Постанова Львівський апеляційний суд № 463/812/25
від 12.01.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДСправа № 463/812/25 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В. Провадження № 22-ц/811/3519/25 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючої судді Мікуш Ю.Р. Суддів: Савуляка Р.В., Шандри М.М. Секретар Іванова О.О. у відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 463/812/25 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 -адвоката Манукян Марти Андріївни на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 18 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,- в с т а н о в и в: 28 січня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Личаківського районного суду м.Львова з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 16.10.2003 року між нею та відповідачем ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб у міському відділі РАГС Львівського ОУЮ, актовий запис №3101. Від спільного подружнього життя у них на даний час є двоє неповнолітніх дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом декількох останніх років між нею та чоловіком стали непорозуміння у сім`ї, які призвели до частих сварок, зникла довіра, взаємопорозуміння та повага один до одного. Вони стали чужими людьми, не підтримують подружніх відносин, не ведуть спільного побуту. Шлюб існує формально. Перебування у шлюбі суперечить інтересам дітей та інтересам позивача, зокрема, розвиватися фізично, розумово, морально, духовно. Просить розірвати шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , який зареєстрований 16.10.2003 року Міським відділом реєстрації актів громадянського стану Львівського обласного управління юстиції , актовий запис №3101. Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 18 вересня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 16.10.2003 року у міському відділі державної реєстрації актів громадянського стану Львівського обласного управління юстиції, актовий запис № 3101. Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 в особі представника-адвоката Манукян М.А. В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення суду першої інстанції таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, суперечить фактичним обставинам справи. Зазначає, що у них є ще син ОСОБА_6 , 2004 року народження-тобто троє дітей ( ОСОБА_6 повнолітній), що покладає ще більшу відповідальність на сім`ю. Посилається на те, що строк для примирення 3 місяці та зупинення у зв`язку з цим провадження у справі був надто коротким, оскільки він просив шість місяців та не погоджувався на розірвання шлюбу. Вважає, що більш тривалий строк на примирення дозволив би зняти емоційне напруження та врегулювати незначні внутрішньосімейні конфлікти. Наголошує на бажанні зберегти сім`ю. Посилається на процесуальні порушення допущені судом, зокрема про те, що просив надати можливість залучити до участі у справі адвоката, однак суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ,чим позбавив його права на захист. Вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Розгляд апеляційної скарги було призначено на 22 грудня 2025 року. 17 грудня 2025 року представник відповідача- адвокат Манукян М.А. надіслала клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з зайнятістю у Городоцькому районному суді Львівської області. 19 грудня 2025 року до суду надійшла заява позивачки ОСОБА_2 про розгляд справи у її відсутності. Крім цього зазначає, що заперечує апеляційну скаргу, вважає рішення законним . Стверджує, що примирення між сторонами є неможливим як і збереження шлюбу. Рішення про розірвання шлюбу відповідає її волі, прийнято з розумінням всіх правових наслідків. Посилається на вимоги ст.56 СК України,якою передбачено, що примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням прав на свободу та особисту недоторканість. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. 22 грудня 2025 року розгляд справи відкладено на 12 січня 2026 року. 12 січня 2026 року відповідач та його представник адвокат Манукян М.А. в судове засідання повторно не прибули та не повідомили причини неявки, хоч належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що стверджується довідкою про доставку електронного документу до електронного суду (а.с.77). Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (ч.5 ст.130 ЦПК України). Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає. Судом встановлено, що позивач і відповідач зареєстрували шлюб 16 жовтня 2003 року у Міському відділі реєстрації актів громадянського стану Львівського обласного управління юстиції, актовий запис №3101, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.3). Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.4) та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6). Ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. У наданий для примирення строк, сторони не примирилися, позивачка наполягає на розірванні шлюбу. Сторони не ведуть спільного господарства, не підтримують подружніх відносин. Позивачка стверджує, що збереження шлюбу є неможливим та суперечить її інтересам. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя. Згідно з статтею 1 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється з метою побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки. Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Виходячи із змісту ч. 3, 4ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу. Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК України). Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідно до змісту п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Оскаржуючи рішення, відповідач посилається на те, що наданий судом строк для примирення був замалим, однак не надає суду жодних доказів, що у цей строк він вживав заходів для примирення. Суд звертає увагу, що надання подружжю строку на примирення не є обов`язком суду, а лише правом, у тому разі коли сторони про це клопочуть. Разом з тим, відповідач повторно клопотання про примирення не заявляв, до апеляційної скарги не надав доказів, що вживає заходів для примирення, хоча після ухвалення рішення до початку розгляду судом апеляційної скарги пройшло майже чотири місяці. Згідно з частиною п`ятою статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Доводи апеляційної скарги про те, що важливою обставиною,яка залишилась поза увагою суду є наявність у сторін крім двох неповнолітніх дітей ще одного повнолітнього сина 2004 р.н. на законність рішення суду не впливають, оскільки відповідно до чинного законодавства, з`ясуванню при розірванні шлюбу підлягає наявність неповнолітніх дітей та наявність між подружжям почуттів любові, розуміння та взаємоповаги. Судом правильно встановлено, що подружжя протягом останнього року фактично разом не проживають, спільного господарства не ведуть, позивачка категорично стверджує, що збереження шлюбу є неможливим. Саме лише заперечення відповідача з приводу розірвання шлюбу не свідчить про можливість його збереження, оскільки для перебування у шлюбі необхідна добровільна згода як жінки так і чоловіка. Суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що згода на перебування у шлюбі має бути взаємною, примушування до збереження шлюбу, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Встановивши, що сторони припинили подружні стосунки, втратили один до одного почуття любові, поваги, що сім`я існує формально, сторони разом не проживають, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача. Рішення суду відповідає вимогам процесуального права, судом правильно застосовані норми сімейного законодавства, зокрема щодо можливості розірвати шлюб за позовом одного з подружжя та щодо відсутності підстав для збереження шлюбу, тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п ; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Манукян Марти Андріївни залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 18 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складений 15 січня 2026 року. Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш Судді: Р.В.Савуляк М.М.Шандра