Постанова 4851 № 520/14758/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2026 р.Справа № 520/14758/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 (головуючий суддя І інстанції: Чудних С.О.) по справі № 520/14758/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 з питання ненадання відповіді на звернення гр. ОСОБА_1 від 05.05.2025; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити розгляд звернення гр. ОСОБА_1 від 05.05.2025 та задовольнити вимоги, перелічені у ньому в повному обсязі із наданням відповіді за результатами розгляду способом, зазначеним у зверненні. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2025, яке набрало законної сили 20.09.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 з питання ненадання відповіді на звернення гр. ОСОБА_1 від 05.05.2025. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити розгляд звернення гр. ОСОБА_1 від 05.05.2025 та надати мотивовану відповідь з питань порушених у вказаному запиті згідно норм чинного законодавства. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 08.11.2025 позивач звернувся до суду із заявою, в якій просив: - зобов`язати керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 надати звіт про виконання судового рішення у справі 520/14758/25 від 20.08.2025, що набрало законної сили, у строк визначений судом; - за наслідками розгляду звіту від ІНФОРМАЦІЯ_1 про виконання судового рішення від 20.08.2025 у справі 520/14758/25 накласти на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з якого половину суми стягнути на користь ОСОБА_3 , іншу половину - до Державного бюджету України. В обґрунтування заяви, з урахуванням додаткових пояснень, вказував, що на виконання судового рішення відповідачем надано відповідь від 16.10.2025, яка не містить вирішення всіх питань, зазначених у зверненні від 05.05.2025. Зазначені обставини, на думку заявника, є підставою для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення з огляду на його неналежне виконання суб`єктом владних повноважень. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у задоволенні заяви відмовлено. Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, просить її скасувати та постановити нову, якою заяву задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції без встановлення судового контролю на власний розсуд дослідив заяву відповідача від 10.11.2025 і фактично розглянув її, як звіт про виконання судового рішення, що суперечить нормам КАС України. При цьому суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача з приводу неналежного виконання відповідачем судового рішення, не дослідив надані ним докази в підтвердження заявлених доводів. Натомість, вважає, що надана відповідачем відповідь на звернення від 05.05.2025 не є належним доказом виконання рішення суду від 20.08.2025 у справі 520/14758/25, а отже наявні підстави для встановлення судового контролю за його виконанням. ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач) не подав відзив на апеляційну скаргу. Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, позивач просив розгляд справи здійснювати за його відсутності. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем розглянуто звернення позивача, за наслідками якого надано відповідь від 16.10.2025, а отже виконано рішення суду від 20.08.2025. В свою чергу, незгода позивача зі змістом відповіді не є підставою для встановлення судового контролю. Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України. Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту. Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення. Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2020 року у справі № 539/3406/17. Аналіз вищевикладених норм процесуального права з урахуванням висновків Верховного Суду щодо їх застосування, дає колегії суддів підстави вважати, що судовий контроль в порядку норм статті 382 КАС України шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення може бути встановлено за таких умов: - рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання; - існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; - існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що: загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. При цьому, підставою застосування зазначеної вище норми є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень/дій суб`єкта владних повноважень. Судом встановлено, що 05.05.2025 ОСОБА_2 засобами електронного зв`язку подав відповідачу звернення, в якому просив вирішити питання по суті заяви, виправити допущені помилки при взятті на облік від 14.04.2025 із наданням йому підтверджуючих виправлення помилки документів у паперовому вигляді , сповістивши заздалегідь (за номером телефону або за електронною адресою зазначеними у заяві) про необхідність отримання ним виправлених документів, зважаючи на факт того, що ним здійснюється постійний догляд за особою із інвалідністю 1 групи із ураженням опорно-рухової здатності із повною втратою працездатності та потребою у постійному догляді, що були причиною звільнення від виконання військового обов`язку відповідно до наказу від 12.04.2025. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача з приводу не розгляду звернення від 05.05.2025, позивач звернувся до суду з позовом. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 у справі 520/14758/25 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити розгляд звернення гр. ОСОБА_1 від 05.05.2025 та надати мотивовану відповідь з питань порушених у вказаному запиті згідно норм чинного законодавства. На виконання судового рішення, відповідач листом від 16.10.2025 повідомив позивача, що відповідно до наявних у ІНФОРМАЦІЯ_3 облікових даних та інформації, внесеної до Єдиного державного реєстру військовозобов`язаних «Оберіг», громадянин ОСОБА_2 після звільнення з військової служби під час мобілізації взятий на військовий облік до територіального центру комплектування та соціальної підтримки як особа, звільнена з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Разом з тим, відповідно до інформації, наявної у Реєстрі «Оберіг», відомості про зарахування громадянина ОСОБА_1 до військового оперативного резерву не вносилися, у зв`язку з чим зазначений громадянин станом на дату надання відповіді не є резервістом. Крім того, повідомлено, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадянину ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з перебуванням на військовому обліку як особи, звільненої з військової служби. Вирішуючи питання про обґрунтованість заяви позивача, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем надано офіційну відповідь на звернення ОСОБА_1 від 05.05.2025, що свідчить про вчинення суб`єктом владних повноважень дій, направлених на виконання зобов`язальної частини рішення суду у справі № 520/14758/25. Натомість, позивач фактично не погоджується з наданою відповіддю по суті, що не кореспондується з нормами КАС України, зокрема, які регулюють питання пов`язані з контролем саме виконання судового рішення. Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою, що судовим рішенням зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 надати мотивовану відповідь з питань порушених у зверненні від 05.05.2025 згідно норм чинного законодавства. Тобто, відповідач мав надати мотивовану відповідь на всі питання, вказані заявником у зверненні від 05.05.2025. За твердженням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 не виконав належним чином судове рішення, оскільки не розглянув всі питання, вказані у його зверненні та не надав на них відповідь. Проте, суд першої інстанції не надав жодної оцінки вищевказаним доводам заявника, не дослідив чи вирішено листом від 16.10.2025 всі питання, що поставлені у зверненні від 05.05.2025, а обмежився лише наявністю відповіді, наданої на виконання судового рішення. Таким чином, висновок суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні заяви з підстав вчинення відповідачем дій по виконанню судового рішення є передчасним, зробленим без повного та всебічного з`ясування обставин у справі в їх сукупності та перевірки їх доказами. Отже доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 382 КАС України та не повного встановлення обставин справи знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду апеляційної інстанції. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України закріплено виключну підсудність питання про встановлення судового контролю, а саме суду, який ухвалив судове рішення. Отже, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних повноважень зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 у справі 520/14758/25. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, що призвело до неправильного вирішення питання щодо встановлення судового контролю, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду заяви від 08.11.2025 до суду першої інстанції. Керуючись статтями 243, 310, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 по справі № 520/14758/25 скасувати. Адміністративну справу № 520/14758/25 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 19.01.2026 року