LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Перший апеляційний адміністративний суд200/5535/25

від 15.01.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №200/5535/25 залишити без задоволення.

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2026 року справа №200/5535/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі № 200/5535/25 (головуючий І інстанції Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про непризначення пільги на оплату житлово-комунальних послуг/придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити з 01.05.2025 пільги на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу, передбаченої Законом України 203/98-ВР від 24.03.1998 р. Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист, а саме: 50 - відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) та здійснити їх нарахування і виплату. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає, шо судом першої інстанції не було враховано, що з тексту Закону №203/98-ВР«Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» законодавцем не вилучена правова норма частини п`ятої статті сьомої, яка визначала: "Пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України." В той же час дану правову норму виключено із Закону №203/98-ВР на підставі підпункту 13 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України від 30.11.2021 № 1914-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень". Позивач зазначає, що ця норма була внесена до Закону №203/98-ВР Законом України від 28 грудня 2007 року №107-VI Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України. Конституційний Суд України своїм рішенням № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року визнав такими що не відповідають Конституції України (є неконституційними) внесені зміни. Конституційний Суд України (Рішення від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000, від 10 червня 2010 року № 16-рп/2010, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016) неодноразово зазначав, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ч. 2 ст. 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Основного Закону України). В той же час, Верховна Рада в законі "Про Державний бюджет України на 2025 рік" і Кабінет Міністрів України у своїх постановах №373, №389 продовжують запроваджувати правові норми, які були визнанні Конституційним Судом України неконституційними, що позбавляє їх юридичної сили у порівнянні з іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 та від 10.03.2020 у справі №160/1088/19). Позивач зазначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин існує колізія правових норм статті 6 Закону №203/98-ВР з однієї сторони і Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX " Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постанов КМУ №373 і №389, які по різному визначають умови надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до Закону №203/98-ВР і вони явно суперечать один одному. Позивач вважає, що при розв`язані даної колізії правових норм необхідно виходити із того, що: Закон №203/98-ВР є спеціальним, а Закон №4059-IX є загальним. Закон №203/98-ВР має вищу юридичну силу ніж Постанови КМУ №373 і №389. Позивач наголошує на тому, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню правові норми Закону №203/98-ВР, які не містять приписів щодо застосування розміру середньо-місячного доходу сім`ї у якості умови надання пільг на житлово- комунальні послуги для ветеранів органів внутрішніх справ. Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач є громадянином України, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів органів внутрішніх справ відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 від 05.05.2014 року, має статус внутрішньо переміщеної особі відповідно до довідки від 13 квітня 2022 №506-7000630921. Позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Донецькій області як пенсіонер та отримує пенсію за вислугу років з 15 квітня 2014 року відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" згідно посвідчення серії НОМЕР_2 . Позивач звернувся до відповідача з заявою від 14.07.2025, в якій просив невідкладно поновити виплату з 01 травня 2025 року - ветерану органів внутрішніх справ МВС України ОСОБА_1 скасованих нарахувань та виплати щомісячних сум соціальних пільг (у монетизованому вигляді) на оплату комунальних послуг відповідно до вимог пункту 6 статті 6 Закону України від 24.03.1998 №203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист". Відповідачем надано відповідь про те, що право на отримання пільги у позивача відсутнє, оскільки розмір його середньомісячного сукупного доходу за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на соціальну пільгу відповідно до вимог Постанови № 389 нарахування пільги припинено з 01.05.2025 року. Відповідачем зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 №1553 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 р. № 389» внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї», згідно з якими у 2025 році пільги окремим категоріям громадян, зокрема ветеранам органів внутрішніх справ, надаються відповідно до Порядку №389, за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (у 2025 році 4 240,00 грн). При цьому, для визначення права на отримання з 01.05.2025 пільг враховуються доходи пільговика і членів його сім`ї (за наявності) за два квартали, що передують місяцю, який передує місяцю звернення, тобто за IV квартал 2024 року І квартал 2025 року. Враховуючи те, що середньомісячний дохід на одного члена домогосподарства перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, то право на надання пільг у позивача з 01.05.2025 відсутнє. Наведені обставини сторонами не оспорюються. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР (далі - Закон №203/98-ВР) визначає статус ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, та членів їхніх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві. Відповідно до пункту 6 статті 6 Закону № 203/98-ВР ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення. Пунктом 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX (далі - Закон №4059-IX) встановлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України - пункт 6 частини першої статті 6, стаття 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист". Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону Закон № 4059-IX встановлено, що у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені: пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Підпунктом 1-1 постанови КМУ від 04.06.2015 №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» також встановлено, що у 2025 році, пільги, передбачені передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою. Колегія суддів звертає увагу, що положення пунктів 6, 7 Прикінцевих положень Закону № 4059-IX неконституційними не визнавалися та є чинними на момент розгляду цієї справи. Конституційний Суд України у рішеннях сформував практику стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави. Так, у Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував зміст актів міжнародного права, зокрема статтю 22 Загальної декларації прав людини про те, що розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення потрібних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави. У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване статтею 48 Конституції України. Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, з огляду на фінансові можливості держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Водночас рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В цьому Рішенні Конституційний Суд України спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у адміністративній справі №440/14216/23 вказала, що правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються ст.46 Конституції України, яка не передбачена в ч.2 ст.64 Конституції України, з чого можливо зробити висновок, відповідно право соціального захисту, гарантоване ст.46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану. Приписами статті 46 Конституції України встановлено, що такі складові конституційного права громадян на соціальний захист, як забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (1); втрати годувальника (2); безробіття з незалежних від них обставин (3); старості (4), не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій ст.46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів. З чого, Велика Палата Верховного Суду, робить висновок, що соціальні гарантії, які не основним грошовим забезпеченням, а є додатковими соціальними пільгами (виплатами), не належать до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у ст.46 Конституції України, та відповідно Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно врахував зазначену правову позиції Великої Палати Верховного Суду, та дійшов вірного висновку про те, що Верховна Рада в умовах воєнного стану, мала право на встановлення обмежень щодо соціальних гарантій передбачених п.6 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», оскільки вони не є основним грошовим забезпечення та не належить до складових конституційних прав визначених ст.46 Конституції України. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в межах спірних правовідносин відповідач правомірно керувався положеннями пунктів 6, 7 Прикінцевих положень Закону № 4059-IX, підпунктом 1-1 постанови КМУ від 04.06.2015 №389, а тому вимоги позивача задоволенню не підлягають. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №200/5535/25 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №200/5535/25 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 15 січня 2026 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук Судді А.А. Блохін І.В. Сіваченко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»