Ухвала КАС ВС № 380/3906/25

УХВАЛА 19 січня 2026 року м. Київ справа № 380/3906/25 адміністративне провадження № К/990/1506/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Бучик А.Ю., перевіривши касаційну скаргу Керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської обласної прокуратури на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі №380/3906/25 за позовом Першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Надра" про зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в : Перший заступник керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні надра", в якому просив : - зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельні надра» укласти з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації охоронний договір щодо пам`ятки історії місцевого значення - складові частини «Комплексу фортифікаційних та інженерних споруд «Фортеця м. Миколаїв» - «Опорний пункт «Північ» (група «Лиса гора»)», охоронний № 2967/4-Лв, «Опорний пункт «Захід» (група «Лиса гора»)», охоронний № 2967/5-Лв, та «Опорний пункт «Схід» (група «Лиса гора»)», охоронний № 2967/6-Лв, на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2025, позовні вимоги задоволено. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельні надра» адреса: вул. Устияновича, 14, м.Миколаїв, Стрийський район, Львівська область) укласти з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації охоронний договір щодо пам`ятки історії місцевого значення - складові частини «Комплексу фортифікаційних та інженерних споруд «Фортеця м. Миколаїв» - «Опорний пункт «Північ» (група «Лиса гора»)», охоронний № 2967/4-Лв, «Опорний пункт «Захід» (група «Лиса гора»)», охоронний № 2967/5-Лв, та «Опорний пункт «Схід» (група «Лиса гора»)», охоронний № 2967/6-Лв, на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 в межах земельних ділянок, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельні надра" на праві приватної власності. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2025 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. 12.01.2026 до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської обласної прокуратури на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі №380/3906/25. Вказану справу розглянуто в порядку загального позовного провадження. Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке. 08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження. За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328/ КАС України, а саме, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного суду України від 23.12.2019 №806/1536/18, від 20.03.2024 №620/17968/21 та від 23.05.2024 у справі №320/5145/23. Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм. Суд зауважує, що обставини у порівнювальних справах не є подібними. Так, у справі №806/1536/18 спір виник між Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради в особі директора департаменту Блажиєвського І.Й., який діяв на підставі Положення та ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини", та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський", в особі директора Геворгяна С.Л., було укладено охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 5 за адресою: м.Житомир, бульвар Старий,16/1. У справі №320/5145/23 спірні правовідносини виникли щодо того, чи виникає у власника нерухомого майна обов`язок укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини у зв`язку з набуттям таким майном статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. Таким чином, у цих справах було оформлене право власності на вказані об`єкти культурної спадщини. Тоді як у цій справі суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог зазначив, що виникненню в сторони обов`язку укласти охоронний договір передує необхідність вчинення Департаментом дій щодо оформлення відповідних документів на пам`ятку, зокрема, паспорта об`єкта культурної спадщини. Невиконання уповноваженим органом охорони культурної спадщини свого обов`язку щодо розроблення паспорта щойно виявленої пам`ятки історії є об`єктивною перешкодою для укладення охоронного договору і не може розцінюватися як порушення законодавства про охорону культурної спадщини з боку власників. Відповідно до п.5.13 Розділу V Порядку відсутність у нерухомого об`єкта культурної спадщини паспорту пам`ятки культурної спадщини не впливає на його статус пам`ятки культурної спадщини. Також пункт 5.14 Розділу V Порядку визначає, що після занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру і набуття ним статусу пам`ятки, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам`ятка, власник пам`ятки чи уповноважені ним органи (особи) забезпечують розроблення технічної документації із землеустрою щодо визначення меж території пам`ятки, що є складовою облікової документації на пам`ятку і вноситься після її затвердження до складу облікової справи. Разом з тим позивачем (суб`єктом владних повноважень) не надано жодних доказів, які б підтверджували про виконання вимог, вказаних в п.5.14 Розділу V Порядку, щодо розроблення технічної документації із землеустрою щодо визначення меж території пам`ятки, що є складовою облікової документації на пам`ятку і вноситься після її затвердження до складу облікової справи . Таким чином, посилання заявника касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими. Щодо справи №620/17968/21 то у ній Верховний Суд надавав оцінку наявності повноважень прокурора для звернення до суду з вказаними позовними вимогами. Інша мотивувальна частина касаційної скарги містить нормативно-правове регулювання обґрунтування, цитування уривків з різних постанов Верховного Суду в частині застосування процесуальних строків, посилання на уривки з рішень Європейського суду з прав людини, проте Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з контексту скарги вибирати ті норми права, із застосуванням яких не погоджується скаржник. Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95). Згідно із пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Керуючись ст. ст. 169, 328,330,332 КАС України, у х в а л и в : Касаційну скаргу Керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської обласної прокуратури на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2025 у справі №380/3906/25 повернути скаржнику. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати в порядку, встановленому статтею 251 КАС України. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддяА.Ю. Бучик