Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/24644/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/24644/24 пров. № А/857/9122/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Заверухи О.Б., Матковської З.М. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Львівського державного університету безпеки життєдіяльності на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року (суддя Чаплик І.Д., м. Львів) у справі № 380/24644/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності про визнання протиправними дій, ВСТАНОВИВ: У грудні 2024 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності ДСНС України (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії Львівського державного університету безпеки життєдіяльності ДСНС України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 : середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2017 по 13.11.2024; зобов`язати Львівський державний університет безпеки життєдіяльності ДСНС України виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2017 по 13.11.2024 в сумі 37 980 грн. 30 коп. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року позов задоволено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що і змісту рішення у справі №380/19334/23 вбачається, що на користь позивача вже виплачено середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , проходив службу у органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Наказом т.в.о. ректора Львівського державного університету безпеки життєдіяльності ДСНС України від 27 вересня 2017 року №590 (по особовому складу), підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника сектору безпеки та запобігання проявам корупції, звільнено у відставку відповідно до підпункту 3 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за станом здоров`я) та з 28 вересня 2017 року знято з усіх видів забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 у справі №380/17548/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2023 зобов`язано Львівський державний університет безпеки життєдіяльності ДСНС України донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 28.09.2017, з встановленням базового місяця - січень 2008 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі №380/19334/23 зобов`язано Львівський державний університет безпеки життєдіяльності ДСНС України нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.01.2023 по 18.07.2023 в сумі 73 815,42грн. та здійснити виплату, з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2024 у справі №380/19334/23 змінено рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у справі № 380/19334/23, а саме: абзац третій резолютивної частини рішення суду викладено в наступній редакції: «Зобов`язати Львівський державний університет безпеки життєдіяльності ДСНС України нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.01.2023 по 18.07.2023 в сумі 49 961,43 грн. та здійснити виплату, з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства». В решта частині оскаржуване рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №380/22366/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024, зобов`язано Львівський державний університет безпеки життєдіяльності Державної служби України з надзвичайних ситуацій здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням в складі «місячного грошового забезпечення» як бази нарахування цієї допомоги індексації грошового забезпечення. На виконання вказаного рішення суду відповідачем було нараховано позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 40 536,42 грн, яку було виплачено на банківський рахунок позивача 13.11.2024. Вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, пожеж та інших небезпечних подій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - центральні органи виконавчої влади), органів державної влади, що не входять до системи центральних органів виконавчої влади (далі - інші органи державної влади), Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, встановлює права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (далі - суб`єкти господарювання), а також інших юридичних осіб, регулюються приписами Кодексу цивільного захисту (далі - КЦЗ) України. Приписами ст.101 КЦС України визначено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Згідно з ст.125 КЦС України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України. Судом першої інстанції встановлено, після звільнення позивача з військової служби відповідач неодноразово донараховував позивачу недоотримане грошове забезпечення. Останнє нарахування відбулося 13.11.2024. Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати його доходів з порушенням строку, встановленого положеннями ст.116 КЗпП України. З аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі. У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи. Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в ДСНС. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018р. у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018р. у справі № 823/1023/16. Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Крім того, у постанові від 15.09.2015р. по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України прийшов до висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012р. щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України роз`яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З вказаного слідує, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальним правилом, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.05.2020р., справа № 810/451/17). Звідси, правила ст.117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після винесення судового рішення про присудження виплат, що належать виплаті при звільненні з служби цивільного захисту. Водночас, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. При вирішенні цього питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019р. Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивача було звільнено зі служби в ДСНС України 27.09.2017, а остаточний розрахунок з ним було проведено лише 13.11.2024. При цьому, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2024 у справі №380/19334/23 позивачу вже нараховувався середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні за період з 18.01.2023 по 18.07.2023 в сумі 49 961,43 грн. Відтак за вказаний період відповідач виконав обов`язок щодо відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує 6 місяців, то у відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців включно. Суд першої інстанції правильно вказав, що період з 14.05.2024 по 13.11.2024, тобто за шестимісячний період, не охоплений жодним рішенням суду, а відтак, з відповідача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Визначаючи суму середнього заробітку, що підлягає відшкодуванню, суд першої інстанції вірно провів розрахунок, який сторонами не оскаржується. Зокрема, істотність частки суми простроченої заборгованості в порівнянні із сумою, що була виплачена позивачу при звільненні складає 40 532,42 грн/75 040,72 грн. (частка виплаченої заборгованості по заробітній платі/сума середнього грошового забезпечення за 184 дні) = 0,540. Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлена позивачем сума стягнення у розмірі 37 980,30 грн відносно загальної суми заборгованості при звільненні (40 532,42 грн) буде достатнім та справедливим з урахуванням усіх обставин справи та істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020р. у справі № 140/2006/19, ст.117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 31.03.2021р. у справі № 120/2617/20-а, від 20.05.2021р. у справі № 380/3007/20 та від 29.10.2021р. у справі № 380/5499/20. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано виснував про те, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення з ЛДУ БЖД середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Будь-яких заперечень щодо неправильності обрахунків відповідач не навів. Апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Львівського державного університету безпеки життєдіяльності залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 380/24644/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. Б. Заверуха З. М. Матковська