до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат. Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат без урахування того, що трудові відносини тривають (обов`язку роботодавця щодо своєчасної виплати заробітної плати), обмежує право на своєчасне одержання винагороди за працю, що суперечить частині сьомій статті 43 Конституції України. Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту (Абзац дев`ятий пункту 9 цього Рішення Конституційного Суду України). При цьому звертається увага, що хоча Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/25 у справі №1-7/2024 (337/24) прийняте після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, проте апеляційний суд при оцінці поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду зобов`язаний враховувати його висновки та вказівки. Вважаючи наявними підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, береться до уваги існування правового режиму воєнного стану в Україні, що очевидно ускладнює позасудове розвязання трудових правовідносин, відмова роботодавцем позивачу у наданні остаточного розрахунку заборгованості за заробітною платою, тривалість часу звернення до суду ОСОБА_1 , що становить сім місяців, тобто менше одного року, з дня його звільнення, а також прийняття Коституційним Судом України свого Рішення від 11 грудня 2025 року №1-р/25 у справі №1-7/2024 (337/24), зміст якого свідчить на користь ОСОБА_1 як слабшої сторони у спірних правовідносинах. Отже, пропущений матеріально-правовий строк підлягає поновленню. Приходячи до переконання про скасування оскаржуваного рішення, колегія суддів бере до уваги лист Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці №б/н від 08.07.2024 для підтвердження чи спростування можливих порушень законодавства про працю, викладених у зверненні ОСОБА_1 . Так, цим органом проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) у ТОВ "Агрохолдинг "Зоря". Під час проведення позапланового заходу встановлено, що розділом 5 Правил внутрішнього трудового розпорядку встановлено, що тривалість робочого часу для працівників становить 40 годин на тиждень, початок робочого дня з 08 год. 30 хв. та закінчення робочого дня о 17 год. 30 хв. з перервою на обід з 12 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв. Облік робочого часу для розрахунку заробітної плати ведеться у табелях обліку використания робочого часу. Також Правилами внутрішнього трудового розпорядку передбачено, що працівники можуть працювати в гнучкому режимі робочого часу за умовами забезпечення якісного виконання роботи. У ході проведення перевірки будь-яких документів щодо впровадження гнучкого графіку працівникам товариства не надано. У зв?язку з відсутністю первинних документів, а саме табелів обліку використання робочого часу, немає можливості дослідити, чи залучався ОСОБА_1 з червня 2017 року до червня 2023 року на роботу в нічні години, святкові та вихідні дні. Відповідно до наданих табелів обліку використання робочого часу за червень 2023 року - лютий 2024 року в нічні години, святкові та вихідні дні ОСОБА_1 не залучався. Щодо нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу обставин виконання трудових обов`язків ОСОБА_1 , зміст яких судом попередньої інстанції оцінено як показання свідків, то вони не можуть братися до уваги, оскільки не містять застереження стосовно попередження цих осіб про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань. Більше того, ці особи в подальших заявах до суду відмовилися від своїх попередніх пояснень. Отже, зазначені письмові заяви не є показаннями свідка у розумінні правил ст.ст. 90, 230 ЦПК України, а тому відповідно до вимог процесуального законодавства є недопустимими доказами і не можуть бути прийняті судом. Згідно із ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Разом з тим свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в засіданні суду попередньої інстанції частково підтверджували обставини, на які покликається позивач. Однак їхні показання суперечать сукупності інших доказів у справі, які спростовують вимоги ОСОБА_1 . Тобто виключно самі по собі ці докази не можна покласти на обгрунтування позову. На а.с. 90-112 зв., т. 4 міститься висновок експерта від 18 грудня 2024 року №КСЕ-19/118-24/14663 у комплексній судовій комп`ютерно-технічній та фототехнічній експерті, який виконано на замовлення представника ОСОБА_1 адвоката Куль І.В. Цим висновком експерта встановлено атрибути графічних файлів: «IMG_20220202_103609100.jpg», «IMG_20220202_103755719.jpg», «IMG_20220202_104024001.jpg», «IMG_20220202_104317380.jpg», «IMG_20220202_104531116.jpg», «IMG_ 20220202_104754889.jpg», «IMG_20220202_105010263.jpg», «IMG_20220202_105310860.jpg», «IMG_20230428_082158228.jpg», «IMG_20230428_082549068.jpg», «IMG_20230428_083455708.jpg», «IMG_20230428_083831865.jpg», «IMG_20230428_084116252.jpg», «IMG_20230428_084327210.jpg», «IMG_20240201_114403174.jpg», «IMG_20240201_114938833.jpg», «IMG_20240201_115246862.jpg», «P91114-120316.jpg», «P91114-120924 jpg», «P91114-121320.jpg», «P91114-121616.jpg», «P91114-121950.jpg», «P91114-122325.jpg», «P91114-122640.jpg», «P91114-123013.jpg», «P91114-123251.jpg», «P91114-123737.jpg», які вказані у таблиці 1 та таблиці 2, на сторінках №№4-6 дослідницької частини висновку експерта. У графічних файлах: «IMG_20220202_103609100.jpg», «IMG_ 20220202_103755719.jpg», «IMG_20220202_104024001.jpg», «IMG_20220202_104317380.jpg», «IMG_20220202_104531116.jpg», «IMG_20220202_104754889.jpg», «IMG_20220202_105010263.jpg», «IMG_20220202_105310860.jpg», «IMG_20230428_082158228.jpg», «IMG_20230428_082549068.jpg», «IMG_20230428_083831865.jpg», «IMG_20230428_083455708.jpg», «IMG_20230428_084116252.jpg», «IMG_20230428_084327210.jpg», «IMG_20240201_114403174.jpg», «IMG_20240201_114938833.jpg», «IMG_20240201_115246862.jpg», «P91114-120316jpg», «P91114-120924 jpg», «P91114-121320.jpg», «P91114-121616.jpg», «P91114-121950.jpg», «P91114-122325.jpg», «P91114-122640.jpg», «P91114-123013.jpg», «P91114-123251.jpg», «P91114-123737.jpg» ознак монтажу не виявлено. Даний висновок підтвердив в судовому засіданні й експерт ОСОБА_7 . Між тим, сам по собі цей засіб доказування, без сукупності інших належних і допустимих доказів у справі, не може очевидно та безсумнівно свідчити про обгрунтованість позову. При цьомувимоги позивача спростовуються змістом Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України Форми ОК-7 по страхувальнику - ТОВ «Агрохолдинг «Зоря»». При цьому Положенням про порядок ведення табелів (табельний облік) ТОВ «Агрохолдинг «Зоря»» та посадовою інструкцією охоронника не передбачено обов?язку ведення табелів, адже цей функціональний обов?язок покладено на керівника структурного підрозділу. Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Отже, за встановлених обставин справи висновок експерта від 18 грудня 2024 року №КСЕ-19/118-24/14663 у комплексній судовій комп`ютерно-технічній та фототехнічній експерті не може бути покладеним у переконання про задоволення позову ОСОБА_1 . Тому цей доказ апеляційним судом відхиляється. Крім того, 01 січня 2017 року між відповідачем і ПП "Аграрна компанія 2004" укладено договір №01/01-2017/05 про надання послуг з організації та забезпечення безпеки господарської діяльності та схоронності майна. За його умовами виконавець за дорученням замовника зобов`язується надати послуги із організації та забезпечення безпеки господарської діяльності і схоронності майна на об`єктах замовника, перерахованих у додатку №1 до цього договору. Відповідно до цього додатку режим надання послуг визначено як цілодобове реагування. Отже, у ТОВ "Агрохолдинг "Зоря" з 01 січня 2017 року здійснюється цілодобове обслуговування суб`єктом господарювання, який має необхідну ліцензію на охоронну діяльність, а саме на цілодобове спостереження за об`єктами, які використовуються в господарській діяльності. Тому у відповідача відсутня необхідність залучати працівників відділу охорони до роботи у нічний час (а.с. 106-111, т. 1). Беручи до уваги наведені обставини та вимоги закону, колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_1 є необгрунтованим унаслідок недоведеності, адже не підтверджується переконливими і об`єктивними доказами у справі. Тому в його задоволенні слід відмовити саме з цієї підстави. При цьому не можна погодитися з висновками суду першої інстанції про сплив позовної давності у спорі, що передбачено ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України. Так, статтею 233 КЗпП України регулюються питання строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, тоді як норма ст. 267 ЦК України, яку також застосовано судом попередньої інстанції, стосується наслідків спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у позові. Між тим, строк звернення до суду за вирішенням трудового спору і позовна давність хоча і є матеріально-правовими строками, проте регулюються різними нормами матеріального права, мають різну тривалість, відрізняються між собою сферою та специфікою застосування, тобто не є тотожними поняттями. Згідно із ч. 2 ст. 233, ст. 234 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Отже, зазначені покликання суду є помилковими. Не заслуговують на увагу аргументи представника ОСОБА_1 адвоката Куль І.В. про хибне незастосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №910/17459/20. Так, права і обовязки, які були предметом перегляду суду касаційної інстанції, та спірні правовідносини відрізняються між собою правовою природою, своїми характеристиками, обставинами справи, тобто не є подібними і є нерелевантними. Тобто висновки, що висловлені у зазначених постановах, до застосування у цій справі не підлягають. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Підставою для скасування оскаржуваного рішення і прийняття постанови про відмову у позові з іншої підстави відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Куль Ілони Василівни та представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг "Зоря" адвоката Янчарука Олега Івановича задовольнити частково. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 10 липня 2025 року скасувати. ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг "Зоря", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці, Головне управління Державної податкової служби у Рівненській області; про визнання протиправними дій, визнання права на оплату праці, стягнення заборгованості за заробітною платою і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено: 20.01.2026 Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М.Ковальчук С.С.Шимків