Постанова Миколаївський апеляційний суд № 477/2774/24

20.01.26 22-ц/812/193/26 Провадження №22-ц/812/193/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 20 січня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №477/2774/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Григорян Валентиною Сергіївною, на рішення, яке постановив Вітовський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Козаченка Романа Вікторовича у приміщенні цього суду 14 липня 2025 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, у с т а н о в и в : У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Позов мотивовано тим, що 07 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (далі ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ»( та відповідачем був укладений договір позики №77529168, за яким йому була надана позика в сумі 12652 грн. з процентною ставкою 1,99% за кожен день користування нею строком на 30 днів. Договір був підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. 22 лютого 2022 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (далі ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ») було укладено договір відступлення прав вимоги №22/02/2022, відповідно до умов якого останнє набуло права вимоги до позичальників, у тому числі й до відповідача за договором позики №77529168 від 07 вересня 2021 року. 10 січня 2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги до відповідача за договором позики №77529168 від 07 вересня 2021 року. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свої зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача останній не здійснював жодного платежу для погашення існуючої заборгованості, в зв`язку з чим вона станом на день формування позовної заяви становить 42867 грн. 04 коп., яка складається з 12642 грн. неповернутої позики 30212 грн. 97 коп. та 2 грн. 07 коп. 3% річних на підставі статті 625 ЦК України. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути вищевказану заборгованість, а також 2422 грн 40 коп. судового збору та витрати, понесені на правову допомогу у розмірі 13000 грн. У відзиві на позовну заяву представник відповідача просила відмовити ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» у задоволенні позову з підстав спливу строку позовної давност, та стягнути з ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на користь відповідача судові витрати з надання правової допомоги. Також зазначила, що відповідач не оспорює заборгованість за тілом кредиту в сумі 12652 грн, але заперечує нарахування відсотків у сумі 30212 грн 97 коп. за користування кредитними коштами. Також зазначила, що позивачем не додано платіжну квитанцію, відповідно до якої ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» перерахувало АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» 13000 грн. за надання правової допомоги. Рішенням Вітовського районного суду Миколаївської області від 14 липня 2025 року позовні вимоги Товариства задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором №77529168 від 07 вересня 2021 року у розмірі 42867 грн 04 коп., судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 13000 грн. Рішення суд умотивував тим, що позивач довів наявність кредитної заборгованості відповідача в загальній сумі 42867 грн 04 коп., оскільки при укладенні вищевказаного договору він був ознайомлений з його умовами, в тому числі й про нарахування процентів за користування позикою, а тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В апеляційній скарзі представник відповідача Григорян В.С. вказує, що висновки суду є необґрунтованими, ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального та процесуального права та просить його скасувати й відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав оцінки заявленої відповідачем вимоги щодо застосування строку позовної давності. Так, 07 вересня 2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №77529168 (на умовах повернення позики в кінці строку позики). Згідно п. 2.2 Договору строк позики (строк Договору) складав 30 днів. Датою повернення позики є 07 жовтня 2021 року. Позивач не надав доказів щодо пролонгації строку кредитування та доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів, тощо. Тому представник відповідача вважає, що позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості за вказаним договором позики сплинула 07 жовтня 2024 року, тоді як позивач звернувся до суду 01 листопада 2024 року. Крім того, судом першої інстанції не врахував письмових аргументів відповідача стосовно безпідставності вимоги позивача щодо стягнення нарахованих користування кредитними коштами відсотків у сумі 30212 грн. 97 коп. Так, у відзиві на позовну заяву відповідач не оспорював заборгованість за тілом кредиту у сумі 12652 грн, але заперечувався розмір нарахованих відсотків за користування кредитними коштами у сумі 30212 грн. 97 коп., оскільки згідно розрахунку заборгованості, який міститься у додатках до позову, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» станом на 03 жовтня 2024 року становить 42867 грн 04 коп., з яких: заборгованість по основній сумі кредиту (тіло кредиту) 12652 грн.; заборгованість за відсотками 30212 грн 97 коп.; 3% річних - 2 грн 07 коп., які нараховані у відповідності до ст. 625ЦК України. Виходячи з наданого позивачем розрахунку заборгованості по договору №77529168 від 07 вересня 2021 р. відсотки за період строку кредитування, тобто з 07 вересня 2021 р. по 07 жовтня 2021 р. нараховувались в розмірі 0,70% (88 грн 12 коп.), а за період поза межами строку кредитування з 08 жовтня 2021 р. по 05 січня 2022 року нараховані саме як проценти за «користування кредитом» в розмірі 1,99 % (251 грн 77 коп.), а не як міра відповідальності на підставі частини 2 статті 625 ЦК України. При цьому загальний розмір заборгованості за процентами станом на 05 січня 2022 року становив 30212 грн 97 коп., яку позивач просив стягнути із відповідача. Крім того, в обґрунтування позовної вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами в розмірі 30212 грн 97 коп. ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР не посилався на положення частини 2 статті 625 ЦК України. Більше того, позивач окремо просив стягнути із відповідача нараховані відповідно до положень ст.625 ЦК України 3% річних в розмірі 02 грн. 07 коп. На думку представника відповідача, не можуть слугувати достатньою правовою підставою для стягнення з відповідача всієї нарахованої позивачем заборгованості за процентами в сумі 30212 грн 97 коп. умови п. 6.5 Правил, за змістом яких кредитор має право нарахувати проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожен день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь якому випадку не більше 90 календарних днів, позаяк такі умови договору суперечать наведеним вище вимогам цивільного законодавства. З огляду на викладене, виходячи із умов договору, заборгованість за відсотками ОСОБА_1 за період з 07 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року мала б складати 2656 грн 92 коп. (12652 грн. х 0,70 % х 30 днів.). Разом з тим, в додатку №1, що є невід`ємною частиною договору позики №77529168 від 07 вересня 2021 року, зазначено, що за вищевказаний період відсотки за користування кредитом становлять 2643 грн 64 коп., а тому стягненню з відповідача підлягають відсотки за користування кредитом саме в розмірі, зазначеному в Додатку №1 до договору позики, адже вони були самостійно визначені первісним кредитором саме як проценти за «користування кредитом» в межах строку кредитування. Щодо стягнення судового збору у розмірі 2422 грн 40 коп. адвокат вказує, що з ОСОБА_1 можливе стягнення пропорційне задоволеним позовним вимогам, а саме у розмірі 864 грн 80 коп., що становить 35,7 % від сплаченого при поданні позову судового збору. Щодо стягнення витрат на правову допомогу ОСОБА_2 наголошує, що позивачем не додано платіжну інструкцію/квитанцію тощо, відповідно до якої ТОВ «КОЛЕЛЕКТ ЦЕНТР» перерахувало АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» 13 000 грн за надання правової допомоги, а тому з ОСОБА_1 має бути стягнуто на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі лише 4641 грн. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись, зокрема на безпідставність доводів відповідача про неправильне обрахування заборгованості по процентах, оскільки такий розрахунок відповідає умовам укладеного відповідачем договору та пункту 6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ». Також представник позивача зазначив про невідповідність положенням закону твердження про пропуск позивачем позовної давності. Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону не повною мірою. Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 07 вересня 2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 , був укладений договір позики № 77529168 (далі Договір), за умовами якого відповідач отримав на умовах позики грошові кошти у розмірі 12652 грн на строк 30 днів - до 07 жовтня 2021 року за умови сплати процентів за користування кредитом в розмірі 1,99% (процентна ставка базова/день), 0,7% (знижена процентна ставка/день (застосовується у відповідності до умов Програми лояльності), 2,70) (процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день (не застосовується в період карантину) (а.с. 15). Відповідно до додатку №1 до договору позики № 77529168 (таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором пр. споживчий кредит) дата видачі кредиту 07 вересня 2021 року, дата платежу 07 жовтня 2021 року, сума платежу за розрахунковий період 15295 грн. 64 коп.: 12652 грн. сума кредиту, 2543 грн. 64 коп. проценти за користування кредитом. Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики в силу частини 1 статті 1047 ЦК України укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Договір від 07 вересня 2021 року був вчинений сторонами в електронній формі, зокрема, відповідач 07 вересня 2021 року підписав його одноразовим ідентифікатором bW3uEr2P0і (а.с. 15, зворот). Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням викладених вище встановлених судами обставин справи, положень закону, а саме, що договір позики від 07 вересня 2021 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, після верифікації особи позичальника кредитором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності заперечень відповідача про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка йому не належить, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту його укладання та отримання ОСОБА_1 у розпорядження коштів у позику. Такі висновки ґрунтуються на правових позиціях, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) та спростовують аргумент апеляційної скарги. Виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо передання коштів на умовах позики підтверджено також довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінекспрес» від 18 вересня 2024 року (а.с. 22) про прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» про перерахування отримувачу на картку № НОМЕР_1 грн. Щодо переходу до позивача права вимоги за Договором. 22 лютого 2022 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №22/02/2022, відповідно до умов якого останнє набуло права вимоги до позичальників, у тому числі й до відповідача за укладеним відповідачем договором позики №77529168 від 07 вересня 2021 року (а.с. 30-36). 10 січня 2023 року було укладено договір відступлення (купівлі-продажу) прав №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги до відповідача за договором позики №77529168 від 07 вересня 2021 (а.с. 37-42). Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. За такого позивач довів на підставі договорів факторингу та відступлення права вимоги, що набув право вимоги до відповідача, яке було відчужено первісним кредитором, за договором позики від 07 вересня 2021 року. Ці обставини в апеляційній скарзі не спростовуються. У цій справі відповідач жодному з кредиторів свої зобов`язання не виконував, будь-яких коштів в погашення позики та процентів за користування коштів не вніс. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У справі, яка переглядається, позивач просить про стягнення з ОСОБА_1 42867 грн. 04 коп. заборгованості, яка складається з 12642 грн. неповернутої позики, 30212 грн. 97 коп. процентів за користування позикою та 2 грн. 07 коп. 3% річних на підставі статті 625 ЦК України. У відзиві на позовну заяву, який подала представник відповідача, а також в апеляційній скарзі остання не заперечувала факт укладання договору ОСОБА_1 07 вересня 2021 року, отримання на його виконання позики, перехід прав вимоги за Договором до позивача, але заперечувала розмір заборгованості в частині нарахування процентів за користування кредитом а також посилалась на пропуск позовної давності. Так, згідно заперечень сторони відповідача розмір нарахованої первісним кредитором заборгованості за позикою в сумі 12652 грн. та процентів за користування позикою за період з 07 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року в сумі 2643 грн. 64 коп., нарахування 2 грн 07 коп. в якості 3% річних він визнає, тоді як спірним є решта нарахованих процентів після 07 жовтня 2021 року. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Щодо розрахунку позивачем заборгованості та стягнення нарахованих процентів за користування кредитними коштами. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України ( постанови від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц). Тому у кредитора за договором позики від 07 вересня 2021 року, як первісного, так і наступних, були підстави для нарахування процентів за користування позиченими коштами лише в межах строку кредитування - з 07 вересня 2021 року по 07 жовтня 2021 року в сумі 2643 грн. 64 коп. Підстав для нарахування процентів після спливу цього строку кредитування не було. Суд першої інстанції не звернув уваги на умови укладеного відповідачем договору позики, не дав їм належної правової оцінки, а тому помилково стягнув з відповідача суму заборгованості за процентами за період після 07 жовтня 2021 року. З урахуванням викладеного апеляційний суд частково приймає доводи апеляційної скарги. Натомість колегія суддів відхиляє аргументи відзиву на апеляційну скарги, які є аналогічними викладеним у відповіді на відзив на позовну заяву, про те, що проценти за користування позикою за 90 днів після 07 жовтня 2021 року нараховані у відповідності до пункту 6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ». Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин». Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). Встановивши, що договір позики від 07 вересня 2021 року не містить домовленості сторін про продовження строку користування позикою після спливу обумовлених сторонами 30 днів та про сплату відсотків після закінчення цього строку, а долучені позивачем Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відповідачем не підписані (а.с.16-21), у справі відсутні докази, що ОСОБА_1 був ознайомлений та погодився з ними, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наведених позивачем умов Правил та покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками, починаючи з 08 жовтня 2021 року. За такого, оскільки відповідач в порушення умов Договору позику та проценти за користування коштами (в межах 30 денного строку користування позикою), не повернув, колегія суддів дійшла висновку про доведеність позовних вимог в неоспорений ним частині - стягненні заборгованості з позики в сумі 12652 грн., 2463 грн. 64 коп. процентів за користування позикою та 2 грн. 07 коп. 3% річних. З приводу доводів відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, слід зазначити наступне. Суд першої інстанції в порушення вимог пункту 3 частини 4 статті 263 ЦПК України не навів мотивовану оцінку аргументу, наведеному представником відповідача у відзиві на позовну заяву, щодо пропуску позивачем позовної давності. Відхиляючи аналогічний довід апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України). Перебіг таких строків у спірних правовідносинах було зупинено у зв`язку з введенням карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а в подальшому воєнного стану. Так, відповідно до пункту 12 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року. Крім того, відповідно до пункту 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, з 12 березня 2020 року по 01 липня 2023 року перебіг строків позовної давності продовжено, а з 24 лютого 2022 року та на день звернення із позовом перебіг строків позовної давності зупинено. Лише з 4 вересня 2025 року згідно із Законом № 4434-IX, який виключив відповідний пункт 19 з Перехідних положень ЦК України, відновлено дія положень щодо позовної давності. Отже, позивач не пропустив позовну давність, тому підстави для застосування наслідків спливу позовної давності у суду відсутні. Оскільки суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за процентами неповно встановив обставини, що мають значення для справи, а тому помилково застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, рішення суду на підставі положень пунктів 1, 3 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно змінити, а позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 15287 грн. 71 коп. заборгованості за Договором. Тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду, натомість є підстави для його зміни. Щодо розподілу судових витрат. Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, заявлені позовні вимоги задоволені частково на 35,7%, наявні підстави для зміни розподілу судових витрат, який зробив суд першої інстанції, провести його пропорційно задоволених позовних вимог, а також здійснити розподіл судових витрат, які поніс відповідач в апеляційній інстанції. Так, позивачу слід компенсувати 35,7% сплаченого при поданні позовної заяви судового збору (2422 грн. 40 коп.) 864 грн. 80 коп. Крім того, позивач просив суд стягнути 13000 грн. витрат на професійну допомогу. За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України). У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України). На підтвердження заявленого розміру правничої допомоги позивач долучив укладений з адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» 01 липня 2024 року договір про надання правничої допомоги, заявку на надання юридичної допомоги № 256 від 14 серпня 2024 року, якою узгоджена вартість послуг 13000 грн. щодо примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , витяг з акту № 2 про надання юридичної допомоги від 02 жовтня 2024 року (а.с. 10-14). Ці докази підтверджують фактичне надання правничої допомоги позивачеві у цій справі. У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач не навів аргументів щодо неспівмірності заявленої суми правничої допомоги складності справи, фактично наданим послугам та їх обсягу. За такого, а також оскільки вказана сума правничої допомоги не є явно неспівмірною із складністю справи, витраченим адвокатом часу на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, у суду відсутні підстави для зменшення її розміру. В той же час з урахуванням часткового задоволення позову з відповідача підлягає стягнення на користь позивача 4641 грн. вартості правничої допомоги (13000 грн. х 35,7%). Щодо аргументів представника відповідача про відсутність доказів проведення оплати за правничі послуги, які надані позивачу, таке суперечить положенням частини 2 статті 137 ЦПК України, відповідно до якої розподілу за результатами справи підлягають витрати на правничу допомогу, що сплачені або підлягають сплаті. Відповідач сплатив за подання апеляційної скарги 3633 грн. 60 коп. судового збору (а.с. 156). Оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги відповідача сума стягнутої з нього заборгованості зменшена на 64,3%, позивач має компенсувати ОСОБА_1 2336 грн. 40 коп. судового збору. З урахуванням положень частин 10 статті 141 ЦПК України на користь позивача з відповідачки необхідно стягнути 3169 грн. 40 коп. (864,8 грн. + 4641 грн. 2336,40 грн.) судових витрат. Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Григорян Валентиною Сергіївною, задовольнити частково. Рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 14 липня 2025 року змінити. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», (ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 0113, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306), 15287 грн. 71 коп. заборгованості за договором позики від 07 вересня 2021 року, з яких: 12652 грн. неповернутої позики та 2463 грн. 64 коп. процентів за користування позикою, 2 грн. 07 коп. 3% річних; а також 3169 грн. 40 коп. судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська _______________________________________ Повна постанова складена 20 січня 2026 року