Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/20896/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/20896/25 Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М.Ф. Суддя-доповідач: Гонтарук В. М. 19 січня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року (ухвалена в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Ухвалою суду від 03.09.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків шляхом подання до суду: - заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску процесуального строку. На виконання вимог ухвали суду представником позивача 10.09.2025 подано до суду заяву, в якій представник позивач просить поновити строку звернення до адміністративного суду. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року адміністративний позов повернуто позивачу. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Згідно ч. 1, 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Враховуючи положення ст. 312 КАС України, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення суду першої інстанції в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції нормматеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду -скасувати, виходячи з наступного. Так, повертаючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що разом із позовною заявою та заявою на усунення недоліків на підтвердження повноважень адвоката Немировської О.В., як представника ОСОБА_1 , надано ордер серії АМ №1131093 від 27.05.2025 року. У вказаному ордері у рядку "назва органу, у якому надається правова допомога" вказано: "у судах України всіх інстанцій, в державних органах влади, перед. фіз. та юридичними особами на підставі п.6 ч.1 ст.19 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Водночас, суд першої інстанції вказав, що такий реквізит ордеру на надання правової допомоги як назва органу, у якому надається правова допомога адвокатом - є обов`язковим, а враховуючи зміст поняття "назва органу…", в ордері має бути зазначена конкретна назва такого органу, зокрема, у даному випадку "Житомирський окружний адміністративний суд". Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що ордер на надання правничої допомоги АМ №1131093 від 27.05.2025 року, який виданий на підтвердження повноважень адвоката, містить неналежну назву судового органу, у якому надається правова допомога позивачу, оскільки у рядку "назва органу…" вказано "судові органи України". З огляду на викладене, такий ордер не є належним документом, який може підтвердити повноваження адвоката Немировської О.В. на підписання і подання позовної заяви та заяви про усунення недоліків позовної заяви саме до Житомирського окружного адміністративного суду відповідно до ч. 4 ст.59 КАС України. Таким чином, суд дійшов висновку, що позовну заяву та заяву про усунення недоліків адміністративного позову підписано і подано до Житомирського окружного адміністративного суду особою, яка не має те відповідних повноважень, у зв`язку з чим наявні передбачені п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України підстави для повернення цієї позовної заяви. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 57 КАС України). Згідно з частиною четвертою статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідно до частин першої та другої статті 60 КАС України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Згідно з частиною першою статті 20 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку. Відповідно до частини першої статті 26 Закону №5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер це письмовий документ, що у випадках, установлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката (частина друга статті 26 Закону №5076-VI). Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 №41 (в редакції відповідно до рішення Ради адвокатів України №32 від 19.05.2023), встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів. Відповідно до підпункту 12.4 пункту 12 зазначеного Положення ордер містить назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо). З матеріалів справи, а саме зі змісту ордеру серії АМ №1131093, доданого представником позивача до адміністративного позову, судом встановлено, що в графі "назва органу, у якому надається правнича допомога" адвокатом зазначено "у судах України всіх інстанцій, в державних органах влади, перед. фіз. та юридичними особами на підставі п.6 ч.1 ст.19 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". В свою чергу, підставою для повернення судом першої інстанції адміністративного позову слугувало те, що в ордері має бути зазначена конкретна назва такого органу, зокрема, "Житомирський окружний адміністративний суд". Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, та зазначає, що питання прийнятності ордеру як документа, що підтверджує повноваження адвоката, у разі, коли в ньому замість найменування конкретного органу (суду), у якому надається правова допомога, зазначено загальне найменування системи органів, зокрема «судові органи України» чи інші подібні формулювання, неодноразово було предметом розгляду у Верховному Суді. Так, у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №826/17175/18 зазначено, що: під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу, так і назва групи органів, визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо); зазначення в ордері, що правова допомога надається «в судових органах» є достатнім для висновку про наявність у адвоката повноважень діяти від імені сторони у справі; вимога судів зазначати в ордері найменування конкретного суду є надмірно формалізованою і створює невиправдані перешкоди для звернення до суду. Аналогічна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.02.2023 у справі №640/30856/21, від 17.08.2023 у справі №600/4282/22-а , від 05.10.2023 у справі № 500/81/23. З огляду на викладене, зазначення представником позивача в ордері, що правова допомога надається в "у судах України всіх інстанцій, в державних органах влади, перед. фіз. та юридичними особами на підставі п.6 ч.1 ст.19 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" є достатнім для висновку про наявність у адвоката Немировської О.В. права на підписання адміністративного позову та заяви на усунення недоліків адміністративного позову від імені ОСОБА_1 . Вказаний висновок не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18 з огляду на те, що в зазначеній справі в ордері на надання правової допомоги у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» були взагалі відсутні відомості про судові органи. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду аналізувала Положення у редакції на час виникнення правовідносин. Разом з тим, на час подання цього позову діяло Положення у новій редакції, згідно з яким під назвою органу, у якому надається правова допомога адвокатом, розуміється як безпосередньо назва конкретного органу, так і назва групи органів наприклад: судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 361/4347/17, від 03 серпня 2020 року у справі № 428/3851/19, від 29 листопада 2021 року у справі № 754/3233/20, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Відповідно до частин 1, 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує, що повернення позовної заяви (апеляційної скарги) не перешкоджає повторному зверненні особи до суду. Проте, згідно практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції. Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення адміністративного позову (апеляційної скарги) з формальних підстав унеможливлює доступ особи до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. «Право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99), та Україна, як держава-учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Натомість, безпідставне повернення чи то позовної заяви, чи то апеляційної скарги, не може мати легітимного підґрунтя у демократичному суспільстві. Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов необгрунтованого висновку про повернення позовної заяви, а тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії скасувати. Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. . Головуючий Гонтарук В. М. Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.