Постанова КГС ВС № 910/17788/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2026 року м. Київ cправа № 910/17788/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Власова Ю. Л. (головуючого), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М., за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О., представників учасників справи: позивача - Коноплі А. М., відповідача - Жегуліна Ю. М., третьої особи - не з`явився, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду міста Києва від 18 лютого 2025 року (суддя Морозов С. М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 вересня 2025 року (колегія суддів: Алданова С. А., Євсіков О. О., Корсак В. А.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", про визнання протиправним та скасування рішення. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. Приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - Полтавський ГЗК, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, ФГВФО, відповідач) № 27 від 09 січня 2023 року (далі - Рішення). 1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нібито на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі №910/19560/16 (яка була скасована Верховним Судом 31 жовтня 2019 року) уповноважена особа ФГВФО оспорюваним Рішенням здійснила зворотній бухгалтерський запис в аналітичному обліку Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - Банк "Фінанси та Кредит", Банк) у розмірі 3 433 143 434, 76 грн, внаслідок якого в аналітичному обліку Банку на зазначену суму була відновлена заборгованість боржників Банку за кредитними договорами, яка існувала до її погашення за рахунок коштів поручителя - Полтавського ГЗК. 1.3. Незважаючи на скасування Верховним Судом постанови Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі №910/19560/16, у зв`язку із запровадженням у Банку ліквідаційної процедури та закриттям на підставі цього всіх рахунків клієнтів Банку, спірна сума у розмірі 3 433 143 434, 76 грн на рахунки Полтавського ГЗК не була повернута, а була зарахована на рахунок Банку "Фінанси та Кредит" "2909 - Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами Банку".

2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 лютого 2025 року у справі № 910/17788/23, залишеному без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю. 2.2. За висновками місцевого господарського суду, Положення про порядок складання і ведення реєстру акцентованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затверджене рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 21 серпня 2017 року № 3711 (далі - Положення № 3711) регулює питання обліку заборгованості неплатоспроможного банку перед його кредиторами та не регулює питання бухгалтерського обліку заборгованості саме боржників неплатоспроможного банку. При цьому необхідно відрізняти бухгалтерський облік неплатоспроможного Банку та Перелік (реєстр) акцептованих вимог кредиторів Банку "Фінанси та Кредит". Оскаржуване Рішення Фонду стосується внесення змін до Переліку (реєстру) акцептованих вимог кредиторів Банку "Фінанси та Кредит" і не стосується корегуючих операцій, які були здійснені Банком "Фінанси та Кредит" в бухгалтерському обліку, а позивачем не доведено протилежного. За таких обставин ФГВФО при прийнятті оскаржуваного Рішення діяв у спосіб та у порядку визначеному нормами законодавства. 2.3. Також суд першої інстанції виснував, що заявлені позивачем позовні вимоги не можуть забезпечити поновлення порушених прав, а отже обраний спосіб захисту в будь-якому випадку є неефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 2.4. Суд апеляційної інстанцій погодився з наведеними висновками місцевого господарського суду та додатково зазначив таке. Порушення своїх прав позивач вбачає саме в діях Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку "Фінанси та Кредит", яка в 2019 році здійснила протиправні дії щодо здійснення зворотних бухгалтерських записів. Тим самим, позов фактично не стосується законності Рішення чи спричинених цим Рішенням наслідків, оскільки позиція позивача зводиться до незгоди із проведеними Банком "Фінанси та Кредит" в 2019 році коригуючими транзакціями, якими Банк поновив кредитну заборгованість, що була погашена за рахунок коштів Полтавського ГЗК. При цьому, як вже зазначалось вище, операції про списання з рахунків Полтавського ГЗК коштів в рахунок погашення кредитів було сторновано (анульовано) в 2019 році на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі № 910/19560/16, яка на той момент набула законної сили, а в подальшому права вимоги Банку "Фінанси та Кредит" до боржників Банку та до Полтавського ГЗК як поручителя за кредитними договорами за результатом організованого ФГВФО електронного аукціону 06 листопада 2020 року були продані Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Максі капітал груп". Поряд із цим, спірним Рішенням у справі, що переглядається, Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку "Фінанси та Кредит" та Фондом визнано та акцептовано заявлені позивачем кредиторські вимоги до Банку "Фінанси та Кредит" шляхом додаткового включення до Реєстру вимог Полтавського ГЗК в розмірі 3 433 143 434, 76 грн та віднесенні вимоги до 9-ої черги. За таких обставин, за висновками колегії суддів, позивачем не доведено порушення Фондом прав чи законних інтересів Полтавського ГЗК. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції здійснив оцінку доказів у їх сукупності та відмовив позивачу в задоволенні позову не лише з підстав обрання останнім неналежного способу захисту, але й по суті спору, з висновками якого в цій частині погоджується й колегія суддів апеляційного суду та вважає такі обґрунтованими. Отже, враховуючи вище викладені в цій постанові висновки щодо неефективності, в даному випадку, обраного позивачем способу захисту порушеного права та недоведеності ним порушення Фондом прав чи законних інтересів Полтавського ГЗК, зважаючи, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для визначення у своєму рішенні такого способу захисту, який не суперечить закону, оскільки останній дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог по суті, колегія суддів зазначає про вмотивованість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги 3.1. Полтавський ГЗК звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18 лютого 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 вересня 2025 року у справі №910/17788/23 скасувати повністю, прийняти нове рішення про задоволення позову. 3.2. Підставами касаційного оскарження (з урахуванням доповнень до касаційної скарги) скаржник визначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про ухвалення оскаржуваних судових рішень без врахування висновків Верховного Суду стосовно застосування норм права, зроблених у подібних правовідносинах, недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, а також про відсутність висновку Верховного Суду щодо врегулювання питань застосування частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

4. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції 4.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 вересня 2025 року для розгляду касаційної скарги у справі №910/17788/23 визначено колегію суддів у складі: Власова Ю. Л. - головуючого, Колос І. Б., Булгакової І. В. 4.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 09 жовтня 2025 року № 32.2-01/2494 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/17788/23 у зв`язку з відрядженням судді Булгакової І. В. 4.3. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 жовтня 2025 року зазначену касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Случ О. В., Колос І. Б. 4.4. Ухвалою від 09 жовтня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та призначив її до розгляду на 30 жовтня 2025 року. 4.5. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 28 жовтня 2025 року № 32.2-01/2749 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/17788/23 у зв`язку з відпусткою судді Колос І. Б. та запланованими днями відпочинку судді Случа О. В. 4.6. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2025 року зазначену касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Малашенкова Т. М. 4.7. У судовому засіданні від 30 жовтня 2025 року Верховний Суд задовольнив клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з його хворобою. Розгляд справи відкладено на 27 листопада 2025 року. 4.8. 27 листопада 2025 року судове засідання не відбулося. Розгляд справи перенесено на 04 грудня 2025 року. 4.9. У судовому засіданні 04 грудня 2025 року розгляд справи відкладено на 15 січня 2026 року. 4.10. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 4.11. Нормами частини другої статті 300 ГПК України встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Стислий виклад встановлених судами обставин справи 5.1. Між Полтавським ГЗК як клієнтом та Банком "Фінанси та Кредит" було укладено договори про відкриття рахунків, банківських вкладів тощо (від 13 березня 2001 року № 036-01/Н, від 01 грудня 2004 року № 211/04-01, від 02 квітня 2007 року № 211-07, від 22 грудня 2011 № 101, від 07 серпня 2015 року № 7 та № 8). 5.2. На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 17 вересня 2015 року № 612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". 5.3. Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку". За цим рішенням розпочато процедуру ліквідації банку, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Банк "Фінанси та Кредит", визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" строком на два роки з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно. 5.4. 27 листопада 2017 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 5175 про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" строком на два роки до 17 грудня 2019 року включно. 5.5. Позивач заявив до Банку "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку кредиторські вимоги за укладеними з Банком договорами, загальний розмір яких склав 3 918 184 763, 06 грн. 5.6. Згідно з довідкою відповідача від 22 квітня 2016 року № 9-071352/5518 до Переліку (реєстру) вимог кредиторів Банку кредиторські вимоги позивача включено до дев`ятої черги вимог кредиторів у розмірі 485 041 328, 30 грн. Розмір кредиторських вимог Полтавського ГЗК обґрунтовувано залишком грошових коштів позивача на рахунку у Банку. 5.7. Не погоджуючись із розміром акцептованих кредиторських вимог та черговістю їх погашення позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку "Фінанси та Кредит" та ФГВФО, в якому заявляв вимоги щодо внесення змін до Переліку (реєстру) вимог кредиторів Банку стосовно розміру вимог Полтавського ГЗК шляхом викладення їх у сумі 3 918 184 763, 06 грн та включення до сьомої черги вимог кредиторів. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року у справі № 910/19560/16 у задоволенні позовних вимог Полтавського ГЗК відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року у справі № 910/19560/16 рішення суду першої інстанції було скасовано та прийнято нове, яким позов Полтавського ГЗК задоволено. Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/19560/16 постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі № 910/19560/16 рішення Господарського суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду на ліквідацію Банку "Фінанси та Кредит" акцептувати та внести зміни до Переліку (реєстру) вимог кредиторів Банку щодо розміру вимог Полтавського ГЗК шляхом викладення їх в сумі 3 918 184 763, 06 грн та щодо включення цих вимог Полтавського ГЗК до вимог кредиторів сьомої черги та подати акцептовані і внесені до Переліку (реєстру) вимог кредиторів Банку зміни на затвердження до виконавчої дирекції ФГВФО. Зобов`язано Фонд затвердити вказані зміни до Переліку (реєстру) вимог кредиторів Банку. Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 910/19560/16 постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 01 червня 2022 року, рішення Господарського суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року у справі №910/19560/16 залишено без змін. 5.8. У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі №910/19560/16 зазначено таке. Позивач в установлений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб " строк звернувся до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку "Фінанси та Кредит" з кредиторськими вимогами про включення до реєстру кредиторів. До акцептування позивачем заявлено кредиторські вимоги в розмірі 3 918 184 763, 06 грн, з яких: 2 968 132 631, 20 грн за договором про банківський вклад (депозит) № 7 від 07 серпня 2015 року, 465 608 130, 61 грн за договором про банківський вклад (депозит) № 8 від 07 серпня 2015 року, 44 739 636, 49 грн за договором про банківський вклад "Класичний" № 101 від 22 грудня 2011 року, 370 834, 52 грн за договором № 211/04-01 від 01 грудня 2004 року, 439 299 151, 56 грн за договором на розрахунково-касове обслуговування № 211-07 від 02 квітня 2007 року, 32 178, 68 грн за договором № 036-01/Н від 13 березня 2001 року, 2 200, 00 грн залишок коштів на рахунку. З них були акцептовані вимоги на суму 485 041 328, 30 грн: 44 739 636, 49 грн за договором про банківський вклад "Класичний" № 101 від 22 грудня 2011 року, 370 834, 52 грн за договором № 211/04-01 від 01 грудня 2004 року, 439 299 151, 56 грн за договором на розрахунково-касове обслуговування № 211-07 від 02 квітня 2007 року, 32 178, 68 грн за договором № 036-01/Н від 13 березня 2001 року, 2200, грн залишок коштів на рахунку, а також 597 327, 05 грн за договором про банківський вклад (депозит) № 8 від 07 серпня 2015 року. Неакцептованими, за розрахунками позивача, залишились його вимоги за договором про банківський вклад (депозит) № 7 від 07 серпня 2015 року на суму 2 968 132 631, 20 грн (еквівалент 130 000 000,00 доларів США, що на момент подачі заяви з кредиторськими вимогами розраховувався за курсом 2351,9276 грн за 100 доларів США), а також загалом за договором про банківський вклад (депозит) № 8 від 07 серпня 2015 року на суму 465 608 130, 61 грн. Водночас, до Переліку (реєстру) вимог кредиторів Банку кредиторські вимоги позивача включено на суму 485 041 328, 30 грн до дев`ятої черги вимог кредиторів з огляду на залишок грошових коштів позивача на рахунку Банку. …Встановлення дійсного розміру кредиторських вимог визначається шляхом обчислення суми, яка складається з акцептованих Банком вимог Полтавського ГЗК та розміру безпідставно списаних коштів з рахунків позивача саме і виключно за наведеними вище договорами поруки № 356 від 07 серпня 2015 року, № 357 від 07 серпня 2015 року, № 364 від 13 серпня 2015 року, № 366 від 17 серпня 2015 року, № 380 від 04 вересня 2015 року, укладення яких в даному випадку неможливо встановити з огляд на неподання відповідачем 1 оригіналів цих договорів. Разом з цим, з метою визначення розміру заявлених позивачем кредиторських вимог судом першої інстанції призначалась судова експертиза, за результатами якої, дослідивши умови договорів, банківські виписки та платіжні доручення, на питання чи підтверджується документально заявлений у позовних вимогах Полтавського ГЗК розмір кредиторських вимог експертами надано відповідь, що розмір кредиторських вимог відповідно до наявних у матеріалах справи документів документально обґрунтовано на суму 484 444 001, 25 грн. Розмір кредиторських вимог за договорами від 07 серпня 2015 року № 7 і № 8 на загальну суму 3 433 740 761, 81 грн не відповідає даним банківських виписок. Документально підтвердити чи спростувати заявлений у позовних вимогах Полтавського ГЗК розмір кредиторських вимог за цими договорами не вбачається за можливе. В свою чергу, самостійно дослідивши виписки по рахункам, в яких відображено підстави списання коштів, апеляційний суд встановив, що відповідно до висновків експертів облік грошових коштів на балансі банку кредиторської заборгованості перед позивачем підтверджується розмірі - 485 041 328, 30 грн, з урахуванням того, що надані відповідачем-1 докази підтвердження наявності правових підстав списання коштів з депозитних рахунків позивача (надані договори банківського обслуговування, банківські виписки по особовим рахункам стосовно руху коштів, експертний висновок) є більш вірогідними доказами, в розумінні статті 79 ГПК України, ніж доводи позивача стосовно відсутності обумовлених законом підстав для списання відповідних коштів з депозитних рахунків позивача внаслідок фізичної відсутності договорів поруки. …З урахуванням встановлених судами обставин, здійснених на підставі оцінки доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками про те, що вимоги позивача в частині зобов`язання Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку "Фінанси та Кредит" акцептувати та внести зміни до Переліку (реєстру) вимог кредиторів Банку щодо розміру вимог Полтавського ГЗК шляхом викладення їх в сумі 3 918 184 763, 06 грн як незаконні та необґрунтовані не підлягають задоволенню. Стосовно спірної черговості вимог, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів визначено статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". …До 9 черги включаються вимоги кредиторів банку, у тому числі юридичних осіб, які є пов'язаними особами банку …Рішення правління Банку про віднесення позивача до переліку пов`язаних з Банком осіб станом на 01 вересня 2015 року є доказом того, що на цю дату Банк, керуючись чинним на той час законодавством та інформацією щодо товариства як клієнта Банку, визнав товариство пов`язаною з Банком особою. …З урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин та оцінки ними наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів погоджується з висновками про те, що позивач є пов`язаною з Банком "Фінанси та Кредит" особою та правомірність віднесення кредиторських вимог Полтавського ГЗК до дев`ятої черги, зокрема з огляду на недоведеність позивачем відсутності у нього статусу пов`язаної з банком особи у певний період часу, на що він посилався як на підставу своїх позовних вимог, та як наслідок про відмову в задоволенні позовних вимог. 5.9. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач зазначав, що незважаючи на скасування Верховним Судом постанови Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі № 910/19560/16, у зв`язку із запровадженням у Банку ліквідаційної процедури та закриттям на підставі цієї процедури всіх рахунків клієнтів Банку, спірна сума у розмірі 3 433 143 434,76 грн на рахунки Полтавського ГЗК не була повернута, а була зарахована на рахунок Банку "Фінанси та Кредит" "2909" "Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку", що є протиправним, враховуючи Положення № 3711 та статтю 556 Цивільного кодексу України. 5.10. У свою чергу, відповідач вказує, що за час розгляду справи № 910/19560/16 Банк здійснив продаж права вимоги до позичальників ПрАТ "Укренергозбут", ТОВ "Кременчуцький шкірзавод", ТОВ "Восток-Руда", ТОВ "Торговий дім "Вагонзавод", ПАТ "СВЗ", ТОВ "Етьєн-Вест", ПрАТ "ХЗКВ", ТОВ НВП "Атол", ТОВ "Промінек", ПАТ "ПААЗ", ПрАТ "АвтоКрАЗ", ПАТ "Стаханівський завод технічного вуглецю". Операції про списання з рахунків Полтавського ГЗК коштів в рахунок погашення вищевказаних кредитів було сторновано (анульовано) в 2019 році на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі № 910/19560/16, яка на той момент набула законної сили. Через продаж прав вимоги за кредитами вищевказаних позичальників та закриття рахунків обліку кредитної заборгованості Банк був позбавлений можливості здійснити поворот виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі № 910/19560/16 та поновити сторновані операції. Тому, зважаючи на правову ситуацію, яка склалась, Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку було ініційовано внесення змін до Реєстру акцептованих вимог Банку щодо акцептування списаних з рахунків Полтавського ГЗК коштів. 5.11. Рішенням Фонду № 27 від 09 січня 2023 року "Про затвердження змін до переліку (реєстру) вимог кредиторів АТ "Банк "Фінанси та Кредит" виконавча дирекція Фонду вирішила затвердити зміни № 50 до переліку (реєстру) вимог кредиторів Банку, акцептованих уповноваженою особою Фонду. Після затверджених змін загальна сума акцептованих вимог кредиторів збільшилася на 3 433 143 434, 76 грн та становить 34 612 502 611,59 грн. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

6. Доводи касаційної скарги позивача 6.1. Підставою для подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18 лютого 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 вересня 2025 року у справі № 910/17788/23 Полтавський ГЗК вказав порушення та/або неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 8 Конституції України - у частині порушення принципів верховенства права, правової та юридичної визначеності; частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" - щодо обов`язковості виконання рішень суду, які набрали законної сили, усіма фізичними та юридичними особами; статті 11 ЦК України - у частині визначення правових підстав виникнення зобов`язань; статті 559 ЦК України - щодо припинення поруки; статті 599 ЦК України - стосовно припинення зобов`язання належним виконанням; статті 75 ГПК України - у частині неврахування преюдиціальності судового рішення, яке набрало законної сили. 6.2. Згідно з визначеними ГПК України підставами для касаційного оскарження зазначених судових рішень, Полтавський ГЗК вказує на: - застосування судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні наведених вище питань зазначених норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 22/045-10, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України); - недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, а саме оспорюваного Рішення Фонду, яке останній ухвалив на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі №910/19560/16, яку надалі Верховний Суд скасував своєю постановою від 31 жовтня 2019 року (пункт 4 частини другої статті 287 у поєднанні з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України). 6.3. Також скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо врегулювання питань застосування частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" стосовно того, чи: - чи є обов`язковим до виконання судове рішення про зобов`язання відповідача здійснити певні дії, у разі, якщо під час чинності даного судового рішення відповідач покладені на нього судовим рішенням зобов`язання не виконав, а на момент виконання відповідачем судового рішення воно вже було визнане протиправним та скасоване; - чи може бути визнане законним рішення відповідача, що прийняте на виконання судового рішення, яке на момент його виконання було визнане протиправним та скасоване; - чи може бути визнане законним рішення відповідача, яке прийняте на виконання вже скасованого судового рішення та з урахуванням того, що рішення відповідача свавільно змінює скасоване судове рішення. 6.4. Доводи скаржника зводяться до того, що після скасування Верховним Судом постанови Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі № 910/19560/16 у Банку не існувало жодних перепон для того, щоб в аналітичному обліку дебіторів та кредиторів Банку повторно здійснити зворотній бухгалтерський запис стосовно погашення заборгованості позичальників Банку за рахунок коштів, які були списані з поручителя - Полтавського ГЗК. Проте Банк цього не зробив. 6.5. Незважаючи на те, що оскаржуване позивачем Рішення Фонду прийняте у 2023 році, його правовою підставою є незаконна постанова Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі № 910/19560/16, яка була в подальшому скасована, тому спірне Рішення є незаконним і має бути скасоване. 6.6. Позивач вважає, що скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/17788/23 і ухвалення нового рішення про задоволення позову дозволить усунути правову невизначеність, яка полягає в тому, що наразі, з огляду на встановлені у справі № 910/19560/16 обставини до Полтавського ГЗК як до поручителя перейшло право регресної вимоги до позичальників Банку в загальному розмірі 3 433 143 434, 76 грн, і одночасно кредиторська вимога позивача на ту саму суму включена до Реєстру вимог кредиторів Банку.

7. Заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача 7.1. ФГВФО у відзиві на касаційну скаргу Полтавського ГЗК проти неї заперечує, просить залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін. 7.2. Відповідач наголошує на тому, що внаслідок прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови від 19 червня 2019 року у справі № 910/19560/16 про задоволення позовних вимог Банк 08 липня 2019 року коригуючими транзакціями поновив кредитну заборгованість, яка була погашена за рахунок коштів Полтавського ГЗК, та донарахував відсотки. В подальшому під час розгляду справи № 910/19560/16 Банк продав права вимоги до позичальників ПрАТ "Укренергозбут", ТОВ "Кременчуцький шкірзавод", ТОВ "Восток-Руда", ТОВ "Торговий дім "Вагонзавод", ПАТ "СВЗ", ТОВ "Етьєн-Вест", ПрАТ "ХЗКВ", ТОВ НВП "Атол", ТОВ "Промінек", ПАТ "ПААЗ", ПрАТ "АвтоКрАЗ", ПАТ "Стаханівський завод технічного вуглецю". Через продаж прав вимоги за кредитами вищевказаних позичальників та закриття рахунків обліку кредитної заборгованості Банк був позбавлений можливості здійснити поворот виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі № 910/19560/16 та поновити сторновані операції. Тому Фондом прийнято оспорюване Рішення, яким затверджено зміни до Реєстру акцептованих вимог Банку та збільшено кредиторські вимоги позивача. 7.3. Отже, на переконання відповідача, постанова Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі № 910/19560/16 до моменту її скасування породила певні юридичні наслідки, які станом на сьогодні неможливо змінити (повернути виконання) через суттєву зміну обставин. 7.4. Фонд вважає, що оспорюване Рішення не порушує прав та інтересів позивача, оскільки він може самостійно будь-коли відмовитися від своїх кредиторських вимог. Фонд вказує, що причиною заявлення позову у цій справі насправді є існування спору між Полтавським ГЗК та ТОВ "Максі капітал груп", яке придбало у Банку права вимог за кредитними договорами та пред`являє вимоги до Полтавського ГЗК як поручителя. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права 8.1. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. 8.2. Згідно з частинами першою, другою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. 8.3. У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 8.4. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі. 8.5. У частині першій статті 559 ЦК України зазначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. 8.6. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. 8.7. Згідно з частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. 8.8. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 8.9. Відповідно до розділу VII Положення № 3711 підставами для внесення до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів змін, які підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, є, в тому числі, рішення суду, яке набрало законної сили, за яким, зокрема, виникають зобов`язання банку перед кредиторами, що виникли до дня початку процедури ліквідації (пункт 1). 8.10. Зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів подаються банком до Фонду, оформлені відповідно до вимог цього Положення (пункт 2). 8.11. Зміни до раніше затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів надаються в поясненнях відповідно до кожного з раніше акцептованих кредиторів (з 1 по 10 колонку реєстру) у форматі "було-стало" або додаються нові кредитори. Зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів оформлюються за формою, наведеною в додатку 3 до цього Положення (пункт 3). 8.12. Належним чином оформлені та підписані зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів подаються супровідним листом до відповідального за перевірку даних реєстру структурного підрозділу Фонду разом з такими документами: пояснення підстав щодо внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів; копії заяв кредиторів та копії документів, що підтверджують обґрунтування підстав для внесення змін (пункт 4). 8.13. Відповідальний за перевірку даних реєстру структурний підрозділ Фонду після отримання змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів перевіряє: підтвердні документи, на підставі яких було внесено зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів; відповідність віднесення вимог до черги згідно зі статтею 52 Закону відповідно до інформації, що надається банком; відповідність оформлення реєстру акцептованих вимог кредиторів формі змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів; відповідність даних бухгалтерського обліку та суми кредиторських вимог (пункт 5). 8.14. У разі відсутності зауважень щодо змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів питання про затвердження змін до реєстру виноситься на розгляд виконавчої дирекції Фонду (пункт 7). 8.15. Зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів, затверджені у встановленому порядку, за заборгованістю, яка раніше була віднесена на рахунки операційних доходів банку, відображаються шляхом здійснення зворотних бухгалтерських записів (пункт 8).

9. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій 9.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання протиправним та скасування Рішення Фонду, яким затверджено зміни до Реєстру вимог кредиторів Банку, акцептованих уповноваженою особою Фонду, якими акцептовані кредиторські вимоги Полтавського ГЗК до Банку збільшилися на 3 433 143 434, 76 грн. 9.2. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. 9.3. Згідно з матеріалами справи Полтавський ГЗК, звертаючись до суду, вказував, що в межах виконання судових рішень у справі № 910/19560/16 відповідачем не вчинено дій з повернення на рахунок позивача коштів у розмірі 3 433 143 434, 76 грн у зв`язку із скасуванням Верховним Судом постанови Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі №910/19560/16, а було зараховано такі на рахунок Банку "Фінанси та Кредит" "2909" "Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку". Шляхом прийняття оспорюваного Рішення фактично відновлена заборгованість боржників Банку за кредитними договорами, яка насправді є погашеною позивачем, що встановлено судовими рішеннями у справі № 910/19560/16. Позивач стверджує, що у відповідача не існує перепон для того, щоб виконати остаточні судові рішення у справі № 910/19560/16, зокрема, в аналітичному обліку дебіторів та кредиторів Банку повторно здійснити зворотній бухгалтерський запис стосовно погашення заборгованості позичальників Банку за рахунок коштів, які були списані з поручителя - Полтавського ГЗК, проте Банк цього не робить. 9.4. Натомість відповідач наголошував, що через продаж прав вимоги за кредитами позичальників, закриття рахунків обліку кредитної заборгованості у Банку відсутня можливість здійснити поворот виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року та поновити сторновані операції. 9.5. Суди першої та апеляційної інстанцій на підставі встановлених у справі обставин та з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 910/19560/16, норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положення № 3711 виснували про те, що Фонд під час прийняття оскаржуваного Рішення, діяв у спосіб та відповідно до порядку, визначеного чинним законодавством України. Крім того, позов фактично не стосується законності Рішення Фонду чи спричинених цим рішенням наслідків, оскільки позиція позивача зводиться до незгоди із проведеними Банком у 2019 році коригуючими транзакціями, якими Банк поновив кредитну заборгованість, що була погашена за рахунок коштів Полтавського ГЗК. Отже, позивачем не доведено порушення Фондом його прав чи законних інтересів, а заявлені позивачем позовні вимоги не можуть забезпечити поновлення порушених прав останнього. 9.6. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. 9.7. Також Верховний Суд наголошує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, він виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи. 9.8. Верховний Суд позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність. Стосовно підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України 9.9. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. 9.10. Стверджуючи про наявність вказаної підстави, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 04 грудня 2024 року у справі №22/045-10, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17. 9.11. Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 22/045-10 вона переглядала за виключними обставинами судові рішення у справі за позовом Земельної біржі України до районної державної адміністрації та акціонерного товариства про визнання незаконними дій, визнання державних актів на право постійного користування землею такими, що втратили чинність, та зобов`язання повернути земельні ділянки разом з водними об`єктами. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що "Принцип правової визначеності включає й дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення. Згідно із цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, тому сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини", на який посилається позивач у касаційній скарзі в обґрунтування свого доводу про недотримання судами під час розгляду цієї справи № 910/17788/23 частини першої статті 8 Конституції України. 9.12. У справі № 910/12525/20 розглядався спір за позовом товариства до банку про визнання недійсними відкритих торгів, протоколу електронного аукціону та договору купівлі-продажу. У постанові від 15 вересня 2022 року у цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила: "В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. Аналогічно відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору у будь-якого суб`єкта) також не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою. Суди попередніх інстанцій також установили, що ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» продало відповідні майнові права ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто» (пункти 44, 45 цієї постанови). Велика Палата Верховного Суду наголошує, що оспорювання ланцюга договорів купівлі-продажу майнових прав (або інших правочинів) не є ефективним способом захисту (близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.02.2021 у справі № 359/3373/16-ц). Отже, задоволення заявленої позовної вимоги про визнання недійсним договору № 81/1 купівлі-продажу майнових прав у частині іпотечних договорів від 28.08.2014 № 2286 та від 18.11.2014 № 3181 не призведе до поновлення прав позивача. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позов про визнання правочину недійсним є способом захисту прав позивача, а не способом захисту інтересу у правовій визначеності, на який вказує позивач. Натомість відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду інтерес позивача у правовій визначеності може захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності права" (пункти 139 - 142 постанови). 9.13. Предметом розгляду у справі № 922/2416/17 були позовні вимоги банку до товариства про звернення стягнення на предмет іпотеки. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у цій справі зроблено такі правові висновки: "Скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення. Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення. Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя. За відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню. При вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження" (пункт 7.22). 9.14. З наведеного вбачається, що у вказаних скаржником судових справах не розглядалися позовні вимоги, схожі до тих, що розглядаються в межах цієї справи № 910/17788/23, тому не можна вести мову про те, що під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, зроблені за результатами розгляду справ № 22/045-10, 910/12525/20, 922/2416/17, оскільки правовідносини не є подібними до правовідносин у цій справі. 9.15. Верховний Суд не раз наголошував, що у розгляді доводів та вимог касаційної скарги касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження. З огляду на принцип диспозитивності, підстава, вимоги та межі касаційного оскарження визначаються самим скаржником у касаційній скарзі, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. 9.16. Також Верховний Суд зазначав, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. 9.17. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі. 9.18. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 22/045-10, 910/12525/20, 922/2416/17, на які посилається позивач в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зроблені у відносинах, які не є подібними до спірних правовідносин у цій справі. 9.19. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. 9.20. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку чим касаційне провадження за касаційною скаргою Полтавського ГЗК в частині вказаної підстави підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу. Стосовно підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України 9.21. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. 9.22. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. 9.23. У доповненнях до касаційної скарги скаржник зазначає про те, що для правильного вирішення цієї справи необхідним є висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у контексті наданні відповіді на такі питання: - чи є обов`язковим до виконання судове рішення про зобов`язання відповідача здійснити певні дії, у разі, якщо під час чинності даного судового рішення відповідач покладені на нього судовим рішенням зобов`язання не виконав, а на момент виконання відповідачем судового рішення воно вже було визнане протиправним та скасоване; - чи може бути визнане законним рішення відповідача, що прийняте на виконання судового рішення, яке на момент його виконання було визнане протиправним та скасоване; - чи може бути визнане законним рішення відповідача, яке прийняте на виконання вже скасованого судового рішення та з урахуванням того, що рішення відповідача свавільно змінює скасоване судове рішення. 9.24. В обґрунтування наведених доводів позивач посилається на те, що оспорюване ним Рішення відповідача фактично було прийнято на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року у справі № 910/19560/16, яка на той час уже була скасована судом касаційної інстанції, що, на переконання Потавського ГЗК, свідчить про незаконність Рішення та наявність правових підстав для його скасування. 9.25. Водночас згідно з доводами відповідача, прийняття спірного Рішення пов`язане не з ухваленням Північним апеляційним господарським судом постанови від 19 червня 2019 року у справі № 910/19560/16, яка була скасована до моменту прийняття Рішення Фонду, а з неможливістю повороту виконання вказаної постанови суду, оскільки під час розгляду справи № 910/19560/16 Банк продав відповідні права вимоги до позичальників, а тому вже не мав можливості привести облік своєї кредитної заборгованості у відповідність до остаточних судових рішень, ухвалених у справі № 910/19560/16, тому спірним Рішенням намагався привести його у відповідність до укладеного договору, за яким продав зазначені права вимоги до позичальників. 9.26. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що заявлені позивачем позовні вимоги не можуть забезпечити поновлення порушених прав, а отже обраний спосіб захисту є неефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 9.27. У постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (пункти 6.5 - 6.7 постанови). 9.28. У цій справі позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання судом протиправним та скасування Рішення, яким Фонд збільшив кредиторські вимоги Полтавського ГЗК до Банку на 3 433 143 434, 76 грн, що пов`язано із тим, що Фонд здійснив продаж прав вимоги до низки боржників та до Полтавського ГЗК як їхнього поручителя до того, як остаточним рішенням суду у справі № 910/19560/16 були встановлені обставини погашення Полтавським ГЗК зазначених вимог як поручителем. 9.29. Позивач вважає, що суди у справі № 910/19560/16 встановили, що продані Банком права вимоги до боржників, поручителем за якими є Полтавський ГЗК , були погашені ним, тобто на час їх продажу Банком уже фактично не існували. 9.30. У межах цієї справи Банк проти вказаних висновків не заперечує, але зазначає, що це є предметом розгляду іншої судової справи № 917/65/23 за позовом ТОВ "Макси капітал груп" до Полтавського ГЗК про стягнення коштів як з поручителя зазначених боржників, при цьому в зв`язку зі здійсненням продажу прав вимоги до цих боржників він зараз не має можливості привести власний облік кредитної заборгованості у відповідність до остаточних судових рішень, ухвалених у справі № 910/19560/16. 9.31. З наведеного вбачається, що між Полтавським ГЗК , Банком та ТОВ "Макси капітал груп" існує спір щодо прав вимоги до боржників Банку, поручителем за якими є Полтавський ГЗК. У цьому спорі Полтавський ГЗК, посилаючись на судові рішення у справі № 910/19560/16, вважає, що він сплатив Банку заборгованість цих боржників за договорами поруки, відповідно до нього перейшли права вимоги до зазначених боржників, тому Банк неправомірно продав ці права вимоги ТОВ "Макси капітал груп". Проте Банк вважає, що оскільки він продав права вимоги до зазначених боржників та Полтавського ГЗК як їх поручителя ТОВ "Макси капітал груп", то судові рішення у справі № 910/19560/16 виконати неможливо, а заборгованість Банку перед Полтавським ГЗК за договорами депозиту підлягає відновленню спірним Рішенням Фонду в обліку кредитної заборгованості Банку. 9.32. Отже, у цьому спорі Полтавський ГЗК через визнання протиправним та скасування спірного Рішення Фонду намагається підтвердити свої права вимоги до зазначених боржників, які перешли до нього як до поручителя внаслідок сплати їх заборгованості банку, та відсутність прав вимоги ТОВ "Макси капітал груп" до цих боржників та Полтавського ГЗК, як їх поручителя, на підставі договору з Банком про продаж прав вимоги до них. 9.33. За вказаних обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що обраний Полтавським ГЗК спосіб захисту є неефективним для захисту його прав як поручителя за кредитними договорами та не призведе до поновлення тих прав, які позивач насправді вважає порушеними, оскільки визнання протиправним та скасування спірного Рішення Фонду не призведе до поновлення прав вимоги Полтавського ГЗК до зазначених боржників та припинення прав вимоги ТОВ "Макси капітал груп" до цих боржників та Полтавського ГЗК, як їх поручителя, чого намагається досягти позивач. 9.34. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до норм статті 16 ЦК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. 9.35. Отже, визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності (схожий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у пункті 6.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19). 9.36. Крім того, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18. 9.37. З урахуванням наведеного колегія суддів Верховного Суду вважає, що у разі оспорювання обставин погашення Полтавським ГЗК як поручителем заборгованості за кредитними договорами зазначених боржників у загальній сумі 3 433 143 434, 76 грн та переходу до нього прав вимоги до цих божників, Полтавський ГЗК може звернутися до суду з позовом про визнання своїх прав вимоги до цих боржників та визнання відсутніми відповідних прав вимоги до них та Полтавського ГЗК, як їх поручителя, у інших осіб. 9.38. Схожі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 про те, що коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. У такому випадку права або інтереси позивача у правовій визначеності можуть захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності права. 9.39. Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження наявності / відсутності правових підстав для визнання протиправним та скасування спірного Рішення, надання правової оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в частині прийняття Фондом оспорюваного Рішення в порядку, передбаченому законом (схожу правову позицію висловлено у пункті 43 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22). 9.40. Оскільки, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Полтавським ГЗК обраний неефективний спосіб захисту свого права, що є самостійною підставою для відмови у позові, він не вважає потрібним надавати оцінку іншим доводам касаційної скарги. 9.41. В свою чергу, Верховний Суд зауважує, що зробивши висновки про неефективність обраного позивачем способу захисту, суди попередніх інстанцій мали відмовити з цієї підстави позивачу у позові та помилково вдались до дослідження й встановлення обставин, пов`язаних з правомірністю прийняття відповідачем спірного Рішення та порушення ним прав та інтересів позивача, тому оскаржувані судові рішення підлягають зміні у мотивувальній частині з викладенням її в редакції цієї постанови. 9.42. Також, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом не встановлено порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тому Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування вказаної норми права в контексті названих скаржником питань. Стосовно підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 287 та пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України 9.43. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. 9.44. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. 9.45. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. 9.46. Оскільки у цій справі не підтвердилися визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд не вбачає правових підстав для розгляду доводів касаційної скарги Полтавського ГЗК за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, які стосуються недослідження судами зібраних у справі доказів, зокрема, оспорюваного Рішення Фонду. 9.47. Інших доводів на обґрунтування незаконності рішення Господарського суду міста Києва від 18 лютого 2025 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 03 вересня 2025 року у справі № 910/17788/23 касаційна скарга не містить.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 10.1. Відповідно до частин першої, четвертої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 10.2. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних і правових підстав позову та заперечень на них, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в зв`язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту. Однак, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій помилково виходили також із інших мотивів. 10.3. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення та постанову - змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті (в їх резолютивних частинах) оскаржувані судові рішення слід залишити без змін. 10.4. Крім того, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.

11. Судові витрати 11.1. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень і залишення без змін резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/17788/23, відкрите за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду міста Києва від 18 лютого 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 вересня 2025 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 18 лютого 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 вересня 2025 року у справі №910/17788/23 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

4. У решті рішення Господарського суду міста Києва від 18 лютого 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 вересня 2025 року у справі № 910/17788/23 залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Ю. Л. Власов Суддя І. В. Булгакова Суддя Т. М. Малашенкова