Ухвала КАС ВС № 520/3838/25

УХВАЛА 19 січня 2026 року м. Київ справа №520/3838/25 адміністративне провадження № К/990/55030/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу адвоката Голубова Сергія Геннадійовича, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі № 520/3838/25 за адміністративним позовом Головного управління Національної поліції в Харківській області до ОСОБА_1 про відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатація) яких не закінчився, УСТАНОВИВ: Головне управління Національної поліції в Харківській області звернулося з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило: - стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Національної поліції в Харківській області вартість предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився у сумі 8037,75 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року, адміністративний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Головного управління Національної поліції в Харківській області вартість предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився у сумі 8 037 (всім тисяч тридцять сім) грн 75 коп. 09 грудня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника відповідача, у якій останній просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року, та ухвалити рішення про залишення адміністративного позову без розгляду. Верховний Суд ухвалою від 22 грудня 2025 року касаційну скаргу адвоката Голубова Сергія Геннадійовича, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі № 520/3838/25 за адміністративним позовом Головного управління Національної поліції в Харківській області до ОСОБА_1 про відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатація) яких не закінчився, повернув особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. 26 грудня 2025 року до Верховного Суду надійшла вдруге касаційна скарга представника відповідача, у якій останній просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року, та ухвалити рішення про залишення адміністративного позову без розгляду. Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв`язку перебуванням у відпустці головуючого судді Загороднюка А. Г. (наказ від 09 грудня 2025 року №4849/0/6-25), судді Єресько Л. О. (наказ від 05 грудня 2025 року № 4825/0/6-25), судді Соколова В. М. (наказ від 10 грудня 2025 року № 4892/0/6-25) розгляд цієї скарги відбувся по виходу суддів з відпусток. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з наступних підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Таким чином, посилання на відповідну підставу оскарження, визначену частиною четвертою статті 328 КАС України, має обов`язково наводитись у поєднанні із зазначенням та обґрунтуванням винятків, передбачених пунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 цього Кодексу. Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, представник скаржника у касаційній скарзі послався на підпункти "а" та "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Автор касаційної скарги указує, що формування Верховним Судом єдиної правової позиції щодо визначення моменту початку перебігу строку звернення до суду у спорах про відшкодування вартості однострою є необхідним для забезпечення принципів правової визначеності, рівності сторін перед законом, а також для запобігання подальшим колізія та неоднаковій судовій практиці. У аспекті цих доводів Суд зауважує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Поряд із цим автор касаційної скарги, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, не наводить обґрунтувань щодо кількісного та якісного виміру наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також не наводить аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме при вирішенні справ з аналогічними обставинами, зокрема у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при розгляді цих справ. Отже, Верховний Суд відхиляє посилання представника скаржника на підпункт "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Окрім того, автором касаційної скарги не надано жодних доказів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства нашої Держави. Також Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має особливе значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання. Разом з тим, представник скаржника повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків. Суд відхиляє твердження представника скаржника, що справа має виняткове значення для скаржника, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги автора касаційної скарги у цій справі в якусь особливу категорію спорів, є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків. Отже, Верховний Суд відхиляє посилання автора касаційної скарги на підпункт "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Відтак, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі представником не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу. Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості загальних підстав касаційного оскарження судових рішень представник заявника посилається на пункт 1 четвертої статті 328 КАС України. Далі по тексту касаційної скарги представник цитує постанови Верховного Суду у справах № 360/917/19, № 160/19022/22, № 360/1556/23, № 140/6315/20, № 420/4099/20, № 320/7204/21. Також представник цитує окремі положення КАС України, а саме частину першу та п`яту статті 122, частини першу та третю статті 120, а також пункт 9 розділу V Порядку №

772. Представник заявника стверджує, що у даній справі підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України. У цьому контексті суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є наявність та взаємозв`язок усіх чотирьох умов. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, представник скаржника навів у ній окремо сукупність норм матеріального та процесуального права в контексті його доводів щодо фундаментального значення порушуваних у касаційній скарзі правових питань та відсутності єдиних висновків щодо їх застосування у судовій практиці, а також постанови Верховного Суду, зазначивши поряд із цим певні висновки поза зв`язком з конкретними правовими нормами, правила щодо застосування яких висловив Верховний Суд та змістом правовідносин, у межах яких ці висновки викладено. Отже, наразі автор касаційної скарги, пославшись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не продемонстрував наявності у цьому випадку одночасно і у взаємозв`язку тих чотирьох умов, про які йшлося вище і які зумовлюють можливість оскарження судових рішень із зазначеної підстави, а саме (1) конкретну норму (норми) матеріального права, яку апеляційний суд застосував неправильно із вказанням (2) постанови Верховного Суду та відображенням наведеного у ній висновку про те, як цю норму (норми) слід застосовувати та у цьому контексті (3) зазначенням висновків суду апеляційної інстанції, що суперечать цій позиції, а також (4) посиланням на те в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Формальне відображення у касаційній скарзі певної сукупності норм матеріального права, які, на думку автора касаційної скарги, неправильно застосували суди, а також переліку постанов Верховного Суду з частковим (вирваним з контексту) висвітленням наведених у них висновків без будь-якої конкретизації і системного зв`язку зі спірними правовідносинами, демонструє суто формальний підхід у намаганні дотриматися правил касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, що, при цьому, не зумовлює можливості відкрити касаційне провадження із цієї підстави, оскільки викладені у такий спосіб доводи і обґрунтування не є належними у розумінні зазначеної правової норми. Іншими словами, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Щодо посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке. Так, у тексті касаційної скарги указано про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - щодо строків звернення Головного управління Національної поліції до суду з позовом про відшкодування вартості предметів однострою особистого користування у разі звільнення поліцейського за власним бажанням. Водночас, автором касаційної скарги не зазначено, щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній. Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання представника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання представника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Отож, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Згідно пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Голубова Сергія Геннадійовича, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі № 520/3838/25 за адміністративним позовом Головного управління Національної поліції в Харківській області до ОСОБА_1 про відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатація) яких не закінчився. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Суддя-доповіда судді А. Г. Загороднюк Л. О. Єресько В. М. Соколов