Постанова Київський апеляційний суд № 755/13645/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2026 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 755/13645/25 номер провадження: 22-ц/824/2824/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Габунії М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тимчишиної Людмили Михайлівни на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року у складі судді Коваленко І.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення, В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ), в якій просила: 1) встановити факт, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) внести зміни до актового запису про народження №26 від 14 вересня 1967 року, виправивши дату народження з « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; 3) зобов`язати Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_1 . Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) з клопотанням виправити дату народження з « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та внести зміни до актового запису про народження заявниці № 26, складеного виконкомом Ковалівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області на ім`я ОСОБА_1 . Проте згідно з висновком про внесення змін до актового запису цивільного стану від 06 серпня 2021 року у задоволенні її заяви було відмовлено через відсутність медичних документів, які підтверджують факт та дату народження заявниці, та рекомендовано оскаржити відмову до суду. Вказувала, що в актовому записі № 26 від 14 вересня 1967 року виконавчого комітету Митлинецької сільської ради Гайсинського району Вінницької області зазначено дату народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 , тоді як фактично дата народження заявниці - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується іншими офіційними документами. Згідно з актовим записом про шлюб № 1292 від 15 вересня 1990 року у паспорті та інших документах зазначено, що дата народження ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначала, що згідно з висновком Дніпровського відділу ДРАЦС від 06 серпня 2021 року відмовлено у внесенні змін через відсутність медичних документів, однак такі документи заявницею не могли були подані до листа КП «Гайсинська центральна районна лікарня», оскільки термін їх зберігання 25 років. Вказувала, що усі інші надані документи, зокрема паспорт громадянина України, свідоцтво про шлюб, витяги з ДРАЦС, підтверджують, що фактичною датою її народження є ІНФОРМАЦІЯ_1 , а дата « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в актовому записі про народження є помилковою. Посилаючись на наявність суперечностей між документами та неможливістю їх виправлення в адміністративному порядку, ОСОБА_1 просила її заяву задовольнити. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовлено. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Тимчишина Л.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви по суті, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що у справі існує спір про право, хоча фактично конфлікту сторін немає, а заява має виключно правовстановлюючий характер. Факт, який просить встановити заявниця і помилка органу Державної реєстрації актів цивільного стану у актовому записі має настільки давнє походження, що її виправлення має потягнути за собою цілу низку виправлень в інших актових записах. Вказує, що заявниця просить суд виправити дату її народження з « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та внести зміни до актового запису про народження заявниці №26, складеного виконавчим комітетом Мітлинецької сільської ради Гайсинського району Вінницької області. Зазначає, що не встановлення між ким існує спір про право, зокрема кола осіб, які оспорюють право заявника, відмова у відкритті провадження у справі (залишення заяви без розгляду) на підставі ч.4 ст.315 ЦПК України є передчасною. Також вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в заяві ОСОБА_1 вказала, що у зв`язку із відсутністю документа, на підставі якого вносять зміни до актового запису про народження, а саме, медичних документів про її народження, вона позбавлена можливості отримати та подати до органу реєстрації актів цивільного стану необхідні документи для вирішення питання про внесення змін до актового запису про народження, тобто заявник позбавлена можливості отримати та подати повний пакет документів для розгляду справи про внесення змін до актового запису цивільного стану. Заінтересована особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ) не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Представник ОСОБА_1 - адвокат Тимчишина Л.М. і заінтересована особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ), повідомлялися судом шляхом направлення 12 листопада 2025 року судових повісток до Електронного кабінету кожного із них, і ці повістки того ж дня були доставлені їм, що підтверджується звітами про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.38-41). Також заявник ОСОБА_1 повідомлялись судом шляхом направлення судової повістки на наявну в матеріалах справи адресу її місця проживання: АДРЕСА_1 . 28 листопада 2025 року на адресу Київського апеляційного суду повернувся конверт із судовою повісткою, направленою ОСОБА_1 на її поштову адресу, з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.38, 42-43). Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК Українисудова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК Україниднем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3). Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (ч.5 ст.130 ЦПК України). За таких обставин учасники справи вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи. Крім того, 23 грудня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 - адвоката Тимчишиної Л.М., в якій вона просить розгляд справи здійснити без участі заявника та її представника. Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягаєзадоволенню з таких підстав. Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак суд першої інстанції належним чином вимог закону не виконав, прийняв судове рішення без дотримання норм процесуального права. Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив із того, що заява ОСОБА_1 містить спір про право, оскільки поряд із вимогою про встановлення юридичного факту заявлено зобов`язальні вимоги щодо внесення змін до актового запису цивільного стану, що виключає розгляд справи в порядку окремого провадження. Проте з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до ч.2 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. Згідно зі ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 викладено правовий висновок, згідно з яким справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21), від 25 січня 2024 року у справі № 335/4497/23 (провадження № 61-12264св23). Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 49 ЦК України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Згідно з ч.ч.1-3 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану. У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). За приписами ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Поняття «спір про право» пов`язане виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів не може бути й спору про право. Колегія суддів враховує, що відповідно до п.3 ч.1 ст.210 ЦПК України ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу. Тобто, в ухвалі суд першої інстанції зобов`язаний навести мотиви, з яких суд дійшов висновку, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу, оскільки інакше буде порушено вимоги ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення. Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, серед іншого, просила встановити факт, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлення цього факту, сам по собі не свідчить про спірність правовідносин і є лише підставою для звернення до суду в порядку окремого провадження. Отже у даному випадку судом першої інстанції залишено поза увагою, що вимога про встановлення факту дати народження не свідчить про наявність спору про право. Тобто, відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 в цілому, суд першої інстанції фактично не виконав первинної процесуальної перевірки заяви на предмет наявності «спору про право» в розрізі кожної із заявлених вимог, як цього вимагає зміст ч.4 ст. 315 ЦПК України та загальні засади вмотивованості судового рішення (зокрема п. 3 ч. 1 ст. 210 ЦПК України). Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона містить три окремі вимоги: 1) встановити факт, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) внести зміни до актового запису про народження № 26 від 14.09.1967, виправивши дату з «ІНФОРМАЦІЯ_2» на «ІНФОРМАЦІЯ_1»; 3) зобов`язати Дніпровський відділ ДРАЦС внести відповідні зміни до актового запису. Саме по собі звернення з вимогою про встановлення юридичного факту дати народження (вимога № 1) станом на час подання заяви не свідчить про наявність спору про право, оскільки не містить, ні оспорення суб`єктивного права іншими особами, ні конфлікту щодо права між учасниками, а має правовстановлюючий характер та спрямована на усунення документальної невідповідності. Суд першої інстанції, пославшись на те, що поряд із встановленням факту заявлено вимоги, пов`язані із внесенням змін до актового запису, узагальнено зробив висновок щодо всіх вимог заяви, не з`ясувавши: чи породжує кожна вимога окремо необхідність вирішення спору про право; чи є заявлені вимоги №2 та №3 самостійними зобов`язальними вимогами, що виходять за межі окремого провадження, чи вони є похідними/процесуально-обумовленими наслідками встановлення юридичного факту; чи взагалі оспорює або заперечує заінтересована особа право заявниці, а не лише констатується адміністративна відмова через відсутність документів. За таких обставин процесуально правильним є підхід, за якого суд мав окремо перевірити кожну із трьох вимог на відповідність предмету окремого провадження та окремо оцінити, чи вбачається «спір про право» щодо кожної вимоги та лише після цього ухвалити процесуальне рішення щодо кожної вимоги, а не відмовляти у відкритті провадження щодо заяви загалом без індивідуалізованого аналізу. Отже відмова суду у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 в повному обсязі є передчасною. При цьому, колегія суддів зауважує, що у подальшому суд не позбавлений можливості залишити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду, за умови встановлення судом у справі спору про право (ч. 4 ст. 315 ЦПК України). Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21). Керуючись ст.ст. 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тимчишиної Людмили Михайлівни задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: