Ухвала КАС ВС № 160/12536/25

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 15 січня 2026 року м. Київ справа №160/12536/25 адміністративне провадження № К/990/55855/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі №160/12536/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з вищевказаним позовом, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України (далі - Міноборони, скаржник, відповідач), оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 21 березня 2025 року №22/д, про повернення документів ОСОБА_1 як дружині загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 у період дії воєнного стану солдата ОСОБА_2 на доопрацювання для вжиття заходів щодо приведення зазначених у них даних у відповідність до висновку ВЛК, а також з метою надання додаткових матеріалів (документів), які підтверджують, що смерть (загибель) військовослужбовця настала внаслідок травми під час безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; зобов`язати відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 (далі - постанова КМУ №168) та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 15 000 000 грн (п`ятнадцять мільйонів гривень) як члену сім`ї (дружині) загиблого (померлого) під час захисту Батьківщини військовослужбовця ОСОБА_2 . Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 21 березня 2025 року №22/д, про повернення документів ОСОБА_1 на доопрацювання. Зобов`язано Міністерство оборони України здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови КМУ №168 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 15 000 000 грн (п`ятнадцять мільйонів гривень) як члену сім`ї (дружині) загиблого (померлого) під час захисту Батьківщини військовослужбовця ОСОБА_2 . Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року - скасовано та прийнято нову постанову. Позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 21 березня 2025 року №22/д, про повернення документів ОСОБА_1 на доопрацювання. Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 вересня 2024 року про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_2 під час дії воєнного стану у розмірі, передбаченому пунктом 2 постанови КМУ №168, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зроблених у цій справі. У задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій Міноборони 30 грудня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду. Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного. Статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами загального позовного провадження. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Положеннями пункту 6 частини першої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо, зокрема, Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Скаржником наведено наступну підставу для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі № 160/12536/25, яка передбачена частиною четвертою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі № 440/3321/23, від 21 серпня 2024 року у справі № 160/20229/22, від 18 листопада 2024 року у справі № 240/1743/24 та від 17 березня 2025 року у справі № 280/2749/24; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес. Суд касаційної інстанції відхиляє посилання Міністерства оборони України на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 березня 2024 року у справі № 440/3321/23, від 21 серпня 2024 року у справі № 160/20229/22, від 18 листопада 2024 року у справі № 240/1743/24 та від 17 березня 2025 року у справі № 280/2749/24, з огляду на таке. У справі № 440/3321/23 предметом судового розгляду було питання наявності підстав для виплати одноразової грошової допомоги у підвищеному розмірі у зв`язку із смертю поліцейського, яка настала в період дії воєнного стану, за відсутності доказів поранення, контузії, травми чи будь-якого іншого зовнішнього бойового впливу. Верховний Суд виходив з того, що сам по собі факт смерті в умовах воєнного стану не є достатньою підставою для застосування пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №

168. У справах № 160/20229/22 та № 240/1743/24 предметом спору було застосування положень пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 168 у випадках смерті військовослужбовців, яка настала внаслідок захворювання, без встановлення факту бойового ураження, поранення, контузії або травми, отриманих під час безпосередньої участі у бойових діях або перебування в районах їх ведення. Верховний Суд у цих справах дійшов висновку, що смерть у період дії воєнного стану сама по собі не породжує права на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн грн та має оцінюватися у взаємозв`язку з умовами, прямо визначеними Постановою №

168. У справі № 280/2749/24 предметом судового розгляду було розмежування правових режимів та розмірів одноразової грошової допомоги, передбачених Законом України № 2011-XII, Постановою Кабінету Міністрів України № 975 та Постановою № 168, у ситуації, коли смерть військовослужбовця настала виключно внаслідок захворювання, без встановлення зовнішнього бойового впливу. Верховний Суд у цій справі наголосив на звуженому характері підстав для виплати допомоги у підвищеному розмірі за Постановою №

168. Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено істотно інші фактичні обставини, а саме: наявність ракетного обстрілу, під час якого військовослужбовець перебував безпосередньо в районі ведення бойових дій; факт завалення будівлі та виявлення тіла під завалами з ознаками значної крововтрати; підтвердження обставин загибелі актом службового розслідування, довідкою про обставини загибелі та журналом бойових дій; а також наявність чинного висновку військово-лікарської комісії про те, що захворювання і причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини. Сукупність наведених доказів свідчить про прямий причинно-наслідковий зв`язок між зовнішнім бойовим впливом і настанням смерті. Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що і наведені скаржником висновки Верховного Суду сформовані за відмінних із даною справою фактичних обставин, у різні періоди часу, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Колегією суддів також не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес, Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, знецінення та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що виключних підстав для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанції, передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Суд також звертає увагу, що оскаржувана постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року передбачає зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 вересня 2024 року про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_2 під час дії воєнного стану у розмірі, передбаченому пунктом 2 постанови КМУ №168, з урахуванням висновків суду, без вказівки на результат розгляду таких матеріалів та прийнятого за результатами цього розгляду рішення. Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі №160/12536/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді В.М. Кравчук В.М. Шарапа