Постанова Миколаївський апеляційний суд № 487/7932/25

19.01.26 22-ц/812/157/26 Провадження №22-ц/812/157/26 ПОСТАНОВА Іменем України 19 січня 2026 року м. Миколаїв справа № 487/7932/25 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником адвокатом Долговою Людмилою Валеріївною - на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва, постановлену 28 жовтня 2025 року під головуванням судді Цуркана Р.С., повна ухвала складена цього ж дня, У С Т А Н О В И В: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позивач зазначав, що з 24 вересня 2016 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірваний рішенням Сколівського районного суду Львівської області 05 грудня 2024 року. В період шлюбу ними було придбано автомобіль HYUNDAI IX35 2010 року випуску та автомобіль HYUNDAI ACCENT 2012 року випуску. Автомобіль HYUNDAI ACCENT 2012 р.в. відповідач 23 квітня 2025 року без його згоди відчужила, інше авто яке залишалося в його користування вона викрала, зробивши дублікат ключів та з того часу дійти згоди щодо поділу спільного сумісного майна не вдається можливим. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на частину автомобілю HYUNDAI IX35 2010 року випуску, та стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію вартості частки транспортного засобу HYUNDAI ACCENT 2012 року випуску у розмірі 197 349 грн. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2025 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 передано до Стрийського міськрайонного суду Львівської області на підставі п. 1 ч.1 ст. 31 ЦПК України. Постановляючи вказану ухвалу, суд виходив із того, що вказаний позов не підсудний Заводському районному суду м. Миколаєва, оскільки останнім відомим зареєстрованим місцем проживання є АДРЕСА_1 , що знаходиться за межами територіальної юрисдикції (підсудності) Заводського районного суду м. Миколаєва. Не погодившись з цією ухвалою, представник ОСОБА_1 адвокат Долгова Л.В. - подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Заводського районного суду м. Миколаєва. На думку апелянта, суд неправильно застосував ч. 9 ст. 28 ЦПК України, яка передбачає, що позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, подаються за місцем знаходження майна відповідача або за останнім відомим місцем його проживання. Отже вибір підсудності у такому разі є альтернативним, а не обов`язковим, чим позивач і скористався. Так, відповідачка є власником нерухомого майна в АДРЕСА_2 . Таким чином є підстави для розгляду справи саме Заводським районним судом м. Миколаєва відповідно до ч. 9 ст. 28 ЦПК України. Крім того представник позивача звертала увагу, що відповідачка за адресою: АДРЕСА_1 ніколи не проживала і була знята з реєстрації влітку 2025 року та ніде не реєструвала місце проживання, постійно мешкає та працює в м. Миколаєві, їх спільна дитина навчається в Комунальному закладі «Миколаївський обласний академічний ліцей «Відродження» і проживає разом з відповідачкою у м. Миколаєві. Згідно заяви відповідачки до Заводського ВДВС від 24 травня 2025 року вона мешкає за адресою: АДРЕСА_3 . Судом першої інстанції безпідставно обмежено право позивача, який піклується за хворою матір`ю, що потребує постійного стороннього догляду, на ефективний судовий захист, оскільки передача справи до іншого регіону ускладнює доступ до правосуддя, суперечить принципу процесуальної економії та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За положеннями ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду про передачу справи на розгляд іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на нижчевикладене. Постановляючи ухвалу про передачу до Стрийського міськрайонного суду Львівської області цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідачки є АДРЕСА_1 , що за територіальністю відноситься до Стрийського міськрайонного суду Львівської області, а тому, зважаючи на положення п. 1 ч.1 ст. 31 ЦПК України, справа підлягає пердачі на розгляд іншого суду. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Так, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України) Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що право на звернення до суду гарантовано, доступ до суду має бути забезпечено. Верховний Суд в постановах від 22 грудня 2021 року в справі № 591/4922/21, від 11 вересня 2024 року в справі № 757/68189/21-ц зазначив, що одне з найважливіших процесуальних питань, яке має вирішити суд під час відкриття провадження у справі, - це питання про підсудність справи цьому суду і вказане має велике значення, оскільки означає дотримання судами положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Крім того, частиною першою статті 8 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Обов`язком суду є забезпечення особі права на звернення до суду. Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Водночас згідно з правилами, які врегульовані ч. 9 ст.28 ЦПК України, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Саме позивач має право на вибір між кількома судами, яким підсудна справа. Таким чином, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, можуть бути пред`явлені як за місцезнаходженням майна відповідача, так і за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Як вбачається з відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №1941700 від 28.10.2025 року ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та знята з реєстрації 25 липня 2025 року. На теперішній день місце реєстрації ОСОБА_2 не відоме. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 листопада 2025 року відповідачка ОСОБА_2 є власницею 1/2 квартири АДРЕСА_4 . Отже позов ОСОБА_1 був пред`явлений за правилами альтернативної підсудності - за місцем нерухомого майна відповідача, яке розташоване на території Заводського району міста Миколаєва, що є правом позивача. Таким чином, висновок суду першої інстанції про неможливість розгляду справи Заводським районним судом м. Миколаєва не відповідає встановленим обставинам та вимогам цивільного процесуального права щодо підсудності при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, оскільки такий висновок не узгоджується з положеннями ч. 9 ст. 28 ЦПК України. За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим на підставі п. 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню, а матеріали справи - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Керуючись ст. 379, 382 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Долговою Людмилою Валеріївною задовольнити. Ухвалу судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2025 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду. Головуючий В.В. Коломієць Судді: Т. В. Серебрякова Н.О. Тищук Повне судове рішення складено 19 січня 2026 року