Ухвала КАС ВС № 520/18663/25

УХВАЛА 19 січня 2026 року м. Київ справа №520/18663/25 адміністративне провадження №К/990/49382/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 520/18663/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просив: - скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Баранової Я.О. від 09 липня 2025 року, про повернення виконавчого документу, як стягувачу, у виконавчому провадженні №57834765; - зобов`язати відповідача виконати вимоги Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 в частині подання керівником відповідного органу державної виконавчої служби до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомити в установленому порядку стягувача. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Баранової Я.О. від 09 липня 2025 року, про повернення виконавчого документу, як стягувачу, у виконавчому провадженні №57834765. Зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у межах виконавчого провадження №57834765 вирішити питання про передачу виданого Харківським окружним адміністративним судом виконавчого листа №2040/6198/18 від 23 листопада 2018 року у порядку частини третьої статті 4 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі № 520/18663/25 скасовано. Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 28 листопада 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, у якій він просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року. Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 520/18663/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії, - залишено без руху. Установлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання: уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України із наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України та наданням обґрунтувань, наявності підстави для розгляду цієї касаційної скарги щодо випадку визначеного підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи. 17 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав уточнену касаційну скаргу. Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв`язку перебуванням у відпустці головуючого судді Загороднюка А. Г. (наказ від 09 грудня 2025 року №4849/0/6-25), судді Єресько Л. О. (наказ від 05 грудня 2025 року № 4825/0/6-25), судді Соколова В. М. (наказ від 10 грудня 2025 року № 4892/0/6-25) розгляд цієї скарги відбувся по виходу суддів з відпусток. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження у цій справі позивач зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права з посиланням на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, по тексту уточненої касаційної скарги заявником процитовано пункт 1 четвертої статті 328 КАС України. Далі по тексту уточненої касаційної скарги заявник цитує постанови Верховного Суду у справах № 520/5875/19, № 522/18010/18, № 380/103/22, № 342/157/17. Також скаржник цитує окремі положення КАС України, а саме частину другу статті 14, частину п`яту статті 242, а також частину третю статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». У цьому контексті суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є наявність та взаємозв`язок усіх чотирьох умов. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Як вбачається зі змісту уточненої касаційної скарги, скаржника навів у ній окремо сукупність норм матеріального та процесуального права в контексті його доводів щодо фундаментального значення порушуваних у касаційній скарзі правових питань та відсутності єдиних висновків щодо їх застосування у судовій практиці, а також постанови Верховного Суду, зазначивши поряд із цим певні висновки поза зв`язком з конкретними правовими нормами, правила щодо застосування яких висловив Верховний Суд та змістом правовідносин, у межах яких ці висновки викладено. Отже, наразі автор касаційної скарги, пославшись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не продемонстрував наявності у цьому випадку одночасно і у взаємозв`язку тих чотирьох умов, про які йшлося вище і які зумовлюють можливість оскарження судових рішень із зазначеної підстави, а саме (1) конкретну норму (норми) матеріального права, яку апеляційний суд застосував неправильно із вказанням (2) постанови Верховного Суду та відображенням наведеного у ній висновку про те, як цю норму (норми) слід застосовувати та у цьому контексті (3) зазначенням висновків суду апеляційної інстанції, що суперечать цій позиції, а також (4) посиланням на те в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Формальне відображення у касаційній скарзі певної сукупності норм матеріального права, які, на думку автора касаційної скарги, неправильно застосували суди, а також переліку постанов Верховного Суду з частковим (вирваним з контексту) висвітленням наведених у них висновків без будь-якої конкретизації і системного зв`язку зі спірними правовідносинами, демонструє суто формальний підхід у намаганні дотриматися правил касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, що, при цьому, не зумовлює можливості відкрити касаційне провадження із цієї підстави, оскільки викладені у такий спосіб доводи і обґрунтування не є належними у розумінні зазначеної правової норми. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, позивач указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №

845. Судом установлено, що доводи скаржника в частині покликання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України є достатньо мотивованими і потребують перевірки. Отож, підстава касаційного оскарження постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року відповідає вимогам пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Касаційна скарга за формою та змістом відповідає вимогам статті 330 КАС України, подана з дотриманням порядку і строків касаційного оскарження, передбачених статтями 329, 331 КАС України. Підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні. Керуючись статтями 3, 327-331, 334, 338 КАС України, УХВАЛИВ: Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 520/18663/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії. Витребувати з Харківського окружного адміністративного суду справу № 520/18663/25. Встановити десятиденний строк для подання відзиву на касаційну скаргу та роз`яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів. Роз`яснити, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л. О. Єресько В. М. Соколов