Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3800/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/3800/24 пров. № А/857/24826/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І.М., Пліша М.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (головуючий суддя Дудар О.М., м. Рівне) у справі № 460/3800/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, (далі - відповідач-1), Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-2), у якому просить визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непризначення з 20.03.2024 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію із зменшенням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 20.03.2024. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду, відповідачі подали апеляційні скарги. Відповідач 1 обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 19.08.1985 з 11.05.1989 по 05.11.1989, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення, не придатна для сприйняття змісту, з 08.04.1997 по 23.12.1999 та з 06.04.2000 по 07.04.2003 - оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення, не придатна для сприйняття змісту (частково зараховано за даними довідки про заробітну плату №125-18/04-02/2Р від 13.03.2024 та даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування), а також прізвище на титульній сторінці трудової книжки "Кулакевыч" вчинено російською мовою та не відповідає паспортним даним. Відповідач 2 апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що загальний страховий стаж позивача є недостатнім для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. Вважає, що судом першої інстанції не дотримано умов щодо визначення права на призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначеного ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Просять скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку, що такі не підлягають до задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 25.01.1995 Рівненською обласною радою. 20.03.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка за принципом випадковості (екстериторіальності) передана для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.03.2024 №172650008486 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Загальний страховий стаж складає 12 років 03 місяці 24 дні. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 19.08.1985 з 11.05.1989 по 05.11.1989, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення, не придатна для сприйняття змісту, з 08.04.1997 по 23.12.1999 та з 06.04.2000 по 07.04.2003, - оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення, не придатна для сприйняття змісту (частково зараховано за даними довідки про заробітну плату №125-18/04-02/2Р від 13.03.2024 та даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування), прізвище на титульній сторінці російською "Кулакевыч" не відповідає паспортним даним. Період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення становить 36 років 00 місяців 16 днів, з них: станом на 01.01.1993 становить 4 роки 09 місяців 26 днів. Вважаючи, що дії відповідачів щодо відмови у призначенні пенсії є протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII). Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Аналізуючи наведену норму, колегія суддів зазначає, що право на пенсію зі зниженням пенсійного віку згідно норм ст. 55 Закону № 796-ХІІ законодавець пов`язує з дотриманням сукупності трьох умов, а саме, 1) постійного проживання або роботи протягом певного часу у відповідній зоні забруднення, 2) віку та 3) страхового стажу, який зменшується на кількість років зменшення пенсійного віку. У спірних правовідносинах право ОСОБА_1 на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 6 років, тобто після досягнення 54 річного віку, не є спірним, що підтверджується змістом оскаржуваного рішення пенсійного органу. Тобто, згідно оскаржуваного рішення пенсійного органу позивач досягнув необхідного віку для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, а також має період роботи та проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, достатній для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років. Однак, відповідачем відмовлено позивачу у призначені пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-XII через відсутність необхідного страхового стажу. Таким чином, дослідженню підлягає питання достатності страхового стажу позивача на момент звернення до пенсійного фонду. Обов`язковою умовою призначення пенсії за статтею 55 Закону №796 є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: - по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; - з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; - з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; - з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; - з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; - з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; - з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року. На момент звернення позивача (20.03.2024) із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ йому виповнилося 57 років, отже з урахуванням зменшення пенсійного віку на 6 років, позивач набув права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку з урахуванням норм ст.26 Закону №1058-IV у 57 років (63-6). Пенсійного віку 57 років позивач досягнув 23.02.2024, а тому він набуде право на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ у віці 57 років за умови наявності стажу станом на 2024 рік від 15 до 25 років. До страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача з 11.05.1989 по 05.11.1989, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення, не придатна для сприйняття змісту, з 08.04.1997 по 23.12.1999 та з 06.04.2000 по 07.04.2003, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення, не придатна для сприйняття змісту (частково зараховано за даними довідки про заробітну плату №125-18/04-02/2Р від 13.03.2024 та даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування), прізвище на титульній сторінці російською "Кулакевыч" не відповідає паспортним даним. Колегія суддів звертає увагу, що Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція). Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно п.2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018, 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а (№К/9901/44334/18), №754/14898/15-а. Трудова книжка ОСОБА_1 НОМЕР_1 (дата заповнення 19.08.1985) містить, серед інших, такі записи:

1. Запис №10 від 11.05.1989 прийнятий на роботу будівельником в радгоспі "Комсомольський" (наказ від 26.05.1989 №29);

2. Запис №11 від 05.11.1989 звільнений з роботи у зв`язку із закінченням строку договору (наказ від 05.11.1989 №72);

3. Запис №18 від 08.04.1997 прийнятий на роботу автокранівником в Рокитнівське районне об`єднання "Райагрохім" (наказ від 08.04.1997 №8);

4. Запис №19 від 15.07.1997 згідно наказу регіонального ФДМ по Рівненській області №460 від 14.07.97, Рокитнівське райоб`єднання "Райагрохім" перейменовано на ВАТ "Рокитнівський Райагрохім" (наказ від 15.07.1997 №25);

5. Запис №20 від 23.12.1999 звільнений з роботи по ст.36 КЗпП України (наказ від 23.12.1999 №18);

6. Запис №21 від 06.04.2000 прийнятий на роботу автокранівником у ВАТ "Рокитнівський Райагрохім" (ст.23 п.1 КЗпП України) (наказ від 06.04.2000 №9);

7. Запис №22 від 07.04.2003 звільнений з роботи по ст.38 п.1 КЗпП України за згодою сторін (наказ від 07.04.2003 №7). Жодних доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо зазначених періодів роботи відповідачами не надано, а тому зазначені записи безпідставно не взято до уваги під час розрахунку стажу. Разом з тим, як передбачено підпунктом 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань. Отже, органи пенсійного забезпечення мають право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи. В той же час, відповідачамим не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації, зазначеної в трудовій книжці позивача. Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що періоди роботи з 11.05.1989 до 05.11.1989, з 08.04.1997 до 23.12.1999, з 06.04.200 до 07.04.2003 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача. Враховуючи наведене, а також те, що вищезазначені періоди роботи позивача підлягають врахуванню, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи як особа, яка має достатній страховий стаж. Інші доводи апеляційних скарг зводяться до незгоди з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційних скарг, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі № 460/3800/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко М.А. Пліш