Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/23021/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/23021/24 пров. № А/857/14605/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Носа С.П.; суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.; розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 380/23021/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,- суддя у І інстанції Гавдик З.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) якому просив визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.07.2015 року по день фактичної виплати 29.01.2021; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.07.2015 року по день фактичної виплати 29.01.2021. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України. Згідно Витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 ( 11-002746), начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » 1 категорії (тип А), у зв`язку вибуттям для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 28 квітня 2020 року. Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 03.08.2020 № 415-ОС «Про особовий склад» виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 (П-002746), заступника начальника штабу начальника відділу прикордонного контролю штабу, звільненого з військової служби у запас з наданням права носіння військової форми одягу наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 13.07.2020 № 333-ОС за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпунктом «а» ( у зв`язку із закінченням строку контракту) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Як вбачається з довідки № 498 від 07.09.2020 про нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період проходження служби у ІНФОРМАЦІЯ_8 ( на теперішній час ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з 01 липня 2015 по 30 квітня 2020 розмір нарахованої індексації склав 33 410,16 грн. Заборгованість з індексації грошового забезпечення на загальну суму 32 909,01 грн відповідач виплатив лише 29.01.2021, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по день фактичної виплати 29.01.2021, звернувся з цим позовом до суду. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Згідно статті 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Частинами першою, другою статті 2 Закону № 2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян. Згідно статті 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до статті 6 Закону № 2050 компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З метою реалізації Закону № 2050 Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Згідно пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян. Отже, основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050 та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування грошового доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17. Верховний Суд у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19 зазначив, що згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Верховний Суд, розглядаючи справу № 240/11882/19, зазначив, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 822/1110/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачеві 29.01.2021 виплачено заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 по 30 квітня 2020 року в розмірі 32909,01 грн. Таким чином, позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення, а саме за період з 01 липня 2015 по 30 квітня 2020 року по дату фактичної виплати 29.01.2021. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Враховуючи періоди, за які індексація грошового забезпечення мала бути виплачена позивачу, та час її фактичної виплати, суд доходить висновку про те, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення. Відтак, оскільки індексація грошового забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по день фактичної виплати 29 січня 2021 року. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Конституційний Суд України у зазначених рішеннях вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з липня 2015 року по день фактичної виплати 29.01.2021 а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 липня 2015 року по день фактичної виплати 29 січня 2021 року. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 380/23031/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. П. Нос судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин