Постанова 4811 № 944/1012/25

Справа № 944/1012/25 Головуючий у 1 інстанції: Швед Н.П. Провадження № 22-ц/811/3401/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Цяцяк Р.П., судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О., за участю секретаря Підлужного В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у міста Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Яворівської міської ради Львівської області, як орган опіки і піклування, про визначення місця проживання дитини згаданих сторін. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що сторони даного спору 17 липня 2010 року уклали шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Яворівського районного управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 17 і ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька - ОСОБА_3 . Однак, спільне життя з відповідачкою у них не склалося, тривалий час вони проживали окремо і рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 03.03.2021 року у справі № 944/5084/20 шлюб між ними було розірвано. Стверджувалося, що відповідачка ОСОБА_2 усунулася від виховання доньки і остання з 2015 року проживає разом з позивачем, який сам займається її вихованням та утримує її протягом 10 років. З урахуванням наведеного просив визначити місцем проживанням малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 з його самостійним вихованням та утриманням, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 1-2). Оскаржуваним рішенням позовні вимоги залишено без задоволення (а.с. 50-56) і позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Звертає увагу на те, що «на час звернення до суду з позовною заявою ОСОБА_3 ще не було 14 років …, відповідно на той час вона ще не могла обирати місце проживання самостійно». Вважає помилковим висновок суду про те, що ним не доведено «що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача», оскільки позивач повідомляв суд першої інстанції про те, що «заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за (позивачем) певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину. Що в подальшому буде підставою для отримання відстрочки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» (а.с. 61-63). Апелянт (позивач) надіслав на адресу суду заяву про апеляційний розгляд справи без його участі (а.с. 87). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Частиною 1 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Судами встановлено та стверджується матеріалами справи, що сторони по справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 4). Відтак, згадані особи (у відповідності до статті 180 СК України) зобов`язані утримувати доньку до досягнення нею повноліття та брати участь у її вихованні незалежно від розірвання шлюбу між ними та/чи проживання їх (одного з них) окремо від дитини (статті 141 та 157 ч.2 СК України). Визначення рішенням суду місця проживання дитини з одним з її батьків не є тотожним тому, що той з батьків, з яким проживає дитина, «самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду», як це зазначено у пункті 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яким наведена обставина передбачена, як підстава для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану. Станом на день ухвалення судом оскаржуваного рішення (30 вересня 2025 року) доньці сторін вже було більше 14 років і така (у відповідності до частини 3 статті 160 СК України) вже набула право місце свого проживання визначати самостійно. За наведених вище обставин у суду першої інстанції були відсутніми правові підстави для задоволення позову та визначення місця проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, саме з батьком (позивачем). В апеляційній скарзі не зазначено, в чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість оскаржуваного рішення (які саме обставини та (чи) докази, що мають значення для справи, судом встановлені та (чи) оцінені неповно та (або) неправильно); які саме нові обставини і (або) докази підлягають встановленню, дослідженню чи оцінці в ході апеляційного розгляду справи тощо; так само, як у ній не наведено заперечень проти доказів, використаних судом першої інстанції. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для задоволення позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Яворівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2025 року- без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 19 січня 2026 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.