Постанова 4809 № 404/1701/24

ПОСТАНОВА Іменем України 01 грудня 2025 року м. Кропивницький справа № 404/1701/24 провадження № 22-ц/4809/1671/25 Кропивницький апеляційний суд у складі: головуючого судді - Письменного О.А., суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М., при секретарі Соловйовій І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Теплоенергетик» Кропивницької міської ради» на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 02 червня 2025 року (суддя Драний В.В.) у справі за позовом Комунального підприємства «Теплоенергетик» Кропивницької міської ради» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за послуги з постачання теплової енергії,- встановив: У лютому 2024 року Комунальне підприємство «Теплоенергетик» Кропивницької міської ради» звернулося в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 . Шляхом подачі теплової енергії за вищевказаною адресою, сторони вступили у фактичні договірні правовідносини, за якими позивач в опалювальні сезони надавав теплову енергію в будинок АДРЕСА_1 , в свою чергу, відповідач належним чином зобов`язання по оплаті послуг з централізованого теплопостачання не виконував, внаслідок чого, заборгованість за період з лютого 2018 року по грудень 2023 року складає 90949,82 грн. Крім того, відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних, що відповідно до розрахунку, 3% річних становить 3690,80 грн., індекс інфляції становить 9008,83 грн., а всього 103 649,45 грн. Посилаючись на ці обставини, позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму боргу. Рішенням Подільського районного суду міста Кропивницького від 02 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції відмовив у задоволення позову, з тих підстав, що в матеріалах справи відсутні докази проживання ОСОБА_1 та фактичного споживання відповідачем теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , або доказів, які б підтверджували право власності відповідача ОСОБА_1 на вказане житлове приміщення у період з лютого 2018 року по грудень 2023 року. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у відзиві на позовну заяву про стягнення боргу в сумі 103 649,45 грн. від 22 листопада 2024 року ОСОБА_1 повідомив, що він є власником квартири АДРЕСА_2 , однак суд прийняв до уваги лише інформацію надану відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання особи Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби від 24.01.2025 року, вх. № довідки 3081 від 31.01.2025, залишив поза увагою відзив на позовну заяву відповідача та не надав мотивованої оцінки твердженню ОСОБА_1 щодо його права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що на думку позивача є помилковим. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 повідомив про те, що він є власником квартири АДРЕСА_2 . З 01 жовтня 2009 року він не користується послугами централізованого опалення, оскільки в нього в квартирі встановлено індивідуальне електроопалення. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 17.08.1983 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про зареєстроване місце проживання № 001716/1 виданою відділом реєстрації місця проживання особи управління у сфері державної реєстрації департаменту надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради 23.01.2025 року (а.с. 44). КП «Теплоенергетик» відповідно до «Правил надання послуг з постачання теплової енергії типових договорів про ндання послуг зпостачання теплової енергії» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 830, Закону України «Про теплопостачання» та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надає споживачам послугу з постачання теплової енергії. Відповідно до договору про відступлення права вимоги № 20/09-19/1 від 20.09.2019 року право вимоги заборгованості, яка виникла у відповідача перед ДП «Кіровоградтепло» ТОВ «ЦНТІ УНГА» було відступлено КП «Теплоенергетик» (а.с. 7). Згідно рішення Кропивницької міської ради від 02.02.2021 року № 78 «Про перейменування Комунального підприємства «Теплоенергетик» та затвердження статуту у новій редакції», Комунальне підприємство «Теплоенергетик» перейменовано в Комунальне підприємство «Теплоенергетик» Кропивницької міської ради» (скорочене найменування - КП «Теплоенергетик» КМР»); змінено юридичну адресу КП «Теплоенергетик» КМР» та визначено її як: вул. Сергія Гришина 23/16, м. Кропивницький, 25030. Дата запису змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 11.03.2021. Встановивши дані обставини справи, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази права власності відповідача на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , проживання та споживання теплової енергії за вказаною адресою у період з лютого 2018 року по грудень 2023 року, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, визначеніЗаконом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Отже, п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором. Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 та постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21, від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20, від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22, від 25 березня 2024 року у справі № 462/1232/23. Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. У ч.3 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У даній справі встановлено, що з 11 серпня 2009 року ОСОБА_1 фактично не користується послугами централізованого опалення за адресою АДРЕСА_4 , що підтверджується витягом з протоколу № 9 засідання міжвідомчої комісії з влаштування індивідуального опалення в квартирах багатоповерхових житлових будинків від 11 червня 2009 року та актом про відключення квартири від внутрішньо будинкових мереж ЦО та ГВП від 11 серпня 2009 року /а.с.104,105/. Враховуючи те, що ОСОБА_1 фактично не користується послугами позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність вимог позивача та обґрунтовано відмовив у задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Теплоенергетик» Кропивницької міської ради» залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 02 червня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14.01.2026. Судді: О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич